Decision № 110286341, 18.04.2023, Sumy District Administrative Court

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2023 року Справа № 480/1999/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Шаповала М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Бондаренко Л.В.,

представника відповідача - Гончар Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1999/23 за позовом ОСОБА_1 до Охтирського відділу державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 02.02.2023 про накладення штрафу на ОСОБА_1 в розмірі 27042,8 грн у виконавчому провадженні № 55505542, винесену старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гончар Наталією Борисівною.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в провадженні старшого державного виконавця Охтирського відділу державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гончар Н.Б. перебуває виконавче провадження № 55505542 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн щомісячно до досягнення дитиною трирічного віку, починаючи стягувати з 17.11.2017. За рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14.12.2017 змінено розмір аліментів, стягуваних з ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та вирішено стягувати з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації АДРЕСА_1 аліменти в твердій грошовій сумі по 2500 грн щомісячно, що підлягає індексації відповідно до закону, на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до повноліття дитини, починаючи стягнення з дня набрання даним рішенням законної сили, 16.01.2023 та аліменти сплачувати матері дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

02.02.2023 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу, якою встановлено, що за боржником наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, тому державний виконавець виніс постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів. Постановою про накладення штрафу державний виконавець постановив накласти штраф у розмірі 27042,80 грн на користь держави.

Позивач вважає, що відповідач безпідставно нарахувала йому вказану суму, постанова про накладення штрафу є не законною і суперечить нормам діючого законодавства.

Позивач зазначає, що лише з вересня 2022 року у нього з`явилася можливість заробляти грошові кошти. Причиною неможливості сплачувати аліменти стало застосованого до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Ухвалою суду від 13.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні з урахуванням особливостей розгляду даної категорії справ, визначених ст. 287 КАС України.

Позивач, його представник в судові засідання не з`являлися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідач в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала у їх задоволенні просила відмовити.

Від третьої особи у справі, ОСОБА_2 , надійшла заява у якій просила у задоволенні позовних вимог відмовити, зазначила, що ОСОБА_1 зазначає, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні дані про те, що відносно боржника було обрано запобіжний захід та боржник утримувався в Сумському СІЗО, не мав можливості заробляти кошти та сплачувати аліменти для утримання дитини та вважає, що на підставі даних обставин він не мав умислу та не ухиляється від виконання постанов державного виконавця. Однак, з вказаним третя особа не погоджується, оскільки боржник ухилявся від сплати аліментів ще до введення воєнного стану та карантину. Воєнний стан не звільняє від обов`язку повноцінно виконувати рішення суду про сплату аліментів. У цей складний для держави період діти, як соціально незахищена категорія громадян, потребують належного утримання батьками не менше, ніж у мирний час.

Оскільки у позивача була можливість працювати, він не виявив такого бажання та не скористався своїм право на отримання грошових коштів для того, щоб сплачувати кошти на утримання дитини.

Донька ОСОБА_3 перебуває на обліку в лікаря сімейної медицини, має статус дитини-інваліда до 18 років, це підтверджується посвідченням від 20 вересня 2018 року серії НОМЕР_1 та заміненим новим 18 листопада 2022 року серії ДДА № 064568, має діабет першого типу інсулінозалежний.

Так, рішенням Охтирського міськрайонного суду від 14.12.2022 справа № 583/286/22 було змінено розмір аліментів, стягуваних з ОСОБА_1 за рішенням Охтирського міськрайонного суду від 14.12.2022 на утримання дочки ОСОБА_3 , та визначено стягувати з ОСОБА_1 аліменти в твердій грошовій сумі по 2500 грн щомісячно, що підлягає індексації відповідно до закону, на утримання дочки до повноліття дитини, починаючи стягнення з дня набрання даним рішенням законної сили та зобов`язано стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 пеню за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 38 761,17 грн. Тому зважаючи на таку поведінку позивача вважає, що штраф накладено на законних підставах.

Вислухавши відповідачку, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в провадженні старшого державного виконавця Охтирського відділу державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гончар Н.Б. перебуває виконавче провадження № 55505542 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн щомісячно до досягнення дитиною трирічного віку, починаючи стягувати з 17.11.2017.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду від 14.12.2022 справа № 583/286/22 було змінено розмір аліментів, стягуваних з ОСОБА_1 за рішенням Охтирського міськрайонного суду від 14.12.2022 на утримання дочки ОСОБА_3 , та визначено стягувати з ОСОБА_1 аліменти в твердій грошовій сумі по 2500 грн щомісячно, що підлягає індексації відповідно до закону, на утримання дочки до повноліття дитини, починаючи стягнення з дня набрання даним рішенням законної сили та зобов`язано стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 пеню за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 38761,17 гривень.

У зв`язку із заборгованістю зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, 02.02.2023 державний виконавець прийнята в межах виконавчого провадження № 55505542 постанову про накладення штрафу ВП № 55505542, якою встановлено, що за боржником мається заборгованість зі сплати аліментів сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки. За наявності заборгованість зі сплати аліментів сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів. Постановою про накладення штрафу державний виконавець постановив накласти штраф у розмірі 27042,8 грн на користь держави.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Закону № 1404-VIII виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Згідно з ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч. 3 ст. 195 Сімейного кодексу України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Згідно з ч. 8 ст. 71 Закону № 1404-VIII, спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Пунктами 9, 10 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5, далі Інструкція № 512/5), зареєстрованого Міністерством юстиції України 02.04.2012 № 489/20802, визначено, що виконавець закінчує виконавче провадження про стягнення аліментів після закінчення передбаченого законом строку їх стягнення за умови, що суму аліментів стягнено в повному обсязі. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.

У разі наявності заборгованості, яка виникла на момент закінчення встановленого строку для стягнення аліментів, її стягнення проводиться у загальному порядку, визначеному Законом.

Тобто, при відсутності спору про встановлення розміру заборгованості зі сплати аліментів, заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону № 1404-VIII, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.

За змістом ст. 1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Положеннями ч. 1 ст. 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, приписами ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

28.08.2018 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 № 2475-VIII (далі - Закон № 2475-VIII).

Відповідно до Закону № 2475-VIII частина 4 ст.11 Закону № 1404-VIII викладена в такій редакції - "Строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання".

Крім того, Законом № 2475-VIII стаття 71 Закону №1404-VIII доповнена частиною 14 наступного змісту: "За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу".

Пунктом 8 розділу XVI Інструкції № 512/5, визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII. Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу I цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.

З приводу посилань позивача щодо незворотності дії Закону в часі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

За приписами частин другої та третьої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип заборони зворотної дії нормативно-правових актів у часі є однією з важливих складових принципу правової визначеності. На думку Конституційного Суду України, "закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту" (рішення КСУ від 13 травня 1997 р. № 1-зп).

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

У пункті 2 рішення КСУ від 9 лютого 1999 року у справі № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності , і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності (рішення КСУ від 2 липня 2002 року № 13-рп/2002).

При цьому, не вважається зворотною дією застосування закону або іншого нормативно-правового акту щодо триваючих правових відносин, якщо цей акт застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (це так звана безпосередня дія нормативного акту в часі).

Нормами Закону № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, посилено відповідальність за несвоєчасну сплату аліментів, зокрема, запроваджено нарахування штрафів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за рік (20 % від суми несплачених аліментів), за два роки (30 % від суми несплачених аліментів), за три роки (50 % від суми несплачених аліментів).

Положення абзацу 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VІІІ передбачають накладення штрафу у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів у певному розмірі, який дорівнює сумі відповідних платежів за три роки. Тобто, зазначена норма права містить вказівку на суму заборгованості, за якої виникають підстави для накладення штрафу на боржника, а не на період її виникнення.

Згідно з пояснювальної записки до законопроекту цього закону, метою законопроекту є, зокрема, створення економічних передумов для подальшого вдосконалення механізму забезпечення конституційного права дітей на достатній життєвий рівень та покращення матеріального забезпечення дітей у випадках, якщо батьки не дійшли згоди щодо способу утримання дітей і такий спосіб утримання дітей вирішується судом.

За змістом цієї пояснювальної записки законодавець виходив з того, що батьки або інші особи, які виховують дитину, повинні створити такі умови життя, які будуть достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини. Однією з найбільш нагальних проблем у сфері захисту прав дітей є проблема належного матеріального забезпечення. Найбільш гостро вона стоїть для дітей, які виховуються в неповних сім`ях.

Таким чином, з 28.08.2018 державний виконавець має право прийняти рішення про накладення на боржника штрафу у виконавчому провадженні по примусовому виконанню судового рішення про стягнення аліментів за встановленням двох юридичних фактів: по-перше, - станом на 28.08.2018 (та у подальшому на день прийняття рішення про накладення штрафу) боржник має заборгованість зі сплати аліментів, по-друге, - розмір заборгованості із сплати аліментів учасником виконавчого провадження не оскаржений у судовому порядку.

Таким чином, неможливість застосування ч. 14 ст. 71 Закону № 1404-VIII до заборгованості, яка виникла до 28.08.2018, мала б наслідком нівелювання змін до законодавства щодо посилення захисту прав дитини.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 620/517/20.

Як встановлено із розрахунку заборгованості по сплаті аліментів заборгованість позивача зі сплати аліментів перевищує суму відповідних платежів за три роки.

З огляду на те, що доказів оскарження позивачем розрахунку суми заборгованості зі сплати аліментів у судовому порядку позивачем до суду не надано, суд дійшов висновку, що станом на день прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови про накладення штрафу сукупний розмір заборгованості позивача зі сплати аліментів перевищував суму відповідних платежів за три роки, що було достатньою підставою для накладення на позивача штрафу в розмірі 27042,80 грн.

Ураховуючи наведене, дійшов висновку, що постанова відповідача від 02.02.2023 про накладення штрафу є правомірною, а підстави для її скасування відсутні.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене в сукупності, суд визнає, що відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Охтирського відділу державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал