Decision № 104337378, 17.05.2022, Odesa District Administrative Court

Справа № 420/26201/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 21 грудня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування рішення від 12.11.2021, в якій позивач просить суд:

1.Визнати протиправним та скасувати рішення Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області ХVI сесії VIII скликання від12.11.2021 року №999 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 »;

2.Визнати протиправним та скасувати рішення Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області Х сесії VIII скликання від 23.04.2021 року №396 «Про надання дозволу громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»;

3. Зобов`язати Вилківську міську раду Ізмаїльського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,1998 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що позивач звернулася до відповідача з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. До клопотання позивачки було додано графічні матеріали, з відображенням місцезнаходження бажаної ділянки та її розміру, копії паспорту та РНОКПП заявника, тобто було виконано всі вимоги ст.118 Земельного кодексу. Однак, 12 листопада 2021 року Вилківською міською радою Ізмаїльського району Одеської області XVI скликання було розглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відмова обґрунтована тим, що Вилківською міською радою було прийнято рішення за №396 від 23.04.2021 року «Про надання дозволу громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Позивач зазначає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянку, що не реалізований замовником протягом тривалого часу, що не є перешкодою у наданні такого дозволу іншим особам.

Вважаючи зазначені рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Ухвалою судді від 23 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвалою судді від 24 грудня 2021 року суд ухвалив прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 ; відкрити провадження у адміністративній справі; розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст.262 КАС України).

14.01.2022 до суду надійшло клопотання (вх.№ 3071/22) Вилківської міської ради проти розгляду справи порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 19.01.2022 року залишено без задоволення клопотання Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд зазначає, що копія ухвали від 24.12.2021 про відкриття провадження у справі була надіслана та доставлена Вилківській міській раді Ізмаїльського району Одеської області, про що зазначає сам відповідач в своєму клопотанні проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Однак, ні у визначений судом строк, ні станом на дату вирішення даної адміністративної справи відзиву на позовну заяву чи обґрунтованого клопотання про продовження строку для його подання до суду Вилківською міською радою не надано.

Частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

З урахуванням вищевикладеного, суд кваліфікує неподання відповідачем як суб`єктом владних повноважень відзиву на позовну заяву як визнання позову.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Вилківської міської ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 0,1998 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

До заяви позивачки було додано копія паспорту громадянки ОСОБА_1 та РНОКПП, графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки в М 1:800.

12 листопада 2021 року Вилківська міська рада Ізмаїльського району Одеської області на XVI сесії VІІІ скликання прийняла Рішення №999 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 », а саме вирішила відмовити громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,1998 га - для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з прийнятим рішенням Вилківської міської ради за № 396 від 23.04.21 року. При цьому, орган місцевого самоврядування керувався положеннями ст..ст. 12, 22, 33, 81, 116, 118 Земельного Кодексу України, ст. ст.. 19, 20, 22, 25, 50 Закону України «Про землеустрій» та ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

При цьому, 23 квітня 2021 року Рішенням Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області № 396 було надано:

1) громадянці ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за адресою: АДРЕСА_2 , б/н орієнтовною площею 0,0300 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

2) громадянці ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за адресою: АДРЕСА_2 , б/н орієнтовною площею 0,0900 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

3) громадянці ОСОБА_4 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за адресою: АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0,1000 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

4) громадянці ОСОБА_5 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за адресою: АДРЕСА_2 , б/н орієнтовною площею 0,0300 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Вважаючи рішення відповідача №396 та №999 протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», про що вказано у преамбулі до названого Закону.

Загальна компетенція сільських, селищних, міських рад визначена статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», за змістом частини першої якої ці ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною 1 статті 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно з ст.40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Пунктом «б» ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно п. «г» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

За змістом статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 Земельного кодексу України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст.118 Земельного кодексу України.

Згідно ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.7 ст.118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі, якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В той же час, визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог ч.2 ст.19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Суд зазначає, що звертаючись до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зацікавлена особа звертається до власника земельної ділянки - держави або територіальної громади (в особі відповідного органу).

У дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження.

Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

Відповідно до матеріалів справи, відповідачем не заперечується конституційне право позивачки щодо безоплатної передачі земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Як встановлено судом, відповідач в якості підстав обґрунтованості рішення №999 посилається на надані рішенням №396 від 23.04.2021 дозволи громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність по АДРЕСА_2 .

Разом з цим суд зазначає, що підставою відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку

Чинним законодавством не передбачена відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з наданням дозволу іншій особі або іншим особам.

Згідно висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянку, що не реалізований замовником протягом тривалого часу, не є перешкодою у наданні такого дозволу іншим особам (постанова від 02 квітня 2019 року по справі №825/644/16).

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що виходячи з приписів статей 116, 118 Земельного кодексу України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку, а отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду) (постанова від 27 березня 2018 року у справі №463/3375/15-а).

Законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані «відведення» та не передбачає відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку із наданням такого дозволу іншій особі.

(Позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року справа №818/1905/17).

Таким чином, рішення відповідача №999 від 12.11.2021 є протиправним та таким, що порушує права та законні інтереси позивачки.

Отже, на підставі викладеного, суд робить висновок, що рішення Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області ХVI сесії VIII скликання від 12.11.2021 року №999 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 » є протиправним та належить до скасування.

Разом з тим, виходячи з наведених положень законодавства суд не вбачає підстав, що свідчать про протиправність рішення відповідача №396 від 23.04.2021 року «Про надання дозволу громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Вказане рішення не може впливати на право позивачки також отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою або порушувати її права.

Позивачка жодним чином не обґрунтовує вказану вимогу та не наводить обставини і докази які вказують на протиправність вказаного рішення №396.

Таким чином, у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 396 від 23.04.2021 року слід відмовити.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно з рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №К (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Крім того, офіційне (легальне) визначення категорії «дискреційні повноваження» закріплено у Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, де під ними розуміється «сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту».

При цьому, дискреція, будучи видом повноваження адміністративного органу, надає останньому певний простір, оскільки він може здійснювати вибір між декількома допустимими під кутом зору закону (права) рішеннями.

З аналізу ч.7 ст.118 та ст.122 Земельного кодексу України суд робить висновок, що зазначені норми не передбачать альтернативу для обрання декількох варіантів прийняття рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Зокрема, вказані положення закону визначають, що у разі дотримання встановлених ними умов орган місцевого самоврядування зобов`язаний видати такий дозвіл. Тобто, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до ст.2 КАС України діяльність адміністративного суду спрямована на здійснення ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 245 КАС України серед інших повноважень суду, встановлює, що суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Адже реалізація суб`єктом влади своїх повноважень не повинна означати його свавілля, а навпаки - накладає на такий орган додатковий обов`язок щодо обґрунтування обраного ним способу дії з урахуванням критеріїв встановлених ч.2 ст.19 Конституції України.

Враховуючи неправомірну відмову відповідача у наданні дозволу для розробки проекту землеустрою, суд вважає за необхідне застосувати такий судовий захист як зобов`язання органу місцевого самоврядування повторно розглянути подану 06.10.2021 року заяву позивачки з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

При цьому, суд не вважає за доцільним зобов`язувати Вилківську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку відповідного проекту землеустрою, оскільки з матеріалів справи неможливо встановити чи відповідають пред`явлені позивачкою документи та наміри іншим земельним вимогам і нормативам, що діють в тій місцевості.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст.249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до часткового задоволення.

Відповідно до положень ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачкою при зверненні до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 2724,00 грн (а.с.14), проте, у позовній заяві заявлено дві вимоги немайнового характеру.

У зв`язку з частковим задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області ХVI сесії VIII скликання від 12.11.2021 року № 999 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 ».

Зобов`язати Вилківську міську раду Ізмаїльського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.10.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 0,1998 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач Вилківська міська рада Ізмаїльського району Одеської області (вул. Моряків-Десантників, буд. 18, м. Вилкове, Ізмаїльський район, Одеська область, 68355, код ЄДРПОУ 40594334);

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 );

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 );

ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 );

ОСОБА_5 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

СуддяОлена СКУПІНСЬКА