Decision № 103209565, 17.01.2022, Odesa District Administrative Court

Справа № 420/21252/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А3438 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини А3438 про визнання протиправними дій, які виразились у відмові нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16.06.2017 року по 28.02.2018 року та грошову компенсацію за 28 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 серпня 2018 року, зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», «Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 серпня 2018 року.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.

Позов обґрунтований позивачем тим, що у період проходження ним військової служби у Військовій частині А3438, відповідачем протиправно не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, а тому Військова частина А3438 має бути зобов`язана судом здійснити такі дії. Крім того, відповідачем протиправно не виплачено на його користь грошову компенсацію за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 серпня 2018 року, а тому суд має зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 серпня 2018 року.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає, зазначає, що у 2016 році відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, в зв`язку з цим, на виконання вимог телеграми Міністра оборони України від 31.12.2015 року № 248/3/9/1/1150 щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових частин роз`яснення від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, згідно яких, у зв`язку із внесенням змін до «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення (із змінами)», індексацію грошового забезпечення військовослужбовці слід не нараховувати до окремого роз`яснення. Індексація грошового забезпечення позивачу у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року не сплачувалась. Крім того, відповідач зазначає, що нарахування суми індексації належить до компетенції і дискреційних повноважень Військової частини А3438 як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Що стосується грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, відповідач зазначає, що ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачає лише один вид додаткової відпустки – військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я. Саме дні невикористаної цієї додаткової відпустки відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ у разі звільнення військовослужбовця підлягають грошової компенсації. Що стосується додаткової відпустки учасникам бойових дій, то вона Законом №2011-ХІІ не передбачена, як і не передбачена виплата грошової компенсації за цю відпустку у разі звільнення зі служби військовослужбовця. Тобто, при звільненні з військової служби виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій чинними нормативно-правовими актами не передбачена. Оскільки позивач не мав права на вказану додаткову відпустку під час проходження військової служби в особливий період, він також не має права на отримання грошової компенсації за її невикористання.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що з 16.06.2017 року до 29.08.2018 року ОСОБА_1 проходив військову службу та знаходився на грошовому забезпеченні у Військовій частині А3438.

Наказом командира Військової частини А3438 (по стройовій частині) від 29.08.2018 року №179 ОСОБА_1 , головного старшину інформаційно-телекомунікаційного вузла Військової частини А3438, звільненого наказом командира Військової частини А3438 №29-РС від 17.08.2018 року відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнено з військової служби у відставку за п. «в» за віком (аркуш справи 7).

На адвокатський запит представника позивача за №3438/1/829 від 01.06.2021 року Військовою частиною А3438 надано відповідь про те, що у 2016 році відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, в зв`язку з цим, на виконання вимог телеграми Міністра оборони України від 31.12.2015 року № 248/3/9/1/1150 щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових частин роз`яснення від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, згідно яких, у зв`язку із внесенням змін до «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення (із змінами)», індексацію грошового забезпечення військовослужбовці слід не нараховувати до окремого роз`яснення. Вищезазначений Порядок №1078 не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. Враховуючи зазначене, виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватись у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Департаментом фінансів Міністерства оборони України до військових частин були доведені роз`яснення від 25.07.2019 року №0290/П-1094/1013, де було зазначено, що для виплати індексації в січні 2016 року-лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Позивачу повідомлено, що станом на травень 2021 року індексація грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року не нараховувалась і не сплачувалась, алгоритм дій щодо нарахування та виплати заявнику індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року у Військовій частині А3438 відсутній. Щодо виплати компенсації за невикористані позивачем дні відпусток як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки повідомлено, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки, у тому числі додаткові. В особливий період надання військовослужбовцям визначених видів відпусток припиняється. З урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отримані додаткові відпустки (аркуш справи 10).

Позивач не погодився з протиправними діями відповідача щодо відмови нарахуванні та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік та індексації грошового забезпечення за період з 16.06.2017 року по 28.02.2018 року та звернувся до суду з цим позовом.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій, які виразились у відмові нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16.06.2017 року по 28.02.2018 року та зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», «Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

В силу ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі статтею 1 цього Закону індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Приписами ч. 2 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Законом України № 76-VIII від 28.12.2014 року статтю 5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно із ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону України № 2148-VIII від 03.10.2017 року чинній з 11.10.2017 року проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Законом № 911-VIII від 24.12.2015 року, який набув чинності 01.01.2016 року внесено зміни у частині першій статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та цифри « 101» змінені цифрами « 103».

