Decision № 108828883, 03.02.2023, Kyiv District Administrative Court

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2023 року м.Київ № 367/2862/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Ірпінського міського суду Київської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м.Буча Київської області, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м.Буча щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії державного службовця з 01.10.2012, з 01.12.2012, з 01.01.2013, з 01.12.2013, з 01.10.2014 та з 01.09.2015 відповідно до довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області №426, 427, 428, 429 від 15.10.2014, №413 від 02.10.2014, №71 від 26.02.2016;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії державного службовця у період з 01.10.2013, з 01.12.2012, з 01.01.2013, з 01.12.2013, з 01.10.2014 та з 01.09.2015 відповідно до вимог ст.37, 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-УІ.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона є пенсіонеркою, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію державного службовця за віком з урахуванням стажу державної служби 23 років 4 місяці 15 днів як суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області із заробітної плати на адміністративній посаді заступника голови суду. У жовтні 2014 року та у лютому 2016 року позивачка отримала нові довідки про розмір грошового забезпечення судді на адміністративній посаді, видані ТУ ДСА в Київській області. На підставі вказаних довідок позивачка звернулась до відповідача у березні 2017 року з заявою про здійснення перерахунку пенсії на підставі оновлених довідок, проте відповідач відмовив у здійсненні такого перерахунку пенсії посилаючись на те, що ст. 37-1 Закону України «Про державну службу» передбачає перерахунок пенсії у разі підвищення заробітної плати виключно працюючим державним службовцям за відповідними постановами Кабінету Міністрів України. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивачка оскаржила її до суду.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 10.05.2017 відкрито провадження у цій справі (суддя Пархоменко О.В.).

Не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 , відповідач надіслав заперечення на адміністративний позов, у яких зазначив про те, що у відповідності до статті 37-1 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на момент виходу позивача на пенсію) у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у заявку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії. У зв`язку з набуттям чинності Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889- VIII, положення Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723- XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване здійснення перерахунку пенсії державних службовців (ст. 37-1). Відповідно до ст. 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015, яка набрала чинність з 01.05.2016, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, з 01.05.2016 Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 не передбачено здійснення перерахунку пенсії державним службовцям. Управлінням позивачці було відмовлено у перерахунку пенсії у зв`язку з відсутністю норм законодавства, які регулюють питання перерахунку пенсії державного службовця. Також, відповідач наголосив на пропуску позивачкою строку звернення до суду.

23.01.2018 та 08.08.2018 від позивачки надходили заяви про обґрунтування позовних вимог та заперечень відповідача, у якій вона зазначила про те, що статтею 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що посадовий оклад з доплатами це є суддівська винагорода. Також цією ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддівська винагорода (посадовий оклад та доплати) визначаються тільки Законом і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, тому Кабінет Міністрів України не вправі встановлювати посадові оклади і доплати суддям. Також ст. 37-1 Закону України "Про державну службу" передбачено, що перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсії, а її право на перерахунок пенсії виникло з моменту підвищення працюючим суддям заробітної плати - суддівської винагороди, що складається з посадового окладу та доплат. У той же час подання заяви до Управління Пенсійного фонду про проведення перерахунку пенсії не на момент виникнення права на перерахунок пенсії не є підставою для відмови в проведення перерахунку пенсії, оскільки саме Законом України "Про державну службу" встановлено, що право на перерахунку пенсії виникає з моменту виникнення такого права. Крім того, згідно Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судді є державними службовцями і саме суддям встановлені гарантії соціального захисту цим Законом України. Порядок проведення перерахунку пенсії в разі підвищення зарплати працюючим державним службовцям було визначено п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 №865. Тобто у разі підвищення зарплати працюючим державним службовцям, а також у зв`язку з набуттям особою права на пенсійне забезпечення державному службовцю відповідно здійснюється перерахунок раніше призначеної пенсії. Пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 № 865 встановлено, що перерахунок пенсії державного службовця проводиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям на підставі поданої заяви та довідок виданих державними органами за останнім місцем роботи. Оскільки право на перерахування пенсії виникло з моменту підвищення заробітної плати (суддівської винагороди) з 01.10.2012, 01.12.2012, з 01.01.2013, з 01.12.2013 та з 01.09.2015, тобто до набуття чинності постанови Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015, з 15.12.2015. За таких обставин до 15.12.2015 була чинною постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 №865. А тому відповідач був зобов`язаний провести перерахунок пенсії позивачки з моменту підвищення заробітної плати працюючим державним службовцям з 01.10.2012 р., 01.12.2012 р., з 01.01.2013 р., з 01.12.2013 та з 01.09.2015. Щодо перерахунку пенсії з 01.09.2015 позивачка зазначила, що право на перерахунок пенсії виникло до прийняття та набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015.

