Decision № 106830589, 19.10.2022, Kirovohrad District Administrative Court

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2022 року м. Кропивницький справа № 340/933/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )до Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області (вул. Академіка Корольова, 26, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25030, код ЄДРПОУ - 39767636)провизнання протиправним і скасувати наказу та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою від 29.10.2019 № 11-6545/14-19-СТ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (25030, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, вул. Академіка Корольова, 26, ідентифікаційний код юридичної особи - 39767636) прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9026 відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що бажаючи отримати земельну ділянку звернувся до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Позивач зазначив, що до заяви ним було додано необхідний пакет документів, в т.ч. графічні матеріали із зазначенням бажаного місяця розташування земельної ділянки. Проте, 29.10.2019р. наказом відповідача №11-6545/14-19-СТ відмовлено у наданні дозволу зважаючи на те, що бажана земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи, а тому, відповідач не є розпорядником вказаної земельної ділянки. Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду.

Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на правомірність та обґрунтованість прийнятого відповідачем наказу.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суд від 31 березня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 07.05.2020 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №398/31/20.

22.08.2022 року судом до Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області здійснено запит.

20.09.2022 року до суду від Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області надійшла відповідь.

З наданої до суду відповіді та доданих до неї документів вбачається, що у справі №398/31/20 винесено рішення яке набрало законної сили.

Ухвалою від 26.09.2022 року поновлено провадження у справі №340/933/20 та продовжено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, зі стадії на якій воно було зупинене.

Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.

Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені наступні обставини.

На підставі рішення Олександрійської районної ради Кіровоградської області від 15.12.1999 року №116, ОСОБА_2 видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії КР №00215 від 16.11.200 року, площею 50,0га., яка розташована на території Комінтернівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №224.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 18.10.2022р., підприємство ФГ "НАТАЛІ" зареєстровано 08.11.2001 за юридичною адресою АДРЕСА_2 , керівником організації є ГУРСЬКИЙ ІГОР ПЕТРОВИЧ.

Станом на 18.10.2022 організація не перебуває в процесі припинення.

01.10.2019р. позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9026, яка перебуває в державній власності.

До заяви позивачем додано необхідний пакет документів, в т.ч. графічні матеріали із зазначенням бажаного місяця розташування земельної ділянки.

Наказом відповідача від 12.02.2021 року №11-415/14-21-СГ відмовлено у наданні дозволу зважаючи на те, що бажана земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи та відсутні відомості про припинення права користування даною земельною ділянкою.

Не погоджуючись з такою відмовою, що відображена у вказаному наказі, вважаючи його протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом порушеного на його думку, права.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України).

Спірний наказ мотивовано тим, що бажана земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи та відсутні відомості про припинення права користування даною земельною ділянкою.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Відповідно до наведених норм, проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам.

Відповідач, доводячи правомірність оскаржуваної відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, посилається на те, що на час розгляду клопотання позивача земельна ділянка, яку бажав отримати у власність позивач, є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9026 загальною площею 50,0 га, яка перебуває у постійному користуванні гр. ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, на підставі державного акта на право постійного користування землею серії КР №00215 від 16.11.200 року.

Відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно із статтями 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

У частині 2 статті 92 ЗК України визначено коло суб`єктів, що можуть набувати у постійне користування земельні ділянки державної та комунальної власності, і громадяни до них не належать.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Відповідно до пунктів 2, 10 Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" № 3613-VI від 07.07.2011 земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відмерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинним і підлягають заміні у разі добровільною звернення громадян або юридичних осіб (постанова Верховного суду України від 26.09.2011 року № 6-14цс11).

Обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься в п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 року. Так, Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 № 5-рп 2005 (справа № 1-17 2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. При цьому Конституційний суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею) виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, та на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення нього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Крім того, Законом України "Про Державний земельний кадастр" (чинний та в редакції з 01.01.2013) встановлено, що документ, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності ним Законом, є дійсними.

Чинне законодавство не містить чіткого регулювання щодо порядку переоформлення права користування земельними ділянками, тобто приведення його у відповідність до діючої редакції Земельного кодексу України.

Відтак, у осіб, які користуються земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, чітко не встановлений законом обов`язок вчиняти дії, що пов`язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди, до законодавчо визначеної та встановленої нормативно-правовими актами відповідно до процедури.

Отже, Державний акт на право постійного користування землею серії КР №00215 від 16.11.200 року, є чинними та ніким не скасовано. Доказів, що спростовують викладені висновки позивачем суду не надано.

Крім того, як зазначає позивач та не заперечує відповідач, що після отримання громадянином - ОСОБА_2 . Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано підприємство ФГ "НАТАЛІ", яке зареєстроване, як юридична особа та бажана земельна ділянка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9026 загальною площею 50,0 га, перебуває у постійному користуванні. Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації Фермерського господарства - останнє набуло прав та обов`язків землекористувача.

Також при вирішенні даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду викладену у постанові №826/765/17 від 16 травня 2019 року, з якої вбачається, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності на підставі статті 118 ЗК України може бути надано лише на вільну земельну ділянку.

Поряд з цим, щодо тверджень позивача про те, що постійне користування земельною ділянкою припинилося 25.05.2018 року зі смертю ОСОБА_2 і відповідач є її розпорядником, суд зазначає наступне.

З огляду на абзац 9 пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

А відтак, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області станом на день розгляду справи в суді, має правових підстав розпоряджатися та вирішувати питання щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9026, оскільки така земельна ділянка в силу закону після припинення права постійного користування буде комунальною власністю.

Усе вищезазначене є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вимога ефективності судового захисту перекликається з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005р. у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003р. № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд зауважує, що вимога позивача щодо скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою від 29.10.2019 № 11-6545/14-19-СТ на момент ухвалення рішення судом не призведе до поновлення порушеного права позивача.

Таким чином, позивач не позбавлений права на отримання земельної ділянки у власність, а обраний ним спосіб захисту не призведе до завершення розпочатої процедури приватизації земельної ділянки, державна реєстрація якої наразі скасована.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту не забезпечить відновлення порушеного права, за захистом, якого він звернувся до суду із вказаним позовом, а відтак є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Вказана позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.02.2021р. у справі № 925/642/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

VI. Судові витрати.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позову понесені ним судові витрати, пов`язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені адміністративного позову відмовити.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук