Decision № 110520995, 27.04.2023, Lviv District Administrative Court

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/16849/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2023 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2013 по 22.08.2019 без врахування січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 22.08.2019 з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Стверджує, що відповідач приблизно з 2013 по 2019 рік не здійснював нарахування та виплати індексації військовослужбовцям, мотивуючи це тим, що відсутні кошти, а також у зв`язку з встановленням додаткових надбавок починаючи з 2013 року.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.

Ухвалою судді від 08.10.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Зазначає, що відомість на виплату індексації за 2013-2014 роки здані в Львівській територіальний архівний відділу Галузевого Державного архіву Міністерства оборони України, де вказано, що індексації фактично нараховувалась та сплачувалась позивачу в повному обсязі. У 2015 році індексація грошових доходів виплачена позивачу в повному обсязі. В той же час фонд грошового забезпечення військовослужбовців військової НОМЕР_2 на 2016-2017 роки не дозволяв проведення індексації грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 14.02.2022 витребувано у Львівського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України (79007, Львівська область, місто Львів, вул. Генерала Грекова, 5) відомості про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 (в розрізі його складових) за 2013-2014 роки та/або копію особистої картки грошового забезпечення за 2013-2014 роки.

Витребувані матеріали надійшли до суду 03.03.2023 під вхідним номером №14706.

Ухвалою суду від 17.03.2022 провадження у справі №380/16849/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії зупинено до припинення перебування військової частини НОМЕР_1 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

Ухвалою суду від 19.01.2023 поновлено провадження у справі №380/16849/21.

Ухвалою суду від 07.02.2023 у задоволенні клопотання представника відповідача про застосування строку звернення до суду відмовлено.

Ухвалою суду від 08.02.2023 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за участі відповідача відмовлено.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.08.2019 №170, позивача з 23.08.2019 виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.

Згідно з архівною довідкою за період 2013-2014 років позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у таких розмірах: січень 2013 року 340,15 грн; лютий 2013 року 340,15 грн; березень 2013 року 340,15 грн; квітень 2013 року квітень 2014 року 0,00 грн; травень 2014 року 34,10 грн; червень 2014 року 75,52 грн; липень 2014 року 124,24 грн; серпень 2014 року 124,24 грн; вересень 2014 року 19,48грн+124,24 грн; жовтень 2014 року 143,72 грн; листопад 2014 року 143,72 грн + 49,94 грн; грудень 2014 року 227,77 грн (Примітка: Базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення).

Згідно з особовим рахунком військовослужбовця у 2015 році позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у такому розмірі: січень 2015 року 0,00 грн; лютий 2015 року 45,07 грн + 509,12 грн, березень 2015 року (50); квітень 2015 року 0,00 грн; травень 2015 року 345,91 грн; червень 2015 року 862,34 грн + 1036,30 грн; липень 2015 року 908,63 грн; серпень-вересень 2015 року 0,00 грн; жовтень 2015 року 1027,99 грн +908,63 грн +1027,99 грн; листопад 2015 року 1027,99 грн; грудень 2015 року 1027,99грн.

Згідно з особовим рахунком військовослужбовця за період 2016-2017 років індексація грошового забезпечення позивачу не виплачувалась.

Згідно з особовим рахунком військовослужбовця у 2018 році позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у такому розмірі: з січня 2018 року по листопад 2018 року 0,00 грн; грудень 2018 року 69,16 грн.

Згідно з особовим рахунком військовослужбовця у 2019 році позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у такому розмірі: січень 2019 року 69,16 грн; лютий 2019 року 74,92 грн; березень 2019 року 134,47 грн; квітень 2019 року 134,47 грн; травень 2019 року 134,47 грн; червень 2019 року 134,47 грн; липень 2019 року 206,72 грн; серпень 2019 року 206,72 грн; вересень 2019 року 841,14 грн; жовтень 2019 року 882,42 грн.

Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2013 по 22.08.2019 без врахування січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон 1282-ХІІ).

Згідно із абз. 2 ст. 1 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною 6 ст. 2 Закону 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із ст. 3 Закону 1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абз. 3 ст. 1 Закону 1282-ХІІ індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із ст. 4 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 5 Закону 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно із ст. 6 Закону 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 5 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до пп. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону 1282-ХІІ, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Як на причину невиплати індексації грошового забезпечення (за період 2016-2017 років) відповідач покликається на відсутність фінансування та механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди.

Суд вважає безпідставними такі доводи відповідача з огляду на викладене.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Таким чином, відсутність механізму нарахування індексації грошового забезпечення та не закладення до бюджету коштів для виплати індексації жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивачки права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Такі висновки суду відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17, від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17.

Позивач переконаний, що при нарахуванні індексації грошового забезпечення за спірний період відповідач повинен застосовувати січень 2008 року та березень 2018 року як базові місяці. З цього приводу суд зазначає наступне.

Важливим елементом алгоритму нарахування індексації є термін (так званий «базовий» місяць), від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, оскільки нарахування індексації розпочинається після досягнення цим індексом певного значення у відсотках (так званого «порогу»), визначеного законом.

