Decision № 109638340, 16.02.2023, Dnipro District Court of Zaporizhzhia City (until 25.04.2025 - Leninskyi District Court of Zaporizhzhia City)

Дата документу 16.02.2023

Справа № 334/4076/21

Провадження № 2/334/127/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого судді Коломаренко К.А.

за участю секретаря Цілінко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод користування житловим будинком

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Служба у справах дітей Запорізької міської ради,

за участі: відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 (особисто); представника третьої особи - Поліщук Г.М. (діє на підставі Довіреності від 27.12.2022 №02/03-20/02509,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення, в якому просить усунути перешкоди ОСОБА_1 в здійсненні права користування житловим будинком, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , шляхом вселення її до вказаного будинку.

Посилається на те, що з 2012 року позивачка ОСОБА_1 зареєстрована у житловому будинку АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок на праві особистої приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 27.08.2007, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тарасовою А.П., зареєстрованого в реєстрі за № 2796, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.06.2021 року за вих. № 260354410.

Відповідачка ОСОБА_2 є матір`ю позивачки ОСОБА_1 , яка до житлового будинку АДРЕСА_1 була вселена та зареєстрована на праві члена сім`ї. Разом із позивачкою на праві члена сім`ї був зареєстрований її малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на червень 2021 року у вказаному житловому будинку проживають відповідачка ОСОБА_2 та малолітній син позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з конфліктними відносинами із відповідачкою, позивачка у вказаному житловому будинку вимушено не проживає майже рік. Позивачка ОСОБА_1 неодноразово намагалася вирішити питання мирним шляхом та отримати доступ для проживання у вказаний житловому будинку, неодноразово наголошувала відповідачці на тому, що бажає проживати житловому будинку, тому як для не це єдине житло та в будинку проживає її малолітній син. Але, всі старання позивачки були марними, відповідачка постійно чинить позивачці перешкоди в користуванні житловим будинком та забороняє навіть приходити на його подвір`я. Відповідачка відмовляється надати позивачці ключі від вхідних дверей житлового будинку, двері будинку не відчиняє та на його поріг не пускає. Через здійснення вказаних перешкод відповідачкою, позивачка позбавлена можливості належним чином виконувати покладені на неї батьківські обов`язки по відношенню до малолітнього сина, займатися його вихованням та інше. Своїми діями, відповідачка порушує право позивачки на проживання та вселення до житлового будинку АДРЕСА_1 . 3 урахуванням цього, позивачка звернулася до поліції з метою порушення кримінального провадження з приводу чинення перешкод у вселення до житлового будинку. Але, позивачці було роз`яснено, що вказане питання має цивільно-правовий характер, який необхідно вирішувати самостійно або в судовому порядку. Вищевказаний житловий будинок складається з 4 кімнат, а тому, проживання позивачки ОСОБА_1 , разом із відповідачкою ОСОБА_2 та малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не матиме жодних незручностей. Позивачка бажає зазначити, що житловий будинок АДРЕСА_1 , є її єдиним житлом та у будинку знаходяться її особисті речі. Іншого житла у позивачки не має. Даний факт підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.06.2021 року за вих. № 260354526. Крім того, рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03.02.2015 року по справі № 334/12175/14-ц, між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано шлюб. У разі ухвалення рішенням суду про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення, права відповідачки не будуть порушені. Саме з урахуванням вищевикладених обставин, позивачка вимушена за захистом своїх порушених прав звертатися до суду із цим позовом, оскільки вирити питання в позасудовому порядку неможливо. Оскільки вирішити питання в позасудовому порядку неможливо, позивачка звертається до суду за захистом свого порушеного права та просить вселити її у будинок АДРЕСА_1 .

Ухвалою Ленінського районного суду від 15.06.2021 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Ленінського районного суду від 14.07.2021 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання, встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.

11.08.2021 року від відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 надійшов зустрічний позов про усунення перешкод користування житловим будинком, в якому ОСОБА_2 просить усунути їй перешкоди у здійсненні права власності будинком АДРЕСА_1 , визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим будинком АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов обґрунтовує наступним. ОСОБА_2 дійсно на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 . Будинок належить їй на підставі договору дарування від 27.08.2007 р. посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тарасовою А. П.,зареєстрованого в реєстрі за №2796 ,що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.06.2021 р. ОСОБА_1 зареєстрована у належному ОСОБА_2 будинку з 2012. ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач ОСОБА_1 народила сина, ОСОБА_3 , який зареєстрований та проживає у належному ОСОБА_2 будинку. Після народження сина, відповідачка вирішила розпочате нове життя, кинути зловживати спиртними напоями та займатись вихованням сина. У 2015 р. вона розірвала шлюб з батьком дитини, однак навіть після розірвання шлюбу на шлях

