Decision № 109941621, 31.03.2023, Kharkiv District Administrative Court

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

31.03.2023 р. справа №520/3395/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання протиправною бездіяльності суб"єкта владних повноважень, спонукання до розгляду адміністративної скарги на постанову Військово-лікарської комісії про придатність до військової служби, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, яка полягає у не розгляді скарги адвоката Юрченка В.В. в інтересах військовослужбовця ОСОБА_1 про скасування Постанови ВЛК в/ч НОМЕР_1 , прийнятої у формі Довідки від 29.12.2022р.; 2) зобов`язання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України розглянути скаргу адвоката Юрченка В.В. в інтересах військовослужбовця ОСОБА_1 про скасування Постанови ВЛК в/ч НОМЕР_1 , прийнятої у формі Довідки від 29.12.2022р.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що субєкт владних повноважень протиправно ухилився від виконання покладеного законодавством обовязку, вчинивши протиправну бездіяльність.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що складена відносно заявника постанова Військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 у формі довідки була датована 29.12.2022р., а скарга представника заявника на цю постанову була вирішена до суті Центральною ВЛК Збройних Сил України 03.02.2023р., тобто у межах визначеного законом строку. Наголошував, що прийняте за скаргою рішення є правильним і вірним.

Клопотань про ознайомлення з матеріалами справи заявник не подавав.

Клопотань про існування наміру на подачу відповіді на відзив заявник не подавав.

Клопотань про усунення перешкод у реалізації наміру на подачу відповіді на відзив заявник не подавав.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тому суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до громадянства України, у часовий проміжок, котрий співпадає з предметом даного спору, проходив військову службу у якості військовослужбовця на штатній військовій посаді у Військовій частині НОМЕР_2 , 08.12.2022р. під час безпосередньої участі у бойових діях отримав мозкову травму струс головного мозку.

Ця обставина підтверджена довідкою командира Військової частини НОМЕР_2 від 19.12.2022р. №2272/2.

29.12.2022р. відносно заявника Військово-лікарською комісією Військової частини НОМЕР_1 було винесено постанову у формі довідки №5209 від 29.12.2022р. про придатність до військової служби.

Заявник особі представника адв. ОСОБА_2 скаргою, датованою 14.01.2022р., оскаржив цю постанову до Центральної ВЛК.

За зверненням заявника суб`єктом владних повноважень було вчинено відмову у формі рішення, оформлену листом від 03.02.2023р. №598/764.

На вимогу суду суб`єктом владних повноважень були подані відомості про створення, функціонування та систему військово-лікарських комісій Збройних Сил України.

Так, згідно з додатком №2 до наказу Міністерства оборони України від 16.11.2016р. №608 компетенція військово-лікарських комісій у справі проведення військово-лікарської експертизи розподілена наступним чином: територіальна юрисдикція Центральної військово-лікарської комісії поширена на місто Київ, Київську область, Деснянський гарнізон; територіальна юрисдикція Військово-лікарської комісії Західного регіону поширена на Волинську область, Львівську область, Рівненську область, Закарпатську область, Івано-Франківську область, Чернівецьку область, Тернопільську область; територіальна юрисдикція Військово-лікарської комісії Південного регіону поширена на Одеську область, запорізьку область, Миколаївську область, Херсонську область, Дніпропетровську область, Кіровоградську область; територіальна юрисдикція Військово-лікарської комісії Північного регіону поширена на Харківську область, Полтавську область, Сумську область, Донецьку область, Луганську область, Чернігівську область; територіальна юрисдикція Військово-лікарської комісії Центрального регіону (11 регіональна ВЛК) поширена на Вінницьку область, Черкаську область, Хмельницьку область, Житомирську область.

Наказом начальника Військово-лікарської комісії Центрального регіону (11 регіональна ВЛК) від 31.12.2022р. №932 при Військовій часині НОМЕР_1 була створена позаштатна постійно діюча військово-лікарська комісія, головою якої призначено капітана медичної служби ОСОБА_3 .

Отже, вищим органом управління у сфері справи військово-медичної експертизи відносно Військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 є Військово-лікарська комісія Центрального регіону (11 регіональна ВЛК).

Стверджуючи про вчинення суб`єктом владних повноважень Центральною ВЛК за адміністративною скаргою на постанову Військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 було винесено постанову у формі довідки №5209 від 29.12.2022р. про придатність громадянина України до військової служби саме протиправної бездіяльності, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно з ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України від 06.12.1991р. №1934-ХІІ «Про Збройні Сили України» передбачено, що Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Як то визначено ст.5 Закону України від 06.12.1991р. №1934-ХІІ «Про Збройні Сили України», особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок та військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 3 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок та військову службу» окреслено, що військовий обов`язок включає, зокрема проходження військової служби.

У розумінні ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відносини з проведення військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України унормовані приписами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (затверджено наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008р. за №1109/15800; далі за текстом - Положення №402).

За визначенням п.п.1.1 Розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

У розумінні п.1.2 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза - це, зокрема, медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби).

Згідно з п.2.1 Розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

У силу п.2.2 Розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом.

Пунктом 2.3.1 Розділу І Положення №402 передбачено, що Центральна військова лікарська комісія є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.

За приписами п.2.3.2 Розділу І Положення №402 начальник Центральної ВЛК безпосередньо підпорядковується директору Військово-медичного департаменту (далі - ВМД) Міністерства оборони України. Усі штатні ВЛК Збройних Сил України безпосередньо підпорядковуються начальнику Центральної ВЛК.

