Decision № 106950627, 24.10.2022, Commercial Court of Kharkiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2022м. ХарківСправа № 922/825/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Шевченко А.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Бохан С.О., адвокат,

відповідача: Оріщенко Н.С., адвокат,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР-АГРО", Київська область, місто Обухів,

до Товариства з обмеженою відповідальністю компанія "БОТІК", Харківська область, село Веселе (Смирнівська с/рада),

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю компанія "БОТІК", про стягнення заборгованості в сумі (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 1 082 633,90 грн. з яких 735789,20 грн. основного боргу, 71 659,54 грн. 3 % річних та 275 185,16 грн. інфляційних втрат.

26 травня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" до розгляду, відкрито позовне провадження у справі № 922/825/22 та відкрито підготовче провадження. 29 серпня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог (вх. № 7743 від 04 серпня 2022 року) яка обґрунтована збільшенням періоду нарахування похідних вимог (інфляційних втрат та 3% річних). Щодо реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи, то під час підготовчого провадження сторонами представлено: - відзив на позовну заяву (вх. № 6699 від 15 липня 2022 року), який прийнято до розгляду з долученням до матеріалів справи протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 25 липня 2022 року; - відповідь на відзив (вх. № 7742 від 04 серпня 2022 року), яку прийнято до розгляду з долученням до матеріалів справи протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 29 серпня 2022 року. 12 вересня 2022 року, протокольною ухвалою господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду справи по суті. 03 жовтня 2022 року суд розпочав розгляд справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

У позовній заяві зазначено, що між позивачем та відповідачем укладено договір поставки продукції виробничо-технічного призначення № 90/19-ЛЗ від 09 квітня 2019 року (надалі договір поставки) відповідно до якого позивачем було передано у власність відповідачеві товар та документи, що до нього відносяться. За умовами п. 1.1, 1.2 договору поставки, а також додатків до договору поставки, відповідачу був поставлений товар на суму 6 028 573,86 грн. відповідно до видаткових накладних: № 15653 від 06.05.2019 р. на суму 269 527,50 грн., № 22223 від 31.05.2019 р. на суму 301 049,28 грн., № 22385 від 31.05.2019 р. на суму 299 756,16 грн., № 23248 від 07.06.2019 р. на суму 135 434,88 грн., № 27031 від 09.07.2019 р. на суму 2 998 690,37 грн., № 27416 від 17.07.2019 р. на суму 884 505,79 грн., № 27417 від 17.07.2019 р. на суму 116 352,72 грн., № 34111 від 13.09.2019 р. на суму 340 005,96 грн., № 35060 від 24.09.2019 р. на суму 142 884,00 грн., № 35176 від 25.09.2019 р. на суму 151 578,00 грн., № 37133 від 16.10.2019 р. на суму 214 200,00 грн., № 37408 від 21.10.2019 р. на суму 160 146,00 грн., № 37505 від 22.10.2019 р. на суму 9 000,00 грн., № 37630 від 23.10.2019 р. на суму 5 443,20 грн. Відповідно до п. 2.4 договору поставки відповідач зобов`язувався здійснити оплату за поставлений товар в строки, вказані в додатках до договору поставки, проте в порушення умов договору поставки прострочив оплату товару та сплатив вищевказану суму частково, в розмірі 5 292 784,66 грн. Позивачем зазначено, що станом на дату подання позовної заяви заборгованість відповідача згідно накладних за поставлений товар складає 735 789,20 грн. Також, позивач вказав, що відповідно до ст. 625 ЦК України відповідач повинен сплатити 3 відсотків річних та індекс інфляції, що з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог складають: 71 659,54 грн. 3 % річних та 275 185,16 грн. індекс інфляції.

У відзиві на позовну заяву вказується, що головний бухгалтер відповідача доповiдною запискою повідомила директора про те, що первинні бухгалтерські документи, серед яких були документи по взаємовідносинам мiж відповідачем та позивачем за договором поставки, перемiщенi в приміщення товариства в місто Барвінкове Барвiнкiвського району Харківської області, оскільки наближався трирічний строк їx зберігання та була відсутня заборгованість по таким взаємовідносинам. В той же час, за наявними даними бухгалтерського обліку вбачається вiдсутнiсть заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки, що підтверджується вiдповiдним актом звірки. У зв`язку з тим, що на території Барвiнкiвського району Харківської області наразі тривають активні вiйськовi дії, доступ до первинних бухгалтерських документів наразі вiдсутнiй, тому вiдповiдач позбавлений можливості надати увесь можливий обсяг документів на підтвердження вiдсутностi заборгованості за договором поставки. Відповідач також вказує, що про вiдсутнiсть такої заборгованості, окрім даних бухгалтерського обліку товариства, свідчать наступні обставини. По-перше, договiр поставки був укладений на умовах 100% передоплати про що свідчить пункт 2.4. договору поставки. На думку відповідача, первинні бухгалтерські документи, додані самим позивачем до позовної заяви, свідчать про те, що кожна поставка за договором здійснювалася лише після її повної оплати зi сторони покупця (відповідача). Відповідач робить висновок, що iз наявних в мaтepiaлax справи документів слідує, що ТОВ КОМПАНIЯ БОТIК належним чином виконувало свої обов`язки щодо оплати тoвapy, а його поставка без попередньої оплати не відбувалася (окрім, за версією позивача, трьох видаткових накладних). По-друге, у господарському судi Харківської області розглядалася справа № 922/4069/20 мiж тими ж самими сторонами (ТОВ СПЕКТР-АГРО та ТОВ компанія БОТІК) щодо заборгованості за іншим договором поставки № 145/19-ЛЗ вiд 31.05.2019 року, який виконувався приблизно в той самий перiод, що i договiр поставки (№ 90/19-ЛЗ вiд 09.04.2019 року). До позовної заяви у справі № 922/4069/20 позивачем - ТОВ СПЕКТР-АГРО, були додані платiжнi доручення, бiльшiсть з яких мала призначення платежу згiдно договору 90/19-ЛЗ, однак якi були враховані як оплата за договором 145/19-ЛЗ вiд 31.05.2019 саме у зв`язку iз вiдсутнiстю заборгованості по договору 90/19-ЛЗ. Позовна заява у справi № 922/4069/20 датується 14.12.2020 року. В той час, як у поданому позовi позивач стверджує про нібито наявність заборгованості за договором поставки у розмiрi 735 789,20 грн. станом на 23.10.2019 року, що може свідчити про суперечливість поведінки позивача щодо заявленого наразі позову. По-третє, позивач з травня 2019 року не звертався до відповідача iз претензіями та/або вимогами щодо необхiдностi сплати нібито наявної заборгованості за договором поставки, звірки розрахунків, не надавав актів звірки за договором поставки тощо. При цьому, відповідач здійснює посилання на ч. 1 ст. 19 ГПК України та ст. 222 ГК України. Також, відповідач вказує, що оскільки вимоги позивача про стягнення суми основного боргу є необґрунтованими, також не підлягають задоволенню вимоги про стягнення 3% річних та індексу iнфляцiї. Як було зазначено, поставка товару за договором без його попередньої оплати не відбувалася, вiдповiдно у вiдповiдача не з`являлася заборгованість щодо оплати такого товару, а тому вiдсутнi підстави для нарахування 3% річних та iнфляцiйних.

У відповіді на відзив позивачем зазначено, що йому незрозуміла мета переміщення первинних документів відповідача на територію Барвінківського району Харківської області, оскільки місцезнаходженням відповідача є Лозівський район Харківської області. Посилання на ці обставини позивач вважає зловживанням відповідачем своїми правами з метою відстрочити або взагалі уникнути оплати за поставлений товар, який є не повністю оплаченим за договором поставки. По-друге, позивач зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків не вважається документом, що підтверджує відсутність зобов`язання за господарським договором, оскільки він не відповідає вимогам, що ставляться до первинних документів. Аналогічні висновки містить постанова Вищого господарського суду України від 26 липня 2017 року у справі № 926/1908-б/14. Окрім цього, такий акт не підписаний обома сторонами договору поставки, то його не можна вважати доказом, який підтверджує відсутність заборгованості відповідача перед позивачем. По-третє, позивач вказує, що погоджується з доводами відповідача, що договір поставки був укладений на умовах 100 % передоплати і до вступу в законну силу рішення господарського суду Харківської області від 06 травня 2021 року у справі № 922/4069/20 вважав, що заборгованість за договором поставки у відповідача перед позивачем відсутня. Але, після вступу в законну силу рішення Господарського суду Харківської області від 06 травня 2021 року у справі № 922/4069/20, яке залишено в силі постановою Східного апеляційного господарського суду від 03 листопада 2021 року, виникла дещо інша ситуація. До прийняття рішення у справі № 922/4069/20, позивач вважав та наполягав, що рахунок № 15718 від 30.05.2019 р. був виписаний в оплату поставленого товару за договором поставки, а три спірні платіжні доручення були зараховані таким чином, як це передбачено в таблиці 1 додатку № 1 до відповіді на відзив. Тобто заборгованість за договором поставки в такому випадку мала складати від`ємну суму 451,12 грн. (переплачений відповідачем авансовий платіж). Але відповідач, а також суди першої та апеляційної інстанції у справі № 922/4069/20 зайняли іншу позицію: відповідач наполягав, суд першої інстанції встановив, а суд апеляційної інстанції залишив в силі рішення суду першої інстанції, що рахунок № 15718 від 30.05.2019 р. був виписаний в оплату поставленого товару за договором поставки № 145/19-ЛЗ від 31.05.2019 р., а спірні платежі були зараховані за договорами поставок, що укладені між позивачем та відповідачем таким чином, як це передбачено в таблиці 2 додатку № 1 до відповіді на відзив. Позивач робить висновок, що оскільки платіжні доручення № 1749 від 30.05.2019 р. на суму 301 049,28 грн., № 1754 від 31.05.2019 р. на суму 301 049,28 грн. та № 1756 від 06.06.2019 р. на суму 1 000 000,00 грн. були зараховані в оплату поставленого товару за договором поставки № 145/19-ЛЗ від 31.05.2019 р., то в результаті вирішення справи № 922/4069/20 виникла заборгованість відповідача за договором поставки в розмірі 735 789,20 грн., оскільки не можуть бути одні й ті ж платежі одночасно зараховуватися в повному обсязі на різні договори поставок. Щодо суперечливості поведінки, позивач зазначає, що не є суперечливою поведінка сторони спору зайняти та послідовно підтримуватися позиції до прийняття та вступу в законну силу рішення суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець за договором) був укладений договір поставки № 90/19-ЛЗ від 09 квітня 2019 року, який був підписаний представниками сторін.

Відповідно до п. 1.1. договору поставки в строки, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалi - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар i оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму. Відповідно до п. 1.2. договору поставки найменування товару, його кiлькiсть, ціна за одиницю, строк поставки покупцю та базис поставки, строк оплати, а також iншi умови, визначені в додатках до договору та у видаткових накладних, які є невід`ємною його частиною. Відповідно до п. 2.6. договору поставки підписання представником покупця видаткових накладних, що складені в період дії даного договору, засвідчує факт передачі постачальником покупцю разом з товаром yciєї необхідної документації, що його стосується. Відповідно до п. 2.1. договору поставки вартість товару вказується у додатках до договору та у видаткових накладних, складених на пiдставi цього договору. Відповідно до п. 2.4. договору поставки покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної iз врахуванням вимог п.п. 2.2-2.3, у вигляді авансової частини, вказаної в додатках до договору, шляхом перерахування коштiв в нацiональнiй валюті на поточний рахунок постачальника, вказаний в даному договорі або в рахунку на оплату вартості товару. Відповідно до п. 7.1. договору поставки господарські зобов`язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року iз дня його підписання уповноваженими представниками сторін, а в частині виконання грошових зобов`язань за договором, по штрафним санкціям - до повного їх виконання.