виправлення не встала, а залишила сина та повернулась проживати до колишнього чоловіка ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 , де і мешкає до теперішнього часу. Згідно постанови Ленінського районного суду від 01.11.2019 р. м.3апоріжжя ОСОБА_1 була притягнута до адміністративній відповідальності по ст. 184 ч1 КУпАП, де зазначено, що відповідачка ОСОБА_1 притягається до відповідальності за те, що вона не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню свого малолітнього сина ОСОБА_3 , зловживає спиртними напоями, не приділяє уваги синові, не відвідує шкільні батьківські збори, не забезпечує свого сина матеріально. Постанова набрала законної сили 13 листопада 2019 р. 10 лютого 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя, виніс вирок відносно батька ОСОБА_3 , яким ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.126-1 КК України. У вироку зазначено, що ОСОБА_4 неодноразово вчиняв психологічне насильство відносно свого сина, яке виразилось у словесних образах та в примушенні останнього піти від бабусі ОСОБА_2 , де він проживав останній час оскільки батьки не займались належним його утриманням та вихованням. У вироку також зазначено, що саме ОСОБА_2 у справі була визнана законним представником так як онук мешкав разом з нею, а відповідачка разом з чоловіком проживала по АДРЕСА_2 , та зловживала спиртними напоями. Згідно характеристикам зі школи на її онука, вбачається, що за весь 2019, 2020, 2021 р. вихованням сина відповідачки займалась ОСОБА_2 , дитина мешкає разом з ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 за три роки навіть ні разу не відвідала школу.18 травня 2020 р. ОСОБА_2 звернулась до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав. Також той факт, що відповідачка ОСОБА_1 не проживає у належному ОСОБА_2 будинку більше року, підтверджується актом про непроживання, складеним 18.04.2021 р. за підписом сусідів.

Відповідачка в будинку не проживає, однак добровільно з реєстраційного обліку не знялась та залишається зареєстрованою в житловому приміщенні, жодних зобов`язань, пов`язаних з утриманням будинку не несе, ним не користуються, не виконує обов`язки, пов`язані з утриманням, оплатою житлового приміщення, її речі за вказаною адресою відсутні, що чинить перешкоди у здійсненні права власності.

Ухвалою Ленінського районного суду від 11.08.2021 зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду разом з первісним позовом, призначено у справі підготовче засідання, визначено сторонам строк для подання заяв по суті спору.

Ухвалою Ленінського районного суду від 11.10.2021 до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Служба у справах дітей Запорізької міської ради.

