Decision № 105848744, 31.05.2022, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2022 року м. Київ №640/4440/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києвіпровизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити діївстановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якому просив суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років із 17.12.2021 з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати, з урахуванням довідки про складові заробітної плати, виданої Офісом Генерального прокурора від 29.04.2021 №21-363зп, без обмеження максимального розміру заробітної плати для розрахунку пенсії, відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХII, з доповненнями згідно із Законом № 3662-ХІІ від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №266-111 та проводити довічно, щомісячно виплати призначеної пенсії за вислугою років в повному обсязі без обмеження граничного розміру виплати пенсії та без обмежень, встановлених з 01.10.2017 Законами України № 2148-УІІІ від 03.10.2017 та № 1058-ІУ від 09.07.2003, незалежно від перебування на посадах в органах прокуратури України.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач безпідставно не зарахував весь період його навчання у Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова у період часу з 01 вересня 1993 року по 25 червня 1998 року до стажу роботи, та період роботи ОСОБА_1 на військовій службі у Збройних Силах України, як наслідок, відмовив у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідної вислуги років.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався своїм право на надання відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З 1 вересня 1993 року до 25 червня 1998 року ОСОБА_1 навчався в Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство » та здобув кваліфікацію юриста.

Із 30 червня 1998 року по 27 листопада 2015 року ОСОБА_1 безперервно працював в органах прокуратури України на різних прокурорсько-слідчих посадах.

В подальшому 27 листопада 2015 року ОСОБА_1 звільнений із останньої займаної посади. Підставою для звільнення - вступ на військову службу, копія наказу МОУ від 19 листопада 2015 року та копія контракту МОУ про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ на посадах осіб офіцерського складу, відряджений для проходження служби до Генеральної прокуратури України.

25 вересня 2019 року наказом Генеральної прокуратури України №748-вк від 24 вересня 2019 року позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратори Генеральної прокуратури України.

З грудня 2019 року по грудень 2020 року позивач був зареєстрований як безробітний в Святошинській філії Київського міського центру зайнятості.

17 грудня 2021 року через особистий кабінет Веб-порталу ГУПФУ в м. Києві позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою та сканованими документами про призначення пенсії за вислугу років.

7 січня 2022 року позивач отримав рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві №2600-0212-8/209454 від 29 грудня 2021 року про відмову у призначення пенсії за вислугу років.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, що на початок проходження позивачем служби в органах прокуратури, умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначався відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII (далі по тексту - Закон №1789-XII), який був чинним до 14 липня 2015 року.

Відповідно до частини першої статті 50-1 Закону №1789-XII (у редакції станом на початок проходження позивачем служби в органах прокуратури), працівники прокуратури, яким присвоєно класні чини, із стажем роботи в органах прокуратури 20 років і більше, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років.

Згідно частини першої статті 50-1 Закону №1789-XII (у редакції Закону України від 12 липня 2001 року №2663-ІІІ) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Частиною другою статті 50-1 Закону №1789-XII (у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ) встановлювалось, що розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються у заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі. Середньомісячна сума зазначених виплат за 24 та 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат за 24 календарні місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією чи за 60 календарних місяців роботи підряд відповідно на 24 або на 60. Коригування зазначених виплат проводиться шляхом застосування коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу, надбавок до нього за класний чин. Посадовий оклад, надбавки за класний чин та вислугу років при призначенні пенсії враховуються в розмірах, встановлених на день звільнення з роботи, що дає право на даний вид пенсії (частина третя статті 50-1 Закону №1789 в редакції Закону України від 12 липня 2001 року №2663-ІІІ).

Верховною Радою України 08 липня 2011 року прийнято Закон України №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року.

Підпунктом 4 пункту 6 розділу IІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України №3668-VI внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», а саме частину першу статті 50-1 замінено двома частинами наступного змісту: «Прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 01.10.2020 і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років».

У подальшому Верховною Радою України прийнято 14 жовтня 2010 року Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), який набрав чинності з 15 липня 2015 року.

Відповідно до частини першої статті 86 Закону №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Згідно з частиною другою статті 86 Закону №1697-VII пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Частиною третьою статті 86 Закону №1697-VII встановлено, що розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат на 60. Коригування зазначених виплат проводиться із застосуванням коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу та надбавок до нього. Посадовий оклад, надбавки за вислугу років під час призначення пенсії враховуються в розмірах за останньою займаною посадою прокурора, встановлених на момент виникнення права на перерахунок пенсії за вислугу років (частина четверта статті 86 Закону №1697-VII).

Підпунктом 1 пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону №1697-VII визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Таким чином, відповідно до положень статті 50-1 Закону №1789, право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми, мали прокурори та слідчі прокуратури зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.