Так, індексація грошових доходів населення починає нараховуватися, коли зростання індексу споживчих цін перевищує:

- 101 відсоток за період до 01.01.2016 (частина перша статті 4 Закону №1282-XII в редакції, що діяла до 01.01.2016);

- 103 відсотки за період після 01.01.2016 (частина перша статті 4 Закону №1282-XII зі змінами, внесеними Законом №911-VIII від 24.12.2015, який набрав чинності 01.01.2016).

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 в редакції, що діяла до 01.02.2015, «базовим» місяцем для нарахування індексації вважався місяць, в якому відбулася одна із подій:

(1) підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, або

(2) зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.

При цьому місяць, у якому відбулося підвищення, вважається «базовим» при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

У зв`язку з прийняттям Постанови №1013, якою внесені зміни серед іншого і до пункту 5 Порядку №1078, з 01.01.2016 істотно змінився порядок нарахування індексації, оскільки «базовим» місяцем (місяцем, від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, до досягнення ним порогу 103%) визначено місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, а не підвищення розмірів мінімальної заробітної плати чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімального розміру.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 28.04.2016 №201/10/137-16 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Суд враховує, що розмір посадового окладу за посадою позивача, як і будь-якого іншого військовослужбовця в Україні, був визначений постановою Кабінету Міністрів України №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007, якою затверджені схеми посадових окладів військовослужбовців та курсантів навчальних закладів у розмірах згідно з додатками 1-8, 30-32; схеми посадових окладів осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 9-23; схеми окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатком 24; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 25-28, 33.

Постанова №1294 набрала чинності 01.01.2008. Таким чином, в контексті нової редакції Порядку №1078 саме січень 2008 року слід вважати «базовим» місяцем для обчислення з 01.01.2016 індексації грошового забезпечення позивача, оскільки в цей місяць востаннє підвищувалися посадові оклади військовослужбовців в Україні. Враховуючи вищенаведене суд відхиляє доводи відповідача щодо того, що базовим місяцем січень 2016 року.

Притім, постанова №1013 не містить вказівок про те, що її положення застосовуються до правовідносин щодо нарахування індексації за період до набрання нею чинності.

З огляду на це, твердження позивача, що січень 2008 року є «базовим» місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2013 по грудень 2015 року є помилковим, відтак суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2013 по 31.12.2015 без врахування січня 2008 року як базового місяця та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 з врахуванням січня 2008 року як базового місяця.

Разом з тим, зважаючи на вищенаведені висновки, суд доходить висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з метою належного захисту порушеного права позивача вважає за доцільне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із врахуванням січня 2008 року як базового місяця.

Наступне підвищення окладів військовослужбовців відбулося 01.03.2018, коли набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 р. № 704 (далі Постанова №704).

Відтак, суд погоджується з позивачем, що саме березень 2018 року має враховуватися як базовий місяць при нарахуванні індексації грошового забезпечення починаючи з 01.03.2018.

Разом з тим, з матеріалів справи та тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву вбачається, що при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 відповідач застосовував березень 2018 року як базовий місяць, що відповідає вимогам Порядку №1078.

Отже, позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 22.08.2019 без врахування березня 2018 року як базового місяця та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 22.08.2019 з врахуванням березня 2018 року як базового місяця задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено та судом не встановлено порушення прав позивача в цій частині.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Суд не здійснює розподіл судового збору відповідно до норм ст. 132 КАС України, оскільки позивач на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору у цьому спорі.

Разом з позовними вимогами позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст. 134 КАС України.

Так, за змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано:

- ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС №1099753 від 30.09.2021;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю сері ЛВ №002023 від 23.10.2020;

- договір-доручення про надання правової допомоги від 15.09.2021;

- розрахунок розміру правової допомоги від 29.09.2021;

- акт здавання-приймання робіт від 15.09.2021;

- квитанцію 0.0.2284000146.1 від 29.09.2021 про оплату 5000,00 грн за надання правової допомоги.

Поряд з цим, ч. 5, 6 ст.134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в ч. 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу ч. 5 ст. ст. 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (серед інших, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Представником позивачу надано такі послуги:

- вивчення та правовий аналізу матеріалів, що є предметом позову, правова консультація Олійника А.В. з предмету позову 2 год (1250,00 грн);

- опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини, формування правової позиції, необхідної для написання позову 2 год (1250,00 грн);

- підготовка адвокатського запит до військової частини 1 год (625,00 грн);

- підготовка процесуальних документів по справі (позовної заяви до суду) 3 год (1875,00 грн).

Проаналізувавши розрахунок вартості наданих адвокатом послуг, суд вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат є завищений.

Так, предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Також судом враховано відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

Крім того, враховується висновок про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому підлягає зменшенню до 500,00 грн, що, на думку суду, відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із врахуванням січня 2008 року як базового місяця.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Розподіл судового збору не здійснюється.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 500 (п`ятсот) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції з урахуванням положень підп. 15.5 п. 15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код НОМЕР_4 ).

Суддя Сидор Н.Т.