Court ruling № 109896152, 30.03.2023, Centralnyi District Court of Mykolaiv City

н\п 6/490/68/2023 Справа № 490/2327/23

Центральний районний суд м. Миколаєва

______________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Гуденко О.А.,

при секретарі Позднякову Є.В.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві подання Головного державного виконавця Центрального відділу ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Мельнікова Миколи Олександровича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа відносно боржника ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

28.03.2023 року Головний державний виконавець Центрального відділу ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Мельніков Микола Олександрович звернувся до суду з даним поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон боржника ОСОБА_1 , до виконання зобов`язань, покладених на нього за виконавчим листом №2-1195, виданого 23.12.2011 року.

Свої вимоги державний виконавець мотивував тим, що на виконанні у Центральному відділі Державної виконавчої служби міста Миколаїв Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) знаходиться виконавче провадження №62865490, з виконання виконавчий лист №2-1195, виданий 23.12.2011 року.

Під час виконання рішення суду державним виконавцем встановлено, що згідно інформації наданої на запити, майно належне боржнику ОСОБА_1 на праві власності, відсутнє. Інформація щодо джерел отримання доходів в ДРФО відсутня.

Виконавцем 08.02.2023 р., 04.01.2022 р. на адресу боржника надсилались виклики щодо явки до виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання рішення суду, однак ОСОБА_1 на виклики не з`явився, про причини неявки не повідомив виконавця.

На запит державного виконавця, Державною прикордонною службою України, листом від 20.02.2023 року повідомлено про те, що ОСОБА_1 неодноразово перетинав державний кордон України.

Враховуючи викладене, а також те, що рішення до теперішнього часу не виконано, а боржник ухиляється від його виконання, не вживає заходів щодо виконання рішення за рахунок належного йому майна і доходів, державний виконавець просить задовольнити дане подання.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Відповідно до ч.4 ст. 441 ЦПК України, суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Державний виконавець до судового засідання не з`явився.

На примусовому виконанні у Центральному ВДВС м. Миколаїв Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перебуває виконавче провадження №62865490 з виконання виконавчого листа №2-1195, виданого 23.12.2011 року Ленінським районним судом м. Миколаєва.

Одним із принципів у цивільному судочинстві є принцип пропорційності (стаття 11 ЦПК України). Дотримання засад співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, крім іншого, передбачено пунктом 8 частини першоїстатті 2 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно достатті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до пункту 19 частини третьоїстатті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Згідно ч.1статті 441ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

За змістом п. 5 ч. 1ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України"підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон є ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Ухиленням від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням суду, що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли у нього є всі реальні можливості виконати цей обов`язок (наприклад, наявність майна, грошових коштів, тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Роз`ясненнями Верховного Суду України від 01.02.2013р., викладеними у постанові «Судова практика вирішення питань про тимчасове обмеження права виїзду за кордон» зазначено, що Законом передбачено санкцію у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за навність факту невиконання зобов`язання, а за ухилення від їх виконання.

Відповідно до ч. 1ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положення ч. 3ст.12 ЦПК Українинаявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання».

Отже, право на звернення до суду із поданням про обмеження боржника у праві виїзду за межі України виникає у державного виконавця лише у випадку доведення і обґрунтування факту ухилення останнього від виконання своїх зобов`язань.

У поданні державний виконавець Мельніков М.О. вказував на те, що рішення суду боржник не виконав, однак докази отримання ОСОБА_1 рішення суду, постанови про відкриття виконавчого провадження та інших процесуальних документів державного виконавця в матеріалах справи відсутні. А тому неможливо встановити чи відомо боржнику про наявність рішення суду та стягнення з нього заборгованості в примусовому порядку.

Доказів наявності у ОСОБА_1 можливості виконати рішення суду самостійно в повному обсязі, а також доказів невиконання ним будь-яких процесуальних обов`язків чи вчинення будь-яких протиправних дій в межах виконавчого провадження, які б перешкоджали виконанню судового рішення чи створювали б перешкоди в його виконанні до подання державний виконавець не надав.

Також, державним виконавцем не надано доказів, що підтверджують належне повідомлення боржника про наявність відкритого виконавчого провадження, оскільки супровідні листи та виклики виконавця не свідчать про те, що боржник отримував дані виклики.

Як передбачено статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території (частина перша). Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною волею (частина друга).

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (частина третя).

Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільств (частина четверта).

При цьому, у Європейського суду з прав людини склалася з цього питання стала практика.

Так, у справі «Рінер проти Болгарії» Європейський суд з прав людини відмітив, що дотримуючись принципу пропорційності, заборона на виїзд з країни на підставі несплати податків може бути виправдана, якщо служить метою стягнення заборгованості. Таким чином, таке обмеження не може бути перетворено у вид покарання відносно неможливості сплати.

Хоча вказане рішення стосується обмеження виїзду, пов`язаного із несплатою податків, принцип пропорційності та неможливості використання тимчасового обмеження виїзду за кордон як покарання можна застосувати і до відносин, пов`язаних із виконанням рішень у цивільних справах.

Відповідна позиція простежується і у справі «Хлюстов проти Росії» (скарга № 28975/05), де Європейський суд з прав людини звернув увагу на необґрунтованість обмеження права заявника залишити країну, оскільки причиною було зазначено лише факт несплати боргу, без пояснення, як заборона сприятиме швидкому його погашенню, з урахуванням індивідуальних особливостей заявника.

Крім того, слід зазначити, що право державного, приватного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов`язань, тобто наявність лише самого зобов`язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.

Підставою для звернення до суду з відповідним поданням є посилання державного виконавця на наявність статусу боржника у виконавчому провадженні, непогашенням боргу у добровільному порядку та неможливістю звернення стягнення на рухоме чи нерухоме майно, зареєстроване за боржником.

При цьому з наявних у справі доказів не вбачається доведеності факту свідомого ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду.

Надані державним виконавцем матеріали подання містять фактичні дані щодо перебігу вчинених ним дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду, однак в матеріалах відсутні докази як докази належного направлення, так і отримання боржником кореспонденції - викликів виконавця, а також докази на підтвердження вчинення ним саме умисних дій, спрямованих на приховання грошових коштів, рухомого та нерухомого майна, інших цінностей, а також про ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього державним виконавцем у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду.

Крім того, суд враховує, що згідно наданих заявником суду даних - ОСОБА_2 виїхав з України 05 січня 2022 року і до країни не повертався.

З огляду на вищенаведе, суд не вбачає законних підстав для задоволення подання державного виконавця Мельнікова М.О.

Керуючисьст. 441 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні подання Головного державного виконавця Центрального відділу ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Мельнікова Миколи Олександровича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа відносно боржника ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня проголошення ухвали.

Суддя О.А. Гуденко