Водночас, відповідно до статті 86 Закону №1697-VII право на пенсійне забезпечення за вислугу років виникло у позивача за умови наявності на день звернення (17 грудня 2021 року) вислуги років не менше: з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

З оскаржуваного рішення вбачається, що позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки він не набув необхідної вислуги років та зазначено, що за наданими документами вислуга років позивача становить 16 років 11 місяців 2 дні, стаж роботи на посадах прокурорів - 16 років 11 місяців 2 дні.

Судом встановлено, що між закінченням навчання та початком роботи в органах прокуратури у позивача не було переривання загального стажу роботи.

Окрім цього, суд зазначає, що необхідною умовою для призначення в органи прокуратури є вища юридична освіта.

Отже, до вислуги років позивача підлягає зарахуванню період його навчання з 01 вересня 1993 року по 25 червня 1998 року в Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова за спеціальністю «Правознавство», оскільки позивач навчався на денній формі навчання та не перериваючи такий стаж почав працювати в органах прокуратури.

Також, підлягає зарахуванню період роботи позивача з 01 червня 2016 року по 25 вересня 2019 року, оскільки зазначений період роботи підтверджується Контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу, наказом Міністерства оборони України №926 від 19 листопада 2015 року ( по особовому складу), яким позивача відряджено для проходження служби до Генеральної прокуратури України, довідками від 29 квітня 2021 року №21-363зп та від 11 листопада 2019 року №18-868зп.

Одночасно, суд погоджується з твердженням позивача, що застосовуючи положення Закону №1789-XII у часі, слід виходити з того, що згідно статті 22 Конституції України, закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Втім, застосування Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, яким збільшено стаж роботи, що надає право на пенсію за вислугу років, та Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI, фактично є звуженням прав позивача, оскільки таке право ним набуто відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII, за умови наявності стажу роботи не менше 20 років, у тому числі, стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.

Суд зауважує, що вимога про призначення пенсії обґрунтована позивачем тим, що саме на час дії статті 50-1 Закону №1789-XII він вступив на службу до органів прокуратури з урахуванням всіх гарантій, які надаються державою працівникам органів прокуратури (в тому числі гарантій щодо пенсійного забезпечення). Зазначена норма Закону №1789 передбачала, що відпрацювавши в органах прокуратури понад 20 років на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, позивач матиме право на призначення пенсії в розмірі 90% від заробітної плати. Гарантію реалізації зазначеного механізму права на пенсійне забезпечення додатково було закріплено статтею 22 Конституції України, якою передбачалось, що закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» визначено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України «Про прокуратуру», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до наведеного Закону, не може перевищувати 10740 гривень.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII частину п`ятнадцяту статті 86 Закону України «Про прокуратуру» доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII у Законі України «Про прокуратуру» у частині п`ятнадцятій статті 86 в абзаці шостому слова і цифри «у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».

Тобто, чинним законодавством встановлено лише тимчасові обмеження розміру виплачуваної пенсії по 31 грудня 2017 року.

З урахування вищевикладеного у сукупності, при розгляді заяви позивача про призначення пенсії застосуванню підлягають положення статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», у редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року, оскільки внесеними вказаним Законом, а також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року змінами, на які посилається відповідач, на порушення статті 22 Конституції України звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури.

Так, згідно з частиною шостою цієї статті Закону до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавство розрізняє поняття «вислуга років, що дає право на пенсію» і «стаж роботи на прокурорських посадах». При цьому посади, період роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінними. У той же час, до вислуги років, що дає право на пенсію, включається весь стаж роботи на прокурорських посадах.

Тобто, за вищенаведених положень до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

Проте, суд вважає, що під час вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування періодів роботи на таких посадах до прокурорського стажу, належить застосовувати норми законодавства, чинні на час роботи особи на відповідних посадах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі №428/11348/16-а.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про відмову у призначенні пенсії за вислугу років є протиправним та, з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 5, пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає скасуванню.

Суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача зарахувати до його стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду навчання в Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова, а також призначити та виплачувати пенсію відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001), виходячи з розміру 90 відсотків від суми складових заробітної плати, зазначених в довідці, виданій Офісом Генерального прокурора від 29 квітня 2021 року №21-363зп, починаючи з 17 грудня 2021 року без обмеження її максимальним розміром.

Решта доводів учасників справи висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідачем належних доказів, які б спростовували твердження позивача, до суду не надано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 за вислугу років із 17 грудня 2021 року з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати, з урахуванням довідки про складові заробітної плати, виданої Офісом Генерального прокурора від 29 квітня 2021 року №21-363зп, без обмеження максимального розміру заробітної плати для розрахунку пенсії, відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХII, та проводити довічно, щомісячно виплати призначеної пенсії за вислугою років в повному обсязі без обмеження граничного розміру виплати пенсії та без обмежень.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вулиця Бульварно-Кудярвська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 992,40 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко