Decision № 102069447, 20.12.2021, Odesa District Administrative Court

Справа № 260/1435/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3002 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини 3002 Національної гвардії України, в якій просив: визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 квітня 2017 року по 31 грудня 2017 року включно; визнати протиправними дії щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2017 року по 31 грудня 2017 включно в день виключення із списків частини - 15.04.2021 року; зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 квітня 2017 року по 31 грудня 2017 включно; визнати протиправними дії щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням передбаченої п.180 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 та Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702, за період з 2017 по 2021 роки (25 днів), в день звільнення з військової служби (виключення зі списків особового складу частини) - 15.04.2021, на виконання вимог абзацу 2 п. 5 Розділу XXXI Інструкції «про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам», затвердженого Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України від 15.03.2018 року за № 200 та абзацу 3 п.242 Розділу XII Положення Указу Президента України за № 1153/2008 від 10.12.2018 року; зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням передбаченої п.180 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 та Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за період з 2017 по 2021 роки (25 днів) виходячи з грошового забезпечення Позивача за останні 12 календарних місяців що передували дню звільненню з військової служби (виключенню зі списків особового складу частини) - 15.04.2021, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 року; визнати протиправним виключення зі списків особового складу частини стрільця 3-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону військової частини 3002 Національної гвардії України наказом командира військової частини 3002 Національної гвардії України від 15.04.2021 року № 82 (по стройовій частині) без дотримання порядку звільнення - проведення повного розрахунку по всім видам грошового забезпечення на виконання абз.1 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 та ч.3 п.12.8 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170; стягнути грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 42877,67 грн. згідно довідки № 20 від 15.04.2021 року «про вартість речового майна, що належить до видачі старшому солдату ОСОБА_1 », із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 року; визнати протиправним наказ в частині припинення контракту та виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого солдата - позивача стрільця 3-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону військової частини 3002 Національної гвардії України; скасувати пункт наказу від 21.12.2020 року № 82 (по стройовій частині) в частині припинення контракту та виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого солдата позивача стрільця 3-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону військової частини 3002 Національної гвардії України; зобов`язати після скасування наказу командира військової частини 3002 Національної гвардії України від 15.04.2021 року № 82 (по стройовій частині) в частині припинення контракту та виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого солдата позивача стрільця 3-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону військової частини 3002 Національної гвардії України видати наказ (по стройовій частині) про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини, але не раніше дати проведення всіх належних розрахунків; зобов`язати внести зміни до наказу командира військової частини 3002 Національної гвардії України № 12 від 12.03.2021 року (по особовому складу) в частині вислуги років; зобов`язати нарахувати та виплатити на користь позивача грошове забезпечення за займаною посадою стрільця 3-го відділеним 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону військової частини 3002 Національної гвардії України, згідно штатного розкладу починаючи з 15.04.2021 р. по день фактичного виключення зі списків особового складу, з відрахуванням законодавчо встановлених податків та зборів; стягнути на користь додаткові види грошового забезпечення починаючи з 15.04.2021 року по день фактичного виключення зі списків особового складу із відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 року, з наступним розрахунком: компенсація за невикористані основні відпустки; компенсація за невикористані додаткові відпустки передбаченою Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 та Законом України від 20 грудня 1991 року № 201 І-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; матеріальні допомоги на оздоровлення; матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань; компенсація за неотримане речове майно; компенсація за продовольче забезпечення.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне. Позивач проходив військову службу за контрактом в Національній гвардії України Західного оперативно-територіального об`єднання військової частини 3002 Національної гвардії України, згідно Контракту Міністерства внутрішніх справ України про проходження громадянами України військової служби у Національної гвардії України. Суть позову полягає в тому, що Відповідач не нарахував та не провів із Позивачем належних розрахунків при звільнення Позивача - 15.04.2021 року, за індексацію грошового забезпечення Позивача за період з 01.04.2017 по 31.12.2017 роки та додаткової оплачуваної відпустки, а також щодо безпідставного виключення зі списків особового складу військової частини 3002 НГУ. Також Позивач має на меті стягнути належні йому компенсаційні кошти за не отримані предмети речового майна. Військовослужбовець за контрактом вважається звільненим з військової служби після виключення військовослужбовця зі списків особового складу частини (тобто звільнення відбулось 15.04.2021 року, згідно наказу Командира військової частини 3002 НГУ від 15.04.2021 року № 82 по стройовій частині), (ч.2 ст.24 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу»). Військова частина 3002 НГУ являтиметься належним Відповідачем у даних правовідносинах, оскільки Позивач на всіх видах забезпеченнях (включаючи як речовому як речовому так і грошовому) перебував саме в них. Позивачем Відповідачу було надано письмову згоду на виключення зі списків особового складу частини 3002 НГУ без проведення розрахунку виключно за неотримане речове майно, але це не означає про відсутність зобов`язання. Відповідачем не було на день звільнення (виключення із списків частини) Позивача не було виплачено всіх сум, які належало йому до виплати в умовах ненадання ним дозволу на виключення зі списків особового складу частини без проведення повного розрахунку. Виходячи зі змісту пунктів 31, 32, 33 постанови ВСУ від 05 листопада 2020 року в справі № 808/1854/16 (адміністративне провадження № К/9901/2357/20) випливає, що до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу і, відтак, має право на виплату грошового забезпечення. Отже виходячи з вищезазначеного слід дійти висновку, що період перебування Позивача у списках частини та всіх видів забезпечення, є оплачуваним періодом по всім видам забезпечення (грошового, речового та продовольчого), а також періодом, який враховується до календарної, пільгової та в обчислені на вихідну допомогу, а отже слід вносити і відповідні зміни до особової справи Позивача в частині періоду служби, наказу про виключення зі списків особового складу частини.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3002 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії було прийнято до провадження.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що проведення індексації грошового забезпечення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Нарахування індексації грошового забезпечення належить до повноважень відповідача, які є дискреційними. Права на грошову компенсацію за додаткові відпустки військовослужбовця, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням позивач немає. Позивач при написанні рапорту про звільнення дав розуміти, що питання виключення його зі списків частини ним оспорюватися не буде. Позивач не ставив у залежність виплату грошової компенсації за неотримане речове майно та іншу виплату із його виключенням зі списків частини. Військова частина не заперечує виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове мавйно при надходженні відповідних бюджетних асигнувань.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

