Decision № 108964345, 13.02.2023, Odesa District Administrative Court

Справа № 420/16246/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними бездіяльність та дії, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

І. Зміст позовних вимог

ОСОБА_2 (надалі - позивачка, ОСОБА_1 ), від імені та в інтересах якої діє адвокат Маламед Вадим Борисович (надалі - представник позивачки) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (надалі - відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), у якому просить:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 протиправною та дискримінаційною,

- скасувати рішення від 11.04.2022 року, про яке йдеться в направленому листі від 06.05.2021 року №7926-5912/Г-02/8-1500/22;

- визнати протиправними та дискримінаційними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області стосовно відмови поновити виплату пенсію ОСОБА_1 .

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вчинити певні дії - поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 28.09.1997 року, на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області кошти в сумі 100,000 гривень (сто тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовив у поновленні пенсії ОСОБА_1 .

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

На обґрунтування вказаних вимог позивачка зазначає, що вона має право на відновлення пенсії з 28.09.1997 року, адже 07.10.2009 року Рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009 були скасовані дискримінуючи положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. З метою реалізувати своє право на поновлення виплати пенсії, 09.07.2021 року позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області з особистою заявою про поновлення виплати її пенсії з 28.09.1997, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції. Відповідно до постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2022 року у справі № 420/20694/21 зобов`язано відповідача повторно розглянути подану ОСОБА_1 заяву про поновлення виплати пенсії за віком. Проте, 15.Проте, відповідач повторно рішенням від 11.04.2022 року про яке йдеться в направленому листі від 06.05.2021 р. №7926-5912/Г-02/8-1500/22 протиправно відмовив у поновленні виплати пенсії позивачці, а рішення, дії та бездіяльність відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії, є неправомірними і дискримінаційними та суперечать чинному законодавству, чисельній судовій практиці, у зв`язку із чим подано даний адміністративний позов.

