Decision № 106903405, 13.10.2022, Commercial Court of Ternopil Oblast

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 жовтня 2022 року м. ТернопільСправа № 921/750/21

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

при секретарі судового засідання Бега В.М.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аско" (вул. Микулинецька, 40, м. Тернопіль, 46006)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "-Автотехсервіс-" (вул. За Рудкою, 33, оф. 40 , м. Тернопіль, 46003)

відповідача 2 - Виконавчого комітету Тернопільської міської ради (вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, 46001)

про визнання незаконними рішень та визнання права власності.

За участю від:

позивача Cтасишин Б.І.

третя особа Cвиріпа Депутат В.З.

відповідача 1 Авдєєнко В.В.

відповідача 2 не з`явився

Зміст позовних вимог, позиція позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аско" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "-Автотехсервіс-", Тернопільської міської ради про:

- визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.01.2000 за №12 Про надання дозволу на реконструкцію автозаправної станції;

- визнання незаконним та скасування дозволу Інспекції архітектурно-будівельного контролю управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 88/2000 від 12.06.2000;

- визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 08.08.2001 №1002 "Про затвердження акту державної технічної комісії";

- визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.06.2012 №976 Про внесення змін в пункт 2 рішення виконавчого комітету міської ради від 29.01.2003 №88 Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди;

- визнання незаконним та скасування виданого АТЗТ "Автотехсервіс" свідоцтва про право власності на будівлю автозаправочної станції від 31.01.2003;

- визнання незаконним та скасування виданого ПрАТ "Автотехсервіс" свідоцтва про право власності від 14.02.2013;

- визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Аско" права власності на цілісний майновий комплекс автозаправну станцію, розташовану за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ Аско у позовній заяві б/н від 15.11.2021 (вх. №832 від 17.11.2021), відповіді на відзив б/н від 17.12.2021 (вх. №10338 від 20.12.2021), заяві б/н від 04.07.2022 (вх. №4256 від 04.07.2022) зазначено, що на підставі Державного акту ТР№12 від 11.05.1994 є постійним користувачем земельної ділянки по вул. Микулинецькій, 40, м. Тернопіль. При цьому, площа наданої у постійне користування земельної ділянки змінювалась, у зв`язку з вилученням її частини за згодою ТОВ Аско.

Відповідно до приписів ст. 39 ЗК України від 1990 року, ст. 22 Закону України «Про основи містобудування» №2780- ХІІ від 16.11.1992, ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» та п. 1.1, п. 1.2, п. 2.1 Державних будівельних норм А.3.1-2-93 «Порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт» (затверджених наказом Мінбудархітектури України №273 від 05.12.2000) право на забудову земельних ділянок мали виключно їх власники чи землекористувачі.

Рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №841 від 18.10.1995 ТОВ Аско дозволено будівництво автозаправної станції за адресою вул. Микулинецька, 40. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Тернополя надано ТОВ Аско дозвіл на виконання будівельних робіт №060 від 12.11.1997 з будівництва автозаправної станції, а актом Державної технічної комісії від 22.07.1998 прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт - новозбудовану автозаправну станцію за вказаною адресою. Рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №947 від 17.08.1998 Про затвердження акту приймальної комісії затверджено згаданий акт Державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію автозаправної станції потужністю 375 заправок на добу за адресою вул. Микулинецька, 40, збудовану ТОВ Аско на підставі рішення виконавчого комітету від 18.10.1995 №841.

З урахуванням положень п. 1, п. 2 ст. 2, ст. 8, ст. 26 Закону України «Про власність» та ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» ТОВ Аско набуло право власності на цілісний майновий комплекс - збудовану автозаправну станцію по вул. Микулинецька, 40, у м. Тернополі, складовими якого є зазначені в акті Державної комісії будівлі, резервуари, інженерні мережі, замощення, елементи благоустрою.

Однак, чинне на той час законодавство не пов`язувало виникнення права власності із його обов`язковою державною реєстрацією.

Всупереч ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право власності ТОВ «Аско» на цілісний майновий комплекс автозаправну станцію по вул. Микулинецькій, 40 у м. Тернополі порушено відповідачами унаслідок їх неправомірних дій та прийняття незаконних рішень.

Після завершення будівництва вищевказаної АЗС та прийняття її в експлуатацію, між ТОВ Аско в особі директора Флекея О.П. (сторона-1) та АТЗТ Автотехсервіс в особі директора Богайчука Б.І. (сторона-2) укладено договір про спільну діяльність від 01.09.1998, за умовами якого сторони зобов`язалися шляхом об`єднання майна і зусиль спільно діяти в сфері розробки, будівництва, запуску та експлуатації автозаправної станції (надалі АЗС) за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40. Вказаний договір містив умови щодо прав та обов`язків сторін, а також щодо розподілу результатів спільної діяльності.

Cторонами договору його умови не виконувались. ТОВ «Аско» не передавало для цілей спільної діяльності право користування земельною ділянкою в м. Тернополі по вул. Микулинецька, 40, а також не розробляло та не передавало проектну документацію на АЗС, як це передбачав п. 2.1, п. 4.1 договору. Без виконання цих умов договору, АТЗТ «Автотехсервіс» не могло виконувати та не виконувало свої зобов`язання, визначені п. 2.2 договору проведення будівництва АЗС. Також сторонами не проводилось підбиття підсумків сумісної діяльності та не здійснювався щоквартальний розподіл прибутку згідно п. 5.2, п. 5.3, п. 5.7 договору, а також не підписувалась довіреність на будь-яку особу на ведення спільних справ учасників договору у відповідності до ч.3 ст. 431 ЦК України у чинній на той час редакції.

Отже, у АТЗТ «Автотехсервіс» не виникало з передбачених законом підстав право користування земельною ділянкою у м. Тернополі по вул. Микулинецька, 40 та право власності чи користування на будь-яке розташоване на цій ділянці нерухоме майно.

Незважаючи на це, рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.01.2000 за №12 «Про надання дозволу на реконструкцію автозаправної станції»: дозволено АТЗТ «Автотехсервіс» провести реконструкцію існуючої автозаправної станції в межах закріпленої земельної ділянки за адресою вул. Микулинецька, 40; зобов`язано АТЗТ «Автотехсервіс» погодити в управлінні містобудування та архітектури проектну документацію на реконструкцію автозаправної станції, отримати в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю дозвіл на виконання робіт, а після завершення будівельних робіт здати об`єкт в експлуатацію.

За змістом ст.ст. 16-18, 22 Закону України «Про основи містобудування», ст. 39 ЗК України (в редакції 1990 року), пунктів 1.1, 1.2, 2.1 ДБН А.3.1-2-93 у чинній на той час редакції право на проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна мав лише його власник за наявності правоустановлюючих документів на земельну ділянку, на якій це майно знаходилось, а не відповідач 1.

Всупереч ч.1 ст. 39 ЗК України 1990 року, ст. 22 Закону України «Про основи містобудування», п. 2.1, п. 3.6 ДБН А.3.1-2-93 «Порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт», при відсутності у АТЗТ «Автотехсервіс» документа, що посвідчував би його право користування (власності) земельною ділянкою по вул. Микулинецькій, 40, Інспекцією архітектурно-будівельного контролю управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Тернопільської міської ради незаконно надано цьому товариству дозвіл № 88/2000 від 12.06.2000 на виконання будівельних робіт з реконструкції існуючої АЗС за вказаною адресою.

Відсутність у АТЗТ «Автотехсервіс» права на земельну ділянку підтверджується також актом обстеження земельної ділянки під реконструкцію існуючої КАЗС на стаціонарну АЗС потужністю 250 заправок на добу по вул. Микулинецькій, 40 в м. Тернополі, затвердженого 06.03.2000 розпорядженням міського голови №206. Згідно його змісту предметом обстеження була земельна ділянка, на якій знаходилась існуюча автозаправна станція, площею 0,09 га, а не ділянка під платною стоянкою автотранспорту площею 0,1 га, розташованою поруч з існуючою АЗС.