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 року індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає «Порядок проведення індексації грошових доходів населення», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Згідно п. 1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (в редакції від 15.09.2015 року), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абз. 2 цього пункту.

Постановою КМ № 77 від 11.02.2016 внесено зміни в абзаці другому пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та цифри « 101» замінено цифрами « 103».

Абзац другий пункту 1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 77 від 11.02.2016 - застосовується з 01.01.2016.

Відповідно до п. 4, 6 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.

Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача стосовно відсутності фінансування на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців і, як наслідок, відсутності підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення, з огляду на наступне.

Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до підприємства, установи, організації.

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Такий правовий висновок також міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17.

Крім того, відповідно до п. 14 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Щодо посилань відповідача на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019 року №0290/П-1094/1013, листи Міністерства соціальної політики України від 29.12.2017 року №122/0/66-17, від 13.06.2020 року №76/0/214-20, суд зазначає наступне.

Проведення індексації, в тому числі, грошового забезпечення військовослужбовців, а також обмеження реалізації цих норм не може відбуватися за телеграмами, роз`ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, вказівками командирів військових частин, закладів та установ Міністерства оборони України, роз`яснень міністерств, тощо.

З матеріалів справи вбачається, що під час проходження служби у Військовій частині А3438 з 16.06.2017 року по 28.02.2018 року включно позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

Відповідачем також не надано суду доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Військова частина А3438, кошти на індексацію грошового забезпечення позивача відсутні.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи те, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов`язку щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не нарахована та невиплачена позивачу індексація грошового забезпечення за період з 16.06.2017 року по 28.02.2018 року.

При цьому, суд вважає передчасними позовні вимоги позивача про необхідність застосування при нарахуванні та виплаті індексації у якості базового місяця - січень 2008 року, оскільки нарахування спірної індексації грошового забезпечення відповідачем у межах спірних правовідносин не здійснювалося, а як наслідок не визначався відповідний базовий місяць.

Таким чином, враховуючи протиправність дій відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.06.2017 року по 28.02.2018 року, у суду є всі підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16.06.2017 року по 28.02.2018 року.

Суд відмовляє у задоволенні вимог позивача щодо зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.06.2017 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», «Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року, оскільки у період з 01.01.2016 року по 15.06.2017 року позивач не проходив військову службу у Військовій частина А3438.

Щодо визнання протиправними дій відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу грошової компенсації за 28 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 серпня 2018 року, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 серпня 2018 року суд зазначає наступне.

В цій частині ця справа має ознаки типової справи, переліченої у постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18.

Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1 28 грудня 2016 року отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій Серії НОМЕР_1 від 28.12.2016 року (аркуш справи 9).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За правилами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст. 1-2, ч. 2-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно із п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невикористанням позивачем, який є учасником бойових дій додаткової відпустки за 2017, 2018 роки.

Відповідно до ст. 4, ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно із п. 8, абз. 3 п. 14, п. 17, п. 18, п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України».

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

В постанові Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) зазначено, що аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби (пункт 31 постанови).

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (пункт 32-33 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Таким чином, колегія суду дійшла висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ (пункт 34 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Оскільки грошова компенсація відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 позивача передбачена нормами законодавства та відповідачем така компенсація не нарахована та не виплачена, відмова відповідача у проведенні таких дій є протиправною.

Таким чином, враховуючи протиправність дій Військової частини А3438 щодо відмови у нарахуванні та виплати позивачу грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки, у суду є всі підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 серпня 2018 року.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача у відзиві на позовну заяву про порушення позивачем строку звернення до суду, оскільки згідно висновків Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.06.2017 року по 28.02.2018 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16.06.2017 року по 28.02.2018 року, визнання протиправними дій Військової частини А3438 щодо відмови у нарахуванні та виплати позивачу грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 серпня 2018 року, а в іншій частині позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А3438 (67560, с. Красносілка, Лиманський район, Одеська область, код ЄДРПОУ 07947228) про визнання протиправними дій, які виразились у відмові нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16.06.2017 року по 28.02.2018 року та грошову компенсацію за 28 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 серпня 2018 року, зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», «Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 серпня 2018 року – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А3438 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.06.2017 року по 28.02.2018 року.

Зобов`язати Військову частину А3438 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.06.2017 року по 28.02.2018 року.

Визнати протиправними дії Військової частини А3438 щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки.

Зобов`язати Військову частину А3438 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 серпня 2018 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.І. Свида