Decision № 104156594, 06.12.2021, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2021 року Справа № 160/386/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11.01.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Індустріальним РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 02.08.2002 року, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ), згідно з заявою від 09.12.2020 року за вх.№15718, поданою через особистий кабінет порталу електронних послуг Пенсійного фонду України (portal.pfu.gov.ua);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) призначити та виплачувати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Індустріальним РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 02.08.2002 року, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) згідно з заявою від 09.12.2020 року за вх.№15718, поданою через особистий кабінет порталу електронних послуг Пенсійного фонду України (portal.pfu.gov.ua), пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, із врахуванням страхового стажу за період з 01.09.1985 року по 01.07.1986 року, пільгового стажу за період роботи з 01.01.2008 року по 24.11.2011 року, та з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, починаючи з 09 грудня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 09 грудня 2020 року ОСОБА_1 через особистий кабінет веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України (portal.pfu.gov.ua) звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, проте, 14.12.2020р. отримала електронне повідомлення про відмову у призначенні пенсії, без зазначення будь-яких підстав для цього, у зв`язку із чим 16.12.2020р. представником позивача було надіслано адвокатський запит до відповідача з вимогою зазначити підстави відмови у призначенні позивачеві пенсії. У відповідь на адвокатський запит представника позивача відповідачем надано лист від 21.12.2020р. №0400-010303-8/122950, яким повідомлено про те, що підставою для відмови у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах стала відсутність необхідного пільгового стажу, при цьому, пенсійним органом не враховано до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.091985р. по 01.07.1986р., оскільки в дипломі по-батькові позивача на українській мові не відповідає її паспортним даним, а в уточнюючій довідці від 25.05.2020р. №02-83 на печатці неможливо прочитати назву навчального закладу; до пільгового стажу за Списком №2 не враховано фактично відпрацьований час за період роботи з 01.01.2008р. по 24.11.2011р., оскільки згідно з пільговою довідкою від 25.09.2017р. №2027/42л є розрив між наказами про атестацію робочих місць. Проте, позивач не погоджується з такою позицією відповідача, оскільки вищевказаний пільговий стаж роботи ОСОБА_1 підтверджується наданими відповідачу документами, а саме: трудовою книжкою з усіма належними записами, уточнюючими довідками про стаж роботи у важких та шкідливих умовах праці з відмітками про атестацію робочих місць, виданими на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2014р. у справі №199/8162/14-ц, та самим цим рішенням суду, яким, зокрема, встановлено, що у період з 14.09.2000р. по 14.09.2012р. позивач працювала на посаді, що передбачена Списком №2, та яке є преюдиційним під час розгляду цієї справи в силу приписів ст.78 КАС України. Також підтверджений належним чином, на думку позивача, період її навчання Львівському СПТУ-52 з 01.091985р. по 01.07.1986р., оскілки відповідачу надавався Диплом №549238 від 02.07.1986р. та довідка ДНЗ «Львівське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту», якою підтверджено навчання ОСОБА_2 в СПТУ-52 (попередня назва ДНЗ «ЛМВПУЗТ»). Однак, відповідач безпідставно не взяв до уваги вищевказані документи при вирішенні питання про призначення позивачеві пенсії, а також не здійснив самостійно жодних дій щодо витребування необхідних документів від установи та підприємства, де навчався та працював позивач, з метою з`ясування необхідних та спірних відомостей. Отже, відповідач діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством, що, в свою чергу, зумовило звернення позивача до суду із цим позовом. Також позивач наголошував, що пенсійний орган при розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії має врахувати положення рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1/-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) та застосувати приписи пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р.), згідно з якою позивач мала право виходу на пенсію за віком на пільгових умовах ще в 50,5 років, тобто з 06.07.2018р., однак, при попередньому зверненні ОСОБА_1 у березні 2020 року з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідач протиправно визначив датою набуття позивачем права на таку пенсію досягнення нею 53 років відповідно до приписів п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», хоча при такому підході відповідачем віддано перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства та залишив поза увагою вищевказане рішення Конституційного Суду України, що є неприпустимим.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/386/21 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з 01.02.2021 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Також вказаною ухвалою суду витребувано у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області завірену належним чином копію відмови, винесеної за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за вх.№15718, поданої через особистий кабінет порталу електронних послуг Пенсійного фонду України (portal.pfu.gov.ua); завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ).

