Decision № 104173349, 03.05.2022, Lviv District Administrative Court

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2022 року справа №380/19798/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судового засідання Рехліцький Р.Р.

розглянувши у письмовому провадженні у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області про визнання протиправних дій, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області в якому просить:

визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати судді Жовківського районного суду Львівської області суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік;

стягнути суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно у розмірі 113385 грн. 07 коп.;

звернути рішення до негайного виконання в частині присудження виплати суддівської винагороди в межах стягнення суми за один місяць (з утриманням із цієї суми податків та обов`язкових платежів).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідачі мали керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів». При цьому, застосування ст.29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України. Питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що в свою чергу виключає можливість застосовувати інші закони до правовідносин щодо суддівської винагороди. Стверджує, що загальна сума недоплати внаслідок обмеження суддівської винагороди йому складає 113385 грн. 07 коп.

У своїх запереченнях Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області посилається на те, що нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежується максимальним розміром 47230 грн. на місяць. Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, що відбулось 24.04.2020 року, за результатами якого було прийняте відповідне рішення від 24.04.2020 року №22. З огляду на те, що складові суддівської винагороди визначені статтею 135 Закону окремо не підлягають скороченню, а Законом №553-ІХ не визначено відповідної процедури, розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Крім того, положеннями статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» та п.10 Прикінцевих положень Закону №553-ІХ не вносяться зміни до умов оплати праці, а тому попередження працівників про запровадження нових або зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується. Стверджує, що дія частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» втратила чинність 28.08.2020 року. Таким чином, у період з 18.08.2020 року до 28.08.2020 року вказані положення були чинними і на підставі них судом здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. Вказує, що рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020 року не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення та не є підставою для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до ст.135 Закону з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року. Окрім того, Територіальне управління не є розпорядником коштів за бюджетною програмою КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

У своєму відзиві Державна судова адміністрація України вказує, що оскільки позивач є суддею Жовківського районного суду Львівської області та перебуває із зазначеним судом у трудових відносинах, саме Територіальне управління як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує та виплачує йому суддівську винагороду. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню за КПКВК «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», за КУКВ «Заробітна плата» у сумі 281505 грн. 90 коп., відкриті у повному обсязі. Стверджує, що Територіальне управління як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати.

Ухвалою суду від 17.11.2021 року відкрито спрощене позовне провадження.

Ухвалою суду від 17.01.2022 року справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 15.03.2022 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 14.04.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, судом встановлено такі обставини.

Указом Президента України №802/2003 року від 04.08.2003 року позивача призначено у межах п`ятирічного строку на посаду судді Жовківського районного суду Львівської області.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 08.10.2009 року №1632-VI позивача обрано на посаду судді безстроково Жовківського районного суду Львівської області.

Наказом Жовківського районного суду Львівської області №28/К від 24.03.2016 року позивачу з 24.03.2016 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 50% від посадового окладу відповідно до стажу роботи, що дає право на отримання доплати, який станом на 24.03.2016 року становить 20 років 00 місяців 00 днів.

Наказом Жовківського районного суду Львівської області №1 від 24.03.2021 року позивачу з 24.03.2021 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 60% від посадового окладу відповідно до стажу роботи, що дає право на отримання доплати, який станом на 24.03.2021 року становить 25 років 00 місяців 00 днів.

05.08.2021 року позивач звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області із заявою, в якій зазначив, що згідно даних (лист №02-1577/21 від 16.07.2021 року, який міститься в матеріалах справи) про нараховану та виплачену суддівську винагороду в розрізі нарахувань та утримань за період з 01.04.2020 року по 30.09.2020 року вбачається, що йому нараховано суддівську винагороду в розмірі 517 214 грн. 93 коп. Окрім того, за вказаний період суддівська винагорода йому виплачувалась не у повному обсязі, а саме була нарахована та виплачена із застосуванням щомісячного обмеження сумою 47320 грн. 00 коп. згідно із ч.3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». При цьому, просив здійснити виплату недоотриманої винагороди відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за вказаний період, що становить 113385 грн. 07 коп. із відповідними відрахуваннями з вказаної суми.

Листом №02-1854/21 від 30.08.2021 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області повідомило позивача, що нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежується максимальним розміром 47230 грн. 00 коп. на місяць. Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня в період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року було зобов`язане здійснювати виплату суддівської винагороди із застосуванням обмежень встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ).

Відтак, правових підстав для перерахунку та виплати недоотриманої частини суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року немає.

Не погодившись із такою відповіддю позивач звернувся до суду із даним позовом.

Змістом спірних правовідносин є обмеження суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року розміром 47230 грн. 00 коп. на місяць.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам судом враховано таке.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 135 цього Закону визначено, що винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (частина дев`ята статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що законодавець для виключення можливості зміни та обмеження суддівської винагороди визначив розмір суддівської винагороди Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що унеможливлює вплив на судову владу через інші законодавчі акти.

З 12 березня 2020 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на території України установлено карантин.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зміни до якого набрали чинності 18 квітня 2020 року, доповнено статтею 29, якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження, продовжується у цій статті, не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, рішення Ради суддів України від 24 квітня 2020 року № 22, листа Державної судової адміністрації України від 29 квітня 2020 року №10-8610/20 з 18 квітня 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховувались у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Згідно роз`яснень Мінекономіки від 23 квітня 2020 року № 3502-06/26135-01 не враховуються у максимальному розмірі заробітної плати суми: допомоги по тимчасовій непрацездатності; допомоги на оздоровлення при наявності щорічної відпустки (грошової допомоги державним службовцям відповідно до статті 57 Закону України «Про державну службу»); матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; оплати щорічної відпустки; компенсаційні виплати при звільнення; вихідна допомога.

