Decision № 108300041, 22.11.2022, Solomianskyi District Court of Kyiv City

Справа №760/8274/20

2/760/4516/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого -судді Букіної О.М.

за участю секретаря- Щепановій І.І.

представника відповідача-1- Джас І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Темп-2», Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права власності та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

В 2020 році ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Темп-2», та просив:

- визнати за ОСОБА_1 , як співвласником багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , право спільної сумісної власності на допоміжне підвальне приміщення АДРЕСА_1;

-зобов`язати відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати запис про державну реєстрацію права власності за Обслуговуючим кооперативом «ТЕМП-2» допоміжного підвального приміщення АДРЕСА_1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та видалити цей запис із Державного реєстру прав на нерухоме майно;

-стягнути із відповідача на користь позивача судовий збір, витрати на правову допомогу та витрати на консультації з визначення ринкової вартості спірного підвального приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_2 та проживає в цій квартирі.

31.03.2017р. житловий будинок АДРЕСА_1 , згідно акту приймання-передачі об`єкта був переданий з управління та обслуговування ОК «Темп-2» в управління та обслуговування ОСББ «Авіа».

Нежитлове приміщення загальною площею 63,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №303182680000, відповідно до рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.12.2015р., індексний номер 27185540, державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бучинським Д.Д. було зареєстровано на праві приватної власності за ОК «Темп-2».

На підставі листа від 18.02.2020р. про наявність в приміщенні комунікацій, позивач вважає, що приміщення АДРЕСА_1 є допоміжним приміщенням. З цих підстав, позивач вважає, що спірне приміщення, як неподільне майно житлового будинку, є його співвласністю.

01.04.2020 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 06.04.2020 було відмовлено позивачу у задоволені клопотання про звільнення його від сплати судового збору або зменшення розміру судового збору відповідно до майнового стану позивача.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 06.04.2020 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 02.07.2020 у справі було відкрито спрощене позовне провадження та призначено до розгляду без повідомлення (виклику) сторін.

17.11.2020 відповідачем-1 було подано відзив на позовну заяву.

Представник відповідача-1 проти позову заперечував в повному обсязі, обґрунтовуючи віднесення законодавцем спірного приміщення АДРЕСА_1 до об`єктів нежитлової нерухомості, розташованих в житлових будинках, на які розповсюджується окремий правовий режим володіння нерухомим майном, відмінним від спільного майна багатоквартирного будинку.

03.12.2020 позивачем було подано відповідь на відзив.

10.12.2020 відповідачем були подані заперечення та клопотання про застосування строку позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 01.06.2021 розгляд справи було призначено у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін.

06.09.2022 представником позивача було подано до суду заяву про зміну предмету позову у якій останній просить суд: усунути будь-які існуючі перешкоди з боку відповідача - Обслуговуючого кооперативу «ТЕМП-2» - у користуванні позивачем ОСОБА_1 , як співвласником багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 допоміжним підвальним приміщенням АДРЕСА_1 , розташованим у зазначеному будинку; скасувати державну реєстрацію права власності за Обслуговуючим кооперативом «ТЕМП-2» на допоміжне підвальне приміщення АДРЕСА_1, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 63,5 м2, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303182680000), здійснену 29.10.2015 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бучинським Д.Д. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення 27185540 від 17.12.2015, з одночасним припиненням речових прав Обслуговуючого кооперативу «ТЕМП-2» на зазначене нерухоме майно.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 13.09.2022 позивачу було відмовлено у прийнятті до розгляду заяви про зміну предмету позову з підстав порушення позивачем строків та порядку подання такої заяви, а також намаганням одночасно змінити підстави та предмет позову в порушення вимог ст. 49 ЦПК України.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 13.09.2022 Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) був залучений до участі у справі у якості співвідповідача.

24.10.2022 Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було подано відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у позовній заяві, обґрунтовуючи тим, що він є неналежним відповідачем у справі та обранням позивачем неналежного способу захисту.

22.11.2022 представником позивача подано до суду заяву про залишення позову без розгляду, яка ухвалою Солом`янського районного суду м.Києва від 22.11.2022 залишена судом без задоволення.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені. Доказів поважності причин своєї неявки, представник позивача суду не надав.