11 лютого 2021 року до канцелярії суду від ОСОБА_1 надійшла заява про зміну (доповнення) предмету позову в адміністративній справі №160/386/21.

18 лютого 2021 року на електронну пошту суду, з наступним наданням 23 лютого 2021 року оригіналу до канцелярії суду, надійшов відзив ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що з урахуванням поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 документів, ОСОБА_1 враховано страховий стаж по 06.09.2020р. у кількості 27 років 05 місяців 23 дня, в тому числі пільговий стаж за Списком №2 07 років 03 місяці 22 дня, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому, до пільгового стажу за Списком №2 неможливо зарахувати фактично відпрацьований позивачем час за період роботи з 01.01.2008р. по 24.11.2011р., оскільки згідно з пільговою довідкою від 25.09.2017р. №2027/42л є розрив між наказами про атестацію робочих місць. Водночас, відповідно до приписів п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні пенсії за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 (далі Порядок №383), передбачено, що до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року. Також до страхового стажу ОСОБА_1 неможливо врахувати період її навчання з 01.091985р. по 01.07.1986р., оскільки в дипломі по-батькові позивача на українській мові не відповідає її паспортним даним, а в уточнюючій довідці від 25.05.2020р. №02-83 на печатці неможливо прочитати назву навчального закладу. Крім цього, відповідач зауважував, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач набуде лише при досягненні віку 53 роки, як то передбачено п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі Закон №1058-IV). Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) та втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ). У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017р. №2148-VІІІ (далі-Закон №2148), який набрав чинності 11.10.2017р., було внесено зміни до багатьох законодавчих актів, зокрема, Закон №1058-IV було доповнено розділом ХІV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян», в якому виділена окрема стаття 114, що включила в себе всі категорії громадян, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників, в тому числі, і за Списком №2. Отже, починаючи з 01.10.2017р. зниження пенсійного віку громадянам, які працювали за Списком №1 та Списком № 2, відбувається виключно на підставі статті 114 Закону №1058-IV, яка, на відміну від статті 13 Закону №1788-ХІІ, не була визнана неконституційною. Отже, відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Розділу XIV-1 Закону України №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 53 роки - з 01 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року. Також відповідач вказує на те, що Закон від 03.10.2017 №2148-VIII набрав чинності 11.10.2017 року, а тому досягти віку, передбаченого Законом №1788-XII для призначення пенсії особі необхідно було до 11.10.2017 року. При цьому, Закон №1058-IV, як спеціальний закон, є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 з моменту набрання законної сили Законом від 03.10.2017 №2148-VIII з 11.10.2017, а тому рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 у справі №1-5/2018 (746/15) впливає лише на осіб, у яких право на призначення пенсії на пільгових умовах виникло до 11.10.2017р. Отже, у зв`язку із недосягненням позивачем передбаченого законом віку та пільгового стажу роботи на дату звернення з заявою про призначення пенсії, ОСОБА_1 правомірно та обґрунтовано відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Зважаючи на викладене, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області діяло у спосіб та у порядок, визначеному чинним законодавством, а отже позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року відмовлено у прийнятті до розгляду заяви ОСОБА_1 про зміну (доповнення) предмету позову в адміністративній справі №160/386/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року зупинено провадження в адміністративній справі №160/386/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії до набрання законної сили рішенням Верховного Cуду у зразковій адміністративній справі №360/3611/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/32/20).

11 березня 2021 року до канцелярії суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останнім викладено позицію, аналогічну висловленій у позовній заяві.

02 червня 2021 року на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі у справі №160/386/21, яке обґрунтовано тим, що згідно Єдиного державного реєстру судових рішень, 21 квітня 2021 року адміністративна справа №360/3611/20 була розглянута Касаційним адміністративним судом Верховного Суду та позовні вимоги Особи-1 у вищевказаній справі були задоволені в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року в задоволенні клопотання представника позивача про поновлення провадження в адміністративній справі №160/386/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії було відмовлено.

