Decision № 105488657, 27.07.2022, Volyn District Administrative Court

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року ЛуцькСправа № 140/4417/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного Управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом (в редакції від 22.06.2022, а.с.31-34) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі ГУ ПФУ в Чернівецькій області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Чернівецькій області щодо відмови у призначенні пенсії зі зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 20.12.2021 №032950006044; зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області призначити і виплачувати пенсію зі зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 16.12.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII) має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Вказує, що 16.12.2021 звернулася до ГУ ПФУ Волинської області із заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. Однак відповідачем-1 прийнято рішення від 20.12.2021 №032950006044 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з тим, що документами не підтверджено право позивача на зниження пенсійного віку, оскільки період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 01.01.1993 становить 2 роки 5 місяців 24 дні, що є недостатнім для застосування початкової величини зниження пенсійного віку, за необхідної умови проживання не менше 3 років. Позивач вважає таке рішення щодо відмови у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку протиправним, оскільки вона подала усі необхідні документи для призначення пенсії, в тому числі посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідку про період проживання в період з 23.08.1978 по 09.09.1988 та з 03.06.1992 по даний час зоні гарантованого добровільного відселення, а також архівну довідку Волинського національного університету ім. Лесі Українки про проходження практики у Любешівській середній школі.

Вказує, що досягнення позивачем відповідного віку та наявність необхідного страхового стажу для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII відповідачем-1 не заперечується.

Позивач також зазначає, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 роки не менше 3 років. При встановленні їй такого статусу та видачі відповідного посвідчення перевірено та підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, що, на думку позивача, є підставою для зменшення йому пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII. Позивач вважає, що період її навчання на території, що не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (місто Луцьк), лише свідчить про те, що вона навчалася, а не проживала там.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 КАС України.

У відзиві на позовну заяву відповідач-1 ГУ ПФУ в Чернівецькій області позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити повністю. В обґрунтування цієї позиції вказав, що відповідно до довідки Любешівської сільської ради №2108 від 06.08.2021, ОСОБА_1 з 23.08.1978 по 09.09.1988 та з 30.06.1992 по 27.06.2017 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . Разом з тим, відповідно до архівної довідки від 28.07.2021 №03-25/01/2110, виданої Волинським національним університетом ім.Лесі Українки, ОСОБА_1 з 04.08.1988 по 25.06.1993 проходила навчання на денній форми. Таким чином, станом на 01.01.1993 у позивача відсутні 3 роки проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, а тому вона не має права на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XII, оскільки не дотримано вимог, передбачених цією статтею.

У відзиві на позовну заяву відповідач-2 ГУ ПФУ у Волинській області у позові просило відмовити з підстав, аналогічним тим, про які зазначив відповідач-1. Доводи відповідача-2 зводяться до того, що період проживання позивача на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року становить лише 2 роки 5 місяців 24; період навчання позивача у Волинському національному університеті імені Лесі Українки в м.Луцьк Волинської області з 01.09.1988 по 26.06.1993 не зараховано для зниження пенсійного віку.

Враховуючи вимоги статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Волинською обласною державною адміністрацією (а.с.8).

16.12.2021 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку (а.с.55).

Після реєстрації заяви та формування електронної пенсійної справи працівниками ГУ ПФУ у Волинській області заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Чернівецькій області, рішенням якого від 20.12.2021 №032950006044 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії, оскільки період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 5 місяців 24 дні (період проживання з 03.06.1992 по 08.11.1992, з 27.12.1992 по 25.06.1993 в с.Угриничі згідно довідки №2108 від 06.08.2021 не враховано до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, так як заявниця в цей період навчалася в м.Луцьк). При цьому у рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 26 років 9 місяців 3 дні (а.с. 14 зворот).

Незгода позивача із відмовою у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 Закону №796-XII стала підставою для звернення до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд враховує такі нормативно-правові акти.

Частиною другою статті 19 Конституції України імперативно визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 березня 2003 року (далі - Закон №1058-ІV), який набрав чинності 01 січня 2004 року, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Закон №796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону №796-ХІІ. Згідно з частиною третьою цієї статті призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування і цього Закону».