02.01.2019 від позивачки надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивачка просить суд визнати протиправними дії відповідача та зобов`язати здійснити перерахунок пенсії з 01.10.2014 згідно довідки ТУ ДСА в Київській області від 02.10.2014 №413.

Відповідно до Рішення Вищої Ради правосуддя від 29.08.2019 року № 2285/0/15-19 суддю Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_2 звільнено у відставку.

Відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату Каспрової Г.П. від 04.11.2019 року № 117 справу № 367/2862/17 передано на повторний автоматичний розподіл.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2019 року справу № 367/2862/17 передано для розгляду судді Карабаза Н.Ф.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 05.11.2019 (суддя Карабаза Н.Ф.) справу прийнято до провадження та призначено судове засідання у справі.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 17.12.2019 замінено відповідача Ірпінське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Київській області на належного відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.

12.02.2020 від позивачки надійшла заява про обґрунтування позовних вимог та заперечень відповідача, у яких вона зазначила про те, що в рішенні від 01.12.2004 року № 19-рп/2004 Конституційний Суд України зазначає, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу, конституційним принципом організації функціонування судів і професійної діяльності суддів. Відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ від 09.07.2003 нараховані суми пенси на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з вини органу , що призначає і виплачує пенсію виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. В даній статті вбачаються дії строкових обмежень стосовно виплати пенсії за минулий час. Позивачка вважає, що нею надано достатньо доказів протиправності рішень відповідача як суб`єкта владних повноважень при відмові у перерахунку позивачці, тому до спірних правовідносин має застосовуватися умова - перерахунок та виплата пенсії за минулий час без обмеження строку. За таких обставин суд не вправі до спірних правовідносин застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною 2 ст.122 КАС України, оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною 2 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ від 09.07.2003 року право пенсіонера на отримання сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати, без обмеження будь-яким строком.

Також, 18.02.2020 від позивачки надійшла заява про поновлення їй строку звернення до суду, обґрунтована поганим станом її здоров`я.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 21.09.2020 закрито підготовче провадження у цій справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 16.12.2021 адміністративну справу передано до Київського окружного адміністративного суду за підсудністю.

29.04.2022 справа надійшла на адресу Київського окружного адміністративного суду.

За наслідками автоматизованого розподілу визначено головуючу суддю Лисенко В.І.

Ухвалою суду від 03.05.2022 справу прийнято до провадження судді Лисенко В.І. та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 03.02.2023 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області у частині позовних вимог про визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м.Буча щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії державного службовця на підставі довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області №426, 427, 428, 429 від 15.10.2014, №413 від 02.10.2014 та №71 від 26.02.2016 та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії державного службовця відповідно до вимог ст.37, 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-УІ за період з 01.10.2011 по 04.11.2016 залишено без розгляду.

Відтак, у межах цієї справи розглядаються виключно позовні вимоги ОСОБА_1 у частині позовних вимог про визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України у м.Буча щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії державного службовця на підставі довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області №426, 427, 428, 429 від 15.10.2014, №413 від 02.10.2014 та №71 від 26.02.2016 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії державного службовця відповідно до вимог ст.37, 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-УІ за період з 05.11.2016.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали на електронну адресу (gu@ko.pfu.gov.ua), про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням "Діловодство спеціалізованого суду".

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

На підставі наведеного справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , виданим Ірпінським МВ ГУ МВС України в Київській області 18.12.1997.

Позивачка є суддею у відставці, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та з 11.02.1997 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Пенсія ОСОБА_1 обчислена як працюючій на посаді судді Києво-Святошинського районного суду Київської області за рішенням суду.

У жовтні 2014 року ТУ ДСА в Київській області видало позивачці оновлені довідки №426 від 15.10.2014 про розмір заробітної плати за посадою заступника голови суду, з якої їй призначено пенсію, для її перерахунку з 01.10.2012 (а.с. 13), №427 від 15.10.2014 про розмір заробітної плати за посадою заступника голови суду, з якої їй призначено пенсію, для її перерахунку з 01.12.2012 (а.с. 14), №428 від 15.10.2014 про розмір заробітної плати за посадою заступника голови суду, з якої їй призначено пенсію, для її перерахунку з 01.01.2013 (а.с. 15), №429 від 15.10.2014 про розмір заробітної плати за посадою заступника голови суду, з якої їй призначено пенсію, для її перерахунку з 01.12.2013 (а.с. 16), №413 від 02.10.2014 про розмір заробітної плати за посадою заступника голови суду, з якої їй призначено пенсію, для її перерахунку з 01.10.2014 (а.с. 145).

У лютому 2016 року також ТУ ДСА в Київській області видало позивачці оновлену довідку №71 від 26.02.2016 про розмір заробітної плати за посадою заступника голови суду, з якої їй призначено пенсію, для її перерахунку з 01.09.2015 (а.с. 10).

У березні 2016 року позивачка звернулась до відповідача з заявою про здійснення перерахунку пенсії на підставі оновлених довідок, проте відповідач своїм листом від 04.03.2016 №11/П-01 повідомив позивачку про те, що перерахунок пенсії за оновленими довідками не проведено, оскільки відповідно до ст. 37-1 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993, умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно пп.2 п.4 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 31.05.2000 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» - у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України (для службовців Національного банку відповідно до рішень його Правління), заробітна плата для перерахунку пенсії, зокрема, пенсіонерам, які на момент перерахунку не працюють, на підставі поданої заяви та необхідних документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати державного службовця, який займає посаду державної служби відповідної підгрупи та рангу за останньою посадою державної служби, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок. Після проведеного з 01.07.2012 у відповідності до постанови Ірпінського міського суду Київської області від 27.09.2012 № 1013/7805/2012 перерахунку пенсії, Постановою КМУ № 1013 від 09.12.2015 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» з 01.12.2015 було проведено підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, проте зазначеною Постановою КМУ пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України №865, від 31.05.2000 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» - виключено, а отже підстави для проведення перерахунку пенсії - відсутні (а.с.189-190).

У березні 2017 року позивачка знову звернулась до відповідача із заявами про здійснення перерахунку її пенсії з 01.10.2012, 01.12.2012, 01.01.2013, 01.12.2013 та з 01.09.2015 на підставі оновлених довідок (а.с. 11-12, 9).

На звернення позивачки, відповідач листами від 27.03.2017 №21/П-01 та №20/П-01 повідомив позивачку, що з 01.01.2012 ст. 129 Закону України "Про судоустрій" було урегульовано питання суддівської винагороди, що не дає право на перерахунок пенсії суддям, які отримують пенсію згідно Закону України "Про державну службу", оскільки урегулювання суддівської винагороди не є підвищенням заробітної плати, визначеної ст. 37-1 Закону України "Про державну службу".

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною 4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» №2862-ХІІ від 15.12.1992 (в редакції чинній на момент виходу позивача у відставку, далі - закон №2862-ХІІ) передбачено, що судді, який вийшов у відставку, при наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, сплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.

Згідно зі статтею 11 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.

Статтею 44 Закону № 2862-XII встановлено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

За змістом пункту 8 частини четвертої статті 47, статті 129 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» належне матеріальне та соціальне забезпечення судді, в тому числі і суддівська винагорода, є елементами статусу судді та однією з основоположних гарантій незалежності судді.

Відповідно до статті 37 Закону України від 19.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ) (в редакції чинній, на час призначення позивачці пенсії) пенсія державним службовцям виплачується за рахунок держави. На одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років. Зазначеним особам призначаються пенсії в розмірі 80 відсотків суми їх посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом, без обмеження граничного розміру пенсії.

Пенсія державному службовцю виплачується у повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом, без обмеження граничного розміру пенсії.

За змістом пункту 8 частини четвертої статті 47, статті 129 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» належне матеріальне та соціальне забезпечення судді, в тому числі і суддівська винагорода, є елементами статусу судді та однією з основоположних гарантій незалежності судді.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 встановлювалися Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ).

Частиною першою статті 37-1 Закону № 3723-ХІІ передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв`язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» текст статті 37-1 викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України».

Правове регулювання Кабінетом Міністрів України зазначеного питання у період з 01.01.2015 по 01.12.2015 врегульовано пунктами 4 та 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» від 31.05.2000 № 865 (далі - постанова КМУ № 865), за змістом яких підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії.

Так, пунктом 4 постанови КМУ № 865 установлено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України після набрання чинності Законом України від 16.01.2003 № 432-IV «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу», визначається в такому порядку: 1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку; 2) іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.

Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики (пункт 5 постанови КМУ № 865).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету» № 482 від 20.05.09 встановлено, що у разі, коли розмір посадового окладу працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету, нижчий ніж визначений законом розмір мінімальної заробітної плати, посадовий оклад установлюється на рівні відповідного розміру мінімальної заробітної плати.

З виданих Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області довідок від 15.10.14 №426, 427, 428, 429, від 02.10.2014 №413, від 26.02.2016 №71 вбачається, що заробітна плата за посадою заступника голови суду, з якої позивачці призначено пенсію, для її перерахунку:

- з 01.10.2012 становить: 13416,00 грн, у т.ч. посадовий оклад - 8944,00 грн; надбавка за вислугу років (50%) - 4472,00 грн;

- з 01.12.2012 становить: 13608,00 грн, у т.ч. посадовий оклад - 9072,00 грн; надбавка за вислугу років (50%) - 4536,00 грн;

- з 01.01.2013 становить: 17205,00 грн, у т.ч. посадовий оклад - 11470,00 грн; надбавка за вислугу років (50%) - 5735,00 грн;

- з 01.12.2013 - становить: 18270,00 грн, у т.ч. посадовий оклад - 12180,00 грн; надбавка за вислугу років (50%) - 6090,00 грн;

- з 01.10.2014 становить: 18270,00 грн, у т.ч. посадовий оклад - 12180,00 грн; надбавка за вислугу років (50%) - 6090,00 грн;

- з 01.09.2015 - становить: 20 670,00 грн, у т.ч. посадовий оклад - 13780,00 грн; надбавка за вислугу років (50%) - 6890,00 грн.

Таким чином, у зв`язку із підвищенням розміру заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, а також у зв`язку із набуттям позивачем права на пенсійне забезпечення державного службовця за Законом України «Про державну службу», суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог про перерахунок раніше призначеної пенсії на підставі виданих Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області довідок.

Щодо посилання відповідача як на підставу відмови у перерахунку пенсії на відсутність норм законодавства, які регулюють питання перерахунку пенсії державного службовця, починаючи з 01.05.2016, суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 № 1013 (далі постанова КМУ № 1013) було підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців, а також пункт 4 постанови КМУ № 865 виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: «Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики».

Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, постанова КМУ № 1013 не містить.

У ході реформування системи державного управління було прийнято новий Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

У зв`язку з набранням 01.05.2016 чинності Закону № 889-VIII, положення Закону № 3723-XII втратили чинність, у тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII, до числа яких позивачка не відноситься.

Нормами Закону № 889-VIII були виключені положення із Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453, які передбачали право на призначення суддям пенсії на умовах Закону № 3723-XII.

