Decision № 104626178, 06.06.2022, Prymorskyi District Court of Odesa City

Справа №522/222/22

Провадження №2/522/68/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 червня 2022 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Косіциної В.В.,

розглянувши в письмовому провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання неправомірним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи,

ВСТАНОВИВ:

05 січня 2021 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання неправомірним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він працевлаштований начальником відділення стрілецької команди з охорони вантажів і об`єктів станції Роздільна-Сортувальна виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця». 15.12.2021 начальник виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» видав наказ про відсторонення від роботи позивача з 18.12.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Позивач не погоджується із вказаним наказом, вбачає порушення конституційних прав на працю. Подібними діями відповідач залишив його без засобів до існування.

Викладені обставини послугували підставою для звернення до суду.

10 січня 2022 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання неправомірним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів з дня вручення зазначеної ухвали для усунення недоліків.

19 січня 2022 року представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Чумаченко С.О. подано заяву про усунення недоліків на виконання ухвали від 10.01.2022 року.

Ухвалою суду від 26.01.2022 року призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Сторони не подали до суду своїх заперечень проти розгляду справивпорядку спрощеного позовного провадження.

18 лютого 2022 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому вважає, її такою, що не підлягає задоволенню , оскільки враховуючи встановлений державою обовязок позивача щодо відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обовязкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та передбачену ст. 44-3 КУпАП відповідальність відповідача, керючись нормами чинного законодавства та існуючою судовою практикою та практикою ЄСПЛ, вважають, що наказ від 15.12.2021 № НОР-1-02/692 є законним та в діях відповідача відсутнє порушення прав позивача.

12 квітня 2022 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Чумаченко С.О. надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи в період з 18.12.2021 по 23.02.2022 в розмірі 33750,45 грн.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, встановив наступні фактичні обставини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює начальником відділення стрілецької команди з охорони вантажів і обєктів станції Роздільна-Сортувальна виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» із 12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин, який неодноразово продовжено відповідними постановами Кабінету Міністрів України.

За змістом ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (надалі МОЗ).

Відповідно до пункту 8 цього Положення МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Наказом МОЗ від 01.11.2021 № 2393 затверджено зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (затверджений наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153), доповнено зазначений перелік пунктами 4-6 та включено, зокрема, працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (надалі КМУ) від 04.03.2015 № 83. Наказ № 2393 зареєстровано Міністерством юстиції України 08.11.2021 за № 1452/37074. Наказ № 2393 набрав законної сили 09.12.2021.

Оскільки процедура державної реєстрації нормативно-правового акта передбачає проведення правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву ЄС, з урахуванням практики ЄСПЛ, (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731), зареєструвавши наказ МОЗ № 2153, Міністерство юстиції України підтвердило, що він відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до постанови КМУ від 04.03.2015 № 83 до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави в транспортній галузі включено, в тому числі, Акціонерне товариство "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815).

Позивач працює на посаді начальника відділення стрілецької команди з охорони вантажів і об`єктів станції Роздільна-Сортувальна виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця", тобто позивач є працівником, який відповідно до наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153 підлягає обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19.

Безпосередньо в першому абзаці Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який є додатком до наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153, визначено, що працівники перелічених професій, виробництв та організацій підлягають обов`язковим профілактичним щепленням саме проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Таким чином, затвердивши зазначений перелік, МОЗ визначив обов`язковість щеплення проти COVID-19 для визначеної категорії працівників.

Так, листом-ознайомлення відповідач повідомив 02.12.2022 позивача та інших працівників про порядок організації щеплення в регіональній філії «Одеська залізниця» (а.с. 75), необхідність отримання обов`язкового профілактичного щеплення, можливість відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року у разі відмови або ухилення від щеплення та необхідність пред`явлення документу, що підтверджує вакцинацію або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення щеплень проти COVID-19 та ознайомив з переліком нормативно-правових актів, які встановлюють обов`язковість такого щеплення. З таким повідомленням позивач був ознайомлений 02.12.2021 року, про що свідчить відповідний запис ОСОБА_1 з приміткою «заперечує» (а.с. 93-94).

14 грудня 2021 року на станції Роздільна- Сортувальна о 09 годині 50 хвилин складено акт № 2, згідно якого станом на 14 грудня 2021 року працівник, а саме ОСОБА_1 не надав документ, який підтверджує вакцинацію проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до проведення обовязкових профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданий закладом охорони здоровя (а.с. 91).

15.12.2021 року начальник загону виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» Євстіфєєв Є.А. видав наказ про відсторонення від роботи позивача ОСОБА_1 з 18.12.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с. 16).

Разом з тим, 30 березня 2022 року до суду надійшла заява, в якій представник позивача ставив до відома, що ОСОБА_1 допущено до роботи 24.02.2022 року (а.с. 96).

Постановою КМУ від 20.10.2021 № 1096 доповнено пунктом 41-6 постанову КМУ від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID- 19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства, відповідач має визначений законом обов`язок щодо відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та не мають абсолютних протипоказань до проведення таких профілактичних щеплень.

Як визначено в ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

В силу ст. 129 Основного Закону України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Суд, вивчивши доводи викладені у позовній заяві та відзиві, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи, з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За змістом вищеназваної статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).

Суд наголошує на "інших випадках, передбачених законодавством", тобто саме законодавством як сукупністю нормативно-правових актів, а не законом як різновиду нормативного-правового акту.

КЗпП визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, на що вказано у його преамбулі.

Натомість Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" має іншу сферу правового регулювання, на що вказує його преамбула: цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що відносини у сфері захисту населення від інфекційних хвороб регулюються Основами законодавства України про охорону здоров`я, законами України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.

Отже Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" має спеціальну сферу правового регулювання порівняно із Кодексом законів про працю України, та містить спеціальні норми права, що покликані створити і забезпечити умови для захисту населення від інфекційних хвороб у будь-яких суспільних відносинах, що підлягають правовому регулюванню, у тому числі у трудових і освітніх.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Щеплення від COVID-19 (SARS-CoV-2) не вказане у згаданому переліку та відсутнє у "Календарі профілактичних щеплень в Україні", затвердженому наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 № 551).

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Вказана норма востаннє змінена Законом України № 5460-VI від 16.10.2012. Вона є загальнодоступною та оприлюдненою.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (надалі - МОЗ).

Наказом МОЗ від 5 лютого 2020 року за №521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (надалі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» ця постанова доповнена п.41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону УкраїниПро оплату праціта частини третьої статті 5 Закону УкраїниПро державну службу; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відповідно до ст.10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства можна дійти висновку, що ОСОБА_1 , працюючи на посаді начальника відділення стрілецької команди з охорони вантажів і об`єктів станції Роздільна-Сортувальна виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця», підпадає під дію вимог щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Щодо практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), то суд зазначає, що наразі немає жодної правової позиції ЄСПЛ щодо відсторонення від роботи працівника у зв`язку з відсутністю в нього щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. У цьому контексті ЄСПЛ висловлювався лише з процедурних питань. Йдеться про правило № 39 Регламенту Суду (interim measures), яке дозволяє ЄСПЛ негайно вжити тимчасових заходів у разі існування ризику настання непоправного: наслідку порушення прав людини. У рішенні від 15 березня 2012 року у справіСоломахін проти України(заява № 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Водночас у рішенні від 08.04.2021 у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» Vavricka and Others v. The Czech Republic [GC], Заява № 47621/13) ЄСПЛ вкотре зазначив, обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити: чи є втручання виправданим «відповідно до закону»; чи має воно на меті законні цілі; чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

А також у п. 306 цього рішення, ЄСПЛ визнав, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Щодо практики Верховного Суду, то у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Також, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільного суду від 01.04.2020 у справі №761/12073/18 зазначено, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством що як правило відбуваються з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошуються наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 337/3087/17 зазначено, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядався, індивідуальне право (інтерес) батьків дитини відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі, в дошкільних закладах, протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах, з метою забезпечення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантоване статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

У постанові від 17.04.2019 у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто у цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2021 у справі № 630/554/19 вказано, що через відмову матері від профілактичного щеплення дитини у зв`язку з недовірою до вакцини, відповідач правомірне відмовив у прийнятті дитини до дитячого навчального закладу без висновку лікарсько-консультативної комісії (за відсутності у дитини щеплень) про можливість відвідування дитячого навчального закладу. Оскільки будь-яке право об`єктивно кореспондується з обов`язками, право на дошкільну освіту закон пов`язує з обов`язком проведення профілактичних щеплень, які гарантують безпеку як власне окремій дитині, так і особам, які навколо неї, висновки судів нижчих рівнів про протиправність та неправильність дій завідувачки дитячого навчального закладу є необґрунтованими і такими, що суперечать закону. Дитина позивача не позбавлена права на освіту і може отримати її в інших формах.

В постанові від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Згідно зі статтею 3 конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров`я людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка не отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами,ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи: «285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій неєдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними вданому контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить доімунізації, мета повинна полягати втому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається зарахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Стосовно порушення прав на працю, ЄСПЛ зазначив таке: «306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Згідно правової позиції Верховного суду викладеної у постанові від 10.03.2021року у справі №331/5291/19, вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто вданому питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише утому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього,оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, приймаючи рішення про відстороння позивача Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» діяло не за власною ініціативою, та в порушення законодавства, а на підставі, та на виконання ст. 46 Кодексу Законів про Працю України, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 № 2393, а саме обмеження позивача відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя та здоров`я людини, з огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт) отже, відсутнє порушення права позивача на працю, яке закріплене у ст. 43 Конституції України.

Отже, право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

За таких обставин,з`ясовуючи вказані обставини, що мають значення для правильного вирішення спору та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказівкожний окремо й у їх сукупності, керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», суд вважає, щопозовні вимогипро визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, що є підставою для відмови в їх задоволенні.

Крім того, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідною вимогою від позовних вимог провизнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, у зв`язку з чим не підлягає окремому задоволенню за умови відмови в задоволенні основної вимоги, тому в цій частині позову також необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання неправомірним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 6 червня 2022 року.

Суддя

06.06.22