Decision № 110204749, 12.04.2023, Commercial Court of Kirovohrad Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,

тел. (0522) 32 05 11, факс 24 09 91, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 рокум. Кропивницький Справа № 912/2007/18(912/403/22)

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу

за позовом ОСОБА_1

до:

відповідача-1 - Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»,

відповідача-2 - Приватного підприємства «Спецзовнішкомплект»

про визнання поруки припиненою,

за участю:

- секретаря судового засідання Лещенка О.А.,

- представників: позивача - Квашук О.М., відповідача-1 - Колісника О.В., відповідача-2 - не з`явився,

у с т а н о в и в:

ДІЇ ТА АРГУМЕНТИ ПОЗИВАЧА

22.02.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просить (з урахуванням заяви про зміну предмета позову, т. 2, а.с. 130-132) визнати поруку за договором № 1 від 07.10.2021, який укладений між ним, ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Спецзовнішкомплект», припиненою з 05.10.2012.

У якості обґрунтування власної позиції ОСОБА_1 вказав, що:

- 07.10.2011 ПАТ «Державний ощадний банк України» уклало з ПП «Спецзовнішкомплект» договір кредитної лінії № 5, за умовами якого надало ліміт кредитування у розмірі 37500000 грн, під 17 % річних, на 48 місяців, шляхом повернення коштів протягом 15 розрахункових періодів, а саме: зменшення ліміту на суму 13000000 грн на кінець 12, 24 та 36 місяців, зменшення ліміту на 4000000 грн щомісячно у період з 40 по 46 місяць, зменшення ліміту на 5500000 грн на кінець 47 місяця та повного погашення до кінця 48 місяця;

- з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 07.10.2011 він уклав з ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Спецзовнішкомплект» договір поруки № 1; у ньому поручився за повернення кредитних коштів у сумі 37500000 грн у визначені строки, сплату процентів, комісійної винагороди та штрафних санкцій;

- проте, 05.10.2012 ПАТ «Державний ощадний банк України» уклало з ПП «Спецзовнішкомплект» додатковий договір № 3 до кредитного договору № 5, яким збільшило ліміт кредитування у перші 39 місяців до 37500000 без необхідності його зменшення на 13000000 грн на кінець 12, 24 та 36 місяців; власної згоди на його укладення він не надавав;

- на його думку, умови додаткового договору змінили структуру платежів, оскільки призвели до збільшення грошових зобов`язань позичальника, що стало наслідком збільшення відповідальності поручителя у частині нарахування відсотків за користування кредитними коштами, зокрема, відсотки нараховувалися на збільшену суму кредитної лінії;

- за результатами укладеного додаткового договору позичальнику були нараховані поза межами основного договору 10997,39 грн процентів за користування коштами, що стало підставою для нарахування також 11920,92 грн штрафних санкцій; саме на ці суми збільшилася його відповідальність як поручителя;

- договором поруки передбачений випадок її припинення у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя у випадку коли збільшується обсяг його відповідальності, а тому вказані обставини є підставою для визнання поруки припиненою;

- рішенням Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/217/15-ц задоволені позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором та договором поруки;

- при розгляді справи № 756/217/15-ц суд відмовив у прийнятті до розгляду його зустрічний позов про припинення договору поруки та порекомендував звернутися з окремим позовом, а тому вважає, що у нього наявне право на звернення з таким позовом;

- строк позовної давності не сплинув, оскільки його необхідно обраховувати з 04.09.2020, а не з 23.02.2015, зокрема виходячи з того, що про порушення своїх прав він довідався після отримання у вересні 2020 року висновку судового експерта, в якому окреслене збільшення майнової відповідальності за кредитним договором;

- строки позовної давності на даний час є продовженими відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України;

- у незалежності від часу коли йому стало відомо про збільшення відповідальності сама відповідальність збільшилася укладенням наведеного додаткового договору, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 559 ЦК України у редакції станом на дату його укладення.

