Decision № 102908310, 28.01.2022, Reni District Court of Odesa Oblast

Справа № 510/2279/21

Провадження № 2/510/299/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.01.22 року Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;

-за участю секретаря Арабаджи Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Ренійський морський торговельний порт» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати зарплати,-

В С Т А Н О В И В:

Відповідач - директор ДП «РМТП» ОСОБА_2 надав відзив на позовну заяву, позовні вимоги визнав частково: із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку - не згоден, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, просить її зменшити до 5838, 28 грн. (надав відповідний розрахунок); щодо вимог про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати - вважав, що відсутні правові підстави для стягнення такої, оскільки позивач був звільнений 12.07.2021р. і на даний час не перебуває у трудових відносинах із ДП «РМТП», у зв`язку із чим він не може претендувати на компенсацію відповідно до ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати».

Позивач на задоволенні позову наполягав, з урахуванням того, що станом на 21.01.2022р. йому повністю була виплачена заробітна плата, остаточно просив стягнути з відповідача 32657,24 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважає саме цю суму обґрунтовано нарахованою та такою, що підлягає стягненню на його користь, підстав для її зменшення - не вбачає, покладаючись на те, що лише у виключних випадках суд має право користуватися правом зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, в даній спірній ситуації - таких випадків немає. Також просив стягнути і суму компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 1382,97 грн.

В ході розгляду справи були досліджені наступні докази: копія трудової книжки позивача; довідка №909 від 15.11.2021р. про нараховану зарплату за період роботи позивача з листопада 2020р. по липень 2021р. - 38524,21 грн.; копії розрахункових листків; копія постанови держвиконавця про арешт коштів боржника - ДП «РМТП» від 09.04.2021р. за численними позовними вимогами; копія постанови держвиконавця про арешт коштів боржника - ДП «РМТП» від 01.09.2021р. за численними позовними вимогами; копії листів ОСОБА_2 від 09.07.2021р., 27.08.2021р., 09.09.2021р., 13.10.2021р.; копія наказу ДП «РМТП» від 09.07.2021р. №113 про використання банківських рахунків у спеціальному режимі; копія звіту про заборгованість з оплати праці станом на 01.07.2021р.; копія довідки відділення в м. Ізмаїлі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Одесі; копії звітів про заборгованість з оплати праці станом на 01.10.2021р., 01.12.2021р.; листи-відповіді начальника відділу примусового виконання рішень в Одеській області від 12.08.2021р. та 17.09.2021р.; листи-відповіді начальника відділу примусового виконання рішень в Одеській області від 24.09.2021р. та 04.11.2021р.; фотокопія витягу з сайту «ПРИВАТБАНК»; копія списку на отримання зарплати за листопад 2020р. - липень 2021р. ОСОБА_1 ; копія відомості розподілу витрат ДП «РМТП» від 21.01.2022р.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач працював інженером у Державному підприємстві «Ренійський морський торговельний порт» до 12.07.2021р., коли звільнився за угодою сторін (наказ від 07.07.2021р. № 70-П).

За період роботи позивача у ДП «РМТП» заробітна плата виплачувалась нерегулярно, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем складалася заборгованість по заробітній платі. Оскільки у добровільному порядку керівництво відповідача заборгованість не погашало, позивач звертався до Ренійського районного суду Одеської області із позовом із вимогами про стягнення заробітної плати. Позовні вимоги позивача були задоволені, за винесеним судовим рішенням видавалися виконавчі листи, за якими в порядку виконання проводилися виконавчі дії. На момент подачі даного позову до суду у відповідача перед позивачем склалася заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2020р. по липень 2021р. в сумі 38524, 21 грн. Під час розгляду справи в суді відповідачем був проведений остаточний розрахунок з виплати заборгованості по заробітній платі позивачу (21.01.2022р. заборгованість по зарплаті повністю сплачена, про що свідчать надані суду докази ), провадження по вимогах про стягнення заробітної плати було закрито ухвалою Ренійського районного суду Одеської області від 28.01.2022р.

Таким чином, остаточний розрахунок із позивачем було проведено 21.01.2022р. В порядку ст.117 КЗпП України позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку із ним при звільненні, який станом на 19.11.2021р. складає 32657,24 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача і компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату в розмірі 1382,97 грн.

Заслухавши пояснення позивача, заперечення представника відповідача, вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані, однак підлягають частковому задоволенню за рахунок зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як виходить з матеріалів справи, наданих суду доказів, позивач працював у ДП «РМТП» по 12.07.2021р. За час праці у відповідача перед позивачем склалася заборгованість по заробітній платі, яка була погашена 21.01.2022р. (під час розгляду даної цивільної справи в суді).

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд вважає їх обґрунтованими та законними.

Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення працівником вимоги про розрахунок.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Згідно розрахунків, зроблених відповідачем, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку станом на 19.11.2021р. (за період з 12.07.2021 р. по 19.11.2021р.) складає 32657 грн. 24 коп., із порядком нарахування розміру цієї суми сторони обопільно погодилися, однак, представник відповідача вважає, що вона підлягає зменшенню.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ( постанова у справі № 6-64цс13 від 03.2013 року) згідно із ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Отже, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню, однак, розглянувши питання щодо самої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд вважає, що її слід зменшити навпіл, виходячи з наступних міркувань.

Щодо зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Верховний Суд прийняв постанову від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц (14-623цс18), в якій визначив наступні правові висновки.