15.12.2022 року відповідачем надано до суду відзив на позов, яким заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 09.07.2021 звернулася до Головного управління з заявою довільної форми щодо поновлення їй пенсії. Листами №1500-03- 07-8/92253 від 22.07.2021 та №16039-16750/Г-02/8-1500/21 від 09.09.2021 позивачу роз`яснено порядок звернення до органу Пенсійного фонду з відповідною заявою про поновлення пенсії та умови набуття такого права. На виконання вимог Постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2022 по справі №420/20694/21, якою зобов`язано повторно розглянути заяву про поновлення виплати пенсії за віком Головним управлінням відмовлено в поновлені такої виплати на підставі ст. 35 та ст. 49 Закону № 1058 у зв`язку з тим, що після припинення виплати пенсії та виїздом на постійне місце проживання до країни Ізраїль (листопад 2001) минуло більше 5 років перед тим як позивачка звернулася з заявою про її поновлення до органу Пенсійного фонду України. Відповідно до ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення пенсії непрацюючим особам подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, до територіального органу Пенсійного фонду. Відповідно до Порядку виключено пересилання такої заяви поштою. Однією з обов`язкових умов приймання документів, наданих до заяви про призначення пенсії є можливість підтвердження копій документів їх оригіналами та надання тільки оригіналів документів, що засвідчує цю особу, про місце проживання (реєстрації) особи за місцем знаходження органу Пенсійного фонду та вік особи, документи про стаж та заробітну плату. При прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації) (п. 2.22 Порядку № 22-1), у якій громадянство зазначено «Україна», на підставі будь-яких інших документів призначити та виплачувати пенсію правових підстав немає. Додатково повідомляємо, що в наданій позивачем копії паспорту для виїзду за кордон є відмітка про постійне місце проживання в Ізраїлі, але відсутній документ про проживання на території м. Ізмаїла або Ізмаїльського району Одеської області. ОСОБА_1 знято з реєстрації в м. Ізмаїл ще у 1997 році. Отже, законодавством не передбачено прийняття органами Пенсійного фонду України заяви про поновлення виплати пенсії, надісланою поштою громадянином України або представником, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Оскільки позивачка звернулася до Головного управління з порушення порядку звернення, така заява спочатку розглянута Головним управлінням в порядку Закону України «Про звернення громадян», а потім, виконуючи зобов`язання покладені Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2022 по справі №420/20694/21, прийнято рішення від 11.04.2022 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 . Відповідач звертає увагу суд на те, що припинення виплати пенсії відбулося по ініціативі позивачки на підставі норм Закону України «Про пенсійне забезпечення». Законодавство України не потребує виконання обов`язку органом Пенсійного фонду кожному пенсіонеру повідомляти про зміни в законодавстві, в тому числі про прийняття рішень Конституційним Судом України, адже останні знаходяться у вільному загальнодоступному доступі. Відтак, після прийняття та опублікування Рішення Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 та не відновлення виплати пенсії, позивачка повинна була дізнатися про порушення свого права, а відтак позовні вимоги у даній справі підлягають розгляду у межах шестимісячного строку до дня звернення з позовом. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2018 (справа № 127/15035/17) та від 17.07.2018 (справа № 537/52/17). При цьому, представником позивачки була надана копія картки платника податків, яка видана у 2021 році, а відповідний номер присвоєно у 1998 році, тоді як відповідно копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а саме, штампу прикордонної служби, позивачка в останній раз перебувала в Україні в 1997 році. Отже, позивачці у спірному питанні необхідно довести як факт громадянства, так і факт права на отримання пенсій, а також, чи не отримує вона пенсію з інших джерел. Також, ОСОБА_1 не зверталася до Головного управління із заявою встановленого зразка про поновлення/призначення пенсії відповідно до вимог статті 44 Закону №1058-ГУ, Порядку 22-1 та необхідним пакетом документів, що визначає право на поновлення пенсії. У зв`язку з тим, що позивачкою не дотримано встановленого порядку звернення з відповідною заявою, Головне управління не має підстав для /поновлення/призначення пенсії. Аналогічні висновки містяться у Постановах Верховного суду від 06.02.2018 справа № 425/1867/16-а та від 19.04.2018 справа № 601/198/16. Таким чином, необґрунтовано та передчасно заявлено вимогу позивачкою про поновлення виплати пенсії з 28.09.1997, в той час як за відповідною вимогою рішення Головним управлінням не приймалось. Крім того, до виїзду до країни Ізраїль остання перебувала на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення м. Ізмаїл, що не заперечується позивачкою. Вимоги позивача стосовно того, що ОСОБА_1 має право на виплату індексації пенсії та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати є передчасними та не підлягають задоволенню, оскілки пенсія позивачці не нараховувалась і не призначалась органами Пенсійного фонду, а суд не може задовольняти вимоги на майбутнє, з огляду на те, що порушення відповідного права не відбулось. Позивачкою також не обґрунтовано в чому саме полягає завдана Головним управлінням шкода, яку позивач оцінює в 100 000,00 грн., оскільки факт заподіяння моральної шкоди має довести суду позивач. Не зазначено з яких саме міркувань ОСОБА_1 виходила, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. Також позивачка не наводить доказів наявності втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних їй незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Головного управління. Не обґрунтована наявність причинно-наслідкового зв`язку такої шкоди з рішеннями, діями чи бездіяльністю Головного управління. Отже, задоволення позовної вимоги Представника позивача щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. з Головного управління призведе до нецільового використання коштів, а сама вимога є безпідставною.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 16.11.2022 року позовну заяву залишено без руху

Ухвалою суду від 06.12.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Цією ухвалою зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області разом з відзивом на позов надати суду належним чином засвідчені копії заяви ОСОБА_1 про поновлення пенсії та додані до неї документи; рішення від 11.04.2021 р. про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 з доказами його отримання ОСОБА_1 , документів, що слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення, документів щодо листування між ОСОБА_1 та ГУ ПФУ в Одеській області зі спірного питання.

Враховуючи, що від сторін не надходило клопотань про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Частиною 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_3 є громадянкою України, 15.07.1997 року отримала дозвіл на ПМЖ до Держави Ізраїль. Була документована паспортом для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий 05.08.1997 року УМВС в Одеській області, про що зазначено у листі Головного управлінні Державної міграційної служби України в Одеській області від 02.08.2021 вих. №5100.4.5-9034/51.1-21. ( а.с. 27)

Позивачці була призначена пенсія за вислугу років з 22.08.1994 по 01.11.2001 р, про що свідчить пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 , видане Ізмаїльським міським відділом соціального захисту населення від 30.08.1994 року. ( а.с. 29-30).

28.09.1997 ОСОБА_3 виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, та офіційними органами Ізраїлю був наданий документ - посвідченням особи НОМЕР_3 , виданий органом відділення МВС м. Беер-Шева, 09.10.1997. ( а.с. 41-42).

27.04.2021 ОСОБА_3 звернулась до уповноваженого Управління Пенсійного фонду України з апостильованою заявою про призначення/перерахунок пенсії, згідно якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання та місце реєстрації ОСОБА_3 : АДРЕСА_1 ., документ, що посвідчує особу: посвідчення особи серія НОМЕР_3 , видане відділенням МВС м.Беер-Шева, від 09.10.1997 р., просить поновити їй виплату пенсії з 28.09.1997 року. ( а.с. 24)

09.07.2021 року представником ОСОБА_3 за дорученням адвокатом Меламед В. супровідним листом « Про поновлення пенсії ОСОБА_3 » надано до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у належним чином засвідчених копіях: довіреність представників; посвідчення особи; ІПН; трудова книжка; пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 , а також оригінал Апостильованої заяви ОСОБА_3 про поновлення пенсії та заява про витребування пенсійної справи та поновлення виплат пенсії ( а.с. 46).

17.08.2021 року представником ОСОБА_3 за дорученням адвокатом Меламед В. супровідним листом « Про подання додаткових документів для призначення пенсії ОСОБА_3 » надано до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області копію листа Головного управлінні Державної міграційної служби України в Одеській області від 02.08.2021 вих. №5100.4.5-9034/51.1-21. ( а.с. 46 зворотній бік, 27)

Головним управлінням ПФУ в Одеській області було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про поновлення їй пенсії.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2022 року у справі № 420/20694/21 за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.12.2021 по справі № 420/20694/21 скасовано, ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути подану ОСОБА_4 заяву про поновлення виплати пенсії за віком. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. ( а.с. 47).

06.05.2022 року Головне управління ПФУ в Одеській області листом за вих. № 7926-5912/Г-02/8-1500/2 повідомило адвоката Меламед В., що на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду 22.03.2022 по справі № 420/20694/21 відділом перерахунків пенсій № 3 повторно розглянуто заяву від 27.04.2021 щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 та винесено рішення про відмову від 11.04.2022, оскільки при зверненні за поновленням виплати пенсії ОСОБА_5 не було надано паспорт громадянина України або посвідку на постійне проживання в Україні. Отже, для виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2022 по справі № 420/20694/21 ОСОБА_1 необхідно особисто звернутись до будь- якого відділу обслуговування громадян або за місцем реєстрації в Україні з оригіналами наступних документів: паспортом громадянина України, реєстраційним номером облікової картки платника податків та заявою з банківської установи про відкриття особового рахунку. ( а.с. 26)

11.04.2022 року відділом перерахунків пенсій № 3 ГУ ПФУ в Одеській області за результатами повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2022 по справі № 420/20694/21, прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у поновлені виплати пенсії, оскільки позивачкою порушений порядок звернення до територіального органу Пенсійного фонду, а саме ОСОБА_1 особисто не зверталась, оригінали паспорту громадянина України та довідку про реєстрацію місця проживання особи не надала, а тому підстав виплати пенсії за вислугу років не має. ( а.с. 94)

Вважаючи відмову відповідача та його рішення дії та бездіяльність у поновленні виплати пенсії незаконною, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Приписами статті 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Відповідно до Конституції України гарантії права всім непрацездатним громадянам України на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII ( далі Закон № 1788-XII), яким передбачено, зокрема,

- пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. ( стаття 51 Закону № 1788-XII).

- нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. ( стаття 87 Закону № 1788-XII).

- громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Порядок переведення пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, в інші країни визначається Кабінетом Міністрів України. ( стаття 92 Закону № 1788-XII).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV), який набув чинності з 01.01.2004 року, та яким визначено, зокрема

- до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. ( пункт 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV) в редакції Закону № 3108-IV від 17.11.2005 та Закону № 2148-VIII від 03.10.2017)

- заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. ( ч.1 ст. 44 Закону№ 1058-IV);

- нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. ( частини 1, 2 статті 46 Закону № 1058-ІV);

- виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, зокрема, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України ( пункт 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV, положення якого втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009)

- поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. ( частина 2 статті 49 Закону № 1058-ІV)

- у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. ( стаття 51 Закону № 1058-IV, при цьому, положення другого речення статті 51 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009).

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1), (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин)), який визначає, зокрема

- заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) …. подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436 (Пунктами 1.1 Порядку №22-1 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин)

- заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (пункт 1.2 Порядку №22-1)

- заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера може бути подана представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (пункт 1.3 Порядку №22-1) .

- днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, припиненням перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отриманням пенсії за місцем фактичного проживання, продовженням виплати пенсії за довіреністю, виплатою частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплатою пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведенням виплати пенсії за новим місцем проживання, у зв`язку із працевлаштуванням (звільненням), початком (припиненням) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів) (абзац 6 пункту 1.9 розділу І Порядку №22-1).

- поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. ( пункт 2.8. розділу ІІ Порядку № 22-1).

- заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії ….. приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. ( пункт 4.1 розділу IV Порядку №22-1, в редакції Постанови Пенсійного фонду № 25-1 від 16.12.2020).

- рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. ( абзац 3 пункту пункт 4.3 розділу IV Порядку №22-1).

VI. Оцінка суду

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

Як зазначалось вище, рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Згідно з пунктом 3.3. цього Рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Крім того, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, вказує, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідач не заперечує, що позивачка отримувала пенсію за вислугу років, виплата якої припинена саме у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон.

Відтак, саме з 07.10.2009 року, тобто з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права позивача на виплату пенсії, виплата якої була припинена у зв`язку із виїздом за кордон, та відповідач зобов`язаний був поновити позивачці виплату пенсії з 07.10.2009 року.

Проте, відповідач, відповідальний за виконання вказаного рішення Конституційного Суду України, не діяв вчасно та послідовно.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, не проведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Дана позиція суду узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 14 липня 2021 року справа № 461/5776/16-а, провадження № К/9901/44397/18, 30 вересня 2021 року справа № 580/2479/19, адміністративне провадження № К/9901/1744/20, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимога позивачки в частині визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо поновлення пенсії ОСОБА_1 протиправною підлягає задоволенню.

Разом з тим, вимога позивачки в частині визнання дискримінаційною бездіяльність відповідача щодо не поновлення її пенсії не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Поняття "дискримінації" висвітлено у статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 року № 5207-VI.

Так, дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз вказаної норми законодавства дає суду підстави вважати, що перевірка адміністративним судом рішень (дій чи бездіяльності) суб`єкта владних повноважень на предмет дотримання принципу запобігання всім формам дискримінації є однією зі складових правової оцінки рішення (дії чи бездіяльності) щодо його правомірності, та у їх випадку невідповідності хоча б одній з вимог, визначених ст. 2 КАС України, у суду наявні правові підстави для визнання рішення (дій чи бездіяльності) протиправними.

Вказаний висновок суду узгоджується з приписами ст. 5 КАС України, якою передбачено, що належним способом захистом порушених прав позивача є визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Отже, враховуючи, що КАС України не передбачено такого способу захисту порушених прав, як визнання рішень та дій дискримінаційними, тому правова оцінка вказаним доводам позивачки була надана судом при перевірці протиправної бездіяльності відповідача по припиненню виплати позивачці пенсії, та враховані у висновку щодо визнання її протиправною.

Враховуючи, що у межах даних спірних правовідносин судом встановлено протиправну бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області, які виразилися у поновленні пенсії позивачки, тому у суду відсутні підстави для визнання протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивачки, а тому позовні вимоги у цій частині також не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивачки скасувати рішення від 11.04.2022 року, про яке йдеться в направленому листі від 06.05.2021 року №7926-5912/Г-02/8-1500/22, то суд враховує наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 09 липня 2021 року представник позивачки за дорученням Меламед В. звернувся в інтересах ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою «Про поновлення пенсії ОСОБА_3 », до якої додав оригінал апостильованої особистої заяви ОСОБА_3 від 27.04.2021 року про поновлення виплати її пенсії з 28.09.1997 року, а також у засвідчених копіях: довіреність представників; посвідчення особи; ІПН; трудова книжка; пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 .

Натомість, рішенням від 11.04.2022 року Головне управління ПФУ в Одеській області на виконання вимог постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2022 по справі №420/20694/21, якою зобов`язано повторно розглянути заяву про поновлення виплати пенсії, відмовило ОСОБА_3 у поновлені такої виплати.

Як вбачається зі змісту вказаного рішення відповідача, оскаржувана відмова вмотивована порушенням порядку звернення до територіального органу Пенсійного фонду, яке полягає у тому, що ОСОБА_1 особисто не зверталась, оригінали паспорту громадянина України та довідку про реєстрацію місця проживання особи не надала.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача, покладеним в основу оскаржуваного рішення, суд враховує положення частини 4 статті 78 КАС України, якими передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з мотивувальної частини постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2022 по справі № 420/20694/21, то колегія суддів прийшла до висновку про можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, яка передбачена пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1. При цьому, колегія суддів зазначила про відсутні вказівки на те, що особа повинна звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою, посилаючись на правову позицію Верховного Суду у постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 757/12134/14-а.