29.10.2021 від представника відповідача за зустрічним позовом - адвоката Дьякової Т.В. надійшов відзив на зустрічну позовну заяву (направлений засобами поштового зв`язку), в якій представник відповідача за зустрічним позовом просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод користування житловим будинком відмовити. В обґрунтування відзиву вказує, що у своєму зустрічному позові позивачка вказує про непроживання відповідачки у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , більше одного року та для підтвердження вказаного надає акт про не проживання, складений 18.04.2021 року та підписаний сусідами. Також, позивачка вказує, що жодних зобов`язань, пов`язаних з утриманням житлового будинку відповідачка не несе, ним не користується, не виконує обов`язки, пов`язані з його утриманням, оплатою житлового приміщення, її речі за вказаною адресою відсутні, що чинить позивачці перешкоди у здійсненні права власності. 3 вказаного приводу відповідачка бажає зазначити, що вона не проживає у вказаному житловому будинку саме через здійснення перешкод позивачкою, яка змінила замки у вхідних дверях та не бажає надавати їй екземпляр ключів, саме тому ОСОБА_1 й звернулася до суду з позовом про вселення. Станом на жовтень 2021 рік, у вказаному житловому будинку проживає малолітній син ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час початку карантину, позивачка заборонила відповідачці приходити до дому та цьому не можливо було протистояти. 3 метою виховання сина, його повернення та проживання разом із ним, відповідачка неодноразово приходила до вказаного житлового будинку, двері якого позивачка навіть не відчиняла. Позивачка не бажає аби відповідачка проживала у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , про що неодноразово при випадкових зустрічах на вулиці наголошувала та зазначала, що у будь-якому випадку не надасть їй проживати у будинку, виражалася нецензурною лексикою у її бік та інше. Вказаний житловий будинок для відповідачки є єдиним житлом, про що вона також зазначала у позовній заяві, та для підтвердження вказаного надала відповідний документ, а саме: інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.06.2021 року за вих. № 260354526. Відповідачка вимушена проживати у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 , після зміни позивачкою замків у дверях житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , та здійснення перешкод у його користуванні. У своєму позові позивачка посилається на постанову Ленінського районного м. Запоріжжя від 01.11.2019 року по справі № 334/7213/19, якою ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст, 184 КУпАП, копія якого міститься в матеріалах справи та накладено адміністративне стягнення у вигляді попередження. Після винесення вказаної постанови, стосунки між відповідачкою та сином налагоджувалися до того моменту, поки не розпочався карантин та позивачка знову почала всіляко перешкоджати відповідачці проживати у будинку й утримувати онука у себе. Відповідачка постійно надавала матеріальну допомогу на утримання онука і купувала продукти харчування та інше. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2021 року по справі № 334/2389/20, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування запорізької міської ради по Дніпровському району, Служба (управління) у справах дітей запорізької міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задоволено частково. Вказаним рішенням суду позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнуто із нього аліменти у розмірі 1000,00 грн. щомісячно, починаючи стягнення з 18.05.2020 року і до повноліття дитини. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Запорізької міської ради по Дніпровському району, Служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - відмовлено. Попереджено ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків по відношенню до дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покладено на Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов`язків по відношенню до дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент розгляду справи, винесення судом рішення та на сьогоднішній день, відповідачка ОСОБА_1 здійснює всі можливі дії та заходи з приводу спілкування та виховання свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Неодноразово особисто та за телефоном відповідачка зверталася до позивачки ОСОБА_2 з приводу усунення їй перешкод у вихованні дитини та спілкування із ним, надання можливості належним чином виконувати покладені на неї батьківські обов`язки по відношенню до сина, повернення їй дитини та інше. Але, всі старання були марними. 20.10.2021 року відповідачка вдруге вже звернулася із заявою до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, як Органу опіки та піклування з метою провести бесіду із ОСОБА_2 щодо можливості вирішення питання щодо повернення відповідачці ОСОБА_1 її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в позасудовому порядку, надати їй доступ до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , в якому зареєстрований та проживає дитина, де також зареєстровано її місце проживання та знаходяться її особисті речі та з приводу отримання відповіді на звернення від 08.06.2021 року. Також, 20.10.2021 року відповідачка звернулася із заявою до позивачки ОСОБА_2 в якій просить припинити здійснювати їй перешкоди у спілкуванні із малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надати можливість відновити із стосунки матері та сина, повернути їй дитину та надати їй доступ до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 . Також, відповідачка неодноразово зверталася до педагога загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 86 Іванченко Оксани Анатоліївни, яка є класним керівником сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу його навчання, успіхів та досягнень у навчанні, з приводу отримання допомоги налагодити стосунки із сином через шкільного психолога. Але, позивачка намагається всіляко завадити відповідачці виконувати батьківські обов`язки по відношенню до сина, чим діє в супереч інтересам дитини. Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 не зверталася ані до відповідачки із особистими проханнями, письмовими зверненнями з приводу зняття з реєстрації місця проживання ані відповідно до суду із позовом про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим проживання. Після отримання позовної заяви про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення ОСОБА_1 , позивачка ОСОБА_2 вирішила звернутися до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод користування житловим приміщенням. Саме із вищевказаних підстав, відповідачка категоричне не визнає позовні вимоги позивача, вважає їх необґрунтованими, не законними та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Ленінського районного суду від 08 грудня 2021 року закрито підготовче провадження та справу призначеного до судового розгляду по суті.

Позивачка та її представник за первісним позовом в судове засідання не з`явилися, з невідомої суду причини. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, явку свідків, клопотання про допит яких задоволено судом під час підготовчого провадження, не забезпечили. В ході судового розгляду від представника позивача - адвоката Дьякової Т.А. неодноразово находили клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку з введенням воєнного стану на усій території України (т. 1, а.с. 143, 164,232).

Суд вважає, що така позиція представника позивача є пряма зацікавленість позивача у затягуванні розгляду справи. Також, зауважує, що представником позивача належно не обґрунтовано, чим воєнний стан перешкоджає взяти участь у судовому засіданні дистанційно, зокрема із застосуванням власних засобів технічного зв`яку. Ленінський районний суд м. Запоріжжя з 24.02.2022 року не зупиняв роботу, про що відомо з офіційного сайту судова влада. В свою чергу позивач у справі - фізична особа і чинне законодавство не обмежує кола осіб, які можуть здійснювати представництво особи в суді. Позивача про дату судового засідання було повідомлено заздалегідь, а отже, у неї було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме її інтереси з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у засіданні суду.