За умовами частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Водночас частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (пункт пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ).

Виходячи із змісту суспільних правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.

За змістом примітки до абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Отже, норми спеціального закону - Закону №796-XII застосовуються субсидіарно із нормами загального закону - Закону №1058-ІV, доповнюють і конкретизують їх.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зі мінами).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом дев`ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Як визначено статтею 9 Закону №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).

Частиною першою статті 15 Закону №796-ХІІ обумовлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. У свою чергу частиною третьою статті 65 Закону №796-XII обумовлено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

В пункті 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 (далі - Порядок №551), уточняється, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.

Як зазначено у пункті 11 Порядку №551, посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5).

Отже, із системного аналізу наведених нормативно-правових актів слідує, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали (працювали), зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року. Єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом в постановах в постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06, від 04 вересня 2015 року у справі №690/23/15-а, Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі №464/4150/17 та від 27 квітня 2020 року у справі №212/5780/16-а, від 17 травня 2021 року №398/494/17, від 17 травня 2021 року №336/6218/16-а.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було встановлено статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1 (категорія 3) (а.с.8).

З урахуванням приписів частини другої статті 14 Закону №796-XII такий документ є підтвердженням того, що позивач постійно проживала чи працювала на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року не менше строку, необхідного для набуття особою такого статусу. Факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року перевірявся відповідними комісіями при видачі їй посвідчення.

Таким чином, наявність посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» дає позивачу право на зменшення пенсійного віку з урахуванням норм Закону №796-XII, а тому помилковими є висновки відповідачів про те, що позивач проживала на території гарантованого добровільного відселення менше трьох років станом на 01 січня 1993 року.

З довідки Любешівської селищної ради від 06.08.2021 №2108 вбачається, що позивач зареєстрована та проживає в АДРЕСА_2 , при цьому з 23.08.1978 по 09.09.1988 та з 03.06.1992 по 27.06.2017 ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а з 27.06.2017 по даний час за адресою АДРЕСА_2 (а.с.11).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» смт.Любешів та село Угриничі Камінь-Каширського району Волинської області включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧAEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Таким чином, факт постійного проживання та роботи (в Любешівській райлікарні, записи трудової книжки серії НОМЕР_2 №№3-4) позивача з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року дає підстави для застосування їй початкової величини зниження пенсійного віку (3 роки).

Як слідує з оскаржуваного рішення, відповідачем-1 не враховано період проживання позивача з 03.06.1992 по 08.11.1992, з 27.12.1992 по 25.06.1993 в с.Угриничі згідно довідки №2108 від 06.08.2021 до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, так як заявниця в цей період навчалася в м.Луцьк

При цьому, відповідачем-1 враховано згідно відомостей архівної довідки Волинського національного університету імені Лесі Українки від 28.07.2021 №03-25/01/2110 до періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення період педагогічної державної практики з 09.11.1992 до 26.12.1992 в Любешівській СШ №1.

Так, ОСОБА_1 дійсно з 01.09.1988 по 25.06.1993 навчалася на денній формі навчання на факультеті підготовки вчителів початкових класів Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки (зараз Волинський національний університет імені Лесі Українки), що підтверджується записами книжки серії НОМЕР_2 , дипломом серії НОМЕР_3 та архівною довідкою Волинського національного університету імені Лесі Українки від 28.07.2021 №03-25/01/2110 (а.с. 57-61, 69-74).

Поряд з тим суд не бере до уваги твердження відповідачів про те, позивач навчаючись у місті Луцьку в періоди з 03.06.1992 по 08.11.1992 та з 27.12.1992 по 25.06.1993 не проживала у смт.Любешів. У цій справі відсутні безпосередні докази, які вказують на те, що ОСОБА_1 постійно проживала у місті Луцьку (чи в іншому населеному пункті), яке не відноситься до території радіоактивного забруднення. Відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факт постійного проживання позивача на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується довідкою відповідного органу місцевого самоврядування.

