Decision № 107871840, 14.12.2022, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2022 року м. Київ № 640/4429/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОЛОГІСТИКА»

до Міністерства інфраструктури України

треті особи: Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ»,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Судноплавна компанія «Укрферрі»

про визнання протиправним та нечинним наказу,

В С Т А Н О В И В:

Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОЛОГІСТИКА" (адреса: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 24, кім. 7, ідентифікаційний код - 32486023, ел. пошта - pavlo.haidai@avtologistika.com) (далі - позивач, ТОВ "АВТОЛОГІСТИКА") подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Міністерства інфраструктури України (адреса: 01135, м. Київ, просп. Перемоги, 14, ідентифікаційний код - 37472062, ел. пошта - miu@mtu.gov.ua) (надалі - відповідач, Мінінфраструктури, Міністерство), у якому позивач просить суд визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства інфраструктури України № 331 від 29.05.2020 "Про підготовку до здійснення державно-приватного партнерства в межах п`ятого термінала ДП "МТП "Чорноморськ".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2022 залишено без руху позовну заяву ТОВ "АВТОЛОГІСТИКА".

Позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2022 відкрито провадження у даній адміністративній справі; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання; залучено Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (адреса: 68001, м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6, ідентифікаційний код - 01125672, ел. адреса - seaport@imtp.ua) (за текстом - третя особа-1, ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ") у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2022 заяву адвоката Волкова А.С. про вступ у справу в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ТОВ "Судноплавна компанія "Укрферрі" - задоволено; залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Судноплавна компанія "Укрферрі" (адреса: 65014, Одеська обл., м. Одеса, провул. Сабанський, буд. 4-А, ідентифікаційний код - 20957025) (в тексті - третя особа-2, ТОВ "Судноплавна компанія "Укрферрі") у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2022 клопотання від 12.07.2022 «Про залишення позову без розгляду» представника Міністерства інфраструктури України - Колесник І. (головного спеціаліста відділу судової роботи), клопотання № 497/06-23 від 22.07.2022 «Про застосування наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду та залишення позову без розгляду» представника ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" - Волошина В. (в.о. директора) та клопотання від 01.08.2022 «Про залишення позову без розгляду» представника ТОВ "Судноплавна компанія "Укрферрі" - Волкова А. (адвоката) - залишено без задоволення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2022 клопотання представника Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» - Волошина В.Е., № 432/06-23 від 01.07.2022 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін та призначення судового засідання, а також клопотання представника Міністерства інфраструктури України - Колесник І.Ю., № 332/2022 від 29.08.2022 про вихід зі спрощеного позовного провадження - залишено без задоволення.

Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що оспорюваним наказом, серед іншого, встановлені обмеження щодо користування та розпорядження майном п`ятого термінала Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (п. 3), проте з системного аналізу Закону України «Про державно-приватне партнерство» та Закону України «Про концесію» слідує, що на етапі «визначення об`єкта державно-приватного партнерства (концесії)» орган управління державним майном не має повноважень встановлювати будь-які обмеження щодо користування та/або розпорядження майном державного унітарного підприємства, а обмеження такого характеру вступають в силу «автоматично» після прийняття рішення «про доцільність здійснення концесії» та не потребують окремого «дублювання» Міністерством інфраструктури України.

На переконання позивача, оскаржуваний наказ є незаконним та таким, що порушує права та охоронювані законом інтереси портових операторів, які працюють в морському порту Чорноморськ, в тому числі позивача.

Відповідач у відзиві на позов проти задоволення позовних вимог заперечує, вказав, що спірний наказ є актом індивідуальної дії, виданим Мінінфраструктури у межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачений законом, акти законодавства, на підставі яких видано спірний наказ, є чинними. Відповідач примічає, що висновок позивача про те, що на етапі визначення об`єкта державно-приватного партнерства (концесії) орган управління державним майном не має повноважень встановлювати будь-які обмеження щодо користування та/або розпорядження майном державного унітарного підприємства є помилковим, оскільки такі повноваження прямо випливають із положень Закону України «Про державно-приватне партнерство» та Закону України «Про концесію». В свою чергу обмеження, встановлені оспорюваним наказом, спрямовані на забезпечення визначення (формування) об`єкта державно-приватного партнерства (концесії) та забезпечення його інвестиційної привабливості на етапі підготовки до здійснення державно-приватного партнерства (до дня прийняття рішення про доцільність здійснення концесії). Також за позицією відповідача помилковим є посилання позивача на невідповідність спірного наказу ст. 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», оскільки зазначеним законом не регулюються правовідносини у сфері прийняття актів індивідуальної дії. За твердженнями відповідача, враховуючи, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії та стосується прав та інтересів відповідача і третьої особи-1 та, відповідно, не стосується прав та свобод позивача, у останнього відсутнє право на звернення до суду з адміністративним позовом. Так, в рамках викладених заперечень щодо права позивача на звернення до суду відповідач акцентує, що в обґрунтування наявності у ТОВ "АВТОЛОГІСТИКА" права на звернення до суду з цим позовом він послався на те, що встановлені оспорюваним наказом обмеження порушують його права та охоронювані законом інтереси як портового оператора щодо ведення господарської діяльності в морському порту Чорноморськ, а ведення такої діяльності у порту позивач підтверджує укладеним між ним та Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ» договором № 130/д про використання території підприємства від 17.10.2019 та додатковою угодою № 2 від 12.10.2020 з додатками №1, №2, №3 до вказаного договору, проте строк дії зазначеного договору сплив 31.12.2020, а додаткову угоду № 2 від 12.10.2020 якою, серед іншого, продовжено строк вказаного договору укладено після прийняття відповідачем оспорюваного наказу. Крім того вказану додаткову угоду визнано недійсною рішенням Господарського суду Одеської області від 21.12.2021 у справі № 916/97/21. При цьому, спірний наказ був долучений як доказ у справі та досліджувався судом у господарській справі № 916/97/21, під час розгляду якої правомірність такого наказу позивачем під сумнів не ставилася.

У відповіді на відзив позивач зауважив, що Міністерство інфраструктури України при прийнятті оскаржуваного наказу діяло не відповідно до покладених на нього завдань відповідно до закону, оскільки вийшло за межі свої повноважень. Згідно положень чинного профільного (спеціального) Закону України «Про концесію» на етапі «визначення об`єкта державно-приватного партнерства (концесії)» орган управління державним майном не має повноважень/завдань встановлювати будь-які обмеження щодо користування та/або розпорядження майном державного унітарного підприємства, оскільки такі обмеження уже передбачені положеннями вказаного закону та вступають в силу «автоматично» згідно Закону України «Про концесію» після прийняття рішення «про доцільність здійснення концесії».

В свою чергу, положення Закону України «Про концесію» не передбачають окремого «дублювання» уповноваженими органами управління, в тому числі Міністерством інфраструктури України, положень законодавства у формі окремих наказів.

Окремо позивач примітив, що рішення Господарського суду Одеської області по справі № 916/97/21 від 21 грудня 2021 року як станом на момент подання Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОЛОГІСТИКА» адміністративного позову по даній справі, так і станом на день подання відповіді на відзив не набрало законної сили, а тому твердження про закінчення строку дії Договору «Про використання території підприємства» № 130/д від 17.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОЛОГІСТИКА» та Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ», а також недійсність Додаткової угоди № 2 з додатками № 1, № 2, № 3 від 17.10.2019 до вищевказаного договору є передчасними.

Третя особа-1 відзначила, що враховуючи доводи, зазначені у позовній заяві, не вбачається порушення оспорюваним наказом конкретних прав чи інтересів позивача. Належних та достатніх доказів наявності цього порушення ТОВ "АВТОЛОГІСТИКА" не наведено та до позову не долучено, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної заяви, адже ефективний захист та відновлення цих порушених прав не можливо досягти без підтвердження (доведення) реальних відповідних фактів

Товариством з обмеженою відповідальністю «Судноплавна компанія «Укрферрі» у своїх письмових поясненнях відзначено, що позивач не обґрунтував та не довів обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, а тому підстави для його задоволення відсутні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як видно з матеріалів справи, 29.05.2020 Міністерством інфраструктури України прийнято спірний наказ (по тексту - Наказ або Наказ № 331), за змістом п. 1 якого наказано: «Здійснити заходи щодо підготовки до здійснення державно-приватного партнерства (концесії залізнично-поромного комплексу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ») в межах п`ятого термінала Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» та майна Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» у морському порту Чорноморськ.

Позивач, не погоджуючись із законністю Наказу, та вважаючи, що такий акт порушує права та охоронювані законом інтереси портових операторів, які працюють в морському порту Чорноморськ, в тому числі і позивача, звернувся з відповідним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

При цьому, ТОВ "АВТОЛОГІСТИКА" наголошує, що наявність у нього права на звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та нечинним Наказу № 331 ґрунтується на тому, що його положення застосовуються до правовідносин, які виникли між позивачем та ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" за укладеним між ними договором про використання території підприємства № 130/д від 17.10.2019 (в тексті - Договір) з врахуванням положень Додаткової угоди № 2 від 12.10.2020 з Додатками № 1, № 2, № 3 до вказаного договору (далі по тексту - Додаткова угода № 2).

Суд вказує, що статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (скорочено - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Висновок було сформовано у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16 та в подальшому закріплено в постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 9901/153/20 (провадження № 11-201заі20), від 23.11.2020 у справі № 826/3508/17 (адміністративне провадження № К/9901/31706/19).

Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 у справі № 757/12159/17-а (адміністративне провадження № К/9901/4129/17) зазначив, що порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тобто, звертаючись до суду з позовом про скасування акту суб`єкта владних повноважень, позивач має обґрунтувати, яким чином даний акт порушує його права та охоронювані законом інтереси. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За змістом положень ч. 1 ст. 4 КАС України:

- суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7);

- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (п. 18);

- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19).

Тобто, залежно від своєї юридичної природи правові акти управління поділяються на нормативно-правові та індивідуальні акти.

У теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом владних повноважень за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

У рішенні Конституційного Суду України від 27.12.2001 № 20-рп/2001 визначено, що ознаками нормативності правових актів є невизначеність дії у часі та неодноразовість їх застосування. Зазначені укази стосуються не індивідуально визначених суб`єктів, а охоплюють їх широке коло і розраховані на неодноразовість застосування (п.6).

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування.

У рішенні Конституційної Суду України від 23.06.1997 № 2-зп (справа № 3/35-313) передбачено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати (породжують) права і обов`язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб`єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб`єкта, а відповідно інший суб`єкт зобов`язаний виконувати його вимоги та приписи.

На відміну від нормативно-правових актів, індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

Враховуючи те, що Наказ № 331 не є нормативно-правовим актом, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Крім того, процесуальний закон вимагає належності особи, яка звернулася до суду з позовом, до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.

Пунктами 1-4 Наказу передбачено здійснити заходи щодо підготовки до здійснення державно-приватного партнерства (концесії залізнично-поромного комплексу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ») в межах п`ятого термінала Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» та майна Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» у морському порту Чорноморськ (далі - Проект).

Державному підприємству «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (далі - ДП «МТП «Чорноморськ») та Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ»):

1) у місячний строк з моменту видання цього наказу забезпечити проведення інвентаризації майна в межах п`ятого термінала (з причалами №№ 26-28), за результатами якої скласти зведені акти інвентаризації;

2) на підставі зведених актів підготувати та подати на розгляд Мінінфраструктури переліки:

майна, яке перебуває в господарському віданні ДП «МТП «Чорноморськ» та ДП «АМПУ» і може бути об`єктом державно- приватного партнерства (концесії);

майна, що перебуває в господарському віданні ДП «МТП «Чорноморськ» та ДП«АМПУ», яке не може бути об`єктом державно-приватного партнерства (концесії), але може бути викуплене приватним партнером (концесіонером) у порядку, визначеному законодавством (зокрема, інші необоротні матеріальні активи, оборотні матеріальні активи);

майна, що перебуває в господарському віданні ДП «МТП «Чорноморськ» та ДП«АМПУ», яке не може передаватися для реалізації Проекту;

3) підготувати пропозиції щодо земельних ділянок, які необхідні для реалізації Проекту.

Для визначення об`єкта державно-приватного партнерства (концесії) та забезпечення його інвестиційної привабливості ДП «МТП «Чорноморськ» та ДП «АМПУ» вжити заходів для недопущення зменшення складу майна (основних засобів, незавершеного будівництва, нематеріальних активів та земельних ділянок, на яких розташовані такі об`єкти) шляхом відчуження та/або погіршення стану такого майна (крім передачі з балансу на баланс за рішенням Мінінфраструктури) та заборонити без попереднього дозволу Мінінфраструктури:

1) укладання (продовження строку) договорів оренди, сервітуту, вчинення інших правочинів, що передбачатимуть виникнення обмежень права користування чи встановлення обтяжень на земельні ділянки та іншого нерухомого майна або основних засобів, які необхідні для реалізації Проекту;

2) укладення кредитних договорів, договорів позики, надання та отримання фінансової допомоги, правочинів та/або господарських зобов`язань щодо відступлення права вимоги та/або зарахування зустрічних однорідних вимог, факторингу, правочинів та/або господарських зобов`язань, предметом яких є переведення боргу;

3) вчинення правочинів та/або господарських зобов`язань, предметом яких є обтяження земельних ділянок, іншого нерухомого майна та/або основних фондів та/або майнових прав на такі об`єкти, які необхідні для реалізації Проекту;

4) укладення договорів поруки, гарантії;

5) списання основних засобів, що мають залишкову вартість, які необхідні для реалізації Проекту, безоплатної передачі та реалізації такого майна для погашення заборгованості, передачі майна в управління;

6) вчиняти інші дії, внаслідок яких може відбутися відчуження майна чи зменшення його вартості, що планується до передачі в рамках Проекту.

ДП «АМПУ» забезпечити фінансування витрат, пов`язаних із підготовкою до реалізації Проекту (розробка техніко-економічного обґрунтування, проекту конкурсної документації, тощо).

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що 24.09.2019 Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» як адміністрація та ТОВ "АВТОЛОГІСТИКА" як портовий оператор уклали договір №79-П-АМПУ-19 про забезпечення доступу портового оператора до причалу, пунктом 1.1 якого, з врахуванням змін, внесених Додатковою угодою №1 від 10.12.2019, сторони погодили, що адміністрація зобов`язується забезпечити доступ портового оператора до причалів №№ 26, 27, 28 Чорноморської філії ДП «АМПУ», що перебуває у господарському віданні адміністрації для проведення портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт, а портовий оператор зобов`язується сплатити адміністрації плату за послуги.

В свою чергу, 17.10.2019 ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" як підприємство та ТОВ "АВТОЛОГІСТИКА" як клієнт уклали договір № 130/д, в п. 1.1 якого погодили, що підприємство надає послуги по використанню складської площі 5 терміналу (склад №25) ДП "МТП "Чорноморськ" при виконанні робіт з обробки вантажів силами та засобами клієнта. Підприємство приймає вантаж на склад для подальшого зберігання, а клієнт зобов`язується оплатити надані йому підприємством послуги в погодженому цим Договором порядку.

12.10.2020 позивач та третя особа-1 уклали Додаткову угоду № 2 до Договору, якою сторони внесли зміни та доповнення до Договору, згідно з п. 1.1. якої ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" надає послуги зберігання на території підприємства (в тому числі на складах), зокрема, але не обмежуючись, самохідної, несамохідної та іншої техніки, вантажів, технологічного транспорту та обладнання, яким (якими, якою) оперує клієнт на підставі будь-якого із прав, а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити вказані послуги в порядку і на умовах визначених Договором, Додатковими угодами та Додатками до нього.

Згідно з п. 1.2. Договору, в редакції Додаткової угоди №2, ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" надає послуги використання території підприємства та інфраструктури підприємства при виконанні всіх видів робіт (послуг) з обробки вантажів силами та засобами клієнта, а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити вказані послуги в порядку і на умовах, визначених Договором, Додатковими угодами та Додатками до нього.

Серед іншого у Додатковій угоді №2 сторони дійшли згоди доповнити Договір п. 1.3 наступного змісту: «Підприємство надає інші послуги в порядку та на умовах, визначених Додатками №1, №2 до Додаткової угоди № 2, а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку та на умовах, визначених Договором, Додатковими угодами та Додатками до нього.

За змістом розділу 1 Додатку №1 до Додаткової угоди №2 «Загальні положення (Предмет особливостей)», крім визначених у п.п. 1.1, 1.2 Договору послуг, ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" приймає на себе зобов`язання надавати ТОВ "АВТОЛОГІСТИКА", у тому числі:

- послуги з водіння кваліфікованими працівниками (докерами) підприємства самохідної техніки, іншої техніки, керування технологічним транспортом позивача, переміщення завантаженого та/або порожнього контейнеру з транспорту на територію підприємства або переміщення завантаженого та/або порожнього контейнеру з території підприємства на транспорт;

- послуги з завантаження /вивантаження вантажів у/з контейнерів;

- послуги з безперешкодного доступу (разом з використанням) до території та інфраструктури підприємства, а також до майна підприємства будь-якого призначення, необхідного для організації процесу обробки вантажу;

- послуги зберігання контейнерів, обладнання, іншої техніки, вантажів, транспорту на території підприємства;

- доступ до електронної бази даних програми « 1.С: Підприємство»;

- послуги безперешкодного використання навантажувальних столів, мостів, рамп;

- послуги безперешкодного пропускного режиму (контролю) цілодобового переміщення через пропускні пункти на територію підприємства фізичних осіб (в тому числі персоналу клієнта), транспорту, обладнання, вантажів, якими оперує клієнт на підставі будь-якого із прав;

- технологічні переміщення по території підприємства та по об`єктам інфраструктури підприємства будь-яких вантажів клієнта, транспорту та іншої техніки або вантажів.

Дослідивши умови договору про використання території підприємства № 130/д від 17.10.2019, з врахуванням положень Додаткової угоди № 2 від 12.10.2020 з Додатками № 1, № 2, № 3 до вказаного договору, у взаємозв`язку з положеннями Наказу, суд вважає, що правовідносини, які випливають з окресленого правочину, учасником яких є ТОВ «АВТОЛОГІСТИКА», за своєю правовою природою не підпадають під дію спірного Наказу.

За таких умов, враховуючи, що ТОВ «АВТОЛОГІСТИКА» не є суб`єктом правовідносин, врегульованих оскаржуваним наказом, останній, за висновками суду, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Поряд із цим, судом не приймається до уваги посилання на обставини, які встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 21.12.2021 у справі № 916/97/21, оскільки вказане судове рішення не набрало законної сили.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Верховний Суд неодноразово зауважував на тому, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені у суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Однією з цілей таких обмежень є недопущення розгляду у судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів, зокрема, як у цій справі. І така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті (п. 40 постанови Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №640/8504/19 (провадження №К/9901/29911/19, К/32223/19)).

Відсутність порушених прав та інтересів є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, адже завданням адміністративного судочинства є саме ефективний захист та відновлення порушених та оспорюваних прав та інтересів особи, чого не можливо досягти без підтвердження (доведення) реальних фактів порушення прав, свобод чи інтересів позивача, або осіб в інтересах яких він звертається з позовом до суду.

Аналогічна правова позиція є сталою на неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема і у постановах від 16.07.2020 у справі № 826/13664/18, від 12.06.2018 у справі №826/4406/16.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 72 КАС України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 73 КАС України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 76 КАС України).

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 22.01.2021 (справа № 420/4262/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених судом висновків в цілому, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову від 02.02.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОЛОГІСТИКА» - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.С. Пащенко