ДІЇ ТА АРГУМЕНТИ ВІДПОВІДАЧА-1

ПАТ «Державний ощадний банк України» позовні вимоги не визнало та зазначило, що:

- відповідно до пункту 1.1. договору поруки Позивач зобов`язався відповідати за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та додатковими договорами до нього;

- додатковим договором № 3 його учасники змінили строки здійснення платежів, оскільки лише виключили обов`язок з погашення частини кредитних коштів до кінця 12, 24 та 36 місяців кредитування, чим покращилося становище позичальника, так як максимальний ліміт кредитування не змінився; у зв`язку з цим згода поручителя не вимагалася, що відповідає пункту 4.3. договору поруки;

- укладенням додаткового договору не змінився обсяг відповідальності поручителя;

- строк позовної давності щодо можливості оспорювати поруку сплинув, що є підставою для відмови у позові.

ПРЕДМЕТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

З викладених позицій сторін слідує, що існуючий між ними спір стосується юридичної визначеності у відносинах поруки. У зв`язку з цим, з огляду на наявність уже вирішеного спору про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором, у межах якого здійснена оцінка існуючої поруки, при вирішенні спору суд повинен надати відповідь на головне питання: «чи є належним та ефективним обраний поручителем спосіб захисту щодо визнання поруки припиненою при наявності рішення суду, яким здійснена юридична оцінка поруки?».

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою від 22.03.2022 суд відкрив провадження у справі за правилами загального провадження та установив сторонам строки для подачі процесуальних заяв. Зокрема, ПАТ «Державний ощадний банк України» подало відзив на позов, а ПП «Спецзовнішкомплект» правом на подачу відзиву не скористалося. Поряд з цим, ОСОБА_1 подав відповідь на відзив.

21.06.2022 суд закрив провадження у справі, але за результатами касаційного перегляду Верховний Суд постановою від 13.12.2022 відповідну ухвалу про закриття скасував, а справу направив на подальший розгляд.

Після повернення справи суд здійснив підготовче провадження у період з 26.01.2023 по 15.03.2023; безпосередньо підготовче засідання провів 15.03.2023 (з урахуванням ухвали від 22.02.2023); справу по суті розглянув у засіданні 12.04.2023.

Перед розглядом справи по суті ОСОБА_1 подав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Верховним судом справи № 756/217/15-ц, яка, на його думку, безпосередньо впливає на вирішення цієї справи через встановлення факту відповідальності ОСОБА_1 як поручителя.

З цим клопотанням ПАТ «Державний ощадний банк України» не погодився та просив його відхилити через відсутність підстав для задоволення.

Суд за результатами розгляду клопотання відхилив його у зв`язку з необґрунтованістю, оскільки результат вирішення справи № 756/217/15-ц у будь-якому випадку не впливає на вирішення цієї справи.

Розгляд справи по суті суд здійснив без участі представника ПП «Спецзовнішкомплект» за його ж клопотанням.

УСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ

07.10.2011 ПАТ «Державний ощадний банк України» уклало з ПП «Спецзовнішкомплект» договір кредитної лінії № 5, за умовами якого надало ліміт кредитування у розмірі 37500000 грн, під 17 % річних, на 48 місяців, шляхом повернення коштів протягом 15 розрахункових періодів, а саме: зменшення ліміту на суму 13000000 грн на кінець 12, 24 та 36 місяців, зменшення ліміту на 4000000 грн щомісячно у період з 40 по 46 місяць, зменшення ліміту на 5500000 грн на кінець 47 місяця та повного погашення до кінця 48 місяця (т. 1, а.с. 13-29).

У той же день, 07.10.2021, ПАТ «Державний ощадний банк України» уклало з ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_1 договір поруки № 1, відповідно до якого останній поручився за виконання ПП «Спецзовнішкомплект», як позичальником, зобов`язань за договором кредитної лінії № 5 від 07.10.2011 (т. 1, а.с. 31-34). Пунктом 1.1. його учасники визначили обсяг відповідальності поручителя - у повному обсязі договору кредитної лінії та додаткових угод до нього, що можуть укладатися у майбутньому. Водночас, у пункті 4.3. дійшли згоди, що порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

За поясненнями Позивача, які не спростовуються Відповідачами, умови договору кредитної лінії щодо надання ліміту кредитування були виконані.