При цьому у клопотаннях представника позивача не вказано конкретних обставин, які могли б перешкоджати прийняти участь позивачеві особисто у судовому засіданні, пов`язаних з введенням воєнного стану на території України.

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи те, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, в матеріалах справи наявна позовна заява, а також відзив на зустріну позовну заяву, який відображає позицію позивача ОСОБА_1 по суті спору, сторонами під час підготовчого провадження подані докази на обґрунтування їх позицій, суд доходить висновку, що неявка позивача ОСОБА_1 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідач в судовому засіданні просила у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити, посилаючись на ті обставини, що Постановою Запорізького апеляційного суду від 01.06.2022 ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , а отже вселення ОСОБА_1 до будинку, де проживають ОСОБА_2 з онуком, буде негативно впливати на психічний стан дитини, оскільки він боїться свою матір та не бажає жити з нею. При цьому ОСОБА_2 не чинить жодних перешкод для проживання ОСОБА_1 в будинку, але остання там не проживає досить давно, а проживає за адресою свого колишнього чоловіка, з яким знову проживає однією сім`єю, вживає спиртні напої.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування в судовому засіданні просила справу розглянути з урахуванням інтересів неповнолітнього, для якого проживання в одному будинку з ОСОБА_1 матиме негативні наслідки.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, свідків, доходить наступних висновків.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності виникло на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тарасовою А.П. 27.08.2007 за реєстровим номером 2796 (т.1, а.с.7, 36-37).

11.12.2012 було зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 у вказаному будинку (т. 1, а.с.9).

З акту про підтвердження фактичного непроживання від 18.04.2021 вбачається, що ОСОБА_1 з березня 2014 року по ас складання акту в будинку АДРЕСА_1 не проживає, фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 (т. 1, а.с.34).

Факт проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 підтверджує і сама ОСОБА_1 при зверненні до суду з первісним позовом, в якому в якості місця проживання вказує АДРЕСА_2 , а також факт відправлення та отримання нею поштової кореспонденції за вказаною адресою (т. 1, а.с. 19, 57, 107, 112, 162, 218, т. 2, а.с. 27).

Іншим житлом ОСОБА_1 не володіє, що підтверджується витягом з реєстру речових прав (т.1, а.с.8).

У спірному житловому будинку АДРЕСА_1 також зареєстрований та проживає неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно якого постановою Запорізького апеляційного суду від 01.06.2022 у справі 334/2389/20 ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав (т. 1, а.с. 179-184).

У відповідності до положень ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦК України.

За змістом ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ст.81 ЦПК України).

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами у цивільній справі є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Враховуючи те, що спірне житлове приміщення перебуває у приватній власності, а тому при вирішенні даного спору суд керується нормами кодексу Цивільного кодексу України, яким врегульовано спірні правовідносини та нормами Житлового кодексу в частині регулювання приватного житлового фонду.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 17 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

За змістом ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої,другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У спірних правовідносинах права ОСОБА_2 , як власниці житла, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див.рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України»(Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...).

Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

ОСОБА_2 являється власником житлового будинку, а отже має охоронюване законом право володіння, користування та розпорядження належним їм на праві власності майном. У вказаному будинку також проживає онук ОСОБА_2 та син ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , відносно якого позивач за первісним позовом позбавлена батьківських прав. ОСОБА_1 являється членом сім`ї власника квартири.

Між тим, суду не надано належних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_1 примусово була виселена із спірного житла, як і не надано доказів того, що ОСОБА_2 чинить перешкоди позивачеві за первісним позовом у вселенні у будинок.

Оцінюючи доводи позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 , що свідчать про перешкоди, які створює ОСОБА_2 для вселення у житло, суд констатує, що відповідних доказів ОСОБА_1 не надано.

Також ОСОБА_1 в позовній заяві та в заяві про виклик свідків вказувала, що про вчинення їй перешкод для вселення в будинок ОСОБА_2 зможуть пояснити свідки, разом з тим явку свідків не забезпечила. Суд, сприяючи сторонам у здійсненні їх прав, здійснював виклик свідків, пр. виклик яких заявляла позивач ОСОБА_1 . Разом з тим, свідки, будучи належним чином повідомленими про дату час та місце розгляду справи (т.1, а.с. 200, 202, 203, 205,206,220,223,225,231; т. 2, а.с. 26, 29,31), в судові засідання для дачі пояснень не з`явились.

Між тим, у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх доводів та заперечень.

Суду не подано належних та допустимих доказів про те, що відповідач ОСОБА_2 позбавила позивача за первісним позовом права користування житловим приміщення, яке перебуває у особистій власності ОСОБА_2 .