Відповідно до п.2.3.4 Положення №402 до компетенції Центральної ВЛК віднесено розгляд, перегляд, скасування, затвердження, не затвердження, контроль згідно з цим Положенням за постановами будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.

Згідно з п.2.4.5 Розділу І Положення №402 ВЛК регіону має право, зокрема, приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК.

Як то указано у 2.4.7 Розділу І Постанови №402, на ВЛК Центрального регіону (далі - ВЛК ЦР), покладається, зокрема, контроль, розгляд, затвердження, незатвердження постанов позаштатних ЛЛК.

За змістом п.2.2 Розділу І Положення №402 до системи штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону; ВЛК евакуаційного пункту; ВЛК пересувної госпітальної бази.

Відповідно до п.2.4.10 Розділу І Положення №402 постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.

Як то указано у п.2.6.1 Положення №402, до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК високомобільних десантних військ; ВЛК військових комісаріатів; ВЛК територіального центру комплектування (далі - ВЛК ТЦК); ВЛК цивільного лікувального закладу з правами госпітальної ВЛК.

Згідно з п.2.6.4 Розділу І Положення №402 штатні і позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) з питань військово-лікарської та лікарсько-льотної експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК.

За правилами п.2.6.6 Розділу І Положення №402 перелік військових лікувальних закладів, військових частин, лікувально-профілактичних закладів, в яких організовуються позаштатні постійно діючі ВЛК (ЛЛК), разом зі списком голів та заступників голів цих ВЛК (ЛЛК) на наступний календарний рік затверджує голова ЦВЛК за поданням начальників штатних ВЛК регіонів.

Відповідно до п.2.6.11 Розділу І Положення №402 документи позаштатних ВЛК скріплюються гербовою печаткою військового лікувального, цивільного лікувально-профілактичного закладу, військової частини, при яких ці комісії утворені.

За приписами п.1.1 Розділу ІІ Положення №402 медичний огляд включає в себе, зокрема, вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Пунктом 1.2 Розділу ІІ Положення №402 передбачено, що постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров`я (далі - ТДВ) (додаток 3).

Відповідно до п.20.1 розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов`язані дотримуватися вимог Положення. Голова або члени ВЛК відповідають за прийняте рішення та видачу документів про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв).

Згідно з п.20.2 розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК згідно з цим Положенням розглядаються, затверджуються, контролюються, а за необхідності переглядаються відповідною штатною ВЛК.

Зі змісту наведених норм Положення №402 випливає, що ВЛК діють виключно колегіально, а тому будь-який окремий член ВЛК, у тому числі і Голова ВЛК не має правового статусу суб`єкта владних повноважень і не наділений жодними власними організаційно-розпорядчими функціями управлінського характеру.

Також зі змісту наведених приписів Положення №402 витікає, що постанови ВЛК у позасудовому (адміністративному) порядку підлягають оскарженню до відповідної штатної ВЛК вищого рівня (тобто до ВЛК регіону), а постанови ВЛК регіону до Центральної ВЛК.

Між тим, у спірних правовідносинах заявник в особі представника вдався до оскарження постанови ВЛК Військової частини одразу до Центральної ВЛК, що нормами Положення №402 прямо не передбачено, але з огляду на обставини розгляду відповідачем скарги по суті не має юридичного значення для правильного вирішення даного спору.

Відповідно до ст.110 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі: прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов`язків або незаконного притягнення до відповідальності.

Згідно з ст.111 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції.

Пунктом 115 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов`язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Отже, на спірні правовідносини поширюється дія норм Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР «Про звернення громадян».

Згідно з ч.1 ст.20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

У тексті позову викладено твердження заявника про те, що адміністративна скарга на постанову Військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 у формі довідки №5209 від 29.12.2022р. про придатність до військової служби була направлена засобами поштового зв`язку 14.01.2023р.

Згідно з відомостями інформаційного ресурсу АТ «Укрпошта» поштове відправлення "6108903327216" було одержано отримувачем (тобто відповідачем у спірних правовідносинах) 17.01.2023р.

Рішення за адміністративною скаргою на постанову Військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 у формі довідки №5209 від 29.12.2022р. про придатність до військової служби було прийнято відповідачем 03.02.2023р.

Отже, приєднаними до справи документами не підтверджено факту вчинення субєктом владних повноважень бездіяльності у спірних правовідносинах.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а: 1) як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені; 2) Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи; 3) Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності; 4) встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

У пункті 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи..

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах відсутня подія вчинення суб`єктом владних повноважень бездіяльності, позаяк за скаргою заявника суб`єктом владних повноважень було вчинено відмову у формі рішення, оформлену листом від 03.02.2023р. №598/764.

Наразі рішення суб`єкта владних повноважень постанова Військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 у формі довідки №5209 від 29.12.2022р. про придатність до військової служби (котре є дійсною причиною виникнення спору) оскаржується заявником у межах справи №520/3484/23.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у спірних відносинах суб`єкт владних повноважень не вдавався до порушення прав (інтересів) заявника у сфері військово-лікарської експертизи за рахунок бездіяльності, адже насправді вчинив волевиявлення у формі рішення про відмову у задоволенні скарги, оформлене відповідним письмовим листом відповіддю.

Відсутність події вчинення суб`єктом владних повноважень бездіяльності з огляду на самостійно сформульований заявником предмет спору у даній справі є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко