№ 1086630, 18.09.2007, Commercial Court of Mykolaiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2007 р.

Справа № 6/424/07

за позовом

ТОВ “Прометей-Авто” м.Миколаїв

до відповідача

ДПІ у Центральному р-ні м.Миколаєва

про

Скасування повідомлень - рішень

Суддя Ткаченко О.В

Секретар Засядівко О.О.

Представники:

Від позивача

Киркоян Х.А.

Від відповідача

Плахотна О.М.

Суть спору: 20.01.2007р. податковою служкою на підставі акту перевірки №1/23-600/31498064 від 09.01.2007р. були прийняті рішення:

- № 0000702360/0, яким визначено податкове зобов’язання по ПДВ на суму 20321грн. основного платежу і 10160.5грн. штрафних санкцій. 18376грн. і 9368грн. визначено у зв’язку з неправомірним включенням до податкового кредиту сум податку, сплачених ПП “Аділон –Миколаїв” у складі суми за отримані від нього послуги за правові і бухгалтерські послуги.

В рішенні встановлено факт порушення пп.7.4.1 і 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, яке полягало в тому, що платником не доведено правомірність і доцільність використання отриманих послуг у межах своєї господарської діяльності(стор.25-26 акту);

- №0000692360/0, яким визначено податкове зобов’язання по податку на прибуток в сумі 24416грн. і 14250грн. 23420грн. і 11710грн.визначено у зв’язку з тим, що платник неправомірно включив до валових витрат 93680грн. сплачених ПП “Аділон –Миколаїв” у складі суми за отримані від нього послуги за правові і бухгалтерські послуги.

В рішенні встановлено факт порушення абз.4 пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, яке полягало в тому, що включені до валових витрати в сумі 93680грн. не підтверджені крім актів прийому –передачі Заключеннями перевірок повноти обліку грошових коштів, обліку витрат на виробництво, обліку господарської діяльності(стор. 17-18 акту). Крім того, не доведено доцільність витрат на отримані послуги.

Товариство звернулося з позовом(з урахуванням уточнень) про скасування рішень в частині 18376грн. і 9368грн. та 23420грн. і 11710грн., посилаючись на те, що сума податкових зобов’язань визначені ним у відповідності до закону.

Відповідач позов не визнав з підстав, зазначених в рішенні і акті перевірки.

Господарський суд, розглянувши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до 7.4.1 і 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже зазначені підпункти не містять положень, які пов’язують право платника на податковий кредит з правомірністю і доцільністю використання отриманих послуг.

Абзац 4 пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно зі ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не зазначено, якими саме пунктами або статтями і яких правил ведення податкового обліку, передбачено підтвердження факту отримання послуг, крім актів наданих позивачем, ще і Заключеннями, на які податкова служба посилається в акті.

Таким чином, відповідач не довів правомірність свого рішення.

Керуючись ст.ст. 94,161-163 КАС України, господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Скасувати податкові повідомлення –рішення ДПІ у Центральному р-ні м.Миколаєва від 20.01.2007р.:

№ 0000702360/0 в частині 18376грн. основного платежу і 9368грн. штрафних санкцій;

№0000692360/0 в частині 23420грн. основного платежу і 11710грн. штрафних санкцій.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя

О.В.Ткаченко