24 листопада 2021 року від представника позивача до суду надійшло клопотання, в якому останній просив суд поновити провадження у справі №160/386/21, у зв`язку із усуненням обставин, що раніше зумовили його зупинення, а саме: рішення Верховного Суду від 21.04.2021 по зразковій справі №360/3611/20 набрало законної сили 03.11.2021 року внаслідок ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 03.11.2021 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року клопотання представника позивача про поновлення провадження в адміністративній справі №160/386/21 задоволено, поновлено провадження в адміністративній справі №160/386/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та продовжено розгляд справи №160/386/21 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

При цьому, ч.2 ст.263 КАС України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09.12.2020р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулась через особистий кабінет веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України (portal.pfu.gov.ua) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

На час звернення ОСОБА_1 до відповідача за призначенням пенсії їй виповнилося 52 роки.

За результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 09.12.2020р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області 14.12.2020р. повідомило ОСОБА_1 електронним листом через особистий кабінет веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України про прийняття рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії, без зазначення підстав прийняття такого рішення.

16.12.2020р. представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом за вих.№22 від 15.12.2020р., в якому просив повідомити причини відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі заяви від 09.12.2020р.

Листом №0400-010303-8/122950 від 21.12.2020р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області повідомило представника позивача, про те, що, з урахуванням поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 документів, ОСОБА_1 враховано страховий стаж по 06.09.2020р. у кількості 27 років 05 місяців 23 дня, в тому числі пільговий стаж за Списком №2 07 років 03 місяці 22 дня. При цьому, відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Розділу XIV-1 Закону України №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону №1058-IV: жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку і з відсутністю необхідного пільгового стажу та пенсійного віку. При цьому, до пільгового стажу за Списком №2 неможливо зарахувати фактично відпрацьований позивачем час за період роботи з 01.01.2008р. по 24.11.2011р., оскільки згідно з пільговою довідкою від 25.09.2017р. №2027/42л є розрив між наказами про атестацію робочих місць. Для зарахування до пільгового стажу періоду роботи за професією чи посадою, яка не була атестована відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992р. №442, немає підстав. Також неможливо врахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її навчання з 01.091985р. по 01.07.1986р., оскільки в дипломі по-батькові позивача на українській мові не відповідає її паспортним даним, а в уточнюючій довідці від 25.05.2020р. №02-83 на печатці неможливо прочитати назву навчального закладу.

Незгода позивача з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а також із не зарахуванням спірних періодів навчання та роботи до її страхового та пільгового стажу, зумовила звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно з п. б ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

При цьому, ст.13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону №1788-ХІІ до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті б для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення статтю 13 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, пунктом б якої, зокрема, передбачено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, у Законі №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті „б- - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Крім того, п. б ст.13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено запровадження правил поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких, зокрема, припадали на період з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року, набували право на пенсію по досягненню 53 років 6 місяців.

Таким чином, статтею 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений п. б ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення віковий ценз для жінок з 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.

Закон України від 02.03.2015р. №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.

При цьому з 01.01.2004р. набрав чинності Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058-IV), який відповідно до його Преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Пунктом 16 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Абзацом 2 пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, і після набуття чинності нормами Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались п. б ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII (до 11.10.2017р.), яким текст Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому, Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII у новій редакції також викладений п.2 розділу XV Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.

Відтак, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п.б ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.

Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 року №213-VIII.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 53 роки за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, такі обов`язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.

Відповідачем у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.

Як встановлено судом, позивач на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії 09.12.2020р. досягла 52 річного віку, відтак, доводи пенсійного органу про відсутність у ОСОБА_1 необхідного пенсійного віку на момент її звернення з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 є безпідставними, а рішення про відмову у призначенні пенсії з підстави недосягнення необхідного пенсійного віку протиправним.

Судом також встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії та доданих до неї документів відповідачем враховано ОСОБА_1 страховий стаж по 06.09.2020р. у кількості 27 років 05 місяців 23 дня, в тому числі пільговий стаж за Списком №2 07 років 03 місяці 22 дня.

