Decision № 105643921, 09.08.2022, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2022 року Справа № 160/8777/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.05.2022 року № 046350010212 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 2 ОСОБА_1 , згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1- 5/2018(746/15);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період 08.07.1999 р. по 08.07.2002 р. догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 26.07.1999 р. виконавчим комітетом Золотівської сільської ради Луганської області.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до заяви про призначення пенсії від 20.05.2022 року згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії остання мала необхідний стаж роботи на посаді за Списком № 2 та досягла віку 52 роки, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а отже відповідає всім вимогам законодавства щодо виходу на пенсію на пільгових умовах. Натомість відповідач, при наявності двох одночасно діючих законів, які регулюють однакові правовідносини, але містять для позивача різні правила призначення пенсії за Списком № 2 стосовно параметру вікового цензу, під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії замість застосування підходу, який найбільш сприятливий для заявника (позивача), застосував менш сприятливе право та порушив легітимні очікування позивача чим також порушив принципи верховенства права та норми Конституції України. На думку позивача, вона має право на пенсію за віком за Списком №2 відповідно до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Крім того, позивач посилається на безпідставність відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду догляду за дитино до досягнення дитиною трирічного віку.

Ухвалою суду від 28.06.2022 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

20.07.2022 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 не погоджується з позовними вимогами, вважає позовні вимоги такими, що суперечать чинному законодавству України з огляду на наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зверталася 20.05.2022 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через відділ обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян з заявою та доданими до неї документами на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV. Відповідачем 1 встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.05.2022 року № 046350010212 позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, всебічно розглянувши надані позивачем документи встановив, що стаж роботи Позивача на дату звернення складає: стаж роботи становить - 25 років 9 місяців 1 день, в т.ч. пільговий стаж по Списку № 2 - 15 років 8 місяців 23 дні. Згідно наданих документів до страхового стажу не зараховано: період 08.07.1999 р. по 08.07.2002 р. догляду за дитиною до трьох років, оскільки заявником н надано паспорта дитини або іншого документу, що підтверджє факт того, що дитина досягла трьох років. Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1- 5/2018(746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VІІІ: визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII. Зазначеним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VІІІ для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах». Преамбулою положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що положення цього Закону застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії, згідно із Законом № 3108-IV від 17.11.2005 в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VІІІ, набрав чинності 11.10.2017 року, а тому досягти віку, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, для призначення пенсії особі необхідно було до 11.10.2017 року. Таким чином, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як спеціальний закон, є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2 з моменту набрання законної сили Закону України від 03.10.2017 №2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" з 11.10.2017 року, а тому рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 впливає на осіб у яких право на призначення пенсії на пільгових умовах, виникло до 11.10.2017 року. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" від 03.10.2017 №2148-VІІІ на час звернення за призначенням пенсії 23.11.2021 року є діючим та не визнаний неконституційним повністю або в його окремій частині. Станом на момент звернення позивача її вік становить 52 роки. Станом на 01.04.2015 ОСОБА_1 не має необхідного загального стажу (не менше 20 років) та пільгового стажу (не менше 10 років), що не да право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2. З огляду на вищезазначене, відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач набуде прав на призначення пенсії на пільгових умовах при досягненні 55 рокі.

25.07.2022 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 не погоджується з позовними вимогами, вважає позовні вимоги такими, що суперечать чинному законодавству України з огляду на наступне. Згідно зі статтею 56 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується, зокрема, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3- річного віку. Пунктом 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 рік № 637, визначено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта(у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть). У разі відсутності у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта або іншої інформації, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, особою в заяві про призначення/ перерахунок пенсії зазначається відповідна інформація. В матеріалах справи міститься Заява за призначенням пенсії позивачки в якій жодна інформація про одержання дитиною паспорту не було зазначено. Тобто, в посадових осіб Пенсійного Фонду України не було можливості перевірити факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, а тому позивачці не було зараховано відповідний період до її страхового стажу.? Позивачка в своїй позовній заяві зазначає, що її пенсія мала призначатись на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року N° 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року N° 213-VII, з урахуванням Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні N? 1-р/2020. З даного приводу відповідач 2 зазначає, що правове регулювання пенсійної системи України та пенсійного забезпечення громадян України здійснюється на основі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV в редакції від 30.04.2022 року). Згідно статті 5 Закону № 1058 вбачається, що саме зазначеним законом здійснюється регулювання відносин, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно правових актів може поширюватись на ці відносини лише у випадках, передбачено Законом № 1058, або в частині, що не суперечать згаданому Закону № 1058. Разом з тим виключно Законом № 1058 визначаються: умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, прі досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Слід зазначити, що Закон № 1058 було доповнено Розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян" (статті 114 та 115) Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих акті щодо підвищення пенсій". Відповідач наполягає на тому, що правовим підґрунтям, яке визнана принципи, засади, механізми призначення пенсії за віком на пільгових умовах, є саме Розділ XIV1 Закону № 1058. До того ж, Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 справі № 1-5/2018(746/15) було визнано неконституційною статтю 13, частину другої статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпеченню від 2 березня 2015 року № 213-VII. Тобто, конституційність положень Розділу XIV1 не була предметом даної конституційної справи, а тому законних підстав у посадових осіб пенсійної фонду не застосовувати положення зазначеного розділу - відсутні. А отже даний аргумент позивачки про неправомірність дій посадових осіб Головно управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є безпідставним.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 20 травня 2022 року звернулась до відділу з призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з метою призначення пенсії за віком по списку №2. На момент звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилося 52 роки.

Листом № 0400-010226-8/54532 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.05.2022 року позивача було повідомлено про рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.05.2022 року № 046350010212 про відмову в призначенні пенсії з причини недосягнення пенсійного віку, а саме 55 років. Крім того, до страхового стажу роботи не зараховано період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки відсутній запис про здійснення такого догляду до 3-х річного віку (в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта).

За розрахунком відповідача страховий стаж роботи ОСОБА_1 становить - 25 років 9 місяців 1 день, в т.ч. пільговий стаж по Списку № 2 - 15 років 8 місяців 23 дні.

Не погоджуючись з таким спірним рішенням щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач, з метою захисту своїх порушених прав, звернулася із даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, народжених до 31 березня 1969 року - після досягнення 54 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року за результатами апеляційного розгляду зразкової справи № 360/3611/20, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як встановлено судом, на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, позивач досягла необхідного визначеного пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віку, мала необхідний страховий та пільговий стаж для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2.

Таким чином, вирішуючи питання про призначення пенсії позивачу відповідач 2 не застосував підхід, який був би найбільш сприятливим для останньої, а саме: не врахував висновки, викладені Конституційним Судом України в рішенні від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.05.2022 року № 046350010212 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 ОСОБА_1 , згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15), є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Частиною 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого облікуна підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно ст. 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 від 22.05.2002 р., довідки про підтвердження пільгового трудового стажу для призначення пенси за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 16.05.2022 р. № 533, від 16.05.2022 р. № 534, від 30.04.2023 р. № 1-3/895, ОСОБА_1 працювала на посаді згідно пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 213-VIII, а саме:

- ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля» (шахта Благодатна» (14 років 07 місяців 28 днів): 04.07.2006 р. по 02.03.2021 р. - машиніст підйомних машин дільниці стаціонарного обладнання з повним робочим днем на поверхні.

- ВСП «Шахтоуправління Павлоградське» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»( 9 місяців 23 дні): з 09.03.2021 р. по 31.12.2021 р. - машиніст підіймальних машин.

- ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» (0 р. 04 місяці 19 днів) 01.01.2022 р. по 16.05.2022 р. - машиніст підйомних машин дільниці стаціонарного обладнання з повним робочим днем на поверхні.

Професії (посади) за якими працював позивач у вказані періоди, відносяться до професій із шкідливими умовами праці , що надають право на пільгову пенсію за Списком № 2.

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, навчання та періодів допомоги по безробіттю, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Крім того, наведені обставини сторонами по справі не заперечуються.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду з 08.07.1999 по 08.07.2002 року догляду за дитиною до досягненням нею 3-річного віку, суд зазначає наступне.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 26.07.1999 р. виконавчим комітетом Золотівської сільської ради Луганської області, актовий запису № 72, ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 11 Закону №1058-ІV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004 року, тобто ті періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону № 1788-ХІІ та законодавством СРСР.

Відповідно до частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому, вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.

Таким чином, відмова в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду з 08.07.1999 р. по 08.07.2002 р., у якому позивач здійснювала догляд за дітиною до досягнення нею трирічного віку, з підстав відсутності у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта, є протиправною.

Щодо вимоги позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до заяви про призначення пенсії від 20.05.2022 року згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Статтею 58 Закону №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України,

Аналогічна правова позиція висловлена Третім апеляційний адміністративним судом у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі №160/17081/20, від 12 листопада 2021 року у справі №160/2493/21.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 20.05.2022 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем 2 по справі, як суб`єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності прийнятого рішення та не спростовано доводи позивача в цій частині.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 992,40 грн.

Оскільки спір виник внаслідок протиправних дій територіальних органів Пенсійного фонду України і позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, лише з корегуванням обраного позивачем способу судового захисту, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 139, 159, 241, 243-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_3 ) до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427), відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр-кт Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.05.2022 року № 046350010212 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 2 ОСОБА_1 , згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1- 5/2018(746/15);

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період з 08.07.1999 р. по 08.07.2002 р. догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 26.07.1999 р. виконавчим комітетом Золотівської сільської ради Луганської області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 20.05.2022 року згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.08.2022 року.

Суддя О.М. Неклеса