ОСОБА_1 у період з 2017 року по 2021 рік проходив військову службу за контрактом в Національній гвардії України, Західного оперативно-територіального об`єднання військової частини 3002.

Наказом командира Військової частини 3002 Національної гвардії України від 15.04.2021 року № 82 було припинено контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 , який здав справи і обов`язки за посадою стрільця 3 відділення 2 стрілецького взводу стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону та звільненого відповідно до підпункту «а» пункту два частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом командира частини від 12.03.2021 № 12 о/с у запас, у зв`язку із закінченням строку контракту 15 квітня 2021 року та для взяття на військовий облік направити до Ширяївського РТЦК та СП Одеської області.

Як зазначає ОСОБА_1 , у період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення Військовою частиною 3002 Національної гвардії України здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 01 квітня 2017 року по 31 грудня 2017 року не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно положень ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-XII встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно положень ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно положень ст.6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог ст.18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 року № 1078, згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з абз.8 п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

У п.1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.

За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідно до п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Тобто він є базовим для обчислення індексу споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. При цьому, у разі підвищення посадових окладів у місяці, в якому право на індексацію ще не виникло, такий місяць є базовим.

Згідно з п.6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів з доходу їх платника. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, доповнено пунктом 10-2 згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 526 від 13.06.2012 року в редакції Постанови Кабінету Міністрів № 1013 від 09.12.2015 року, що застосовується з 01.12.2015 року.

Відповідно до п.10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Згідно з п.14 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Мінсоцполітики в листі від 28.04.2016 року № 201/10/1.37-16 надало роз`яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному: «Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Враховуючи викладене та наведені у листі дані, для працівника, який працює з лютого 2014 року, обчислення індексу споживчих цін має здійснюватись з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулося у квітні 2012 року, то для визначення суми індексації такому працівнику з грудня 2015 року має застосовуватись індекс споживчих цін. обчислений наростаючим підсумком з травня 2012 року».

Відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів № 1013 від 09.12.2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

Внесеними змінами передбачено ряд новел в порядку проведення індексації грошових доходів населення, а саме якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій, виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття вказаної Постанови № 1013 місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування, базовий місяць визначався у разі коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати, то після внесення змін тільки у разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.01.2008 року та діяла на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено в тому числі схему посадових окладів військовослужбовців.

Згідно з абз.4-5 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Під час розгляду справи відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів, які дали б підстави вважати, що у період з 01.04.2017 року по 31.12.2017 року здійснювалось нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення.

Таким чином, дії Військової частини 3002 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 року по 31.12.2017 року включно є протиправними.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину 3002 Національної гвардії України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 01.04.2017 року по 31.12.2017 року включно.

Як зазначає ОСОБА_1 , відповідач не провів з ним повний розрахунок при звільненні, а саме не виплатив грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням передбаченої п.180 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 та Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702, за період з 2017 по 2021 роки (25 днів), в день звільнення з військової служби (виключення зі списків особового складу частини) - 15.04.2021, на виконання вимог абзацу 2 п. 5 Розділу XXXI Інструкції «про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам», затвердженого Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України від 15.03.2018 року за № 200 та абзацу 3 п.242 Розділу XII Положення Указу Президента України за № 1153/2008 від 10.12.2018 року.

Згідно з п.180 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я; інші додаткові відпустки, передбачені законом; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творчі відпустки; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка військовослужбовцям, які мають дітей; відпустка для лікування у зв`язку з хворобою; 5) відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Відповідно до абз.1 ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Відповідно до абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Таким чином, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Згідно з п.3 Розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

За таких обставин, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Посилання відповідача, що позивач не має права на грошову компенсацію за додаткові відпустки військовослужбовця, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, оскільки він отримав грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, що здійснені з невірним тлумаченням норм законодавства.

Таким чином, дії Військової частини 3002 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, за період з 2017 по 2021 роки в день звільнення з військової служби (виключення зі списків особового складу частини) 15.04.2021 року є протиправними.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину 3002 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах за період з 2017 по 2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.04.2021 року.

Відповідно до пп.162.1.1 п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з п.168.5 ст.168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до п.п.3-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Згідно з абз.1 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

На думку суду, в даному випадку розрахунок належної до виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, є компетенцією відповідача як органу, який виплачував позивачу грошове забезпечення. Тому, саме на відповідача за наявності підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу таку грошову компенсацію, а також провести відповідні відрахування та компенсації з податків та інших обов`язкових платежів.

Тому позов у вказаній частині вимог не належить до задоволення, оскільки є передчасним, так як відсутній спір з даного питання.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регламентовано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З матеріалів справи вбачається, що виключення позивача зі списків особового складу Військової частини 3002 Національної гвардії України відбулося за згодою ОСОБА_1 без проведення розрахунку на речове майно.

Тобто, спору щодо виплати інших сум (індексації, грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням) на час виключення зі списків особового складу частини не було.

Позивач не надав до суду жодного доказу, що він звертався до відповідача до 15.04.2021 року (день виключення зі списків особового складу військової частини) з приводу виплати індексації грошового забезпечення з 01.04.2017 року по 31.12.2017 року та грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, за 2017-2021 роки, а відповідач відмовив йому у виплаті цих коштів.

Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправним виключення зі списків особового складу частини стрільця 3-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону військової частини 3002 Національної гвардії України наказом командира військової частини 3002 Національної гвардії України від 15.04.2021 року № 82 (по стройовій частині) без дотримання порядку звільнення - проведення повного розрахунку по всім видам грошового забезпечення на виконання абз.1 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 та ч.3 п.12.8 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170, а також про визнання протиправними дій щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.04.2017 року по 31.12.2017 включно в день виключення із списків частини - 15.04.2021 року, є необґрунтованими та безпідставними, що здійснені з невірним тлумачення норм законодавства, а тому не підлягають задоволенню.

Як вже було зазначено, Наказом командира Військової частини 3002 Національної гвардії України від 15.04.2021 року № 82 було припинено контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 , який здав справи і обов`язки за посадою стрільця 3 відділення 2 стрілецького взводу стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону та звільненого відповідно до підпункту «а» пункту два частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом командира частини від 12.03.2021 № 12 о/с у запас, у зв`язку із закінченням строку контракту 15 квітня 2021 року та для взяття на військовий облік направити до Ширяївського РТЦК та СП Одеської області.

Цим наказом також було передбачено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178 «Про затвердження порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки, служби зовнішньої розвідки, Державної служби спеціального транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 42877 гривень 67 копійок.

Відповідно до ч.1 ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України. За військовослужбовцями, відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, зберігаються продовольче, речове та інші види забезпечення, передбачені цією статтею, гарантії та пільги, що надаються за рахунок коштів, призначених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.п.2-3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до п.4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Згідно з п.5 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до п.15 Глави 1 Розділу III Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.06.2017 року № 475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 року за № 797/30665, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 42877,67 грн. згідно довідки № 20 від 15.04.2021 року про вартість речового майна, що належить до видачі.

Посилання відповідача, як на підставу для відмови в задоволенні позову в цій частині, на відсутність коштів на виплату позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 42877,67 грн. суд вважає безпідставними.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Кечко проти України» зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Суд зазначає, що стягненню підлягають суми, які були нараховані, але не виплачені.

В даному випадку відповідач не нараховував та не виплачував позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 42877,67 грн. у зв`язку з відсутністю коштів, призначених на цю мету, а лише здійснив розрахунок її розміру.

Таким чином, дії Військової частини 3002 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 42877,67 грн. згідно довідки № 20 від 15.04.2021 року про вартість речового майна, що належить до видачі, є протиправними.

Тому, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину 3002 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 42877,67 грн. згідно довідки № 20 від 15.04.2021 року про вартість речового майна, що належить до видачі.

Суд зазначає, що на відповідача при здійсненні нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 42877,67 грн. покладається обов`язок провести відповідні відрахування та компенсації з податків та інших обов`язкових платежів.

Тому позов у вказаній частині вимог не належить до задоволення, оскільки є передчасним, так як відсутній спір з даного питання.

Що стосується позовних вимог: визнати протиправним наказ в частині припинення контракту та виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого солдата - позивача стрільця 3-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону військової частини 3002 Національної гвардії України; скасувати пункт наказу від 21.12.2020 року № 82 (по стройовій частині) в частині припинення контракту та виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого солдата позивача стрільця 3-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону військової частини 3002 Національної гвардії України; зобов`язати після скасування наказу командира військової частини 3002 Національної гвардії України від 15.04.2021 року № 82 (по стройовій частині) в частині припинення контракту та виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого солдата позивача стрільця 3-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону військової частини 3002 Національної гвардії України видати наказ (по стройовій частині) про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини, але не раніше дати проведення всіх належних розрахунків; зобов`язати внести зміни до наказу командира військової частини 3002 Національної гвардії України № 12 від 12.03.2021 року (по особовому складу) в частині вислуги років; зобов`язати нарахувати та виплатити на користь позивача грошове забезпечення за займаною посадою стрільця 3-го відділеним 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону військової частини 3002 Національної гвардії України, згідно штатного розкладу починаючи з 15.04.2021 р. по день фактичного виключення зі списків особового складу, з відрахуванням законодавчо встановлених податків та зборів; стягнути на користь додаткові види грошового забезпечення починаючи з 15.04.2021 року по день фактичного виключення зі списків особового складу із відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 року, з наступним розрахунком: компенсація за невикористані основні відпустки; компенсація за невикористані додаткові відпустки передбаченою Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 та Законом України від 20 грудня 1991 року № 201 І-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; матеріальні допомоги на оздоровлення; матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань; компенсація за неотримане речове майно; компенсація за продовольче забезпечення, - то суд зазначає, що вони не належать до задоволення з наступних підстав.

У зв`язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу індексації грошового забезпечення з 01.04.2017 року по 31.12.2017 року, грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, за 2017-2021 роки, грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 42877,67 грн., на думку позивача виникли підстави для визнання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини протиправними та подальшим скасуванням із зобов`язанням видати наказ (по стройовій частині) про виключення зі списків особового складу частини не раніше дати проведення всіх належних розрахунків, внесення змін в частині вислуги років, нарахування та виплата грошового забезпечення з 15.04.2021 року по день фактичного виключення зі списків особового складу та інше.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 30.04.2013 року у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) прийшов до наступних висновків щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Конституційний Суд України, розглядаючи питання захисту трудових прав громадян, зазначав, що: держава, забезпечуючи стабільність трудових правовідносин, здійснює їх нормативне регулювання з метою створення справедливих, безпечних і сприятливих для життя і здоров`я умов праці, підвищення її продуктивності, гарантування рівності прав та можливостей кожного працівника, збереження його працездатності, трудового довголіття, захисту на випадок безробіття; законодавча діяльність у сфері регулювання праці, зокрема щодо умов та порядку припинення трудових правовідносин, має відповідати нормам і принципам, визначеним у Конституції України, а також узгоджуватися із міжнародними зобов`язаннями, які випливають з участі України у діяльності міжнародних організацій (абзац шостий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019); зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права; вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці (абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року (далі - Конвенція № 158) вона поширюється на всі галузі економічної діяльності та на всіх осіб, які працюють за наймом (пункт 1 статті 2); трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби (стаття 4).

Невід`ємним елементом реалізації конституційного права на працю є забезпечення державою належних гарантій від незаконного звільнення. Звільнення може вважатись таким, що відповідає припису частини шостої статті 43 Конституції України, якщо воно здійснено на підставі закону, норми якого відповідають вимогам верховенства права, потреба звільнення спрямована на досягнення правомірної (легітимної) мети, а застосовані при звільненні особи заходи є домірними (пропорційними).

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Під час розгляду справи позивач не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, які дають підстави вважати, що прийняття наказу відповідачем від 15.04.2021 року № 82 про припинення контракту про проходження військової служби в Національній гвардії України та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення відбулося з порушенням встановленого законодавством порядку, що могло бути наслідком для його скасування та поновлення позивача на службі з виплатою належного грошового забезпечення.

Суд зазначає, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, а тому до таких правовідносин необхідно застосовувати положення ст.ст.116-117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.

Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Нормами ст.116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення з 01.04.2017 року по 31.12.2017 року, грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, за 2017-2021 роки, грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 42877,67 грн. саме на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України.

Зазначені обставини не можуть бути підставами для визнання протиправним та скасування наказу відповідача про виключення зі списків особового складу військової частини із зобов`язанням видати наказ (по стройовій частині) про виключення зі списків особового складу частини не раніше дати проведення всіх належних розрахунків, внесення змін в частині вислуги років, нарахування та виплати грошового забезпечення з 15.04.2021 року по день фактичного виключення зі списків особового складу та інше.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з вимогами ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 3002 Національної гвардії України (вул. Княгині Ольги, буд. 105, м. Львів, 79060, ідентифікаційний код 08682683) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Військової частини 3002 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 року по 31.12.2017 року включно.

3. Зобов`язати Військову частину 3002 Національної гвардії України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 01.04.2017 року по 31.12.2017 року включно.

4. Визнати протиправними дії Військової частини 3002 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, за період з 2017 по 2021 роки в день звільнення з військової служби (виключення зі списків особового складу частини) 15.04.2021 року.

5. Зобов`язати Військову частину 3002 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах за період з 2017 по 2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.04.2021 року.

6. Визнати протиправними дії Військової частини 3002 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 42877,67 грн. згідно довідки № 20 від 15.04.2021 року про вартість речового майна, що належить до видачі.

7. Зобов`язати Військову частину 3002 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 42877,67 грн. згідно довідки № 20 від 15.04.2021 року про вартість речового майна, що належить до видачі.

8. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя М.М. Кравченко