При цьому, до пільгового стажу позивача за Списком №2 відповідачем не зараховано фактично відпрацьований ОСОБА_1 час за період роботи з 01.01.2008р. по 24.11.2011р., з посиланням на те, що згідно з пільговою довідкою від 25.09.2017р. №2027/42л є розрив між наказами про атестацію робочих місць.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Так, згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За приписами пункту 20 вказаного Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.

Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 року за № 1451/11731 (далі - Порядок № 383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.

До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 року.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Як слідує з трудової книжки серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 , з 18.07.1989р. ОСОБА_1 прийнята на роботу до Дніпропетровського вагоноремонтного заводу ім. С.М. Кірова (на теперішній час ПАТ «Дніпровагонрембуд»).

З 14.09.2000р. по 14.09.2012р. позивач працювала за професією «формувальник склопластикових виробів 2 розряду деревообробного цеху» (записи №10-№14 у трудовій книжці).

Також у трудовій книжці позивача містяться записи про атестацію вказаного робочого місця та встановлення права на пільгову пенсію за Списком №2 згідно з наказом №400 від 22.10.2002р. та згідно з наказом №406 від 25.11.2011р.

При цьому, професія «формувальник склопластикових виробів» передбачено поз.10Б розділу Х «Хімічне виробництво» Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003р. №36, що була чинна станом на період роботи ОСОБА_1 , зокрема, з 01.01.2008р. по 24.11.2011р.

Отже, протягом періоду з 01.01.2008р. по 24.11.2011р. позивач займала робоче місце, що передбачено переліком робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад, працівникам яких надається право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2.

При цьому, роботодавцем позивача - ПАТ «Дніпровагонрембуд» видавалися уточнюючі довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Судом встановлено, що у 2014 році ОСОБА_1 зверталася з позовною заявою до ПАТ «Дніпровагонрембуд», де третьою особою було Управління Пенсійний фонд України в Індустріальному районі м. Дніпропетровську, про встановлення права на пільгову пенсію, зобов`язання видати виправлену, із врахуванням певного періоду уточнюючу довідку щодо наявності трудового стажу для призначення пільгової пенсії за відсутності відповідних записів у трудовій книжці.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2014р. у справі №199/8162/14-ц (№2/199/3521/14) позов ОСОБА_1 до ПАТ «Дніпровагонрембуд» було задоволено та визнано, що ОСОБА_1 в період з 14 вересня 2000 року по 14 вересня 2012 року працювала формувальником склопластикових виробів 2 розряду в Публічному акціонерному товаристві «Дніпропетровський завод по ремонту та будівництву пасажирських вагонів» (ЄДРПОУ 00554514) та має право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а також зобов`язано Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський завод по ремонту та будівництву пасажирських вагонів» (ЄДРПОУ 00554514) видати ОСОБА_1 виправлену, із врахуванням періоду роботи з 01 листопада 2009 р. по 24 листопада 2011 р., уточнюючу довідку щодо наявності трудового стажу для призначення пільгової пенсії за відсутності відповідних записів у трудовій книжці.

Вказане рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2014р. у справі №199/8162/14-ц (№2/199/3521/14) набрало законної сили 08.12.2014р.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання означеного рішення ПАТ «Дніпровагонрембуд» були видані оновлені уточнюючі довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 25.09.2017р. №2027/41л, №2027/42л та №2027/43л, згідно з якими ОСОБА_1 працювала, зокрема, протягом періоду з 01.01.2008р. по 24.11.2011р. працювала повний робочий день за професією, посадою «формувальник склопластикових виробів», яка передбачена поз.10Б розділу Х «Хімічне виробництво» Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003р. №36; атестація робочого місця формувальника склопластикових виробів проведена первинно згідно з наказом №400 від 22.10.2002р., узгоджена з Головним експертом з праці 01.11.2002р.; наступна атестація робочого місця проведена згідно з наказом №406 від 25.11.2011р., узгоджена з Головним експертом з праці 02.12.2011р.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем надавались відповідачу вищевказані уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

При цьому, вищевказаним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2014р. у справі №199/8162/14-ц (№2/199/3521/14), яке набрало законної сили, встановлено, що атестація робочих місць за умовами праці на ПАТ «Дніпровагонрембуд» не була проведена у встановлений законом термін у зв`язку з неритмічною роботою, відсутністю об`ємів виробництва та важким фінансово-економічним становищем підприємства.

Як встановлено судом, в якості підстави для відмови у зарахуванні до пільгового стажу за Списком №2 спірного періоду роботи позивача в ПАТ «Дніпровагонрембуд» з 01.01.2008р. по 24.11.2011р. відповідачем зазначено, що цей період роботи до пільгового стажу за Списком №2 не зараховано, оскільки за цей період підприємством не проведено атестацію робочих місць.

Суд критично ставиться до означеної позиції відповідача, оскільки на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації (в тому числі чергової) робочих місць за умовами праці.

Обов`язок щодо проведення атестації робочих місць законодавцем покладено на керівників підприємств.

Суд вважає за необхідне зауважити, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання.

Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 чи Списку 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Матеріалами справи підтверджено, що робоче місце за професією, посадою «формувальник склопластикових виробів» було атестовано підприємством первинно згідно з наказом №400 від 22.10.2002р. та дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2, при цьому, наступна атестація цього робочого місця проведена згідно з наказом підприємства №406 від 25.11.2011р.

Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що після закінчення п`ятирічного строку дії результатів атестації цього робочого місця, проведеної первинно 22.10.2002р., з 01.01.2008р. та до 24.11.2011р., а також після затвердження чергової після неї атестації 25.11.2011р. умови праці робочого місця за професією, посадою «формувальник склопластикових виробів» змінювались.

Отже, результати атестації робочих місць за умовами праці, проведеної 22.10.2002р. були в установленому порядку продовжені на весь міжатестаційний спірний період з 01.01.2008р. по 24.11.2011р. та робоче місце позивача формувальник склопластикових виробів» за умовами та характером праці в цей період під час проведення чергової атестації не змінювалось, що підтверджено результатами наступної атестації робочих місць, проведеної 25.11.2011р.

Наведені обставини відповідачем не спростовані.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що пільговий стаж роботи позивача в період з 01.01.2008р. по 24.11.2011р. за професією, посадою «формувальник склопластикових виробів» згідно зі Списком №2 підтверджується результатами атестацій робочих місць, затверджених згідно з наказами підприємства №400 від 22.10.2002р. та №406 від 25.11.2011р. і дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2.

Несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадина його конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

З урахуванням викладеного, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника, при цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Викладене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а.

Правова позиція щодо необхідності включення до пільгового стажу періоду роботи на посадах, що надають право на призначення пенсії на пільгових умовах, у випадках порушення термінів проведення чергової атестації підприємством-роботодавцем неодноразово висвітлювалась Верховним Судом.

Зокрема, у постанові від 16.09.2014 року (справа №21-307а14) Верховний Суд зазначив, що аналіз положень Порядку проведення атестації та розроблених на виконання цієї постанови Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 року № 41, дає підстави вважати, що якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений Верховним Судом і у постановах від 21.02.2018 року у справі №352/547/16-а (К/9901/20098/18) та від 03.05.2018 року у справі № 352/1840/14-а (К/9901/5403/18).

За таких обставин, суд вважає безпідставним не зарахування відповідачем до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоду роботи ОСОБА_1 з 01.01.2008р. по 24.11.2011р. в ПАТ «Дніпровагонрембуд» з причини відсутності відомостей про проведення чергової атестації її робочого місця в цей період.

З огляду на наведене та зважаючи на встановлення судом, що позивач на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії 09.12.2020р. досягла 52 річного віку, що є достатнім пенсійним віком у розумінні приписів пункту "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020р.), та мала загальний страховий стаж понад 25 років, з яких відповідачем визначено стаж роботи за Списком №2 07 років 03 місяці 22 дня, при цьому, до пільгового стажу позивача за Списком №2 відповідачем протиправно не було зараховано період з 01.01.2008р. по 24.11.2011р. (понад 3 роки), що у сукупності становить пільговий стаж за Списком №2 понад 10 років, суд доходить висновку про протиправність та необґрунтованість рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 на підставі її заяви від 09.12.2020 року (вх.№15718), поданої через особистий кабінет порталу електронних послуг Пенсійного фонду України (portal.pfu.gov.ua), з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку 53 роки, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV та відсутність необхідного пільгового стажу, а, отже, відповідно про скасування цього рішення і задоволення позовних вимог в цій частині.

Також протиправною є відмова відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її навчання з 01.09.1985р. по 01.07.1986р., з посиланням на те, що в дипломі позивача її по-батькові зазначене на українській мові не відповідає її паспортним даним, а в уточнюючій довідці від 25.05.2020р. №02-83 на печатці неможливо прочитати назву навчального закладу, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При цьому п. «д» ч.3 ст.56 Закону №1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Як зазначалося вище, згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ та ст.48 КЗпП України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно із пунктом 8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Пунктом 26 Порядку передбачено, що якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж, не збігаються з ім`ям, по батькові та прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як слідує з трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 вона видана на ім`я (далі мовою оригіналу) « ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

Згідно з першим записом трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 остання у період з 01.09.1985 року по 01.07.1986 року навчалася у Львівському СПТУ-52 (запис внесено на підставі Диплому №549238).

Вказаний запис в трудовій книжці є чітким та не містить жодних виправлень чи неточностей.

Судом встановлено та сторонами визнається, що позивачем було надано до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області трудову книжку серії НОМЕР_3 , а також копія Диплому № НОМЕР_4 на підтвердження періоду навчання у Львівському СПТУ-52 для зарахування його до страхового стажу.

При цьому, дослідивши вищевказаний Диплом №549238 від 02.07.1986р., реєстраційний номер 3143, суд встановив, що в ньому зазначено російською мовою, що його видано: « ОСОБА_5 , в том, что она 1 сентября 1985 года поступила в Львовское среднее профессионально-техническое училище №52 и 1 июля 1986 года окончила полный курс среднего профессионально-технического училища на базе среднего образования по профессии проводник пассажирских вагонов (международного сообщения)».

Водночас, в тій частині Диплому №549238 від 02.07.1986р., реєстраційний номер 3143, яка викладена українською мовою, зазначено, що його видано « ОСОБА_2 , в тому що вона з 01.09.1985 року вступила до Львівського середнього професіонально-технічного училища №52 і 01.07.1986 року закінчила повний курс середнього професійно-технічного училища на базі середньої освіти за професією провідник пасажирських вагонів (міжнародного сполучення)».

Також судом досліджено паспорт позивача серії НОМЕР_1 , виданий Індустріальним РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 02.08.2002р., та встановлено, що на його 2 сторінці прізвище, ім`я та по батькові позивача в російському варіанті зазначено як « ОСОБА_6 ».

Таким чином, зазначене в Дипломі №549238 від 02.07.1986р., реєстраційний номер НОМЕР_5 , прізвище, ім`я та по батькові позивача в російському варіанті « ОСОБА_5 » повністю збігається з прізвищем, ім`ям та по батькові позивача, зазначеним також на російській мові в оригіналі її трудової книжки серії НОМЕР_3 , в які вказано, що вона видана на ім`я (далі мовою оригіналу) « ОСОБА_4 », а також з ім`ям та по батькові позивача, зазначеним також на російській мові в оригіналі її паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Індустріальним РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 02.08.2002р.

Отже, жодних розбіжностей у по батькові позивача, вказаному у трудовій книжці та у дипломі немає, бо у трудовій книжці ПІБ позивача викладено саме російською мовою, перекладу її прізвища на українську мову трудова книжка серії НОМЕР_3 не містить, а російський варіант по батькові позивача, вказаний і в трудовій книжці, і в дипломі, і в паспорті є однаковим, тому посилання відповідача на розбіжності у написанні по батькові позивача є безпідставними.

Крім цього, суд наголошує на тому, що відповідно до проаналізованого чинного законодавства основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і лише за відсутності у трудовій книжці, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи (навчання), на підтвердження таких періодів приймаються інші документи, що уточнюють спірні моменти.

У даному випадку в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 містяться всі необхідні відомості про спірний період навчання з 01.09.1985 року по 01.07.1986 року в Львівському середньому професіонально-технічному училищі №52 (запис №1), які є чіткими та не мають виправлень.

Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду навчання) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду навчання позивачки до її страхового стажу, що враховується для призначення пенсії.

Крім цього, судом також встановлено, що на підтвердження спірного періоду навчання позивачем разом із заявою про призначення пенсії подавалася відповідачу довідка від 25.05.2020р. №02-83, видана за підписом директора ДНЗ «Львівське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту», згідно з якою ОСОБА_2 дійсно навчалася у Львівському СПТУ-52 (сьогодні ДНЗ «ЛМВПУЗТ»).

Також судом встановлено, що згідно зі Свідоцтвом про укладення шлюбу ІV НОМЕР_6 (далі мовою оригіналу « ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заключила брак с ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , и после заключения брака жене присвоена фамилия ОСОБА_8 ».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи зараховувати періоди навчання позивача у Львівському СПТУ-52 з 01.09.1985р. по 01.07.1986р. до її страхового стажу, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому така відмова є протиправною.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 згідно з заявою від 09.12.2020 року за вх.№15718, поданою через особистий кабінет порталу електронних послуг Пенсійного фонду України (portal.pfu.gov.ua), пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, із врахуванням страхового стажу за період з 01.09.1985 року по 01.07.1986 року, пільгового стажу за період роботи з 01.01.2008 року по 24.11.2011 року, та з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, починаючи з 09 грудня 2020 року, суд зазначає таке.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах лише через недосягнення пенсійного віку та відсутність необхідного пільгового стажу, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії необхідного пенсійного віку досяг та мав необхідний пільговий стаж за Списком №2, бо відповідач протиправно визначив такий стаж лише у кількості 07 років 03 місяці 22 дня, безпідставно не зарахувавши до нього період роботи з 01.01.2008р. по 24.11.2011р. (понад 3 роки), що у сукупності становить пільговий стаж за Списком №2 понад 10 років, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачеві.

Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, при цьому, судом встановлено протиправність відмови відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період її навчання в Львівському СПТУ-52 з 01.09.1985 року по 01.07.1986 року та зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №2 позивача період її роботи з 01.01.2008 року по 24.11.2011 року в ПАТ «Дніпровагонрембуд», а також протиправність відмови у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та наявність у позивача права на призначення такої пенсії, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивача період її навчання в Львівському СПТУ-52 з 01.09.1985 року по 01.07.1986 року та зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №2 позивача періоду її роботи з 01.01.2008 року по 24.11.2011 року в ПАТ «Дніпровагонрембуд», а також зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, 05.01.2018р., а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 09.12.2020р., тобто у строк більший, ніж три місяці з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня такого звернення, а саме: з 09.12.2020р.

З огляду на означене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виник обов`язок призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 09.12.2020 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», із зарахуванням до страхового стажу позивача періоду навчання в Львівському СПТУ-52 з 01.09.1985 року по 01.07.1986 року, та з зарахуванням до пільгового стажу роботи за Списком №2 періоду роботи з 01.01.2008 року по 24.11.2011 року і з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити в повному обсязі.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 908,00грн., підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення цієї суми коштів з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань відповідно до ч.1 ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про відмову у призначенні ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, прийняте на підставі її заяви від 09.12.2020 року (вх.№15718), поданої через особистий кабінет порталу електронних послуг Пенсійного фонду України (portal.pfu.gov.ua).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за Списком №2 період її роботи в ПАТ «Дніпровагонрембуд» з 01.01.2008 року по 24.11.2011 року, а також зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) період її навчання в Львівському СПТУ-52 з 01.09.1985 року по 01.07.1986 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) призначити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 09.12.2020 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на те, набрало чинності Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21, апеляційні скарги в електронній формі подаються безпосередньо до апеляційного суду.

Повний текст рішення суду складено 06.12.2021 року.

Суддя: О.М. Турова