Метою ст ст. 116, 177 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Приймаючи рішення про необхідність розгляду справи №761/9584/15-ц Великою Палатою Верховного Суду, зазначив про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Суд бере до уваги таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Суд зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як: розмір недоплаченої суми; істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника; обставини за яких було встановлено наявність заборгованості; дії відповідача щодо її виплати. Cуд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

?Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

?Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

?Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

?Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає можливим частково задовольнити позовні вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку із ним, а саме, зменшити суму стягнення до розміру 16328 грн. 00 коп. (половини пред`явленої суми у позові). Так, згідно наданих суду доказів, розрахунок із заборгованості по заробітній платі (38524,21 грн.) було проведено із позивачем 21.01.2022р. Таким чином, аналізуючи матеріальний стан позивача, а також і те, що він (позивач) до проведення остаточного із ним розрахунку по заробітній платі ще до того звертався до суду із вимогами про стягнення йому заборгованості з заробітної плати, оскільки фінансова ситуація, яка склалася у відповідача, призвела до систематичних невиплат заробітної плати всім працівниками даного підприємства, суд допускає, що дійсно, з урахуванням тривалості та несвоєчасності отримання заробітної плати, порушення систематичності в її отриманні, матеріальний стан позивача взагалі (а не тільки з моменту після звільнення до періоду остаточного розрахунку) погіршився і він зазнав певних, допустимих майнових втрат. Ці майнові втрати полягали у неможливості забезпечення нормального рівня життя, харчування, спілкування, нервової стабільності людини.

Також, підставою, як критерій для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, не може бути і розмір фактично задоволених позовних вимог позивача (шляхом проведення добровільного із ним розрахунку) про стягнення зарплати (38524,21 грн.), оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині були відповідачем виконані в повному обсязі і спорів щодо суми саме заборгованості по заробітній платі між сторонами не було.

Також слід зауважити, що позивач, пред`являючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку вирахував суму середнього заробітку станом на час подачі позовної заяви до суду (19.11.2021р.) і, не скориставшись правом збільшення позовних вимог, не надав корегування цієї суми станом на день проведення фактичного із ним розрахунку.

Аналізуючи підрахунок зменшеної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, зроблений відповідачем (для приблизної оцінки), - 5838,28 грн., суд вказує на те, що відповідачем була розрахована сума, яку працівник, недоотримавши належні йому кошти, міг би сплатити, як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя (за прикладом процентних ставок у АТ КБ «ПриватБанк»). Суд відноситься до цього розрахунку, як до такого, що має оціночний характер та підтверджує захисну позицію відповідача, але зазначає, що жодними нормативно-правовими документами не передбачений такий підхід у підрахуванні розміру матеріальних втрат працівника при затримці із ним розрахунку. Суд при прийнятті судових рішень застосовує принципи співмірності, пропорційності та розумності.

Досі чинний КЗпП України не оперує таким терміном, як «співмірність», як, власне, і ЦК України, однак на нього є відсилання у Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року (справа № 1-11/2012), у якому йдеться про те, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними із нею. Слід також звернути увагу на ст. 11 ЦПК, яка також говорить про пропорційність у цивільному процесі.

Виходячи з цих принципів, а також оцінюючи фінансовий стан ДП «РМТП» (чисельна заборгованість перед працівниками підприємства; накладення арештів на кошти (рахунки) підприємства; постійне прийняття заходів з боку підприємства для зняття арешту з рахунків підприємства для забезпечення платіжноспроможності перед працівниками підприємства та постійні відмови в.о. директора у цьому ), беручи до уваги непорушність права на отримання зарплати за виконану роботу і гарантію захисту від цього порушення при звільненні працівника, суд прийняв рішення про зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку до 16328,60 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати зарплати, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частиною 2 статті 2 вказаного Закону України під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Приписами статей 3, 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до пункту 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159), компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013р. № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина… щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмежень будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем (п. 1 резолютивної частини рішення).

Крім того, є також наступна судова практика з цього питання. Так, ВСУ роз`яснив, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. ВСУ зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанова ВСУ від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16).

Отже, виходячи з вищенаведеного, можливо зробити висновок, що право працівника на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати заробітної плати може виникати не тільки у працівника, який перебуває у трудових відносинах із роботодавцем, але і у звільненого також, або в разі несвоєчасного виконання рішення суду про стягнення заробітку. У зв`язку із вищевикладеним, суд задовольняє такі вимоги позивача в повному обсязі.

Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст. 43, 55 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 4, 10, 21, 24, 94, 116, 117, 233 КЗпП України, Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, ст.ст. 3, 12, 13, 76 - 81, 141, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Ренійський морський торговельний порт» (68802. Одеська обл., м. Рені, вул. 28 Червня 259, ЄДРПОУ: 01125809) на користь ОСОБА_1 ( КПП - НОМЕР_1 ):

-суму середнього заробітку за час затримки розрахунку станом на 19.11.2021р. - в розмірі 16328 грн. 60 грн.;

-суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати зарплати - в розмірі 1382 грн. 97 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Ренійський морський торговельний порт» (68802. Одеська обл., м. Рені, вул. 28 Червня 259, ЄДРПОУ: 01125809) на користь ОСОБА_1 ( КПП - НОМЕР_1 ) 908 грн. 00 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Вячеслав ДУДНИК