Decision № 104889705, 17.05.2022, Zhovtnevyi District Court of Dnipropetrovsk City

Справа № 201/13477/21

Провадження № 2/201/1320/2022

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

17 травня 2022 року м. Дніпро

Жовтневий районнийсуд м.Дніпропетровська ускладі головуючогосудді НаумовоїО.С.,за участюсекретаря судовогозасідання МоренкоД.Г.,розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судуЖовтневого районногосуду м.Дніпропетровська вм.Дніпріцивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

28.12.2021р. АТ КБ «ПриватБанк» звернулося із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 1-2).

Ухвалою судді Наумової О.С. від 15.02.2022р. відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 25).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 25.10.2006р. між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DNU0GK00000888, за умовами якого відповідачка отримала кредит в розмірі 59000,00 доларів США на термін до 25.10.2026р. та зобов`язалася повернути кредит і сплати проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до приватного нотаріуса з заявою про стягнення заборгованості з відповідача.

Виконавчим написом приватного нотаріуса від 14.09.2015р. було стягнуто заборгованість у розмірі 129630,99 доларів США, що еквівалентно 2826658,05 грн. нараховану станом на 01.09.2015р.

Водночас, зазначає, що оскільки з відповідача було стягнено заборгованість за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана у виконавчому написі приватного нотаріуса від 14.09.2015р., тобто за період з 25.10.2006р. по 01.09.2015р., то за період після винесення виконавчого напису приватного нотаріуса від 14.09.2015р., з 15.09.2015р. по 17.12.2021р. 3% річних становить 8 904,30 доларів США.

Зазначену суму заборгованості позивач просив суд стягнути з відповідача, а також понесені ним судові витрати у розмірі 3 631,62 грн.

В судові засідання, призначені на 28.03.2022р. і на 17.05.2022р. представник позивача не з`явився, про дати та час слухання повідомлявся належним чином, шляхом направлення повідомлення про виклик до суду на поштову адресу для листування зазначену у позові. При цьому, у поданому позові представник позивача адвокат Безменко М.Є. (діє на підставі довіреності № 392-К-О від 20.01.2020р. а.с. 13) зазначив, що у разі неявки в судове засідання відповідача АТ КБ «ПриватБанк» не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника банку та винесення заочного рішення судом (а.с. 2 зворот).

Відповідачка ОСОБА_1 в судові засідання, призначені на 28.03.2022р. і на 17.05.2022р. не з`явилася, про дати та час слухання повідомлялася шляхом направлення судових повісток (а.с. 26, 28, 30). Крім того, про дату та час розгляду справи на 17.05.2022р. відповідачка повідомлялася шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада» (а.с. 29).

Отже, належним чином повідомлена про розгляд справи судом, відповідачка в судові засідання повторно не з`явилася, про причини своєї неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності не надавала, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не зверталася, а також не скористалася правом надання заперечень проти позову.

Згідно з ч. 1 ст.223ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 25.10.2006р.між АТКБ «ПриватБанк»та ОСОБА_1 був укладенийкредитний договір№ DNU0GK00000888,за умовамиякого відповідачкаотримала кредитв розмірі50000,00доларів СШАна терміндо 25.10.2026р.та зобов`язаласяповернути кредиті сплатипроценти закористування кредитнимикоштами встроки тав порядку,встановлених кредитнимдоговором (а.с. 9-10).

14.09.2015р. Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстровим № 4955 вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № DNU0GK00000888 від 25.10.2006р. у розмірі 129630, 99 доларів США, з яких: 49551,44 доларів США залишок заборгованості за кредитом; 31423,87 доларів США заборгованість за відсотками; 5400,00 доларів США комісія; 43255,68 доларів США пеня (а.с. 3).

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості за вказаним договором за період прострочення грошового зобов`язання з 15.09.2015р. по 17.12.2021р. ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 8904,30 доларів США - 3% річних від простроченої суми (а.с. 4).

На даний час виконавчий напис не виконано, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 3% річних.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

У відповідності до положень ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Отже, відсутність реального виконання зобов`язання не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 ЦК України.

Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зроблено висновок, що «за змістом частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України, у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. Отже, положення статті 625 ЦК України, передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. У рішенні суду визнано грошові зобов`язання держави, визначено їх розмір; ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню».

Результат аналізу наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики позикодавець вправі вимагати від позичальника 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення згідно зі ст. 625 ЦК України.

Виходячи з наведеного, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, судом встановлено, що має місце неналежне виконання відповідачем умов договору кредиту в частині своєчасного повернення грошових коштів, що тягне за собою цивільно-правову відповідальність, яка передбачена вищенаведеними нормами цивільного законодавства України, тому позивачем правомірно заявлене вимоги про застосування до відповідача заходів відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, в частині нарахування на суму боргу трьох відсотків річних.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно пред`явлено вимоги до відповідача про стягнення з ОСОБА_1 3% річних за період з 15.09.2015р. по 17.12.2021р. від простроченої суми боргу, суд бере за основу наданий позивачем розрахунок заборгованості, який складений у повній відповідності з чинним законодавством та перевірений судом, в той же час відповідачка не скористалася процесуальним правом подати відзив на позовну заяву, в якому викласти свої заперечення та надати докази на підтвердження належного виконання рішення суду про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата ВС, розглянувши справу № 373/2054/16, дійшла висновку, що заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті і порядку визначення у рішенні еквівалента суми боргу в національній валюті містяться також у постанові ВП ВС від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.

Так, у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивачем заявлені лише вимоги про стягнення 3% річних.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 3 631,62 грн., сплата яких підтверджена платіжним дорученням, яка наявна в матеріалах справи (а.с. 19).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 280, 281, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 207, 526, 546, 549, 553, 610, 612, 625, 626, 628, 629, 639, 634, 1054 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) 3% річних від простроченої суми заборгованості за кредитним договором № DNU0GK00000888 від 25.10.2006р. за період 15.09.2015р. по 17.12.2021р. у розмірі 8 904 (вісім тисяч дев`ятсот чотири) долари США 30 центів.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) судові витрати у розмірі 3631,62 грн.

Копії цього рішення суду направити сторонам.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текстрішення виготовлений 27 травня 2022 року.

Суддя Наумова О.С.