Decision № 110510554, 26.04.2023, Solomianskyi District Court of Kyiv City

Справа № 760/33721/21

Провадження №2-а/760/793/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.

з участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

14 грудня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАМ №2790504 від 07 липня 2020 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складену відносно ОСОБА_1 , за вчинення правопорушення, передбаченого ч.5 ст.122 КУпАП, та стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь позивача судовий збір у розмірі 454 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 08 грудня 2021 року завдяки користуванню мобільним додатком «Дія» позивачу стало відомо про наявність складеної на його ім?я постанови серії ЕАМ №2790504 від 07 липня 2020 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Указаною постановою його притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.5 ст.122 КУпАП, та накладено на адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 грн. Як вбачається з оскаржуваної постанови, 07 липня 2020 року о 10 год. 16 хв., керуючи автомобілем «TOYOTA LAND CRUISER 200», д.н.з. НОМЕР_1 , за адресою: Київська область, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Соборна, 4 він порушив пункт 8.4. ПДР, відповідальність за яке передбачена ч.5 ст.122 КУпАП. Позивач вважає вищезазначену постанову незаконною та необґрунтованою, оскільки 07 липня 2020 року о 10 год 16 хв. не керував автомобілем «TOYOTA LAND CRUISER 200», д.н.з. НОМЕР_1 , за адресою: Київська область. с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Соборна, 4, та не порушував ПДР.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 грудня 2021 року для розгляду вказаної справи визначено суддю Усатову І.А.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 20 грудня 2021 року задоволено заяву про самовідвід судді Усатової І.А., справу передано для визначення судді для розгляду справи в порядку ч.1 ст.31 КАС України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 грудня 2021 року для розгляду визначено суддю Українця В.В.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 31 грудня 2021 року задоволено заяву про самовідвід судді Українця В.В., справу передано для визначення судді для розгляду справи в порядку встановленому п.15.2 Перехідних положень КАС України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2022 року для розгляду визначено суддю Кушнір С.І.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 24 січня 2022 року задоволено заяву про самовідвід судді Кушнір С.І.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 червня 2022 року для розгляду визначено суддю Жовноватюк В.С., справу передано для визначення судді для розгляду справи в порядку ч.1 ст.31 КАС України.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 17 червня 2022 року задоволено заяву про самовідвід судді Жовноватюк В.С., справу передано для визначення судді для розгляду справи в порядку ч.1 ст.31 КАС України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 червня 2022 року для розгляду указаної справи визначено суддю Аксьонову Н.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 29 червня 2022 року позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду.

У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 07 листопада 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

17 січня 2023 року на адресу суду від позивача надійшла заява, у якій він також просить стягнути з Департаменту патрульної поліції на його користь суму оплаченого штрафу в розмірі 3940 грн та комісію банку в розмірі 39,40 грн. В обґрунтування поданої заяви, позивачем зазначено, що 21 грудня 2022 року у нього виникла необхідність у продажу автомобілю, проте з причин наявності неоплаченого штрафу на підставі оскаржуваної постанови серії ЕАМ №2790504 від 07 липня 2020 року, він не зміг зняти транспортний засіб з обліку з метою його відчуження. За отриманою інформацією у Святошинському ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) розмір штрафу становив 3940 грн. 23 грудня 2022 року зазначений штраф було оплачено, що підтверджується відповідною квитанцією з АТ КБ «Приватбанк», комісія банку зі сплати штрафу становила 39,40 грн.

10 березня 2023 року представник відповідача Департаменту патрульної поліції - Дідковська Д.Ю. подала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що викладені твердження позивача є хибними, а позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими. Вказала, що інспектор діяв виключно на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що визначений законом, а постанова винесена з дотриманням вимог, визначених КУпАП.

16 березня 2023 року позивач ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, в якій вказав, що оскаржувана постанова не містить обставин, які б встановлювали наявність адміністративного правопорушення, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження події адміністративного правопорушення, відсутні будь-які пояснення свідків або інші докази. Просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАМ №2790504 від 07 липня 2020 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складену відносно ОСОБА_1 , за вчинення правопорушення, передбаченого ч.5 ст.122 КУпАП, та стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь позивача судовий збір у розмірі 454 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч.4 ст.229 КАС України).

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, викладені в їх заявах по суті справи, обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов таких висновків.

07 липня 2020 року інспектором роти №5 батальйону №3 Управління патрульної поліції в м. Києві сержантом поліції Грищенком О.С. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ №2790504 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу розміром 1700 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови встановлено, що 07 липня 2020 року о 10 год. 16 хв. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «TOYOTA LAND CRUISER 200», р.н. НОМЕР_1 , по вул. Соборна, 4 в с. Петропавлівська Борщагівка Київської області порушив п.8.4 ПДР - порушення вимог інформаційно-вказівних знаків.

Позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, вважає оскаржувану постанову необґрунтованою та незаконною, адже до неї не додано жодного доказу на підтвердження вчинення ним порушення ПДР.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст.72 КАС України).

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Положеннями п.8 ч.1 ст.23 вказаного Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 122).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07 листопада 2015 року №1395.

У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (абз.1 п.4 розділ 1 Інструкції).

Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно з п.2 розділу ІІІ Інструкції постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою і п`ятою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою статті 152-1 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Згідно з ч.2, 4 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Отже, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч.5 ст.122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.

Частина 5 статті 122 КУпАП (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) передбачає накладення адміністративного стягнення за зупинку чи стоянку транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю»,- штрафу в розмірі від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР).

За пунктом 1.3 ПДР, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).

Відповідно до п.15.1 ПДР, зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

В свою чергу, зупинка - це припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо); стоянка - це припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.

Особливості правового регулювання зупинки і стоянки транспортних засобів визначено положеннями пункту 15 Правил дорожнього руху України.

Відповідно до п.8.1, 8.2 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією.

Пункт 8.4 ПДР передбачає, що дорожні знаки поділяються на групи:

а) попереджувальні знаки. Інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки. Під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду;

б) знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги;

в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі;

г) наказові знаки. Показують обов`язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження;

ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила;

д) знаки сервісу. Інформують учасників дорожнього руху про розташування об`єктів обслуговування;

е) таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені.

Дорожній знак 5.38 «Місце для стоянки» є інформаційно-вказівним знаком та застосовується для позначення місць та майданчиків для стоянки транспортних засобів. Знак з літерою «Р» та символом даху застосовується для критих стоянок. Знак з літерою «Р» та символом автобуса застосовується для критих стоянок з можливістю пересадки на маршрутні транспортні засоби.

В свою чергу, табличка до дорожніх знаків 7.17 «Інваліди» означає, що дія знака 5.38 поширюється лише на мотоколяски і автомобілі, на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» відповідно до вимог цих Правил.

Згідно із п.10.9.21 ДСТУ 4100:2014 «Дорожні знаки» табличка 7.17 «Інваліди» застосовується із знаком 5.38 і вказує, що стоянковий майданчик (або спеціально відведена його частина) призначається для стоянки транспортних засобів (мотоколясок і автомобілів), на яких встановлено розпізнавальний знак «Інвалід» і якими керують інваліди. Спеціально виділене місце для стоянки транспортних засобів інвалідів може позначатися дорожньою розміткою 1.30 відповідно до вимог ДСТУ 2587:2010.

Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до абзацу першого пункту 5 розділу IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року №1395, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу XIII цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.

Як роз`яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», з подальшими змінами та доповненнями, зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів (абз. 4 п. 24 постанови).

В оскаржуваній постанові відсутнє посилання на жоден із доказів, які передбачені ст.251 КУпАП, в тому числі на технічний засіб, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Відповідачем до відзиву також не додано належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.122 КУпАП.

Відповідно до ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Відповідно до статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За правилами ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Отже, враховуючи, що належними та допустимими доказами не підтверджується факт вчинення позивачем порушення вимог п.8.4 ПДР, суд приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Щодо вимоги позивача в частині стягнення суми штрафу у розмірі 3940 грн, оплаченого за оскаржуваною постановою, яку було заявлено в заяві про залучення доказів, вона задоволенню не підлягає, оскільки такої вимоги не було заявлено у позовній заяві, а також не було подано заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Разом з тим суд роз`яснює, що згідно зі ст.296 КУпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв`язаних з цією постановою.

Відповідно до положень ст.304 КУпАП питання, пов`язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Повернення коштів сплачених позивачем на виконання штрафу має здійснюватися на підставі Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03 вересня 2013 року «Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, та перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій, визначених за даними системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій» .

Відповідно до вимог п. 3 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного або місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №787 від 3 вересня 2013 року, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Відповідно до п. 5 Порядку № 787 від 03 вересня 2013 року повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Відповідач є контролюючим органом у розумінні положень п. 5 Порядку, оскільки саме на виконання його рішення (постанови) було сплачено штраф позивачем.

Отже, помилково сплачений адміністративний штраф може бути повернуто Казначейством у визначеному порядку лише на підставі подання (висновку) органу, який застосував адміністративне стягнення. Тобто, фізичній особі необхідно звернутись до відповідного контролюючого органу із заявою про надання до головного управління Казначейства подання (висновку) про повернення помилково сплаченого адміністративного штрафу та подати до головного управління Казначейства заяву про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа, який підтверджує перерахування коштів.

Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, з огляду на задоволення позовних вимог, на підставі ч.1 ст.139 КАС України з відповідача - Департаменту патрульної поліції, який є суб`єктом владних повноважень на користь позивача необхідно стягнути понесені ним документально підтверджені витрати на оплату судового збору у розмірі 454 грн.

Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частинами першою та другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами ч.ч.3, 4 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 ст.134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим відповідно до ч.7 ст.134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Вбачається, що для того, щоб встановити, чи скористалась особа своїм правом на професійну правничу допомогу, наявність у неї у зв`язку з цим судових витрат та їх розмір, сторона має надати відповідні докази в установленому законом порядку.

Згідно ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18.

Так, позивач просить сягнути з відповідача 10000 грн витрат на правову допомогу, з яких 3000 грн становить вартість вивчення документів з наданням попередньої правової консультації, 7000 грн - за підготовку та подачу позову.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем надано: копію договору про надання професійної правничої допомоги від 08 грудня 2021 року разом із додатком №1 до договору, в якому визначено розмір гонорару, копію ордеру серії ВЕ №1056748 від 08 грудня 2021 року, копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю серії МК №463, копію акту наданих послуг №13-12 від 13 грудня 2021 року та квитанцію до прибуткового касового ордеру №13-12 від 13 грудня 2021 року на суму 10000 грн.

Разом з тим, суд прийшов до висновку, що заявлена представником позивача до відшкодування сума витрат на правову допомогу не підтверджена належними доказами.

Адже з указаних доказів не вбачається можливим встановити, що сплачені ОСОБА_1 на користь адвоката Цюри П.С. кошти у сумі 10000 грн пов`язані з розглядом саме цієї справи - про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕАМ №2790504 від 07 липня 2020 року.

А тому у відшкодуванні витрат на правову допомогу необхідно відмовити.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-78, 90, 134, 139, 241-246, 255, 257, 269, 286, 295 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити частково.

Скасувати постанову серії ЕАМ №2790504 від 07 липня 2020 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складену відносно ОСОБА_1 , за вчинення правопорушення, передбаченого ч.5 ст.122 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні у рахунок відшкодування понесених позивачем витрат на сплату судового збору.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Шостого адміністративного апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач - Департамент патрульної поліції, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3; код ЄДРПОУ 40108646.

Суддя Солом`янського

районного суду міста Києва Н.М.Аксьонова