Як вбачається з документа Розрахунок позову, пред`явленого ТОВ СПЕКТР-АГРО до ТОВ Компанія БОТІК за договором поставки № 90/19-ЛЗ від 09.04.2019 р. та доданих до позову документів, заборгованість за договором поставки утворилася за трьома видатковими накладними: 1) № 22223 від 31 травня 2019 року на суму 301 049,28 грн.; 2) № 22385 від 31 травня 2019 року на суму 299 756,16 грн.; 3) № 23248 від 07 червня 2019 року на суму 135 434,88 грн. Інші видаткові накладні, а саме: № 15653 від 06.05.2019 р. на суму 269 527,50 грн., № 27031 від 09.07.2019 р. на суму 2 998 690,37 грн., № 27416 від 17.07.2019 р. на суму 884 505,79 грн., № 27417 від 17.07.2019 р. на суму 116 352,72 грн., № 34111 від 13.09.2019 р. на суму 340 005,96 грн., № 35060 від 24.09.2019 р. на суму 142 884,00 грн., № 35176 від 25.09.2019 р. на суму 151 578,00 грн., № 37133 від 16.10.2019 р. на суму 214 200,00 грн., № 37408 від 21.10.2019 р. на суму 160 146,00 грн., № 37505 від 22.10.2019 р. на суму 9 000,00 грн., № 37630 від 23.10.2019 р. на суму 5 443,20 грн., як визначено самим позивачем - є оплаченими, а відповідно не є предметом цього судового спору. Водночас, судом здійснювалося дослідження цих накладних для обрахунку загальної суми поставки та суми, що була сплачена позивачу для перевірки суми заборгованості, що заявлена позивачем до стягнення.

Як встановлено судом, до набрання законної сили рішенням господарського суду Харківської області від 06 травня 2021 року у справі № 922/4069/20 позивач вважав, що заборгованість за договором поставки у відповідача перед позивачем відсутня.

А, саме, позивач вважав та наполягав, що: - оплата за платіжним дорученням № 1749 від 30 травня 2019 року на суму 301 049,28 грн. була здійснена за договором поставки, адже у призначенні платежу було зазначено оплата згiдно рахунка на оплату № 15718 вiд 30.05.2019 за 1680 л Харнеса 90% к.е.20л. В свою чергу, рахунок № 15718 від 30 травня 2019 року на суму 2 003 411,28 грн. був виписаний за договором поставки, про що зазначено у самому рахунку. При цьому, як вбачається з розрахунку позивача, що доданий до відповіді на відзив, сума оплати за цим платіжним дорученням була в повному обсязі зарахована до договору поставки. З доданих до позову документів вбачається, що після оплати була здійснена поставка на суму 301 049,28 грн., що підтверджується видатковою накладною № 22223 від 31 травня 2019 року; - оплата за платіжним дорученням № 1754 від 31 травня 2019 року на суму 301 049,28 грн. була здійснена за договором поставки, адже у призначенні платежу було зазначено оплата згiдно рахунка на оплату № 15718 вiд 30.05.2019 за 1680 л Харнеса 90% к.е.20л. В свою чергу, як зазначено вище, рахунок № 15718 від 30 травня 2019 року на суму 2 003 411,28 грн. був виписаний за договором поставки, про що зазначено у самому рахунку. При цьому, як вбачається з розрахунку позивача, що доданий до відповіді на відзив, сума оплати за цим платіжним дорученням була зарахована до договору поставки в розмірі 299 756,16 грн. З доданих до позову документів вбачається, що після оплати була здійснена поставка на суму 299 756, 16 грн., що підтверджується видатковою накладною № 22385 від 31 травня 2019 року. Залишок у розмірі 1 293,12 грн. був зарахований до договору № 145/19-ЛЗ від 31 травня 2019 року; - оплата за платіжним дорученням № 1756 від 06 червня 2019 року на суму 1 000 000,00 грн. була здійснена за договором поставки, адже у призначенні платежу було зазначено оплата згiдно рахунка на оплату № 15718 вiд 30.05.2019. В свою чергу, як зазначено у попередніх пунктах, рахунок № 15718 від 30 травня 2019 року на суму 2 003 411,28 грн. був виписаний за договором поставки, про що зазначено у самому рахунку. При цьому, як вбачається з розрахунку позивача, що доданий до відповіді на відзив, сума оплати за цим платіжним дорученням була зарахована до договору поставки в розмірі 135 434,88 грн. З доданих до позову документів вбачається, що після оплати була здійснена поставка на суму 135 434,88 грн., що підтверджується видатковою накладною № 23248 від 07 червня 2019 року. Залишок у розмірі 864 565,12 грн. був зарахований до договору № 145/19-ЛЗ від 31 травня 2019 року.

Однак, рішенням господарського суду Харківської області від 06 травня 2021 року у справі № 922/4069/20, яке залишено в силі постановою Східного апеляційного господарського суду від 03 листопада 2021 року, було встановлено: При цьому, ТОВ Компанія "БОТІК" до суду надане платіжне доручення № 1749 від 30.05.2019 на суму 301 049,28 грн.,за яким було здійснено за призначенням: оплата згідно рахунка на оплату № 15718 від 30.05.2019. У позовній заяві позивачем підтверджується, що рахунок на оплату № 15718 від 30.05.2019 складений саме до договору поставки № 145/19-Л3 від 31.05.2019 (оскільки інші платіжні доручення з таким же призначенням платежу були зараховані як оплата за цим договором, зокрема, № 1754 від 31.05.2019 та № 1756 від 06.06.2019).

З вищезазначеного вбачається, що судом у справі № 922/4069/20 було встановлено, що оплата за платіжними дорученнями № 1749 від 30 травня 2019 року, № 1754 від 31 травня 2019 року, № 1756 від 06 червня 2019 року в повному обсязі була здійснена за договором поставки №145/19-Л3 від 31 травня 2019 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом окремо зазначається, що відповідачем не надано доказів того, що поставлений товар, згідно видаткових накладних, за якими здійснюється стягування грошових коштів, був оплачений. Суд звертає увагу, що сторонами не оспорюється сам факт здійснення поставки товару, зазначеного у цих видаткових накладних. Судом перевірено, що видаткові накладні складені належним чином, скріплені підписами та печатками сторін. В свою чергу, у рішенні суду по справі № 922/4069/20 не встановлено, що видаткові накладні № 22223 від 31 травня 2019 року на суму 301 049,28 грн., № 22385 від 31 травня 2019 року на суму 299 756,16 грн., № 23248 від 07 червня 2019 року на суму 135 434,88 грн. були складені до договору № 145/19-Л3 від 31 травня 2019 року, а тому, як в них зазначено, вони складені до договору поставки.

Таким чином, у зв`язку із зарахуванням платіжних доручень № 1749 від 30 травня 2019 року, № 1754 від 31 травня 2019 року, № 1756 від 06 червня 2019 року по справі № 922/4069/20 як оплата за договором № 145/19-Л3 від 31 травня 2019 року, які спочатку фактично були зараховані за договором поставки, у відповідача виникла заборгованість за видатковими накладними № 22223 від 31 травня 2019 року на суму 301 049,28 грн., № 22385 від 31 травня 2019 року на суму 299 756,16 грн., № 23248 від 07 червня 2019 року на суму 135 434,88 грн. в загальному розмірі 736 240,32 грн., оскільки не можуть бути одні й ті ж платежі одночасно зараховуватися в повному обсязі на різні договори поставок.

При цьому, судом були проаналізовані надані до суду видаткові накладні та платіжні доручення до них і було встановлено, що за договором поставки сплачено 5 292 784,66 грн., а загальна сума поставки складає 6 028 573,86 грн. У зв`язку з цим, позивачем правильно здійснено обрахунок заборгованості та заявлено до стягнення основну суму боргу у розмірі 735 789,20 грн.

Відносно позиції відповідача про те, що заборгованість за договором поставки підтверджується актом звірки, а іншими документами підтвердити відсутність заборгованості наразі не має можливості, адже всі документи були переміщені в регіон, де проводяться бойові дії.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

У п. 8.5. постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду від 21 грудня 2020 року по справі № 916/499/20 вказується, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

До відзиву на позовну заяву відповідачем був поданий акт звірки взаємних розрахунків за період 09 квітня 2019 року 11 липня 2022 року, який не був підписаний позивачем. Також цей акт не містить відомості про те, яким чином в бухгалтерському обліку позивача відображений стан розрахунків за договором поставки.

Таким чином, акт звірки взаємних розрахунків за період 09 квітня 2019 року 11 липня 2022 року, що був поданий відповідачем, не є первинним документом та не підтверджує наявність/відсутність заборгованості за договором поставки.

При цьому, якщо відповідач посилається на ту обставину, що у нього відсутня заборгованість за договором поставки, він повинен довести цю обставину відповідними доказами (в першу чергу первинними документами). Ризик неможливості надання цих документів у зв`язку із вчинення відповідачем попередніх дій по їх перевезенню в інше місце, яке стало зоною бойових дій, покладається лише на відповідача. Суд не може визнати встановленим факт відсутності заборгованості лише на підстави акту звірки та у зв`язку із об`єктивною відсутністю доступу до первинних документів. При цьому, суд не має право збирати докази з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відносно твердження відповідача про те, що поставка без оплати була неможлива, адже договір поставки був укладений на умовах 100% передплати.

Як встановлено судом, договір поставки дійсно передбачає поставку товару на умовах 100% передплати. Так, відповідно до п. 2.4. договору поставки покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної iз врахуванням вимог п.п. 2.2-2.3, у вигляді авансової частини, вказаної в додатках до договору, шляхом перерахування коштiв в нацiональнiй валюті на поточний рахунок постачальника, вказаний в даному договорі або в рахунку на оплату вартості товару.

Як було зазначено судом вище, до набрання законної сили рішенням господарського суду Харківської області від 06 травня 2021 року у справі № 922/4069/20, поставка була здійснена після здійснення оплати. Водночас, після набрання законної сили вищезазначеним рішенням, оплата згідно платіжних доручень була зарахована в інший договір (№ 145/19-ЛЗ від 31 травня 2019 року), укладений між сторонами. У зв`язку з цим, виникла така ситуація, що товар фактично був поставлений без оплати з боку відповідача. При цьому, факт прийняття товару підтверджується відповідними видатковими накладними.

Таким чином, у зв`язку із набранням законної сили рішенням господарського суду Харківської області від 06 травня 2021 року у справі № 922/4069/20 фактично виникла ситуація, при якій поставка відбулася без 100% передоплати, яка передбачена договором.

Відносно посилання відповідача на те, що дії позивача вказують на його суперечливу поведінку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Харківської області від 06 травня 2021 року у справі № 922/4069/20, у зв`язку із прийняттям якого були зараховані платіжні доручення до іншого договору (№ 145/19-Л3 від 31 травня 2019 року), укладеного між сторонами, а не договору поставки, залишено в силі постановою Східного апеляційного господарського суду від 03 листопада 2021 року.

Тобто, рішення господарського суду Харківської області від 06 травня 2021 року набрало законної сили.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У зв`язку з цим, суд прийшов до висновку, що не є суперечливою поведінка сторони спору, яка зайняла та послідовно підтримувала позицію по відповідній справі до прийняття та набрання законної сили рішенням суду. Після цього, сторона повинна діяти вже з урахуванням такого рішення.

У п. 40 рішення Європейського суду з прав людини по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) зазначається, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Відносно твердження відповідача про те, що позивач не звертався до відповідача iз претензіями та/або вимогами щодо необхiдностi сплати нібито наявної заборгованості за договором поставки і посилання на це, як на обставину, яка додатково вказує на відсутність заборгованості відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Так, договором поставки та законом не встановлено проведення обов`язкової процедури досудового врегулювання спору з питання, що стало предметом цього судового розгляду. При цьому, суд зазначає, що у ч. 1 ст. 19 ГПК України та ст. 222 ГК України, на які здійснює посилання відповідач у відзиві на позовну заяву в обґрунтування своєї позиції, міститься саме право, а не обов`язок сторін на проведення досудового врегулювання спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Тобто, у випадку якщо законом не встановлено обов`язок сторін проводити процедуру досудового врегулювання спору, сторони мають право звернутися до суду без проведення будь-яких інших заходів. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Таким чином, у даному випадку, позивач не зобов`язаний був звертатися до відповідача з претензією або пропозицією проведення звірки взаєморозрахунків або вчинювати інші дії з метою досудового врегулювання спору, як передумова для звернення до господарського суду Харківської області.

Відносно вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до п. 3.2.1 договору поставки покупець зобов`язаний оплатити вартість (ціну) товару в термін, вказаний в додатку до договору поставки.

У видатковій накладній № 22223 від 31 травня 2019 року здійснюється посилання на додаток № 1/ CA000019431 від 30 травня 2019 року. При цьому у матеріалах справи міститься коригування № СА000003560 від 31 травня 2019 року до додатку № 1/ CA000019431 від 30 травня 2019 року. Як передбачено у цьому додатку (з урахуванням коригування) строк оплати встановлений до 30 травня 2019 року. У видатковій накладній № 22385 від 31 травня 2019 року здійснюється посилання на додаток № 1/ CA000020131 від 31 травня 2019 року. Як передбачено у цьому додатку строк оплати встановлений до 31 травня 2019 року. У видатковій накладній № 23248 від 07 червня 2019 року здійснюється посилання на додаток № 1/ CA000020929 від 06 червня 2019 року. Як передбачено у цьому додатку строк оплати встановлений до 06 червня 2019 року.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, що доданий до заяви про збільшення позовних вимог, суд дійшов висновку, що він зроблений вірно, а тому ці вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Суд додатково звертає увагу, що іншого розрахунку відповідачем, після збільшення позивачем вимог, не надано.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з оплатою судового збору у розмірі 16 239,51 грн., повністю покладаються на відповідача.

24 жовтня 2022 року під час судового засідання представником позивача зазначено, що до суду будуть надані докази понесення витрат на правову (правничу) допомогу. У зв`язку з цим, розподіл витрат на правову (правничу) допомогу буде здійснено у додатковому рішенні.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «БОТІК» (64650, Харківська область, Лозівський район, село Веселе, (Смирнівська с/рада), вулиця Колгоспна, будинок 4; код ЄДРПОУ: 21172627) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТР-АГРО» (08702, Київська область, місто Обухів, вулиця Промислова, будинок 20; код ЄДРПОУ: 36348550) суму основного боргу у розмірі 735 789,20 грн., 3 % річних у розмірі 71 659,54 грн., інфляційні втрати у розмірі 275 185,16 грн. та судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 16 239,51 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "26" жовтня 2022 р.

СуддяН.В. Калініченко