При цьому, суд зауважує, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2022 у справі № 420/20694/21 було зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути подану ОСОБА_1 заяву про поновлення виплати пенсії, тобто з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні ( частина 4 статті 245 КАС України).

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. ( частина 2 статті 14 АС України).

Натомість, відповідачем всупереч правовим висновкам суду в адміністративній справі № 420/20694/21, повторно відмовлено позивачці у поновленні виплати їй пенсії з аналогічних підстав.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20 січня 2022 року у справі № 280/4551/21 сформував наступний правовий висновок « подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку № 22-1 у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 та від 16.12.2020 № 25-1 допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку № 22-1».

Щодо посилання відповідача в оскаржуваному рішенні про відмову у поновленні виплати пенсії на те, що позивачем не надано оригіналів паспорту громадянина України та довідку про реєстрацію місця проживання особи, що унеможливлює поновлення виплати їй пенсії, суд вважає також безпідставними, оскільки вони прямо суперечать наведеному рішенню Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, яким констатовано, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Крім того, за положеннями абзацу 1-2 пункту 2.23 розділу II Порядку № 22-1 при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

Також суд зазначає, що вирішення спірного питання не ставиться в залежність від подання заяви про поновлення виплати пенсії, оскільки згідно ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV, як в редакції станом на момент прийняття вказаного рішення КСУ, з дня набрання чинності якого виникли підстави для поновлення виплати пенсії, так і в редакції на теперішній час, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Тобто, при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії.

В свою чергу, у випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV, що повністю спростовує доводи відповідача.

Враховуючи положення ч. 5 ст. 242 КАС України, суд також звертає увагу на те, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.

З пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 вбачається, що Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.

Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

З огляду на викладене, враховуючи висновки Верховного Суду, оскільки наразі відсутній чіткий механізм, як відновлення, так і призначення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, суд приходить до висновку, що існуючі «загальні» норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.

Також, зокрема, у постанові від 20 січня 2022 року (справа № 280/4551/21) Верховний Суд вказав на те, що очевидним є те, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.

Пунктом 19 частини 1 ст. 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 11.04.20229 року про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2022 року по справі №420/20694/21.

З огляду на вказаний висновок суду, позовні вимоги щодо скасування рішення від 11.04.2022 року в частині « … про яке йдеться в направленому листі від 06.05.2021 року №7926-5912/Г-02/8-1500/22» не підлягають задоволенню.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист зокрема, шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ( пункти 3 та 4 частини першої статті 5 КАС України).

Як зазначалось вище, пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.

Крім того,частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частиною першою-другою статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), сума індексації грошових доходів громадян.

Враховуючи зазначені вище норми та обставини цієї справи, оскільки не проведення виплати пенсії позивачці відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, суд приходить до висновку, що поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV.

Зазначені висновки суду узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, та Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 30 липня 2020 року у справі № 461/5775/16-а, від 30 липня 2020 року у справі № 802/798/18-а, від 24 вересня 2020 року у справі № 0240/3646/18-а, від 24 вересня 2020 року у справі № 806/1754/18, від 18 травня 2022 року у справі № 160/5259/20, у правовідносинах, подібних тим, які є спірними у даній справі. У цих справах ВС дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог про поновлення виплати пенсії без обмеження будь-яким строком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV, оскільки не проведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.

З урахуванням викладеного та з метою ефективного способу захисту порушеного права суд вважає на необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років, у порядку передбаченому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 07 жовтня 2009 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, вимоги позивачки в частині визначеної нею дати поновлення виплати пенсії з 28.09.1997 року є необґрунтованими та суперечать рішенню Конституційного Суду України у справі № 25-рп/2009 та вищенаведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а тому не підлягають задоволенню.

Крім того, суд вважає необґрунтованими вимоги позивачки в частині поновлення виплату її пенсії на вказаний нею банківський рахунок, оскільки доказів подання відповідної заяви із зазначенням банківського рахунку для виплати пенсії до суду не надано.

Також суд вважає, що відсутні підстави для зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії з проведенням індексації, з огляду на таке.

Механізм проведення індексації грошових доходів населення з метою підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України встановлений Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок №1078).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Згідно зі статтею 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з урахуванням внесених змін згідно із Законом № 911-VIII від 24 грудня 2015 року 103 відсотка). Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Згідно з абзацом 1 пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Таким чином, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101% (в редакції з 1 січня 2016 року 103%), підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.

При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону № 1282-XII та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку № 1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.

З огляду на викладене, питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101% (в редакції з 1 січня 2016 року 103%), у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до повноважень (обов`язку) пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.

Отже, враховуючи, що відповідачем не вирішено питання про поновлення виплати пенсії позивачці, не здійснено нарахування пенсії позивачці, не визначено її розмір, не проведено індексацію пенсії та відповідач не приймав будь-яких рішень з цих питань, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у подібних правовідносинах у справі № 815/1226/18 (постанова від 20 травня 2020 року, пункт 87).

Що стосується вимог позивача щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди у сумі 100000 грн., суд зазначає наступне.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року справі № 464/3789/17.

Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень у постанові від 27.11.2019 року у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не довела і суд не встановив, що її негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою, позивачем не доведено, в чому вона полягає, не доведено причинного зв`язку між неправомірними діями відповідача та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача, а також позивачем нічим не підтверджено заявлену співмірність.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 100000 грн.

Висновки суду відповідають також правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, в постановах від 21 лютого 2020 року у справі № 628/3028/16-а, від 09 червня 2021 року у справі № 280/5216/19, від 21 вересня 2022 року у справі № 132/3447/15-а, від 22 липня 2022 року у справі № П/811/4240/14.

Щодо позиції відповідача в частині не дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, передбаченого ст. 122 КАС України, то суд вважає її помилковою, оскільки вказана стаття КАС України не підлягає застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Так, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18.

При цьому, суд зауважує, що позиція відповідача, викладена у відзиві на позов, з посиланням на відмову у поновлені виплати пенсії позивачки на підставі ст. 35 та ст. 49 Закону № 1058 у зв`язку з тим, що після припинення виплати пенсії та виїздом на постійне місце проживання до країни Ізраїль (листопад 2001) минуло більше 5 років перед тим як позивачка звернулася з заявою про її поновлення до органу Пенсійного фонду України, не відповідає змісту оскаржуваного рішення від 11.04.2022 року, а тому суд вважає її необґрунтованою.

Щодо доводів відповідача стосовно того, що ОСОБА_1 не зверталася до Головного управління із заявою встановленого зразка про поновлення/призначення пенсії відповідно до вимог статті 44 Закону № 1058-ІV, Порядку 22-1 та необхідним пакетом документів, що визначає право на поновлення пенсії, то вказане спростовується наявними у справі документами, а саме заповненою власноруч ОСОБА_3 заявою від 27.04.2021 року про призначення/перерахунок пенсії, в якій просить поновити їй виплату пенсії з 28.09.1997 року. Вказана заява є апостильованою та в ній зазначено усі необхідні дані, у т.ч. адресу проживання та місце реєстрації ОСОБА_3 : АДРЕСА_1 та документ, що посвідчує її особу. Крім того, даний довід відповідача також не був покладений в основу оскарженого рішення.

Щодо інших доводів сторін по суті спірних правовідносин, то суд вважає їх спростованими вищенаведеними висновками.

VII. Висновок суду

Відповідно до частин 1 та 2 статі 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України Суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. ( ч. 2 ст. 77 КАС України).

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною третьою статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. (ч.8 ст.139 КАС України)

Як вбачається з матеріалів справи, при звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1984,80 гривень, що підтверджується платіжним документом від 28.11.222 року.

Оскільки спір виник внаслідок рішення та бездіяльності відповідача, визнаних за результатом розгляду даної справи протиправними, тому сплачений позивачем судовий збір у сумі 1 984,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в повному розмірі.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90,143, 242- 246, 250, 255 КАС України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна 83, м. Одеса, Україна, 69012, ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним бездіяльність та дії, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо поновлення пенсії ОСОБА_1 протиправною.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 11.04.2022 року про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2022 року по справі №420/20694/21.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , починаючи з 07 жовтня 2009 року з виплатою компенсації втрати частини доходів.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна 83, м. Одеса, Україна, 69012, ЄДРПОУ 20987385) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 984,80 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири грн 80 коп) гривень .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.А. Дубровна