У постанові від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виплаті суддівської винагороди у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року, усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» яким цей Закон доповнено статтею 29.

Зокрема, вказаною постановою врегульовано питання який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди, а саме зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який, з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання, є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з квітня по травень 2020 року не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.

Відтак, будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на таке.

Для правовідносин у сфері організації судової влади щодо забезпечення суддівської винагороди Закон України «Про судоустрій і статус суддів» є спеціальним, а отже, його норми мають пріоритет над іншими нормативно-правовими актами.

При цьому норми Конституції України є нормами прямої дії, тому при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо у тих випадках, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).

Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України.

Цей закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 3 березня 2021 року у справі №340/1916/20.

Зміни до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка визначає розмір суддівської винагороди, не вносилися, а тому законних підстав для застосування обмежень розміру суддівської винагороди, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не існувало.

Крім того, Конституційний Суд України у своїх висновках, викладених у рішеннях від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 та від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, вказував на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у вигляді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Наведений аналіз дозволяє суду прийти до висновку, що позивача було протиправно обмежено у праві на отриманні належного розміру суддівської винагороди.

При цьому, при обранні способу захисту порушеного права слід врахувати таке.

Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в редакції яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року обмежено саме нарахування суддівської винагороди.

Як наслідок суддівська винагорода понад 10 розмірів мінімальної заробітної плати не нараховувалась.

При цьому, такий спосіб захисту як стягнення відповідної суми допускається у тих спорах де суми вже визначені (нараховані) та не є спірними.

Наведене дозволяє прийти до висновку, що такий спосіб захисту порушеного права як стягнення суддівської винагороди є передчасним, оскільки згадана винагорода не нараховувалась, а тому у задоволенні вимоги про стягнення суми належить відмовити.

На переконання суду, правильним та ефективним способом захисту порушених прав у спірних правовідносинах буде зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду, а тому у відповідності до вимог ч.2 ст.9 КАС України слід вийти за межі позовних вимог.

З приводу ефективності такого способу захисту додатково слід зазначити наступне.

Головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів крім Верховного Суду, згідно п.2 ч.3 ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є Державна судова адміністрація України.

Відтак, відповідні місцеві господарські та адміністративні суди, суди апеляційної інстанції, територіальні управління Державної судової адміністрації України є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня (ч.1 ст.22 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Виплата суддівської винагороди із застосуванням обмежень, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу, що свідчить про безпосередню участь ДСА України у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.

Відтак, саме ДСА України допустила протиправні дії.

Враховуючи наведені положення статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, можна прийти до висновку, що головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є Державна судова адміністрація України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, а тому саме ДСА України, як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей.

При цьому, у відповідності до положень статей 151 та 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статей 34 і 35 Бюджетного кодексу України лише головні розпорядки наділені таким бюджетним повноваженням як підготовка, розроблення та подання бюджетного запиту на отримання коштів з Державного бюджету України. Розпорядники нижчого рівня такими повноваженнями не наділені і діють лише в межах наданих коштів.

Як наслідок, з метою ефективного захисту прав позивача на отримання суддівської винагороди та дотримання при цьому балансу на отримання суддівської винагороди всіма суддями відповідного суду протягом бюджетного року, до процедур з виплати такої винагороди саме Державна судова адміністрація України повинна виділити кошти на виплату такої винагороди.

Крім того, такий спосіб захисту як нарахувати та виплатити у спірних правовідносинах визнано належним у постанові Верховного Суду 24 вересня 2021 року справа № 440/3656/20.

Крім того, у відповідності до положень п.1 ч.6 ст.246 КАС України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строки виконання рішення.

Враховуючи кількісний склад взаємопов`язаних суб`єктів, які задіяні у виплаті суддівської винагороди, про що зазначалось вище, суд вважає за необхідне встановити, порядок і строки виконання рішення.

При цьому, суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що правовий інститут заробітної плати чи то суддівської винагороди, грошового забезпечення передбачає виплату саме роботодавцем або особою яка здійснює виплату. У спірних правовідносинах це Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області.

З огляду на викладене, суд вважає що позов належить задовольнити в частині протиправності дій Державної судової адміністрації України в обмеженні обсягу видатків Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області на виплату позивачу суддівської винагороди. В іншій частині у задоволенні позову слід відмовити та вийти за межі позовних вимог.

Також, з урахуванням того, що судом не присуджувалась виплата, в силу положень ст.371 КАС України, відсутні підстави для звернення рішення суду до негайного виконання.

Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі не підлягають стягненню зі сторін спору.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України в обмеженні обсягу видатків Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області на виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України (адреса: м.Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) та Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (адреса: м.Львів, вул.Драгоманова, 25) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в такому порядку:

Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Львівській області, протягом десяти днів з моменту набранням рішенням законної сили, нарахувати на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року та звернутись до Державної судової адміністрації України для забезпечення фінансування такої виплати;

Державній судовій адміністрації України, протягом місяця з дня отримання нарахованої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Львівській області недоотриманої суддівської винагороди ОСОБА_1 , забезпечити фінансуванням таку виплату;

Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Львівській області, протягом десяти днів з моменту отримання фінансування, виплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.Я.Мартинюк