Не відповідають дійсності твердження АТЗТ «Автотехсервіс», що земельна ділянка для проведення реконструкції була надана йому згідно з укладеним із ТОВ «Аско» договором довгострокової оренди від 30.09.2000. Відповідно до умов договору довгострокової оренди від 30.09.2000 ТОВ «Аско» передало в оренду АТЗТ «Автотехсервіс» строком до 30.09.2010 частину платної стоянки автотранспорту (площадка) площею 1000 кв. м. Факт передачі в оренду саме площадки, а не земельної ділянки підтверджується рішенням Господарського суду Тернопільської області від 04.02.2011, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.05.2011 у справі № 10/91-1943.

Площа належної ТОВ «Аско» земельної ділянки, використаної під реконструкцію існуючої АЗС, становить 0,1187 га, тобто є більшою і за площу переданої в оренду автостоянки, і за площу, зайняту АЗС до реконструкції, що підтверджується висновком експертів за результатами проведеної земельно-технічної експертизи від 29.09.2017 № 742/17-22 та висновку експертів за результатами проведення додаткової комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 31.10.2017 № 1047/1084/17-22.

АТЗТ «Автотехсервіс» вийшло за межі наданого йому згідно з рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.01.2000 за №12 дозволу на реконструкцію існуючої автозаправної станції в межах закріпленої земельної ділянки, тобто незаконно провело будівництво без належного дозволу, а саме: на земельній ділянці, яка за ним не закріплялась, та поза межами існуючих будівельних габаритів АЗС, яка підлягала реконструкції.

Проте, всупереч вимогам чинного законодавства, згідно із актом державної технічної комісії від червня (без зазначення числа) 2001 року про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію реконструкцію існуючої автозаправної станції (забудовник АТЗТ "Автотехсервіс") прийнято в експлуатацію. У вказаному акті державної технічної комісії відсутні будь-які дані про земельну ділянку, в межах якої проведена реконструкція АЗС, та підстави виникнення у АТЗТ "Автотехсервіс" права користування (власності) цією ділянкою.

Незважаючи на це, рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 08.08.2001 №1002 "Про затвердження акту державної технічної комісії" незаконно затверджено вказаний акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченою будівництвом об`єкта автозаправної станції потужністю 250 заправок на добу по вул. Микулинецькій, здійснену АТЗТ "Автотехсервіс" на підставі рішення Виконавчого комітету від 13.01.2000 №12.

Враховуючи, що єдиним законним землекористувачем та власником збудованої ще у 1998 році автозаправної станції, яке мало право на її реконструкцію, було ТОВ «Аско», рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2003 «Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди» на підставі поданої товариством заяви вирішено оформити право власності за ТОВ «Аско» на будівлю автозаправної станції загальною площею 39,8 кв.м. за адресою вул. Микулинецька, 40, з видачею свідоцтва, яка є складовою цілісного майнового комплексу автозаправної станції.

Рішенням Тернопільського міського БТІ №76 від 30.07.2010 відмовлено ТОВ «Аско» в реєстрації права власності на вказану будівлю, оскільки воно вже зареєстроване за АТЗТ «Автотехсервіс» на підставі наданого цим товариством рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради з такими ж реквізитами №88 від 29.01.2003. АТЗТ «Автотехсервіс» 31.01.2003 було видане свідоцтво про право власності на вказану будівлю.

Надалі, рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.06.2012 №976 «Про внесення змін в пункт 2 рішення Виконавчого комітету міської ради від 29.01.2003 №88 «Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди»» на підставі звернення правонаступника АТЗТ «Автотехсервіс» - ПрАТ «Автотехсервіс» внесено зміни в п.2 рішення Виконавчою комітету міської ради від 29.01.2003 №88 «Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди» та викладено його в наступній редакції: «Оформити право власності за приватним акціонерним товариством «Автотехсервіс» на будівлю автозаправної станції загальною площею 39.8 кв.м. за адресою вул. Микулинецька, 40. Видати свідоцтво».

Детальний аналіз рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012 у справі №7/86-1298 свідчить, що судом встановлено обставини, якими незаперечно підтверджується здійснення TOB «Аско» будівництва автозаправної станції на вул. Микулинецькій, 40 у м. Тернополі, а саме, що будівництво здійснено на належній ТОВ «Аско» земельній ділянці, на підставі отриманого ним дозволу згідно з рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18.10.1995 №841 «Про дозвіл на будівництво організаціям та підприємствам міста» та дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Тернополя від 12.11.1997 №060, із зазначенням ТОВ «Аско» як забудовника в акті Державної технічної комісії від 22.07.1998 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта - новозбудованої автозаправної станції при ТОВ «АСКО» по вул. Микулинецька, 40.

Окрім цього, згідно з протоколом ознайомлення господарського суду від 24.02.2012 з протоколом №1 засідання виконавчого комітету міської ради від 29.01.2003 (справа №4317 фонду №34 "Тернопільська міська рада та її виконавчий комітет") в оригіналі рішення №88 від 29.01.2003 "Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди", у п. 2 вирішено оформити право власності на будівлю автозаправної станції загальною площею 39,8 кв.м. саме за TOB «Аско», а серед документів, що стали підставою для прийняття цього рішення, вказано відповідну заяву лише директора ТОВ"Аско" Андрійчука Т.Д.

Ці обставини мають преюдиціальне значення, а не їх правова оцінка, згідно з якою суд дійшов висновку, що в процесі розгляду справи №7/86-1298 не встановлено фактів законного набуття ТОВ "Аско" права власності на автозаправну станцію, а матеріалами справи підтверджено, що таке створено АТЗТ "Автотехсервіс".

Інші судові рішення, на які вказує відповідач 1 не мають преюдиціального значення, оскільки обставини, пов`язані із будівництвом автозаправної станції, судами у них безпосередньо не досліджувались, у них лише здійснено посилання на вищевказане рішення господарського суду від 09.04.2012 у справі №7/86- 1298, як на преюдиціальне.

Цим підтверджується, що фактично рішенням Виконавчою комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2003 було визнано право власності на будівлю автозаправної станції за ТОВ"Аско" на підставі поданої ним заяви, у той час як АТЗТ «Автотехсервіс» із такою заявою не зверталось та рішення про визнання права власності за ним не приймалось.

Таким чином, рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.06.2012 №976, яким без будь-якого обґрунтування внесено зміни у рішення №88 від 29.01.2003, є безпідставним та незаконним.

Посилаючись за зміст рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012 у справі № 7/86-1298 зазначено, що серед документів, що стали підставою для прийняття рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2003, є зокрема наступні:

- копія договору про спільну діяльність від 01.09.1998 між ТОВ "Аско" та АТЗТ "Автотехсервіс", але із зміненим у порівнянні з початково укладеним текстом змістом істотних умов договору, а саме: із зміненим п.4, де наявний підпункт 4.5, яким передбачено, що Побудоване спільне майно (автозаправочна станція) протягом 30 календарних днів з моменту підписання Сторонами акту вводу майна в експлуатацію переходить на баланс АТЗТ Автотехсервіс.

- додаток № 1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998, згідно з яким сторона -2 сплачує стороні - 1 частку, яка складає 10% і майно залишається за стороною - 2, а його частка складає -100%.

Зазначено, що Львівський апеляційний господарський суд у постанові від 26.07.2012 у справі № 7/86-1298 дійшов висновку, з яким погодився Вищий господарський суд України у постанові від 13.11.2012, що реконструкцію автозаправної станції проведено на підставі договору про спільну діяльність від 01.09.1998 у вказаній редакції. Саме таку позицію неодноразово відстоювали, у тому числі в інших судових справах, представники АТЗТ Автотехсервіс та його правонаступників. Вказані документи слугували підставою для винесення рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.06.2012 №976, згідно з яким право власності на будівлю автозаправної станції визнано за АТЗТ Автотехсервіс.

Отже, саме вказані документи слугували підставою для винесення рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.06.2012 №976, згідно з яким право власності на будівлю автозаправної станції визнано за АТЗТ «Автотехсервіс».

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2018 у справі № 607/5641/18 та постановою Західного апеляційною господарського суду від 27.10.2021 у справі №921/628/19 підтверджено, що рішення від 29.01.2003 №88 винесено з урахуванням підроблених документів:

- договору про спільну діяльність від 01.09.1998, укладеному між ТОВ «Аско» та АТЗТ «Автотехсервіс» в редакції договору із зміненим п. 4, де наявний гг. 4.5, згідно з яким «побудоване спільне майно (автозаправочна станція) протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту вводу майна в експлуатацію переходить на баланс АТЗТ «Автотехсервіс»;

- додатку №1 до договору про спільну діяльність від 01.09.1998, згідно з яким «сторона-2 сплачує стороні-1 частку, яка складає 10% і майно залишається за стороною-2, частка майна якого складає 100%».

Вказаними судовими рішеннями підтверджується, що рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.01.2000 за №12 Про надання дозволу на реконструкцію автозаправної станції ґрунтується на недостовірних документах:

- підробленому договорі про спільну діяльність від 01.09.1998, укладеному між ТОВ Аско та АТЗТ Автотехсервіс в редакції договору із зміненим п. 2, згідно з яким після прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкту, право власності та розпорядження об`єктом (майном АЗС) переходить до сторони 2;

- листі директора ТОВ Аско ОСОБА_2 від 11.01.2000 за №117 із неправдивим твердженням про виконання АТЗТ Автотехсервіс своїх зобов`язань за договором про спільну діяльність від 01.09.1998, який фактично сторонами не виконувався взагалі, а за твердженнями представників цього товариства, лише на його виконання і було проведено реконструкцію.

За відсутності у АТЗТ «Автотехсервіс» належних документів, що підтверджують наявність у нього на час винесення рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.01.2000 за №12 «Про надання дозволу на реконструкцію автозаправної станції» права користування (власності) земельною ділянкою за адресою: вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі, а також права власності на розташовану там існуючу автозаправну станцію, вказане рішення виконавчого комітету підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Внаслідок цього, за відсутності законного дозволу на реконструкцію автозаправної станції, є незаконними та підлягають скасуванню й інші, прийняті на підставі та в розвиток вказаного рішення, а саме дозвіл Інспекції архітектурно-будівельного контролю управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 83/2000 від 12.06.2000 на виконання будівельних робіт з реконструкції існуючої АЗС по вул. Микулинецькій, 40 та рішення Виконавчою комітету Тернопільської міської ради №1002 від 08.08.2001 "Про затвердження акту державної технічної комісії".

Зазначені незаконні рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.01.2000№12, №88/2000 та від 08.08.2001 №1002, а також дозвіл інспекції архбудконтролю № 83/2000 від 12.06.2000 стали підставою для прийняття рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.06.2012 №976 «Про внесення змін в пункт 2 рішення Виконавчого комітету міської ради від 29.01.2003 №88 «Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди»», що підтверджується реєстром документів до проекту цього рішення.

У зв`язку з цим та враховуючи, що правовідносини, пов`язані із наслідками проведених АТЗТ «Автотехсервіс» будівельних робіт з реконструкції існуючої АЗС, вказане рішення виконавчого комітету підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Враховуючи незаконність рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 08.08.2001 №1002, яким затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію реконструкції існуючої автозаправної станції, є незаконним видане АТЗТ «Автотехсервіс» свідоцтво про право власності на будівлю автозаправочної станції від 31.01.2003 та отримане в порядку заміни його правонаступником ПрAT «Автотехсервіс» (правонаступником якого є ТОВ «-Автотехсервіс-») свідоцтво про право власності серія та номер 497898, видане 14.02.2013 державним реєстратором Гриндою О.Я., котре підлягає скасуванню.

Свідоцтва про право власності від 31.01.2003 та від 14.02.2013 не скасовувались, вони є чинними та стали підставою для незаконної державної реєстрації за відповідачем 1 права власності на належне позивачу майно.

Враховуючи незаконність вищевказаних дозвільних документів на проведення реконструкції існуючої АЗС та відсутність у АТЗТ Автотехсервіс документів, що підтверджують наявність у нього на той час права користування (власності) земельною ділянкою за адресою: вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі, проведені ним роботи із реконструкції автозаправної станції є самочинним будівництвом, на яке позивач просить визнати право власності за собою відповідно до ст. 376 ЦК України.

Про порушення своїх майнових прав ТОВ «Аско» дізналось після того, як рішенням Тернопільського міського БТІ №76 від 30.07.2010 йому відмовлено в реєстрації права власності на будівлю АЗС.

Наслідком цього були його звернення з позовами у справах №7/86-1298, №607/5641/18, а також №921/628/19. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 у справі №921/628/19 задоволено позов ТОВ «Аско» про визнання недійсними підроблених редакцій договору про спільну діяльність та додатку до договору.

Ця та інші вказані у позовній заяві обставини свідчить про поважність причин пропуску строку позовної давності, у зв`язку з чим відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, порушене право позивача підлягає захисту.

20.12.2021 позивачем подано клопотання б/н від 17.12.2021 (вх. №10336), в якому він просив суд замінити первісного відповідача у справі Тернопільську міську раду належним відповідачем Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради (вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 04058344). Зазначене клопотання мотивоване тим, що оскаржувані у даній справі акти приймались саме Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради. Виконавчий комітет Тернопільської міської ради має статус окремої юридичної особи. Позивачем залишено поза увагою цю обставину при пред`явленні позову до суду і первісним відповідачем 2 визначено Тернопільську міську раду, як представницький орган місцевого самоврядування із статусом юридичної особи, який може бути позивачем та відповідачем у судах.

Зміст відповіді від 04.07.2022 (вх. №4285 від 04.07.2022) на заяву про часткове закриття провадження у справі зводиться до того, що предметом спору у цій справі є визнання за позивачем права власності на цілісний майновий комплекс автозаправну станцію та визнання незаконними низки рішень ВК Тернопільської міської ради та його структурного підрозділу, якими це право власності позивача порушено на користь відповідача 1, а також визнання незаконними і скасування виданих відповідачу 1 свідоцтв про право власності на спірне майно.

Вищевказані рішення органу місцевого самоврядування стосувались не ТОВ «Аско», а іншої особи - АТЗТ «Автотехсервіс», унаслідок чого позивач не був учасником врегульованих ними публічно-правових відносин, що виключає наявність публічно-правового спору.

Спір у даній справі не є публічно-правовим, а цивільно-правовим, оскільки стосується захисту порушених майнових прав позивача внаслідок прийняття протиправних рішень суб`єкта владних повноважень на користь іншої особи, а тому відноситься до юрисдикції господарського суду.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 .

Третьою особою у заяві б/н від 25.05.2022 (вх. №3288 від 26.05.2022) в обґрунтування підстав вступу у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача зазначено про укладення 14.01.2020 між ним та ТОВ «Аско» попереднього договору про намір до 14.07.2021 укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна (автозаправної станції загальною площею 39,8 кв.м. за адресою: вул. Микулинецька, 40, м. Тернопіль), а на виконання умов якого ОСОБА_1 перераховано на рахунок ТОВ «Аско» авансовий платіж в сумі 50000 грн. ОСОБА_1 звернено увагу на те, що можливість реалізації його прав за попереднім договором купівлі-продажу від 14.01.2020 залежить від результату розгляду справи №921/750/21.

У поясненнях б/н, б/д (вх. №3921 від 22.06.2022) щодо позову третьою особою наведено доводи та міркування, тотожні змісту позову та відповіді на відзив на підтримання позовних вимог.

Позиція відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "-Автотехсервіс-".

Відповідач 1 у відзиві б/н від 14.12.2021 (вх. №10307 від 17.12.2021) зазначає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

З приводу цього ним звернено увагу на те, що позивачем заявлено вимоги, зокрема про визнання недійсними ряду актів ненормативного характеру, що приймались Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради та його структурним підрозділом Інспекцією архітектурно-будівельного контролю Управлінням містобудування та архітектури Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, в той час як відповідачем по справі позивач визначив Тернопільську міську раду, яка не має жодного відношення до прийняття відповідних актів ненормативного характеру. ТОВ «-Автотехсервіс-» також не приймало оспорених відповідачем актів ненормативного характеру.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №12 від 13.01.2000, визнання незаконним та скасування дозволу Інспекції архітектурно-будівельного контролю Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88/2000 від 12.06.2000, визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1002 від 08.08.2001, визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №976 від 13.06.2012 до відповідачів у вказаній справі слід визнати необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення.

Безпідставними є вимоги позивача про визнання незаконними та скасування свідоцтва про право власності на будівлю автозаправної станції від 31.01.2003 та від 14.02.2013, оскільки вказані свідоцтва є нечинними.

Відповідач також просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності щодо заявлених вимог.

Зазначає, що позовна вимога про визнання права власності на цілісний майновий комплекс - автозаправну станцію, розташовану за адресою АДРЕСА_2 не ґрунтується на вимогах законодавства. В своїх доводах позивач посилається на положення ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004, в той час, як сам позивач стверджує, що спірне майно було створене до набрання чинності вказаним Законом, а останній, в силу вимог п.4 Перехідних та прикінцевих положень не має зворотної дії в часі.

Вказує на безпідставність посилання позивача на норми ЗК України, Закону України «Про основи містобудування», ДБН, оскільки вказані норми, не визначають порядок набуття особою права власності на майно.

У позивача відсутні правові підстави вимагати визнання за ним права власності на cпipне майно, оскільки він його не створив, не придбав, не набув будь-яким іншим чином.

Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Тернопільської області 09.04.2012 по справі №7/86-1298 (https://reуestr.court.gov.ua/Review/23887209), рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 21.08.2014 по справі №607/7048/14 (https://reуestr. сourt.gov.ua/Review/40506586), рішенням Апеляційного суду Тернопільську області від 28.10.2014 по справі №607/2629/14 (https:/reуestr.court.gov.ua./Review/41197260), рішенням Господарського суду Тернопільської області від 13.05.2017 по справі №921/191/17-г/17 (https://revestr.court.gov.ua/Review/66800851).

Відповідач є власником будівлі автозаправної станції іншого приналежного до неї майна, що підтверджуються інформаційною довідкою №290308759 від 14.12.2021, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень №31955958 від 20.10.2016, яке позивач не оспорює.

Відповідач не може висловити будь-які міркування стосовно висновків експертів №742/17-22 від 29.09.2017 та №1047/1084/17-22 від 31.10.2017, на які посилається позивач, оскільки вказані докази не були надіслані позивачем відповідачу.

Після виконання позивачем вимог законодавства щодо надання відповідачу усіх доказів, які надано разом із позовною заявою до суду, відповідач матиме можливість висловити свою позицію стосовно вказаних доказів. Разом з тим, відповідач заперечує щодо законності та обґрунтованості вказаних доказів.

У заяві б/н від 30.06.2021 (вх. №4162 від 30.06.2022) представник відповідача просив суд закрити провадження у справі №921/750/21 в частині перших трьох позовних вимог. Посилаючись на зміст п.6 ч.1 ст.12 ГПК України, ч.1 ст. 19 КАС України, ст. ст. 13, 18, 22 Закону України «Про основи містобудування», ДБН А.3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. Основні положення» ним зазначено, що оспорювані рішення №12 від 13.01.2000, №1002 від 08.08.2001 та дозвіл №88/2000 від 12.06.2000 не порушують право власності позивача на будь-ке його майно, не спрямовані на набуття, виникнення чи припинення права власності, а є дозвільними документами в будівництві. Таким чином спір про визнання недійсними таких актів є спором юридичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, а такий спір підвідомчий адміністративному суду. Наслідком цього є закриття провадження у справі згідно п. 1 ч.1 ст. 231 ГПК України, у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Позиція відповідача 2 - Виконавчого комітету Тернопільської міської ради.

Відповідач участі уповноваженого представника у судові засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву, в порядку ст. 165 ГПК України, у встановлений в ухвалі від 20.12.2022 не надав.

Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у ч.2 ст.178 ГПК України.

В матеріалах справи міститься клопотання б/н, б/д (вх. 4516 від 14.07.2022), у якому ВК Тернопільської міської ради просив суд розгляд справи проводити без участі його представника.

Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалами суду від 22.11.2021: прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/750/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 20.12.2021; встановлено відповідачам строк для подачі відзиву.

Ухвалою суду від 20.12.2021: прийнято до розгляду: відзив б/н від 14.12.2021 (вх. №10307 від 17.12.2021) відповідача №1, з додатками; відповідь на відзив б/н від 17.12.2021 (вх. №10338 від 20.12.2021), з додатками; задоволено клопотання б/н від 17.12.2021 (вх. №10336 від 20.12.2021) та замінено відповідача №2 Тернопільську міську раду на Виконавчий комітет Тернопільської міської ради; встановлено позивачу та відповідачу №1 строк для подачі доказів надіслання на адресу Виконавчого комітету Тернопільської міської ради заяв по суті справи; встановлено строк Виконавчому комітету Тернопільської міської ради для подачі відзиву на позов та доказів його надіслання на адресу інших сторін у справі; зупинено провадження у справі №921/750/21 до вирішення господарської справи №921/628/19.

02.05.2022 судом поновлено провадження у справі № 921/750/21, підготовче судове засідання призначено на 26.05.2022.

Ухвалою суду від 26.05.2022: прийнято до розгляду супровідний лист ТОВ "Аско" б/н від 05.01.2022 (вх. № 61 від 05.01.2022) з додатками; задоволено заяву ОСОБА_1 б/н від 25.05.2022 (вх. № 3288 від 26.05.2022) та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); продовжено строк підготовчого провадження; відкладено підготовче судове засідання на 13.06.2022; встановлено сторонам строк для подачі доказів надіслання на адресу третьої особи копій заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 13.06.2022: відкладено підготовче судове засідання на 30.06.2022; встановлено строк для подачі відповідачам доказів надіслання на адресу третьої особи копій заяв по суті справи; відкладено до 30.06.2022 вирішення питання про прийняття до розгляду доказів, долучених позивачем до свого клопотання б/н, б/д (вх. № 3687 від 13.06.2022).

Ухвалою суду від 30.06.2022: прийнято до розгляду письмові пояснення третьої особи б/н, б/д (вх. № 3921 від 22.06.2022); відмовлено в задоволенні клопотань позивача: б/н б/д (вх. № 3687 від 13.06.2022) про приєднання доказів до матеріалів справи; б/н від 29.06.2022 (вх. № 4156 від 30.06.2022) про приєднання доказів до матеріалів справи; встановлено відповідачу 1 строк для надіслання на адресу третьої особи примірника відзиву на позов із додатками, подачі до суду доказів виконання цього; відкладено до 05.07.2022 вирішення заяви б/н від 30.06.2022 (вх. № 4162 від 30.06.2022) відповідача 1 про часткове закриття провадження у справі № 921/750/21; підготовче судове засідання у справі № 921/750/21 відкладено на 05.07.2022.

Надалі, 05.07.2022 ухвалою суду: прийнято до розгляду: - відповідь на заяву про часткове закриття провадження б/н від 04.07.2022 (вх. № 4255 від 04.07.2022); - заяву б/н від 04.07.2022 (вх. № 4256 від 04.07.2022); відкладено до 14.07.2022 вирішення клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача б/н від 04.07.2022 (вх. № 4277 від 05.07.2022) про приєднання доказів до матеріалів справи; постановлено заяву б/н від 30.06.2022 (вх. № 4162 від 30.06.2022) відповідача 1 про часткове закриття провадження у справі № 921/750/21 вирішити при прийнятті остаточного судового рішення; відкладено підготовче судове засідання на 14.07.2022.

В підготовчому судовому засіданні 14.07.2022 судом оголошувалась перерва до 21.07.2022.

Ухвалою суду від 21.07.2022: відмовлено у задоволенні поданого третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 клопотання б/н від 04.07.2022 (вх. № 4277 від 05.07.2022) про приєднання доказів до матеріалів справи; відмовлено у задоволення клопотання ТОВ "Аско" б/н від 20.07.2022 (вх. № 4647 від 20.07.2022) про зупинення провадження у справі; закрито підготовче провадження по справі №921/750/21 та призначено її до розгляду по суті на 25.08.2022.

В судовому засіданні 25.08.2022 оголошувалась перерва до 22.09.2022.

Ухвалою суду від 22.09.2022 розгляд справи відкладено на 06.10.2022.

В судовому засіданні 06.10.2022 оголошено перерву до 13.10.2022.

Представниками позивача та третьої особи в судовому засіданні 13.10.2022 підтримано позовні вимоги.

Присутнім в судовому засіданні 13.10.2022 представником відповідача заперечено проти позову. В судовому засіданні 25.08.2022 представником відповідача зроблено заяву про те, що докази понесення адвокатських витрат будуть надані ним після ухвалення рішення у встановлений ГПК України строк.

Відповідач 2 явку повноважного представника в судове засідання 13.10.2022 не забезпечив. Як вже зазначалось, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що учасникам справи було створено належні умови для підготовки до розгляду справи, надання заяв по суті справи та доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень, тому є підстави для розгляду справи за наявними в справі матеріалами.

Суд, у судовому засіданні 13.10.2022, після виходу з нарадчої кімнати, ухвалив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №12 від 13.01.2000 "Про надання дозволу на реконструкцію автозаправочної станції" дозволено АТЗТ "Автотехсервіс" провести реконструкцію автозаправочної станції в межах закріпленої земельної ділянки за адресою вул. Микулинецька, 40 та зобов`язано проектну документацію на реконструкцію АЗС погодити в управлінні містобудування та архітектури, отримати в інспекції державного архітектурно- будівельного контролю дозвіл на виконання робіт, та після завершення робіт здати об`єкт в експлуатацію.

Інспекцією архітектурно-будівельного контролю Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Тернопільської міської ради 12.06.2000 видано АТЗТ "Автотехсервіс" дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції існуючої АЗС відповідно до затвердженої 27.03.2000 проектної документації.

Рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1002 від 08.08.2001 "Про затвердження акту державної технічної комісії" затверджено акт технічної комісії про прийняття в експлуатацію реконструкції автозаправочної станції за адресою вул. Микулинецька, 40, потужністю 250 автозаправок на добу, здійснену АТЗТ "Автотехсервіс" (ід. код 23588912) на підставі рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №12 від 13.01.2000.

Рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2003 «Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди», пунктом 2 якого вирішено оформити право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Аско» на будівлю автозаправної станції загальною площею 39,8 кв.м. за адресою вул. Микулинецька, 40.

В подальшому, рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2009 «Про оформлення права власності на приміщення, будівлі і споруди» право власності на будівлю автозаправочної станції під літ. «А» оформлено за Акціонерним товариством закритого типу «Автотехсервіс».

31.01.2003 Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради видано Акціонерному товариству закритого типу «Автотехсервіс» свідоцтво про право власності на будівлю автозаправної станції під літ. «А» загальною площею 39,8 кв.м. за адресою вул. Микулинецька, 40, м. Тернопіль, на підставі рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2003.

13.06.2012 Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради було прийнято рішення № 976, яким були внесені зміни в п.2 рішення від 29.01.2003 № 88 та вирішено оформити право власності на будівлю автозаправної станції, пл. 39,8 кв.м. за адресою вул. Микулинецька, 40 за Приватним акціонерним товариством Автотехсервіс з видачею свідоцтва про право власності за № 497898 14.02.2013. Дане рішення прийнято на підставі п.п. 8.1, 8.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002.

Вважаючи себе належним землекористувачем земельної ділянки та власником автозаправної станції по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі, позивачем стверджено, що відповідно до чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин земельного законодавства та законодавства у сфері будівництва, лише ним могла проводитись реконструкція автозаправної станції, попри укладений між ним та відповідачем 1 договір про спільну діяльність від 01.09.1998, який сторонами не виконувався. У зв`язку з цим ТОВ «Аско» звернулось до суду з позовом про визнання незаконними/скасування рішень Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.01.2000 за №12 Про надання дозволу на реконструкцію автозаправної станції, дозволу Інспекції архітектурно-будівельного контролю управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 88/2000 від 12.06.2000, рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 08.08.2001 №1002 "Про затвердження акту державної технічної комісії", рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.06.2012 №976 Про внесення змін в пункт 2 рішення виконавчого комітету міської ради від 29.01.2003 №88 Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди, виданих АТЗТ "Автотехсервіс" свідоцтв про право власності на будівлю автозаправочної станції від 31.01.2003 та від 14.02.2013, а також визнання за ТОВ "Аско" права власності на цілісний майновий комплекс автозаправну станцію, розташовану за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40, як на самочинне будівництво.

З`ясовано також, що 05.02.2014 автозаправочна станція була продана Товариством з обмеженою відповідальністю «Аско» ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого в реєстрі за №164.

За згодою сторін 20.10.2016 договір купівлі-продажу був розірваний, а майно повернуто відповідачу 1 (інформаційна довідка з РРП №71146749 від 22.10.2016).

На даний час автозаправочна станція є власністю відповідача 1, право на нього зареєстровано за ним у встановленому законом порядку.

Обставини, наведені у позові ТОВ "Аско" за листопад 2021 року були предметом судових досліджень в інших справах.

Так, у березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аско» звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Автотехсервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» та Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у справі №921/191/17-г/17, в якому просило:

1) визнати незаконним та скасувати Свідоцтво про право власності на будівлю автозаправної станції від 31.01.2003, виданого Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради про належність будівлі автозаправної станції загальною площею 39,8 м2, що знаходиться за адресою: вул. Микулинецька, 40 АТЗТ «Автотехсервіс»;

2) визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.06.2012 №976 «Про внесення змін в пункт 2 рішення виконавчого комітету міської ради від 29.08.2003 №88 «Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди»;

3) визнати незаконним та скасувати Свідоцтво про право власності на будівлю автозаправної станції, загальною площею 39,8м2 за №497898, виданого 14.02.2013 Реєстраційною службою Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області ПрАТ «Автотехсервіс».

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 13.05.2017 у справі №921/191/17-г/17 відмовлено у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Аско». Дане судове рішення не оскаржувалося сторонами та набрало законної сили 12.06.2017.

У рішенні від 13.05.2017 встановлено, що відповідач 1 у 2003 році отримавши свідоцтво про власність на новостворене майно - будівлю АЗС зареєстрував його в БТІ, а в 2013 році здійснив за власним бажанням його «перереєстрацію» (не повторну первинну реєстрацію), оскільки дані БТI автоматично не потрапляють до Державного реєстру речових прав.

Судом досліджено обставини, за сукупністю яких при розгляді спірних правовідносин ще у 2017 році зроблено висновок про недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю «Аско» права власності на спірний об`єкт після зведення нової АЗС в 2001 році та введення її в експлуатацію, та, відповідно, недоведеність порушення прав та (або) інтересів Товариства внаслідок прийняття міською радою оскаржуваного рішення №976 від 13.06.2012.

Тому, не встановивши невідповідності оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції вказаного органу місцевого самоврядування, а також те, що оскаржуваним рішенням права позивача не порушено, оскільки він не є власником спірної будівлі АЗС, суд у справі №921/191/17-г/17 відмовив в задоволенні позову.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23.08.2022 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Аско» у задоволенні заяви про перегляд рішення Господарського суду Тернопільської області від 13.05.2017 у справі №921/191/17-г/17 за нововиявленими обставинами.

У справі №607/2629/14-ц, що розглядалася Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аско» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехсервіс», ОСОБА_4 , за участю третьої особи - реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.02.2013 та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно будівлю АЗС за Приватним акціонерним товариством «Автотехсервіс», де позивач посилався на незаконність отримання свідоцтва про право власності та незаконність проведення державної реєстрації права власності (як і в даному спорі).

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 28.10.2014 у справі №607/2629/14-ц позивачу відмовлено у задоволенні позову повністю.

При ухваленні вказаного рішення Апеляційний суд Тернопільської області виходив з того, що ТОВ «Аско» не надало доказів належності йому спірного майна, а тому відсутні підстави для задоволення позову про захист права власності.

Апеляційним судом Тернопільської області під час розгляду справи №607/2629/14-ц була надана оцінка рішенню Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2009 і зазначено, що дане рішення не може вважатися належним доказом підтвердження права власності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що будівля АЗС на вул. Микулинецькій, 40 в м. Тернополі створена ПАТ «Автотехсервіс» на земельній ділянці, наданій йому у встановленому законом порядку для цієї мети, а право власності набуте цим Товариством внаслідок фінансування та введення нерухомого майна в експлуатацію (ст.331 ЦК України).

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 29.08.2022 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Аско про перегляд рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 28.10.2014 за нововиявленими обставинами у справі №607/2629/14-ц.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.08.2014 (залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області) у справі №607/7048/14-ц задоволено позов ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради і ТОВ «Аско», визнано незаконним та скасовано п.2 рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2003, в частині оформлення права власності за ТОВ «Аско» на будівлю автозаправної станції площею 39,8 м кв. по АДРЕСА_2 , визнано за ОСОБА_3 право власності на будівлю автозаправної станції площею 39,8 м кв. по АДРЕСА_2 .

У справі №607/7048/14-ц суди, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що наявність рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 29.01.2003 в частині оформлення права власності на будівлю автозаправної станції площею 39,8 кв. м по АДРЕСА_2 , власником якої згідно договору купівлі-продажу від 05.02.2014 є ОСОБА_3 , порушує права останнього, а тому таке рішення підлягає скасуванню, а також - з наявності правових підстав для визнання права власності у судовому порядку згідно ст.392 ЦПК України на дане приміщення АЗС за ОСОБА_3 , оскільки право останнього не визнається та оспорюється відповідачем ТОВ Аско.

При цьому, право власності ТОВ "Аско" на АЗС на час укладенні договору купівлі-продажу належними та допустимими доказами не підтверджено.

За інформацією сайту Єдиний державний реєстр судових рішень та Судова влада України судове засідання у справі №607/7048/14-ц за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аско» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.08.2014 призначено на 21.10.2022.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 19.10.2020 у справі №921/628/19 (залишеним в силі постановою Верховного Суду від 25.01.2022) відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Аско" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс" про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 01.09.1998 у редакції договору із зміненими пунктами 2 та 4, де наявний підпункт 4.5, та про визнання недійсним додатку №1 без дати до договору про спільну діяльність від 01.09.1998.

З приводу цього у рішенні від 19.10.2020 судом зазначено про відсутність підстав для визнання недійсними редакцій договору про спільну діяльність від 01.09.1998 із зміненим пунктом 2 та із зміненим пунктом 4, а також додатку № 1 до вказаного договору, оскільки доводи позивача щодо підроблення підпису на спірних правочинах не підтверджені допустимими та належними доказами. Це свідчить про відсутність порушення прав позивача та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим питання пропущення позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.

Верховним Судом у постанові від 25.01.2022 по справі №921/628/19 посилаючись на п. 1, п. 2, п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України зазначено, що оскільки причиною спору є питання щодо наявності або відсутності підстав для визнання договору недійсним у відповідних редакціях та додатку №1 до нього (без дати), який був укладений сторонами 01.09.1998, тобто до набрання чинності ЦК України, то у встановленні цих обставин (підстав) слід застосовувати чинне на момент укладання спірного договору законодавство, а саме Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 (з відповідними змінами та доповненнями).

Судом касаційної інстанції вказано, що позивач дізнався про порушення свого права (підроблення спірних договорів) 29.08.2013, позовна давності для позивача спливла 29.08.2016, у той час як з позовом у цій справі №921/628/19 позивач звернувся у жовтні 2019 року. Належних доказів того, що позивач не міг дізнатися раніше про порушення свого права, ніж він подав позов у даній справі, позивачем не надано, а тривале перебування справи №7/86-1298 у провадженні судових органів не може вважатися поважною причиною пропуску позивачем строку звернення до суду.

Оцінка правомірності (законності) укладення договору про спільну діяльність від 01.09.1998 з різних підстав, зокрема з підстав його фальсифікації (існування трьох примірників в різних редакціях); невідповідності договору в частині надання земельної ділянки вимогам ст.48 ЦК УРСР та ч.1 ст.203 ЦК України; перевищення директором заявника своїх повноважень при укладенні спірної угоди; необхідності реєстрації договору про спільну діяльність в органах податкової служби, а також додатку № 1 до договору були предметом судового розгляду у справах №6/7/921/39/13 та №9/43/5022-681/2012, де позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору та додатку до нього з підстав необґрунтованості позовних вимог та надана правова оцінка всім обставинам справи.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 04.02.2011 (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.05.2011) у справі № 10/91-1943 за позовом Приватного акціонерного товариства «Автотехсервіс» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Аско» про стягнення 226393,83 грн безпідставно оплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою, відмовлено у задоволенні позову.

Судовими рішеннями у справі №10/91-1943 встановлено: факт укладення 30.09.2000 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аско" (як орендодавцем) та Акціонерним товариством закритого типу "Автотехсервіс" (як орендарем) договору оренди частини платної стоянки (площадки) площею 1000 кв.м. для облаштування АЗС за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40, який за своїм змістом і правовою природою є договором оренди; прийняття АТЗТ "Автотехсервіс" до виконання договору довгострокової оренди від 30.09.2000, підтвердженням чому слугувала сплата ним на користь TOB "Аско" 226393,83 грн за період з 25.10.2002 по 22.07.2010.

Зважаючи на ці встановлені обставини судами у справі №10/91-1943 зроблено висновок про помилкове посилання ПрАТ «Автотехсервіс» на застосування ст. 1212 ЦК України, оскільки перераховані ним кошти на рахунок ТОВ «Аско» на підставі договору оренди не являлись безпідставно отриманими коштами.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.08.2012 (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2013) у справі №4/40/5022-387/2012 відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Аско» до Тернопільської міської ради та до ПрАТ «Автотехсервіс» про визнання недійсним рішень Тернопільської міської ради № 6/8/61 від 19.05.2011, № 6/14/33 від 30.09.2011 та договору оренди землі від 28.11.2011.

З приводу цього судами у справі №4/40/5022-387/2012 з посиланням на ст. 120 ЗК України встановлено, що внаслідок набуття відповідачем 2 (ПрАТ «Автотехсервіс») права власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю автозаправочної станції, до останнього перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташована відповідна будівля автозаправної станції, у зв`язку з чим Тернопільською міською радою було правомірно ухвалені спірні рішення щодо землекористування та, в подальшому, укладено спірний договір з ПрАТ «Автотехсервіс».

Разом з цим, судом апеляційної інстанції зазначено про безпідставність тверджень скаржника стосовно того, що ПрАТ "Автотехсервіс" оформило право власності на АЗС на підставі сфальсифікованого рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 88 від 29.01.2003.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2017 (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2017) у справі №921/181/17-г/4 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аско" до відповідача Тернопільської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс" про визнання незаконним рішення Тернопільської міської ради №7/13/168 від 20.12.2016 відмовлено у задоволенні позову. Керуючись приписами ст. ст. 21, 377 ЦК України, ст. ст. 120, 141, 152 ЗК України, ст. 35 ГПК України, з огляду на встановлену обставину розміщення на спірній земельній ділянці належного ТОВ "Автотехсервіс" нерухомого майна, попереднє оскарження ТОВ «Аско» рішення міської ради, яким фактично сформовано спірну земельну ділянку, орендовану третьою особою/ТОВ «Автотехсервіс» площею 0,2475 га та рішеннями у справі №4/40/5022-387/2012 йому відмовлено у задоволенні позовних вимог, суд у справі №921/181/17-г/4 дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення ради не порушує прав позивача/ТОВ «Аско», що унеможливлює задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення міської ради №7/13/168.

Розглядаючи справу №921/181/17-г/4, судами встановлено, що земельна ділянка, яка надавалась в оренду за рішенням ради №6/8/61 від 19.05.2011, яке також було предметом судового розгляду у справі №4/40/5022-387/2012, та надана за оскаржуваним рішенням є ідентичними, як і істотні умови оренди строк оренди та орендна плата.

Враховуючи викладене, а також продовження користування третьою особою земельною ділянкою за кадастровим №6110100000:09:009:0014, судами зроблено висновок, що фактично, рада оскаржуваним рішенням підтвердила бажання продовжувати орендні правовідносини з ТОВ "Автотехсервіс", оскільки нею уже було затверджено землевпорядну документацію та сформовано цю земельну ділянку значно раніше. У зв`язку з цим, прийняття аналогічного рішення саме про надання згоди на розробку технічної документації не може впливати на спірну земельну ділянку з кадастровим №6110100000:09:009:0014 як на об`єкт цивільних відносин, та на спірні правовідносини сторін.

Тому відповідач та третя особа з метою продовження орендних правовідносин щодо спірної земельної ділянки не уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 28.11.2011, а вчинили дії щодо укладення нового договору, що не суперечило нормам матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012, залишеним без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2012 та Вищого господарського суду України від 13.12.2012 у справі №7/86-1298 ТОВ "Аско" було відмовлено у позові до АТЗТ "Автотехсервіс", Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання права власності на будівлю автозаправочної станції під літерою "А" загальною площею 39,8 кв.м. по вул. Микулинецька, 40 в м. Тернополі за Товариством з обмеженою відповідальністю "Аско".

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2022 у справі №7/86-1298: прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Аско" від позову у справі №7/86-1298 та закрито провадження у даній справі.

Касаційне провадження, відкрите 13.09.2022 на за скаргою ТОВ "Аско" ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2022, станом на 13.10.2022 не завершене.

Однак, як вбачається з матеріалів справи №7/86-1298, в т.ч. долучених ТОВ "Аско" підставою визнання за цим товариством права власності стало рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2003. До вказаного рішення виконкому долучено: оригінал заяви директора ТОВ "Аско" Андрійчука Т. Д., адресованої міському голові від 19.12.2002 №147; рішення виконавчого комітету від 18.10.1995 №841 "Про дозвіл на будівництво організаціям та підприємствам"; дозвіл на виконання робіт виданий ТОВ "Аско" Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю м. Тернополя від 12.11.1997; акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта автозаправної станції потужністю 375 заправок на добу в кількості 3 блок-пунктів від 22.07.1998; рішення виконавчого комітету від 17.08.1998 №947 "Про затвердження акту технічної комісії"; копія договору про спільну діяльність укладеного 01.09.1998; додаток до договору про спільну діяльність від 01.09.1998 без номера та дати укладення; лист директора ТОВ "Аско" Флекей О.П. від листопада 1999 № 115/99; рішення виконавчого комітету від 13.01.2000 №12 "Про надання дозволу на реконструкцію автозаправної станції"; розпорядження міського голови від 06.03.2000 №206 "Про затвердження акту обстеження земельної ділянки"; дозвіл на виконання будівельних робіт, виданий 12.06.2000 АТЗТ "Автотехсервіс"; договір довгострокової оренди від 30.09.2000; акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від червня 2001 р.; рішення виконавчого комітету від 08.08.2001 № 1002 "Про затвердження акту державної технічної комісії", а також даних протоколу №1 засідання виконавчого комітету міської ради від 29.01.2003, нотаріально посвідчені пояснення колишніх керівників ТОВ "Аско" Флекей О.П. і Андрійчука Т.Д.

На ці ж документи ТОВ "Аско" посилається і в справі, яка розглядається.

Як зазначалось вище, судовими рішеннями у справі №607/7048/14-ц визнано незаконними та скасовано рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2003 щодо визнання за ТОВ "Аско" права власності на будівлю автозаправної станції площею 39,8 м кв. по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернопіль, до якого ці документи додавались.

На даний час власником автозаправної станції по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі є відповідач 1 і дане право за ним зареєстровано у встановленому законом порядку.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.

Право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.1, ч.2 ст.4 ГПК України).

З огляду на положення статті 4 ГПК України і статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд враховує, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, що нормативно закріплена ст. 328 ЦК України.

Презумпцію правомірності набуття ТОВ "Автотехсервіс" права власності на спірний об`єкт позивачем (ТОВ "Аско") у встановленому законом порядку не спростовано.

При цьому, судом взято до уваги наступне:

- у справі №607/2629/14-ц Апеляційний суд Тернопільської області констатував, що ТОВ «Аско» не мало жодного відношення до будівництва спірної АЗС, що будівля АЗС по вул. Микулинецька, 40 створена ПАТ «Автотехсервіс» на земельній ділянці, наданій останньому у встановленому законом порядку для цієї мети, а право власності набуте даним товариством внаслідок фінансування та введення нерухомого майна в експлуатацію.

Остаточні висновки суду про правомірність набуття ТОВ "Автотехсервіс" права власності на цей об`єкт не спростовуються доводами ТОВ "Аско" про протиправність рішення №12 від 13.01.2000, виданого на його підставі дозволу №88/2000 від 12.06.2000, акту державної технічної комісії, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1002 від 08.08.2001.

Окрім того, законність набуття ТОВ "Автотехсервіс" права власності була встановлена судом у справі №607/2629/14-ц за наявності оспорюваного рішення, дозволу і акту, а також за обізнаності ТОВ "Аско" про їх існування та про обставини, на які воно посилається у новому позові.

- у справі №607/7048/14-ц судами не встановлено фактів законного набуття ТОВ «Аско» права власності на будівлю АЗС, а також визнано незаконним та скасовано п.2 рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2003, в частині оформлення права власності за ТОВ «Аско».

Таким чином, з урахуванням судового рішення у справі №607/7048/14-ц, в господарського суду не має підстав для скасування рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №976 від 13.06.2012, яким п. 2 рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2003 також визнавався незаконним.

- судом у справі №921/191/17-г/4 зазначено про недоведеність ТОВ «Аско» права власності на спірний об`єкт після зведення нової АЗС в 2001 році та введення її в експлуатацію та, відповідно, недоведеність порушення прав та (або) інтересів позивача внаслідок прийняття рішення №976 від 13.06.2012, на підставі якого видано оскаржуване свідоцтво від 14.02.2013. При цьому встановлено, що отримавши у 2003 році свідоцтво про власність на новостворене майно - будівлю АЗС відповідач 1 зареєстрував його в БТІ, а в 2013 році здійснив його перереєстрацію.

Отже, переліченими судовими рішеннями у справах за участю ТОВ "Аско" та ТОВ "-Автотехсервіс-" було встановлено:

- незаконність рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2003 щодо визнання за ТОВ "Аско" права власності на АЗС по вул. Микулинецькій, 40 в м. Тернопіль;

- відсутність в ТОВ "Аско" доказів будівництва та введення в експлуатацію саме спірної АЗС;

- фінансування ПАТ "Автотехсервіс" будівництва спірного об`єкта та введення в експлуатацію на земельній ділянці, відведеній йому у встановленому законом порядку для цієї мети;

- відсутність порушеного права ТОВ "Аско" прийняттям Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради рішення №976 від 13.06.2012 та видачею відповідачу 1 оскаржуваних свідоцтв.

Станом на 13.10.2022 вказані судові рішення набрали законної сили та ніким не скасовані, а тому перелічені обставини не потребують повторного доказування (ч.4 ст. 75 ГПК України).

Оцінка правомірності (законності) укладення договору про спільну діяльність від 01.09.1998 з різних підстав, зокрема з підстав його фальсифікації (існування трьох примірників в різних редакціях); невідповідності договору в частині надання земельної ділянки вимогам ст.48 ЦК УРСР та ч.1 ст.203 ЦК України; перевищення директором заявника своїх повноважень при укладенні спірної угоди; необхідності реєстрації договору про спільну діяльність в органах податкової служби, а також додатку № 1 до договору були предметом судового розгляду у справах №6/7/921/39/13, №9/43/5022-681/2012, №921/628/19 де позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору та додатку до нього з підстав необґрунтованості позовних вимог та надана правова оцінка всім обставинам укладення цього правочину та додатку №1 до нього.

Стаття 105 ЦК Української РСР передбачала, що громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

З наведеного суд приходить до висновку, що станом на момент виникнення спірних правовідносин самовільним будівництвом визначалось таке будівництво, яке здійснювалось без дозволу, без затвердженого проекту, з істотними відхиленнями від проекту або з грубим порушенням будівельних норм.

З урахуванням судових рішень, які набрали законної сили, з встановленими у них обставинами про те, що власником реконструйованої АЗС є відповідач 1, зроблених судом у справі №921/750/21 висновків щодо недоведеності позивачем його позовних вимог, а відтак відсутності підстав для визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №12 від 13.01.2000 «Про надання дозволу на реконструкцію автозаправної станції» та виданого Інспекцією архітектурно-будівельного контролю управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Тернопільської міської ради дозволу № 88/2000 від 12.06.2000 на виконання будівельних робіт з реконструкції існуючої АЗС, відсутні підстави вважати зведений на їх підставі об`єкт самовільним (самочинним) та таким, щодо якого у позивача існують майнові права, які підлягають захисту.

За змістом ст. 76 ЦК УРСР, ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності (пп.2.2. п.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Під час провадження у даній справі судом не встановлено доведеного порушення права чи охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого він звернувся до суду. Наведені обставини виключають можливість застосування до спірних відносин положень ст. ст. 76, 80 ЦК УРСР. ст. ст. 256, 257 ЦК України.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Положеннями статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував на тому, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Предметом спору в цій справі є визнання незаконними рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, яким надано дозвіл на реконструкцію автозаправної станції, виданого структурним підрозділом органу місцевого самоврядування дозволу на виконання будівельних робіт з реконструкції АЗС, рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування про затвердження акту технічної комісії про прийняття в експлуатацію реконструкції АЗС, рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування про внесення змін до рішення про оформлення за відповідачем 1 права власності на реконструйовану АЗС, свідоцтв про право власності відповідача 1 на АЗС, а також визнання за позивачем права власності на вказаний об`єкт як самочинно збудований.

Як вже зазначалось, позивач, як на підставу заявленого ним позову, посилається на те, що він є належним землекористувачем земельної ділянки та власником автозаправної станції по АДРЕСА_2 , яку реконструйовано відповідачем 1. Позивачем стверджено, що відповідач 1 не будучи належним землекористувачем, не мав права на реконструкцію АЗС, з отриманням відповідних дозвільних документів та подальше оформлення права власності на реконструйований об`єкт. При цьому ним заперечено факт виконання умов укладеного з відповідачем 1 договору про спільну діяльність від 01.09.1998.

Стверджуючи про незаконність вищевказаних дозвільних документів на проведення реконструкції існуючої АЗС та відсутність у АТЗТ Автотехсервіс документів, що підтверджують наявність у нього на той час права користування (власності) земельною ділянкою за адресою: вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі, проведені ним роботи із реконструкції автозаправної станції є самочинним будівництвом, на яке позивач просить визнати право власності за собою відповідно до ст. 376 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про скасування оскаржуваних актів, за наслідками прийняття яких за відповідачем 1 зареєстровано право власності на реконструйовану АЗС не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема набуття ним у володіння або користування спірного (реконструйованого) майна та земельної ділянки, на якій воно знаходиться. Тому такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння.

З огляду на наведене, позовні вимоги ТОВ Аско не підлягають до задоволення, з урахуванням обраного способу захисту.

Відсутність порушеного права, у зв`язку з прийняттям відповідачем рішень, в свою чергу, також є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Слід зазначити, що обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч.4 ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Неефективний спосіб правового захисту, який обрано позивачем та недоведеність свого порушеного права є двома самостійними і кожна окремо достатніми підставами для відмови у позові.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ч.3 ст.6, ч.4 ст. 11 ГПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд під час вирішення справи керується принципом верховенства права, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Складовими частинами принципу верховенства права згідно з Доповіддю Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія) від 4 квітня 2011 року (доповідь) є: законність, включаючи прозорий, підзвітний та демократичний процес введення в дію приписів права; юридична визначеність; заборона свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами, включно з тими, що здійснюють судовий нагляд за адміністративною діяльністю; дотримання прав людини; заборона дискримінації та рівність перед законом.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

З урахуванням наведеного суд зазначає, що нова оцінка наведеним у позові аргументам суперечитиме також принципу юридичної визначеності, у зв`язку з існуванням численних судових рішень, які набрали законної сили станом на час розгляду справи №921/750/21, з встановленими обставинами, щодо яких ведеться мова у позові. А також за значною давністю обставин, про які йдеться у позові.

При цьому суд критично оцінює заяву відповідача 1 про закриття провадження у справі в частині перших трьох позовних вимог, оскільки підставами для їх пред`явлення є посилання позивача на відсутність у відповідача права власності на об`єкт, який підлягав реконструкції та права землекористування земельною ділянкою, на якій майно знаходиться. В той же час сам відповідач 1 вважає себе належним власником станції і землекористувачем. Тобто, усі вимоги заявлені з підстав порушення цивільних прав.

Окрім того, перші три позовні вимоги безпосередньо пов`язані з наступними, які безпосередньо торкаються спору про право.

Розгляд їх в сукупності позбавить від зайвих повторних звернень до судів різної підвідомчості.

Відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №804/8836/17 ухвалення правильного по суті рішення допускається з порушенням правил юрисдикції.

Розподіл судових витрат.

В порядку ст. ст. 123, 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12,13, 20, 50, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 21 жовтня 2022 року.

Суддя І.П. Шумський