Статтею 90 Закону № 889-VIII встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В свою чергу, підстави індексації та перерахунку пенсій визначені в статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до яких не віднесено підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців.

Ураховуючи наведені вище положення джерел права, суд дійшов висновку, що з 1 грудня 2015 року - початку застосування постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», якою пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» виключено, а її пункт 5 викладено в іншій редакції, та у зв`язку з набранням у подальшому чинності Законом України «Про державну службу» № 889-VIII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов`язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, в національному законодавстві відсутні прямі норми, які дозволяють територіальним органам ПФУ перераховувати пенсії, призначені за статтею 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII, у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.

Отже, чинним законодавством на час звернення позивачки за перерахунком розміру пенсії не було передбачено можливості її перерахунку у зв`язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючих державних службовців, про що і зазначає відповідач у своїй відмові, яка була викладена ним у листах від 27.03.2017.

Однак, за загальновідомим принципом теорії права відсутність законодавчого механізму реалізації права не може позбавити права як такого, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне наголосити на такому.

Стаття 1 Конституції України проголошує, що України є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Частина друга статті 19 Основного Закону приписує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 3 статті 22 Конституції України застерігає, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Із загального змісту статті 22 Конституції України можна зробити висновок, що права і свободи людини і громадянина в державі не можуть звужуватись.

Конституція України визнає і гарантує дію принципу верховенства права (частина перша статті 8); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (частина перша статті 126).

Однією з найважливіших умов визначеності відносин між людиною і державою є закріплення у статтях 3, 21 Конституції України принципу непорушності прав і свобод людини. Визнаючи людину найвищою соціальною цінністю, Основний Закон України встановлює перелік прав і свобод, гарантує і забезпечує їх захист, у тому числі від порушення з боку держави, її органів та посадових осіб.

Питання щодо гарантій незалежності суддів судді неодноразово було предметом конституційного розгляду, про що свідчать рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3рп/2013, від 22.05.2008 №10-рп 2008, від 11.10.2005 №8-рп/2005, 01.12.2004 № 19-рп/2004, 20.03.2002 № 5-рп/2002, згідно з якими визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12, «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).

Більше того, зазначене чинне законодавче регулювання (Закон України «Про державну службу» № 889-VІІІ від 10.12.2015, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016) звужує зміст і обсяг права на пенсійне забезпечення суддів у відставці.

Так, відповідно до положень п. 5 Прикінцевих положень Закону України № 213 від 02.03.15р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», «;Про статус народного депутата України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про судову експертизу», «;Про Національний банк України», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Водночас, виходячи з принципу незворотності дії законів у часі, суд вважає, що положення п. 5 Прикінцевих положень зазначеного Закону №213 від 02.03.15 стосуються порядку призначення пенсії прокурорам, слідчим, суддям, державним службовцям у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.

Тож, вирішуючи питання про застосування цього Закону в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Це безумовно вказує на звуження рівня гарантії незалежності судді, що передбачений статтею 126 Конституції України та законами України і суперечить принципам, зокрема, законних очікувань, передбачуваності, правової визначеності, справедливості, як складовим елементам верховенства права, визначеного статтею 8 Основного Закону України, а також не відповідає статті 22 Конституції України.

Вищенаведена позиція знаходить своє підкріплення також в усталеній практиці Конституційного Суду України, міжнародних стандартах незалежності суддів, правових позиціях Європейського суду з прав людини.

Так, Конституційний Суд України, у своєму Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) підкреслив, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини).

В цьому ж рішенні Конституційний Суд України також висловив правову позицію, відповідно до якої зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики (абзаци п`ятий, шостий пункту 4 мотивувальної частини).

В Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, посилаючись на низку своїх позицій констатує, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004) (абзац 14 пункту 5 мотивувальної частини). Далі Суд вказує, що аналіз норм Конституції України свідчить про надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності. Право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді (абзаци третій, п`ятий пункту 7 мотивувальної частини)

У іншому своєму Рішенні від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, розглядаючи справу щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України зазначив, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу, конституційним принципом організації та функціонування судів і професійної діяльності суддів. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом мають бути реально забезпечені. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Розглядаючи проблему зниження рівня гарантій незалежності суддів в аспекті реалізації їх права на щомісячне довічне грошове утримання, Конституційний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (абзац п`ятий підпункту 2.2. пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці).

У рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Відповідно до роз`яснень, наведених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 №9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя, оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України від 17.03.2004 N7-рп/2004, від 01.12.2004 N 20-рп/2004 від 06.07.1999 N8-рп/99, від 20.03.2002 N5-рп/2002, , від 01.12.2004 N 20-рп/2004).

Європейський суд з прав людини в контексті даної проблеми вважає, що будь-яке коректування пенсійного забезпечення повинно здійснюватися поступово, обережно і у заздалегідь прорахований спосіб. Будь-який інший підхід може поставити під загрозу соціальний мир, передбачуваність пенсійної системи та правову визначеність. Така точка зору викладена, зокрема у § 51 рішення у Справі „Андрелє проти Чеської Республіки" („Andrele v. The Czech Republik") від 17 лютого 2011 року, заява № 6268/08).

Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIIІ) цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Закону №1402-VIIІ судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Відповідно до ч. 4 ст. 142 Закону №1402-VIIІ у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Конституційний Суд України в п.1 ч.4 рішення №4-рп/2016 від 08.06.2016 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого ч. 5 ст. 141 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 №2453-VI, зазначив, що у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

При цьому, відповідно до системного аналізу законодавства та означеного рішення Конституційного Суду України, зміна розміру суддівської винагороди працюючих на відповідних посадах суддів, є підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зважаючи на викладене, зміна розміру раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є підставою для перерахунку пенсії судді у відставці, оскільки перерахунок такої пенсії був прямо передбачений Законом №3723, чинним на час призначення грошового утримання судді.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.2 ст. 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Норми Конституції України як центрального джерела конституційного права зумовлюють систему принципів адміністративного процесуального права і як загальноправового регулятора, і як способу здійснення судової влади за допомогою адміністративного судочинства.

Фундаментальним міжнародним договором у частині здійснення адміністративного судочинства є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Отже, згідно зі статтями 8, 9 Конституції України у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, то застосовуються останні як норми прямої дії.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Слід зазначити, що "трискладовий тест" для визначення виправданості втручання за статтею 8 Конвенції є засобом для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав, гарантованих Конвенцією і передбачає наявність всіх елементів, що вказує на те, що будь-яке обмеження права має пройти перевірку на відповідність сукупності трьох умов: 1) втручання здійснене "згідно із законом"; 2) воно відповідає законній (легітимній) меті; 3) воно "необхідне в демократичному суспільстві".

Отже, обмеження, що не відповідає таким умовам, порушує право особи.

Так, у рішенні у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) від 2.12.2010 р., заява № 30856/03, ЄСПЛ зазначив: 42. Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи кілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві".

Така концепція міститься і в інших рішеннях ЄСПЛ, наприклад у рішеннях у справах "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine) від 18.12.2008 р., заява № 39948/06, п. 47; "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine) від 11.04.2013 р., заява № 20372/11, п. 51; "Сергій Волосюк проти України" (Sergey Volosyuk v. Ukraine) від 12.03.2009 р., заява №1291/03, п. 81, та інших рішеннях ЄСПЛ). Тобто її можна вважати усталеною практикою ЄСПЛ.

Одним із основних принципів, на необхідності дотримання якого наголошує Європейський суд з прав людини, є принцип верховенства права, до фундаментальних аспектів якого відноситься принцип юридичної визначеності.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Європейський суд у справі Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638 вказав, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

У справі "Рисовський проти України" (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

В рішенні Європейського суду з прав людини у Справі «Гарнага проти України» (Заява №20390/07) від 16.05.2013, яке набуло статусу остаточного і відповідно є джерелом права в Україні, суд відзначає, що неврегульованість спірного питання на законодавчому рівні (відсутність норми права) не є причиною і перешкодою до позитивного вирішення спірного питання на користь заявника.

У справах "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (заяви №№65731/01 та 65900/01), "Пічкур проти України" (заява №10441/06) Європейський Суд з прав людини зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. У практиці Європейського Суду з прав людини напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статтею 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності "суспільний інтерес"; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою Європейського Суду з прав людини не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить "особистий та надмірний тягар" для особи.

У справах "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року, ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Необхідність застосування зазначеного підходу при вирішення соціальних справ, з урахуванням обставин справи та законодавства, що регулює саме ці відносини та у конкретний період часу, підтверджується, зокрема, позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 234/8701/1.

На думку ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати особі адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі "C. Дж. та інші проти Болгарії" ["C. G. andOthers v. Bulgaria"], заява № 1365/07, § 39, від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11, § 170).

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі Хонякіна проти Грузії (Khoniakina v. Georgia), №17767/08, пункт 72, від 19.06.2012).

Бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу (рішення у справі Суханов та Ільченко проти України (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), № 68385/10 та 71378/10), від 26.09.2014).

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною у рішенні по справі Суханов та Ільченко проти України (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26.09.2014, за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Законне сподівання у позивача виникло з моменту смерті чоловіка, а саме 08.07.2009, оскільки законодавством, яке діяло на той час, передбачалося переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника та перерахунок пенсії, щоразу у разі підвищення суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, головною умовою переведення та перерахунку може бути лише звернення за переведенням та перерахунком.

Відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу № 12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:

« 1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

У справі «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об`єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об`єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Аналогічний підхід закріплено в національному праві.

Так, відповідно до Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" формами дискримінаціє є: пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації, утиск (ст.5). Відповідно до ст.1 цього Закону непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013 (заява № 10441/06), зазначив, зокрема, що користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Оскільки до 01.12.2015 національне законодавство передбачало як право, так і процедуру перерахунку такої пенсії у разі підвищення заробітної плати працюючих державних службовців, а з 01.12.2015 у зв`язку з виключенням прямої норми, яка передбачало право на перерахунок пенсії, та згодом через прийняття нового Закону України «Про державну службу» держава взагалі позбулася взятих раніше гарантій незалежності суддів, якими безумовно є забезпечення належного рівня пенсійних виплат судді, що прямо впливає на дотримання конституційних гарантій незалежності судді, можна дійти висновку, що державою не забезпечено належного рівня матеріального достатку судді у відставці.

Також, суд звертає увагу на те, що рішенням КСУ від 23.12.2022 №3-р/2022 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), підпункт 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення Закону України „Про державну службу від 10 грудня 2015 року № 889-VIII у тім, що він унеможливив перерахунок розмірів пенсій, призначених на підставі статті 37 Закону України „Про державну службу від 16 грудня 1993 року № 3723-XII зі змінами.

У вказаному рішенні КСУ Перевіряючи на відповідність Конституції України (конституційність) підпункт 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889, Конституційний Суд України виходить із того, що згідно з Основним Законом України та сформульованими Конституційним Судом України юридичними позиціями Верховна Рада України для розвитку, конкретизації та деталізації приписів статей 3, 8, частини першої статті 24, статті 46 Основного Закону України має унормовувати в законах підстави, порядок та умови індексації та перерахунку розмірів усіх видів пенсій для всіх груп пенсіонерів.

Конституційний Суд України бере до уваги, що у статтях 42-45 Закону № 1058 унормовано перерахунок розмірів пенсій. Проте ці приписи Закону № 1058 не застосовні для перерахунку розмірів пенсій осіб, пенсії яким призначено на підставі статті 37 Закону № 3723.

Підпункт 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889 у посутньому взаємозв`язку з пунктами 10, 12 цього ж розділу Закону № 889 є єдиною легальною основою юридичного механізму надання права на призначення пенсій на підставі статті 37 Закону № 3723. У зв`язку з тим, що в підпункті 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889 немає посилання на статтю 37-1 Закону № 3723, для суб`єкта права на конституційну скаргу та інших осіб, яким надано право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону № 3723, унеможливлено перерахунок розмірів пенсій, тобто їх осучаснення.

Отже, розміри пенсій державних службовців, призначених на підставі статті 37 Закону № 3723, на відміну від розмірів пенсій, призначених на підставі інших нормативних актів, не підлягають перерахуванню.

Конституційний Суд України зважає також на те, що внаслідок застосування підпункту 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889 існує відмінність у розмірах пенсій державних службовців, призначених на підставі статті 37 Закону № 3723, залежно від часу призначення пенсій.

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України зазначає, що сучасний стан законодавчого врегулювання з перерахунку розмірів пенсій суб`єкта права на конституційну скаргу та інших осіб, яким надано право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону № 3723, є не звичайною законодавчою прогалиною (лакуною), а законодавчим упущенням (legislative omission), наявність якого є порушенням Конституції України. Для розвитку, конкретизації та деталізації приписів статей 3, 8, 24, 46 Основного Закону України перерахунок розмірів пенсій обов`язково має бути внормований у законі, ухваленому Верховною Радою України.

Незабезпечення державою законодавчого підґрунтя для функціонування ефективного юридичного механізму перерахунку розмірів пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, зокрема у зв`язку із законодавчим упущенням в унормуванні суспільних відносин, свідчить про ілюзорність конституційних гарантій права на соціальний захист та порушення низки конституційних норм і принципів.

Виявлене в підпункті 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889 законодавче упущення вказує на невиконання державою позитивних обов`язків з унормування в законі певного сегмента пенсійних відносин, є дискримінаційним щодо суб`єкта права на конституційну скаргу та інших осіб, яким надано право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону № 3723, не забезпечує дотримання юридичної рівності як одного зі складників принципу верховенства права (правовладдя) та порушує конституційні гарантії права на соціальний захист.

Отже, відмовляючи у перерахунку пенсії позивачки з урахуванням довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області відповідач діяв всупереч нормам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та без урахування практики Європейського суду з справ людини як джерела права, які мають пріоритет над нормами національного законодавства.

Однак, слід відзначити, що позивачка пропустила строк звернення до суду у частині позовних вимог про визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України у м.Буча щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії державного службовця на підставі довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області №426, 427, 428, 429 від 15.10.2014, №413 від 02.10.2014 та №71 від 26.02.2016 та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії державного службовця відповідно до вимог ст.37, 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-УІ за період з 01.10.2011 по 04.11.2016. А тому, у цій частині позовні вимоги залишені без розгляду ухвалою суду від 03.02.2023.

Відтак, оскільки перерахунок пенсії на підставі довідок №426, 427, 428, 429 від 15.10.2014, №413 від 02.10.2014 був актуальним та доцільним при своєчасному зверненні позивачки до суду з 01.10.2012, з 01.12.2012, з 01.01.2013, з 01.12.2013, з 01.10.2014 та з 01.09.2015, тому суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача здійснювати перерахунок пенсії на підставі цих довідок з 05.11.2016.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що належним та ефективний способом захисту прав позивачки буде зобов`язання буде зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії державного службовця з 05.11.2016 на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області №71 від 26.02.2016 відповідно до вимог ст.37, 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-УІ.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до копії квитанції позивачем сплачено судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 640,00 грн, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Задовольнити частково адміністративний позов.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м.Буча щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні з 05.11.2016 перерахунку пенсії державного службовця з 05.11.2016 на підставі довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області №426, 427, 428, 429 від 15.10.2014, №413 від 02.10.2014, №71 від 26.02.2016.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул.Саєнка Андрія, 10, м.Фастів, Київська область) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсії державного службовця з 05.11.2016 на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації у Київській області №71 від 26.02.2016 відповідно до вимог ст.37, 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-УІ.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул.Саєнка Андрія, 10, м.Фастів, Київська область) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), сплачений нею судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.