Суд наголошує, що позивач надала основний документ, що підтверджує її право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ, - посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), яке засвідчує той факт, що станом на 01 січня 1993 року вона проживала в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Відповідачами як суб`єктами владних повноважень, рішення та дії яких оскаржуються, не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнано недійсним, а наданий ОСОБА_1 статус скасований. Разом з тим, такі документи як диплом про навчання та трудова книжка не відноситься до документів, які підтверджують період проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Надання інших документів, які б підтверджували період проживання особи в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, окрім як довідки органу місцевого самоврядування, законодавством не передбачено.

Отже, висновки відповідачів про непроживання позивача у період, зокрема з 03.06.1992 по 08.11.1992 та з 27.12.1992 по 25.06.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у неї права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є безпідставними.

Таким чином, факт постійного проживання позивача у смт.Любешів з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року дає та факт постійного проживання не менше 3 років станом на 01 січня 1993 року у смт.Любешів Волинської області та с.Угриничі Камінь-Каширського району Волинської області до сьогодні дає їй право на зниження пенсійного віку на 6 років (максимальний).

При цьому у спірному рішенні від 20.12.2021 №032950006044 (а.с. 14 зворот) вказано про наявність у ОСОБА_1 26 років 9 місяців 3 днів страхового стажу (тобто умова щодо страхового стажу відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку виконується ).

Одночасно суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Враховуючи досягнення позивачем віку 54 роки 28.05.2021 та її звернення із заявою про призначення пенсії 16.12.2021, право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону №796-ХІІ та приписів статті 45 Закону №1058-IV у неї виникло з 16.12.2021 (тобто з дати звернення із заявою про призначення пенсії).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач 1 не довів правомірність свого рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, а тому, виходячи з наданих статтею 245 КАС повноважень, з метою належного та ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 20.12.2021 №032950006044 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону №796-ХІІ та зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області (до якого позивач зверталася із заявою про призначення пенсії) призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 вказаного Закону з 16.12.2021.

Як визначено статтею 244 КАС України, суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд задовольняє позов, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ вЧернівецькій області, рішенням якого було відмовлено позивачу у призначенні пенсії, що і стало підставою звернення до суду з цим позовом, необхідно стягнути судовий збір у сумі 992,40 грн, сплата якого підтверджується квитанцією від 17.06.2022 №9784-0637-6333-3524.

Щодо відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

У поданій 21.07.2021 заяві представник позивача просить стягнути з відповідача-1 понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2700,00 грн.

Відповідач-1 у відзиві заяви клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу у зв`язку з їх не співмірністю з наданими послугами.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із доданих письмових доказів (договору про надання професійної правничої (правової) допомоги 10.06.2022 №9, укладеного між адвокатом Сацик Т.Т. та ОСОБА_1 , акту приймання-виконання робі та наданих послуг від 18.07.2022, довідки про отримання гонорару (а.с.93-96)) позивач сплатила адвокату Сацик Т.Т. кошти в загальній сумі 2700,00 грн на оплату правової допомоги, яка відповідно до акту виконаних робіт та наданих послуг від 18.07.2022 складається з: зустрічі та усної консультації клієнта (1 год.) 300,00 грн., вивчення законодавства та судової практики по питанню клієнта (1год.) 400,00 грн., складання позовної заяви та подання її в суд (1 год.) - 2000,00 грн; загальна вартість робіт та послуг складає 2700,00 грн.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Таким чином, з наведеної правової позиції слідує, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На думку суду, заявлена сума витрат на правову допомогу є завищеною, а тому, враховуючи предмет спору, незначну складність справи, клопотання відповідача-1 про зменшення витрат на правничу допомогу та виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

При цьому, суд зазначає, що зустріч клієнта, надання консультації, вивчення законодавства та судової практики включається до витрат пов`язаних зі складанням адміністративного позову, охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду, а тому дані витрати повинен понести позивач.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути судові витрати в загальному розмірі 1992,40 грн., з них: судовий збір в сумі 992,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн.

Керуючись статтями 77, 139, 243, 245, 246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, Чернівецька область, місто Чернівці, площа Центральна, 3, ідентифікаційний код юридичної особи 40329345), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 20 грудня 2021 року №032950006044 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за її заявою від 16 грудня 2021 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 16 грудня 2021 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судові витрати у сумі 1992,40 грн (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто дві грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк