Decision № 105849048, 02.06.2022, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2022 року м. Київ № 640/38185/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській областіпро визнання протиправним та скасування рішення

Прийняв до уваги наступне.

Представник громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 09.11.2021 № 80111500031921 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , виданої громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 09.11.2021 № 80111500031921 (далі - Рішення) було скасовано посвідку громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 на тимчасове проживання.

Відповідно до змісту Рішення, посвідку скасовано на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, тобто коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Водночас, позивач не погоджується з вказаним рішенням відповідача та стверджує, що за весь час проживання на території України, а саме з 2019 року, не здійснив правопорушення, яке можливо було б віднести до дій, визначених п. п. 4 п. 63 Постанови КМУ № 322 від 25.04.2018.

Крім того, позивач зазначає, що працює директором ТОВ «Квеста Ріелті» на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства від 27.09.2019, проживає у власному будинку, будь-яких зауважень з боку міграційної служби ніколи не отримував.

Позивач переконаний, що будь-яких конкретних підстав для скасування посвідки в оскаржуваному рішенні не зазначено, а самому ОСОБА_1 з боку відповідача не було надано можливості надати будь-які пояснення.

На думку позивача із оскаржуваного рішення не зрозуміло, з яких обставин виходив відповідач, встановлюючи факт загрози з боку ОСОБА_1 національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, та в чому саме полягає така небезпека. Таким чином, на думку позивача, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв формально та упереджено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2021 по справі № 640/37172/21 задоволено заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 від 15.12.2021 про забезпечення позову (подану до пред`явлення позову), зупинено дію рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 09.11.2021 № 80111500031921 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , виданої громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач позов не визнав, 17.02.2022 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 прийнято ним правомірно, на підставі листа Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві (вх. № 51912/1/8010-21 від 08.11.2021) щодо скасування посвідки на тимчасове проживання та прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну позивачу, в якому зазначено, що за результатами реалізації оперативної інформації встановлено, що позивач причетний до протиправної діяльності, пов`язаної з рейдерськими захопленнями підприємств та інших активів на території міста Києва та інших областей.

22.02.2022 до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява про зміну (доповнення) предмету позову, в якій зазначено, що з відзиву та доданих до нього документів позивачеві стало відомо, що на підставі листа Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві (вх. N 51912/1/810-21 від 08.11.2021) було прийнято не лише рішення від 09.11.2021 про скасування посвідки на тимчасове проживання, але й рішення від 08.11.2021 про заборону позивачеві в`їзду в Україну строком на три роки.

Позивач вважає вказані рішення пов`язані між собою та просить доповнити позовні вимоги наступною вимогою:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 08.11.2021 про заборону ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) в`їзду в Україну строком до 08.11.2024.

Розглянувши заяву представника позивача про зміну (доповнення) предмету позову суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Одночасна зміна підстав та предметі позову, тобто заявлення по суті нового позову, позовних вимог - не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 262 КАС України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відтак, заява про зміну предмету позову могла бути подана протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд звертає увагу позивача на те, що провадження у справі відкрито 14.01.2022, а звернення до суду із заявою про зміну (доповнення) предмету позову надано до канцелярії суду нарочно 22.02.2022.

Оскільки вказаний строк у даному випадку пропущений, підстав для розгляду та задоволення вказаної заяви не має. Положення ст. 47 КАС України не передбачають залишення зави без руху та надання строку на усунення недоліків.

Більш того, із вказаної зави вбачається, що позивач додає нову вимогу до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо оскарження рішення про заборону позивачеві в`їзду в Україну, тобто, по суті, заявлено додатковий позов в рамках існуючого.

Між тим, відповідно до положень частини першої статті 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд акцентує увагу на тому, що процесуальний закон дає можливість збільшити розмір позовних вимог, а не кількість позовних вимог, що має місце за заявою позивача.

Збільшення чи зменшення розміру позовних вимог - це їх кількісна, а не якісна зміна. Зміна розміру позовних вимог може бути викликана уточненням розрахунку ціни позову, частковим виконання спірного зобов`язання відповідачем, тобто збільшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі за тією ж раніше заявленою вимогою.

Натомість, доповнення позову додатковими (новими) вимогами не вважається зміною (збільшенням) розміру позовних вимог.

У свою чергу, під зміною предмету позову розуміється заявлення інших вимог, замість раніше визначених, при збереженні раніше існуючих підстав позову та первинно заявленого відповідача. Заявлення нових (додаткових) вимог не є зміною предмету позову, а є заявленням нових вимог та не допускається за правилами ст. 47 КАС України, а відтак, заява про зміну (доповнення) предмету позову задоволенню не підлягає, тобто нова вимога до розгляду судом не приймається.

При цьому суд зауважує, що Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає дій суду у випадку коли заява про зміну предмета або підстав позову не відповідає встановленим вимогам, та не передбачає прийняття окремого процесуального рішення з цього питання, тому суд вважає за можливе зазначити про це у тексті рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

08.10.2019 позивач звернувся до Другого відділу обслуговування громадян м. Києва ДП «Документ» у зв`язку із оформленням посвідки на тимчасове проживання.

17.10.2019 позивачем отримано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 терміном дії до 27.09.2022.

З того часу позивач проживає в Україні за адресою: АДРЕСА_1 у власному будинку, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

З 08.10.2019 позивач працює директором ТОВ «Квеста Ріелті», на доказ чого позивачем надана засвідчена належним чином копія дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства від 27.09.2019 та довідка з місця роботи.

09.12.2021 позивач засобами поштового зв`язку отримав лист Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про направлення копії рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні. До листа додана копія рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування посвідки на тимчасове проживання від 09.11.2021 № 80111500031921.

Відповідно до змісту Рішення, воно видане позивачеві про те, що йому на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, скасовано посвідку на тимчасове проживання № 800096849.

Не погоджуючись із спірним рішенням, позивач звернувся з позовом до суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 1 Закону України від 22.09.2011 N 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі Закон N 3773-VI) передбачено, що іноземець це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; посвідка на тимчасове проживання це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону N 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Приписами частини четвертої статті 5 Закону N 3773-VI обумовлено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону N 3773-VI, підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (крім іноземців та осіб без громадянства, які згідно із законодавством України мають право на працевлаштування без отримання такого дозволу) та зобов`язання роботодавця повідомити центральні органи виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сферах міграції, зайнятості населення та трудової міграції про дострокове розірвання чи припинення трудового договору (контракту) з таким іноземцем або особою без громадянства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 N 322 затверджено Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків (далі Порядок N 322 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Суд зазначає, що Порядком N 322 обумовлено підстави для скасування посвідки, які визначені пунктами 63-66 вказаного Порядку і якими, зокрема, передбачено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі, зокрема, коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні (підпункт 4 пункту 63 Порядку N 322).

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття.

Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

Як встановлено судом, громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 17.10.2019 документовано посвідкою на тимчасове проживання на території України N НОМЕР_1 , терміном дії до 27.09.2022.

Водночас, спірним рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 09.11.2021 № 80111500031921 скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 ОСОБА_1 на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки та тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 N 322.

В обґрунтування підстав для скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 відповідач посилається на лист Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві щодо скасування посвідки на тимчасове проживання та прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну позивачу, отриманий Центральним міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області 08.11.2021 за зареєстрований за номером 51912/1/8010-21.

Для з`ясування підстав прийнятого рішення представник позивача звернувся 10.12.2021 до відповідача з адвокатським запитом, на який відповідач надав відповідь про неможливість надати запитувану інформацію, оскільки відповідач не є розпорядником даної інформації. Натомість у відповіді було вказано, що розпорядником такої інформації є Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві, до якого 16.12.2021 було направлено адвокатський запит з вимогою надати необхідну інформацію. Станом на момент пред`явлення позову відповідь не отримана.

Водночас, у відзиві на позовну заяву відповідач зауважує, що у листі Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві зазначено, що за результатами реалізації оперативної інформації встановлено, що позивач згідно звернення, що надійшло до Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві за вх. № 1248 від 05.11.2021 причетний до протиправної діяльності, пов`язаної з рейдерськими захопленнями підприємств та інших активів на території міста Києва та інших областей.

Разом з тим слід зазначити, що позивач по теперішній час не перебуває в статусі підозрюваного чи обвинуваченого кримінального правопорушення.

Також у листі вказується, що з метою попередження порушення іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства та криміногенної обстановки в Україні, у ході проведенні розшукової діяльності встановлено, що позивач може бути причетним до вчинення порушень, пов`язаних з безпекою громадського порядку шляхом здійснення рейдерських захоплень, що може становити загрозу громадському порядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Діючим законодавством та прийнятим на його реалізацію Порядком N 322 встановлено підстави для скасування посвідки на тимчасове проживання. Зокрема, підпунктом 4 пункту 63 встановлено, що територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС скасовується посвідка у разі, коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Як вбачається із тексту оскаржуваного рішення про скасування посвідки, воно не містить посилань на підстави його прийняття, а також посилань на те, які саме дії позивача загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Суд вважає, що будь-яка інформація (в тому числі органів Національної поліції) може бути підставою для проведення міграційною службою перевірки та збору доказів щодо конкретної особи.

І така перевірка та обґрунтованість висновку про наявність в діях іноземця або особи без громадянства загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, є обов`язком міграційної служби.

Без проведення відповідної перевірки скасування посвідки на тимчасове проживання є лише формальністю та суперечить як діючому законодавству у даній сфері, так і вимогам статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З метою дотримання принципу верховенства права суб`єкти владних повноважень, у тому числі колегіальні, приймаючи рішення владно-управлінського характеру, мають належним чином його мотивувати. Мотивація прийняття рішення суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій має оцінюватися судом при здійсненні контролю за виконанням судових рішень.

В оскаржуваному рішенні відповідач не вказав жодних фактичних обставин та доказів на підтвердження скоєння позивачем дій, які передбачені підпунктом 4 пункту 63 Порядку N 322, що були підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання, а саме не вказано, які саме дії позивача загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Відповідач у рішенні, як на підставу його прийняття, посилається лише на норму Порядку N 322.

Таким чином, оскаржуване рішення відповідача є необґрунтованим та в ньому не вказано мотиви його прийняття з посиланням на приписи підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання N 322.

Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Крім того, статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 1 Закону України Про основи національної безпеки України від 19 червня 2003 року N 964-IV національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров`я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, кібербезпеки та кіберзахисту, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв`язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Суд вважає, що відповідачем, не дотримано одного з елементів критерію необхідності у демократичному суспільстві, а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у справі N 820/2262/17 (провадження N К/9901/1650/18), який викладено в постанові від 18.04.2018.

Суд зазначає, що порушене право позивача на законне проживання в Україні охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтями 8-10 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом.

Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява N 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 09.11.2021 № 80111500031921 про скасування посвідки на тимчасове проживання № 800096849, виданої ОСОБА_1 , було прийнято за відсутності визначеної Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. N 322 підстави для його прийняття, відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 грн. що підтверджується даними квитанції N 0.0.2391689386.1 від 22.12.2021 підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 09.11.2021 № 80111500031921 про скасування посвідки на тимчасове проживання № 800096849, виданої ОСОБА_1 .

3. Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 908,00 грн.

Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4-а, код ЄДРПОУ 42552598)

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.О. Арсірій