Представник Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник ОК «Темп-2» у судовому засіданні підтримав свої заперечення проти позову та просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вислухавши думку представника відповідача-1, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності позивача та відповідача-2, на підставі наявних у справі доказів, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Вислухавши пояснення представника відповідача-1, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 63,5 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бучинським Д.Д. на праві приватної власності за ОК «Темп-2», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 303182680000, відповідно до рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.12.2015р., індексний номер 27185540, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме мано, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №85573609 від 21.04.2017.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 23.10.2019, справа № 598/175/15-ц, за своїм правовим статусом нежитлові приміщення є окремими об`єктами нерухомого майна. Вони є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин і знаходяться у власності конкретних осіб (приватній, комунальній чи державній). Це окремі, ізольовані приміщення в багатоквартирному будинку, які не належать до житлового фонду.

До нежитлових відносяться ті приміщення, що які з самого початку будувалися не як допоміжні, а як такі, що мають інше призначення. Саме до такого висновку прийшов Верховний Суд в постанові від 06.08.2019р., справа № 914/843/17.

Аналіз висновків Конституційного Суду України, викладених у рішеннях від 02.03.2004р. у справі № 4рп/2004 та від 09.11.2011р. у справі № 14-рп/2011, на які посилається позивач в обґрунтування позову, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», Положення про порядок передачі квартир «будинків» у власність громадян, затверджене наказом Держкомітетом по ЖКГ від 15.09.1992р. № 56, ЖК України, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019р. у справі № 598/175/15-ц за яким визначено, що нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Як свідчать матеріали справи, на час приватизації позивачами квартир у спірному будинку було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, з наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання».

Згідно акту державної прийомки будівлі «Житлового дев`ятиповерхового будинку Управління комітету будівництва виконкому Київської міськради на Первомайському житловому масиві по вулиці Авіації № 41 від 27.02.1964р., затвердженого рішенням виконкому Київської міської ради депутатів трудящих № 223 від 29.02.1964р. вбачається, що у житловому будинку АДРЕСА_1 збудовані торгові приміщення Київкультспортторгу і Київгоспторгу» корисною площею 617 кв.м.

У п. 8 розділу «Загальна характеристика житлового будинку» технічного паспорту житлового будинку АДРЕСА_1 » від 05.07.1982р. зазначено, що наименовання та опис нежитлових приміщень та їх площа (загальна) В підвалі : приміщення складає 565 кв.м. В 1-м поверха: а) магазин хоз. товарів - 308 кв.м, б) магазин спорт товарів - 309 кв.м.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що спірне приміщення № АДРЕСА_1 , розташоване в підвальному поверсі будинку АДРЕСА_1 , при вводі будинку в експлуатацію в 1964 році зазначалося нежитловим приміщенням в житловому будинку, збудованому з метою розміщення в них торгових приміщень для задоволення потреб населення міста Києва.

Згідно акту державної прийомки будівлі «Житлового дев`ятиповерхового будинку Управління комітету будівництва виконкому Київської міськради на Первомайському житловому масиві по вулиці Авіації № 41 від 27.02.1964р., затвердженого рішенням виконкому Київської міської ради депутатів трудящих № 223 від 29.02.1964р.», технічного паспорту житлового будинку АДРЕСА_1 від 05.07.1982р., технічного паспорту на нежитлове приміщення від 19.02.2014р., спірне нежитлове приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 63,5 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , не підноситься до допоміжних, підсобних приміщень житлового будинку.

За вказаних вище обставин, суд вважає, що вказане вище спірне приміщення не є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку і на нього не розповсюджується дія п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» щодо його приватизації співвласниками житлового фонду будинку.

Враховуючи те, що у багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, які є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та відповідно, до житлового фонду не входять (ч. 3 ст. 4 ЖК УРСР), а тому в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

З огляду на викладене вище та аналізуючи матеріали справи на відповідність їх нормам матеріального права, суд вважає, що приміщення, які з самого початку будувалися як такі і використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо) ніж для проживання фізичних осіб, залишаються такими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень, є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, що підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі №552/7636/14-ц.

Отже, надані позивачем протокол загальних зборів співвласників ОСББ «Авіа» № 2 від 18.02.2017року, акт приймання-передачі об`єкта з управління в управління (з балансу) від 31.03.2017року з додатками до нього, суд вважає такими, що не спростовують доводів відповідача-1.

Крім того, суд вважає, що вказані вище докази позивача суперечать вимогам чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини , а тому враховуючи вимоги ст. ст. 77, 78 ЦПК України суд не приймає їх до уваги.

В той же час, суд не приймає до уваги відповідь ОСББ «АВІА» № 1802/ВД/20 від 18.02.2020 року щодо віднесення ними спірного приміщення до допоміжного, оскільки об`єднання згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01.12.2016р. не здійснює експертну діяльність. Разом з цим, вказана відповідь не ґрунтується на висновку експерта в будівельній галузі та не підтверджується належними доказами у справі.

Як свідчать матеріали справи, будинок АДРЕСА_1 був збудований у 1963 році за рахунок пайового внесків на будівництво членів кооперативу ЖБК «Темп-2»

Протягом 1964-1979р.р. номер будинку місця розміщення ЖБК «Темп-2» змінювався з АДРЕСА_1.

Згідно рішення міськвиконкому м. Києві № 500 від 17.06.1985р. назва АДРЕСА_1 змінена на АДРЕСА_1.

Долучені позивачем схеми розташування приміщень на 1-му та підвальному поверхах можуть підтверджувати віднесення їх, в т.ч. спірного приміщення АДРЕСА_1 до нежитлового приміщення з цільовим призначенням для його використання в торгівлі чи побутових сферах господарської діяльності.

Разом з тим, схеми, додані до відповіді ОСББ «Авіа» № 1802/ВБ/20 від 18.02.2020р. на ім`я ОСОБА_1 , в яких зазначені технічні характеристики приміщень: кладова фототоварів, кладова радіотоварів, тощо, не можуть бути доказами у даній справі в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України, оскільки характеризують житловий будинок по АДРЕСА_2 , а відтак не відноситься до АДРЕСА_1 , на якій розташований будинок АДРЕСА_1 зі спірним приміщенням в ньому АДРЕСА_1.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства (п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України).

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (ст. 77 ЦПК України), допустимими (ст. 78 ЦПК України), достовірними (ст. 79 ЦПК України), а у своїй сукупності - достатніми (ст. 80 ЦПК України).

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 83 ЦПК України кожна сторона надає суду докази в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд вважає, що позивачем не надано доказів в обґрунтування належності спірного приміщення до житлового фонду будинку АДРЕСА_1 відповідно до Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», висновків Конституційного Суду України, викладених у рішеннях від 02.03.2004р. у справі № 4рп/2004 та від 09.11.2011р. у справі № 14-рп/2011, Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», Положення про порядок передачі квартир «будинків» у власність громадян, затверджене наказом Держкомітетом по ЖКГ від 15.09.1992р. № 56, ЖК України, як підстави виникнення у позивача права власності на спірне приміщення.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Конституційний Суд України двічі (від 02.03.2004 р. № 4-рп/2004, а згодом конкретизоване рішенням від 09.11.2011 р. № 14-рп/2011) давав офіційні тлумачення ч. 2 ст. 10 закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», суть яких зводиться до того, що право власності на допоміжні приміщення, технічне обладнання, елементи зовнішнього благоустрою житлового будинку виникає одночасно з правом власності на квартиру, незалежно від підстав його набуття, та не потребує будь-яких дій для його підтвердження.

Таким чином, право власності на допоміжні приміщення житлового фонду багатоповерхового будинку не потребує визнанню в судовому чи іншому порядку та не здійснюється державної реєстрації за фізичними та/або юридичними особами.

Закони України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», ст. 369 ЦК України виключає можливість визнання права власності на спільне майно житлового фонду багатоповерхового будинку, якщо позивач відносить спірне приміщення до спільного майна всіх власників квартир будинку АДРЕСА_1 .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018року у справі №127/93/17-ц, від 12.12.2018року у справі № 372/51/16-ц, від 15.05.2019року у справах №552/91/18, № 554/9144/17).

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що вимоги позивача про визнання його,як співвласником багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 право спільної сумісної власності на допоміжне підвальне приміщення АДРЕСА_1, є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про визнання його, як співвласником багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 право спільної сумісної власності на допоміжне підвальне приміщення №102, а тому правових підстав для задоволення вимог позивача і в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірне приміщення, суд не вбачає.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову позивачу у повному обсязі, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору та які пов"язані з розглядом даної справи у суді, у порядку ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача та стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 15,16, 317, 355,368, 369, 382 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 133,137, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Темп-2», Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання права власності та зобов`язання скасувати запис про державну реєстрацію, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 29.12.2022.

Суддя О. М. Букіна