Court ruling № 106946378, 26.10.2022, Dnipro District Court of Dniprodzerzhynsk City

Справа № 187/1236/20

Провадження № 1-кп/209/179/22

У Х В А Л А

26 жовтня 2022 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участі секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3 , в режимі відеоконференції обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про визнання протоколів обшуку автомобіля та домоволодіння очевидно недопустимими доказами , -

ВСТАНОВИВ :

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про визнання очевидно недопустимими доказами - протоколів обшуку автомобіля та домоволодіння, оскільки вони проведені в порушення вимог КПК без дозволу слідчого судді, яке було отримано лише після обшуку.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 підтримав клопотання свого підзахисного.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти визнання доказів очевидно недопустимими оскільки слідчі дії були проведені як невідкеладні після чого на них було отримано дозвіл слідчого судді, таким чином обшуки проведені у відповідності до вимог КПК України.

Суд заслухав у судовому засіданні учасників кримінального провадження та дійшов такого.

Згідно з положеннями ст. 89 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Статтею 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Частиною першою статті 87 КПК України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 86 КПК України допустимість доказів - це придатність їх для використання у кримінальному процесі за формою. Вимогами допустимості доказів є законність джерела, способу отримання доказів, процесуальне оформлення ходу і результатів проведення слідчих дій, належний суб`єкт, що має право проводити процесуальні дії з отримання доказів.

Так, жоден доказ обвинувачення чи захисту не має наперед визначеної сили серед інших доказів, і такі докази, підлягають врахуванню судом на рівні з іншими доказами у справі.

Отже, для прийняття відповідного процесуального рішення оцінка доказів повинна проводитися не тільки з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а і в їх сукупності, з врахуванням достатності та взаємозв`язку, без відокремлення один від одного в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

Очевидної недопустимості доказів на цій стадії судового провадження без дослідження їх у взаємозв`язку з іншими доказами, суд не вбачає й вважає передчасним вирішувати питання про недопустимість доказів, оскільки вони підлягають дослідженню, оцінці та вирішенню питання щодо їх допустимості в порядку, визначеному ч. 1 ст. 89 КПК України, а тому в задоволенні клопотання обвинуваченого слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 84, 86, 87, ч. 1 ст. 370, ст. 372 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про визнання протоколів обшуку автомобіля та домоволодіння очевидно недопустимими доказами у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 за ст. 152 ч.4 , ст. 309 ч.1 КК України.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 КПК України.

Головуючий у кримінальному провадженні,

суддя ОСОБА_1