Decision № 109658151, 13.02.2023, Brovary City and District Court of Kyiv Oblast

Україна

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

провадження № 2/361/411/23, cправа № 361/3145/21

13.02.2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«13»лютого 2023року м.Бровари Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Василишина В.О.,

за участю секретаря судових засідань Степанюк А.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним договору про надання банківських послуг,

в с т а н о в и в:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визнати недійсним договір про надання банківських послуг б/н від 25 листопада 2016 року, укладений між нею та Акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ «КБ «ПриватБанк»).

В обґрунтування вимог зазначається, що 25 листопада 2016 року між сторонами укладено договір б/н про надання банківських послуг, за умовами якого позивач отримала кредитні кошти у розмірі 500 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Оспорюваний договір укладений у наступному порядку: позивач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає договір про надання банківських послуг. Під час підписання договору про надання банківських послуг позивачу не надано жодних письмових документів, лише видано банківську карту зі встановленим на ній кредитним лімітом у розмірі 500 грн. 00 коп. Істотні умови вказаного договору викладені у документі «Умови та правила надання банківських послуг».

Позивач вважає, що договір про надання банківських послуг укладено з грубим порушенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», так як містить в собі несправедливі умови, які суперечать принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків позивача як споживача послуг банку, а зокрема щодо внесення банком в односторонньому порядку змін та доповнень до договору шляхом розміщення їх на сайті, надання клієнтом згоди на зміни та доповнення до договору у продовження користування кредитом після дати публікації на сайті змін, зобов`язання сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту у розмірі 60 % річних, права вимоги банку щодо повернення кредиту, строк сплати якого ще не настав, в повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, в повному обсязі, а також виконання інших зобов`язань за договором у тому числі пені, плати за користування кредитом у разі прострочення зобов`язань за карткою з індивідуальним дизайном на місяць у розмірі 84 % на рік.

Крім того, оспорюваний суперечить вимогам статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки не містить в собі орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

24 травня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

За змістом частини першої статті 223Цивільного процесуальногокодексу України (далі ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, враховуючи строки перебування даної справи у провадженні суду, характер правовідносин, що виник між сторонами, а також наявність доказів достатніх для постановлення рішення, суд вважає за доцільне розглянути дану справу за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача АТ «КБ «ПриватБанк» - Яндульський Д.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав наведених у відзиві, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши заперечення представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до укладеного договору № б/н від

25 листопада 2016 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , остання отримала кредит у розмірі 500 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Позивач підтвердила свою згоду на те, що підписана Заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір, а також позивач підтвердила той факт, що вона повністю проінформована про умови кредитування в АТ «КБ «ПриватБанк», що підтверджується підписом у заяві

Згідно з пунктом 2.1.1.5.5. Умов та правил надання банківських послуг відповідач зобов`язаний погашати заборгованість по кредиту, відсоткам за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з пунктом 2.1.1.5.6. Умов та правил надання банківських послуг, клієнт зобов`язаний у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту, оплати винагороди банку.

Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно з пунктом 2.1.1.5.7 Договору.

У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору від 25 листопада 2016 року АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2020 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором№ б/нвід 25листопада 2016 року в розмірі 10 920 грн. 79 коп., а також вирішено питання про стягнення судових витрат, у решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2020 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 25 листопада 2016 року в розмірі 3 800 грн. 00 коп. та розподілу судових витрат та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 25 листопада 2016 року в розмірі 3 800 грн. 00 коп., вирішено питання про розподіл судових витрат; в іншій частині рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 7 120 грн. 79 коп. залишено без змін.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2020 року не оскаржувалося в частині стягнення із відповідача заборгованості в розмірі - 7 120 грн. 79 коп. При розгляді справи про стягнення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову, зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним не пред`являла. При цьому вирішення питання про стягнення заборгованості за кредитним договором привело до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

На підставі вищевказаних судових рішень 20 жовтня 2020 року Броварським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист № 361/316/19.

Постановою головного державного виконавця Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 01 грудня 2020 року відкрито виконавче провадження № 63765267.

Судове рішення є обов`язковим до виконання (Стаття 129-1 Конституції України).

Статтею 18ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У частині першій статті 627ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогокодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині першій статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

Стаття 18Закону України«Про захистправ споживачів» містить самостійні підстави визнання договору (чи його умов) недійсним.

Так, згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Варто зауважити, що принцип добросовісності є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору. Зміст цього принципу полягає в тому, що умови правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 12 лютого

2018 року у справі № 707/2953/15-ц.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 11Закону України«Про захистправ споживачів» визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

З викладеноговбачається,що порушеннянорм статті18Закону України«Про захистправ споживачів»можливі виключноза наявностітрьох складових.При розгляді даної справи по суті позивач не надала суду належних та допустимих доказів щодо заявлених позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо посилань позивача на невідповідність оспорюваного договору вимогам статті

12 Закону України «Про споживче кредитування», то вказаний Закон набув чинності 10 червня 2017 року. Оспорюваний договір укладений між сторонами 25 листопада 2016 року.

Згідно зі статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Вищевказана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, отже посилання позивача є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення правових норм, які регулюють спірні правовідносини.

У відзиві на позовну заяву представник відповідач просив суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності щодо вимог про визнання кредитного договору недійсним, однак у даному випадку позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даного позову з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

На підставі викладеного та керуючись статтями 263-265 ЦПК України, Броварський міськрайонний суд

в и р і ш и в:

У задоволенніпозову відмовити.

Сторони справи:

позивач ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

відповідач Акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (зареєстроване місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 14360570);

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.О.Василишин