05.10.2012 ПАТ «Державний ощадний банк України» уклало з ПП «Спецзовнішкомплект» додатковий договір № 3 до договору кредитної лінії № 5 від 07.10.2011, яким пунктом 1.1. внесло зміни щодо строків ліміту кредитування. Так, за відповідним графіком збільшився ліміт кредитування у перші 39 місяців до 37500000 без необхідності його зменшення на 13000000 грн на кінець 12, 24 та 36 місяців (т. 1, а.с. 35-36).

Як слідує з рішення Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/217/15-ц за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , за участі третьої особи без самостійних вимог ПП «Спецзовнішкомплект», про стягнення грошових коштів, суд стягнув 91917821,84 грн заборгованості та відмовив у стягненні річних та інфляційних (т. 2, а.с. 143-144). За змістом рішення стягнення з ОСОБА_1 відбулося як з поручителя за виконання зобов`язань за договорами: кредитної лінії № 5 від 07.10.2011, укладеним між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Спецзовнішкомплект»; та поруки № 1 від 07.10.2011, укладеним між ПАТ «Державний ощадний банк України», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення Апеляційного суду міста Києва від 16.11.2016 у справі № 756/217/15-ц апеляційний суд рішення Оболонського районного суду м. Києва в частині стягнення 91917821,84 грн залишив без змін, а в частині стягнення річних та інфляційних скасував і прийняв нове - про стягнення 9626230,50 грн інфляційних та річних (т. 2, а.с. 145-147).

13.09.2017 Верховний Суд України постановою у справі № 756/217/15-ц залишив без змін рішення Апеляцінйого суду міста Києва (т. 2, а.с. 148-152)

04.10.2022 Оболонський районний суд м. Києва у справі № 756/217/15-ц за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами прийняв рішення, яким стягнув, з-поміж іншого, 91917821,84 грн основної заборгованості, 9626230,50 грн річних та інфляційних (т. 2, а.с. 153-157). Водночас, Київський апеляційний суд постановою від 28.02.2023 у справі № 756/217/15-ц рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04.10.2022 скасував, а рішення того ж суду від 12.08.2016 залишив у силі (т. 2, а.с. 195-199).

Отже, на цей час діють рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.08.2016 у справі № 756/217/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 , як поручителя, 91917821,84 грн основної заборгованості та рішення Апеляційного суду міста Києва від 16.11.2016 у справі № 756/217/15-ц про стягнення з нього ж 9626230,50 грн інфляційних та річних.

Зокрема, рішенням від 12.08.2016 Оболонський районний суд м. Києва установив, що:

- ПАТ «Державний ощадний банк України» за договором кредитної лінії № 5 від 07.10.2011 виконав зобов`язання та надав ПП «Спецзовнішкомплект» кредит у сумі 37500000 грн;

- за виконання зобов`язань по договору у повному його обсязі поручився ОСОБА_1 , уклавши з ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Спецзовнішкомплект» договір поруки № 1 від 07.10.2011;

- ПП «Спецзовнішкомплект» взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів не виконало, а тому станом на 27.05.2016 заборгувало: 37500000 грн з тіла кредиту, 11066272,74 грн процентів, 11229945,21 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту та 2183102,28 грн пені за несвоєчасну сплату процентів;

- у зв`язку з наявною заборгованістю ПП «Спецзовнішкомплект» та взятою на себе порукою у ОСОБА_1 виник обов`язок зі сплатити наведених сум на користь ПАТ «Державний ощадний банк України».

Поряд з цим, рішенням від 16.11.2016 Апеляційний суд міста Києва установив, що через невиконання ПП «Спецзовнішкомплект» взятих на себе зобов`язань за договором кредитної лінії № 5 від 07.10.2011 безпосередньо ОСОБА_1 , як поручитель за договором поруки № 1 від 07.10.2011, повинен також сплатити: 1354602,74 грн річних за непогашення кредиту. 270535 грн річних за непогашення процентів, 12750000 грн інфляційних за несвоєчасну сплату кредиту та 1788881,74 грн інфляційних за несвоєчасну сплату процентів. У рішенні Суд також здійснив аналіз заперечень ОСОБА_1 стосовно припинення поруки внаслідок збільшення його відповідальності за додатковим договором № 3 від 05.10.2012 та відхилив їх як безпідставні (абзац 8, а. 4 рішення).

З наведених судових рішень слідує, що судами досліджувалися обставини:

- укладення між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Спецзовнішкомплект» договору кредитної лінії № 5 від 07.10.2011 та між ПАТ «Державний ощадний банк України», ПП «Спецзовнішкомплект» і ОСОБА_1 договору поруки № 1 від 07.10.2011;

- наявності заборгованості ПП «Спецзовнішкомплект» перед ПАТ «Державний ощадний банк України» за договором кредитної лінії № 5 від 07.10.2011;

- невиконання як ПП «Спецзовнішкомплект», так і ОСОБА_1 зобов`язань з повернення кредитних коштів і сплати процентів;

- наявності підстав стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , як поручителя.

Ці обставини у відповідності до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню.

Суд також установив, що у межах розгляду справи № 756/217/15-ц на стадії перегляду рішення за нововиявленими обставинами ОСОБА_1 звертався до суду із зустрічною позовною заявою про визнання договору поруки № 1 від 07.10.2011 припиненим. Ухвалою від 14.02.2022 Оболонський районний суд м. Києва відмовив у прийнятті такої заяви з мотивів неможливості її розгляду на відповідній стадії (т. 1, а.с. 45-46).

ОЦІНКА УСТАНОВЛЕНИХ ОБСТАВИН

На думку Позивача порука припинилася за наслідками укладеного додаткового договору № 3 від 05.10.2012, оскільки збільшилася його відповідальність.

Станом на час укладення додаткового договору № 3 частина 1 статті 559 ЦК України встановлювала, що порука припиняється, з-поміж іншого, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

На час розгляду цієї справи частина 1 статті 559 ЦК України викладена в іншій редакції, а саме, з-поміж іншого, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Наведені правові норми мають різницю у праворегулюванні припинення поруки (обсягу відповідальності), а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини 1 статті 559 ЦК України у редакції, яка діяла станом на час укладення додаткового договору № 3.

Цей висновок пов`язаний з тим, що за статтею 5 ЦК України: акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (частина 1); акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (частина 2); якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина 3).

Стаття 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; одним із способів захисту цивільних прав та інтересів за пунктом 1 частини 2 є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.

У постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи, яка стосувалася визнання договору поруки припиненим (визнання поруки припиненою), надала правові висновки застосуванню положень пункту 1 частини 1 статті 16 ЦК України та вказала, що:

- визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності (пункт 56);

- для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: а) кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; б) особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником) (пункт 57);

- застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення; такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам; спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду; тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права (пункт 58);

- задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності; тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх; а тому такий спосіб захисту є виключно превентивним (пункт 59);

- якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу; тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту (пункт 60);

- якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання (пункт 61);

- наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою; тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений (пункт 62);

- аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника; такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася (пункт 63);

- застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64);

- у разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту (пункт 65);

- ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості (пункт 66);

- правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи; жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53); тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами, ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (пункт 67);

- ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися, виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (пункт 71).

Ці висновки Велика Палата Верховного Суду також підтвердила у пунктах 144-146 постанови від 15.09.2022 при розгляді справи № 910/12525/20.

Водночас, у пункті 46 постанови від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц Велика Палата Верховного Суду безпосередньо вказала, що: після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою); такий окремий позов не є належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити; наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів.

Відтак, наявність судового рішення у іншій справі про стягнення заборгованості з поручителя, в якій здійснений аналіз договірних відносин поруки, її меж, обсягу відповідальності, та яким установлена правова визначеність у правовідносинах поруки, унеможливлює ініціювання поручителем повторного звернення до суду з окремим позовом про визнання такої поруки припиненою. Ключове у такій неможливості пов`язане саме з тим, що задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами, ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. І напроти, визнання поруки припиненою, як спосіб судового захисту, можливий лише у випадку, коли особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював.

З огляду на викладене, суд установив, що судовими рішеннями у справі № 756/217/15-ц суди здійснили аналіз договірних відносин поруки за договором поруки № 1 від 07.10.2011 та договором кредитної лінії № 5 від 07.10.2011, з урахуванням додаткового договору № 3 від 05.10.2012. У межах здійсненого аналізу встановили наявність невиконаних зобов`язань ОСОБА_1 , як поручителя, за цими договорами, а також проаналізували правовідносини із самої поруки, у тому числі факт її існування (неприпинення) станом на час вирішення спору. Більш того, Апеляційний суд міста Києва при прийнятті рішення від 16.11.2016 проаналізував заперечення ОСОБА_1 стосовно припинення поруки внаслідок збільшення його відповідальності за додатковим договором № 3 від 05.10.2012 та відхилив їх як безпідставні.

Отже, при розгляді справи № 756/217/15-ц, яка ініційована ПАТ «Державний ощадний банк України», як кредитором, до ОСОБА_1 , як боржника, поручителя, суди установили правову визначеність у правовідносинах поруки, які виникли між її учасниками, забезпечили захист їх прав та інтересів, а тому на цей час не існує відповідної невизначеності. У зв`язку з цим, ініційований Позивачем повторний судовий розгляд припинення поруки за тими ж правовідносинами, не відповідає наведеним правовим положенням та висновкам по їх застосуванню.

Суд також враховує, що у межах справи № 756/217/15-ц подача зустрічного позову про визнання поруки припиненою не потребувалася, оскільки ОСОБА_1 мав захищати свої права саме в основному провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу через припинення поруки. У зв`язку з цим відмова у його прийнятті ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 14.02.2022 (у незалежності від підстав відмови у прийнятті) не порушила прав та інтересів ОСОБА_1 . З цих підстав його посилання на позбавлення права судового захисту шляхом визнання поруки припиненою є помилковими.

За частинами першою та другою статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права й інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 Суд надав правовий висновок стосовно застосування правових положень щодо правильності, належності та ефективності обрання способів захисту, а саме:

- права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача; якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (пункт 6.5),

- розглядаючи справу суд має з`ясувати чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором, чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (пункт 6.6),

- якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню; однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (пункт 6.7.).

На підставі викладених правових положень та висновків суд виснує, що право Позивача на заявлення конкретної позовної вимоги повинне узгоджуватися із правильністю, належністю та ефективністю обраного способу захисту порушених прав. Ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту позивача без необхідності повторного звернення до суду (застосування принципу максимальної економії).

У цій справі Позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки зініціював повторний судовий розгляд та оцінку законності поруки, якій у справі № 756/217/15-ц суд уже надав оцінку і установив факт наявності його відповідальності за відповідними зобов`язаннями. Неефективність також пов`язана з тим, що визнання поруки припиненою не стало б ані підставою перегляду судових рішень у справі № 756/217/15-ц за нововиявленими обставинами, ані підставою визнання виконавчого документа, виданого на їх примусове виконання, таким, що не підлягає виконанню. Обраний Позивачем спосіб захисту неефективний не тільки станом на час розгляду справи, але й станом на час звернення до суду з позовом. Зокрема, Позивач не врахував правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду, які були актуальними на той час.

За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовими витратами у справі є витрати Позивача на сплату судового збору у сумі 2481 грн, сплачені квитанцією від 22.02.2022, які згідно з приписами статті 129 ГПК України відносяться на нього.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суд склав 13.04.2023

Суддя М.К. Закурін

Копії рішення направити:

- ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ;

- представнику ОСОБА_1 на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- ПАТ "Державний ощадний банк України": вул. Госпітальна, 12-Г, м. Київ, 01001;

- ПП "Спецзовнішкомплект": вул. Заводська, 3Б, м. Світловодськ, Кіровоградська область, 27500.