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснювали, що ОСОБА_2 не чинить перешкод в проживання ОСОБА_1 в будинку, разом з тим вони не бачили намагання ОСОБА_1 вселитись у спірний будинок. Буваючи в домі ОСОБА_2 , вони речей ОСОБА_1 не бачили.

Жодного доказу, який би свідчив про наявність неправомірних перешкод позивачу за первісним позовом зі сторони відповідачки ОСОБА_2 у здійсненні права на користування житловим приміщенням, перешкод у доступі до будинку суду не подано.

Крім того, суд також враховує обставини, встановлені Запорізьким апеляційним судом при розгляду справи 334/2389/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району як орган опіки та піклування, Служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів/

Зокрема, при розгляді вказаної справи суд апеляційної інстанції заслухав пояснення малолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який «з приводу позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_1 відносно нього, пояснив, що проживає із бабусею приблизно п`ять років. До бабусі перейшов жити сам через те, що батьки напивалися і дралися щоночі та майже кожного дня. У зв`язку із цим він почував себе погано та не хотів жити разом із батьками. З мамою не спілкувався, та на теперішній час стосунки з мамою не налагодились. Мама дзвонила йому останній раз півроку тому, щоб привітати з днем народження. Матір ОСОБА_1 може приходити до нього, де він мешкає з бабусею, але вона цього не робить. Його успіхами у школі матір не цікавиться, шкільні збори не відвідує. На запитання суду малолітній ОСОБА_3 відповів, що йому буде краще жити із бабусею, оскільки матір часто зловживає алкогольними напоями, а батько постійно б`є її, через що вона ходить із синцями. Вказує, що так жити він не хоче. Також ОСОБА_3 сказав суду, що його матір з ним та бабусею жила деякий час давно. Протягом цього часу він відчував побоювання та страх, викликані алкогольним сп`янінням його матері, а тому постійно намагався знаходитися поряд із бабусею, яку дуже любить. Також дитина відповіла, що із бабусею він почав жити із чотирьох років. Сказав, що бабуся водила його в басейн на заняття з плавання, зараз він вивчає іноземну мову. Також малолітній стверджував, що коли проживав з батьками, то мати його не годувала, а бабуся дуже смачно готує та часто купує йому смаколики».

При цьому, суд апеляційної інстанції вказує, що «доводи відповідача ОСОБА_1 , що її матір - ОСОБА_2 не допускає її до будинку, де проживає дитина, не підтверджуються належними і допустимими доказами, та, навпаки, спростовуються поясненнями самої дитини про те, що матір деколи з`являється у їхньому домі у стані алкогольного сп`яніння, та бабуся кладе її спати».

З огляду на встановлені судом обставини, процесуальну поведінку позивача за первісним позовом, відсутність доказів вчинення ОСОБА_2 перешкод ОСОБА_1 у вселенні в будинок АДРЕСА_1 , суд доходить висновків про безпідставність первісного позову.

Розглядаючи вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом такою, що втратила право користування жилим будинком АДРЕСА_1 , суд виходить з такого.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно з статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Вирішуючи спір, суд встановив, що ОСОБА_1 на момент звернення до суду із цим позовом як член сім?ї власника не проживала в будинку понад один рік, при цьому судом встановлено відсутність належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_2 перешкод ОСОБА_1 у проживанні в спірному будинку. Також відсутність обставини, які свідчили б про поважність причин не проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .

Оцінюючи вимоги ОСОБА_2 на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, та вважає, що припинення права користування ОСОБА_1 спірним житлом відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що власник проживає у спірній квартирі разом із неповнолітнім онуком, відносно якого ОСОБА_1 позбавлена батьківських прав, і який при вирішення питання про позбавлення її батьківських прав зазначив, що «його матір з ним та бабусею жила деякий час давно. Протягом цього часу він відчував побоювання та страх, викликані алкогольним сп`янінням його матері, а тому постійно намагався знаходитися поряд із бабусею, яку дуже любить»

Отже, у справі, що розглядається судом, інтереси позивача за зустрічним позовом як власника житла та користувача цим житлом, а також інтереси неповнолітньої дитини яка проживає разом з бабусею, перевищують інтереси відповідача за зустрічним позовом.

Таким чином, перевіривши та з`ясувавши всі необхідні обставини справи та оцінюючи всі наявні докази по справі, досліджені в ході судового засідання в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги первісного позову є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, а позовні вимоги зустрічного позову підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст.4, 10,12,13,76-82,89,258,259,263-265,268,273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні первинного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Служба у справах дітей Запорізької міської ради, про усунення перешкод користування житловим будинком - задовольнити.

Усунути ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права власності будинком АДРЕСА_1 , визнавши ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим будинком АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Коломаренко К. А.