Decision № 101600641, 03.12.2021, Odesa District Administrative Court

Справа № 420/17777/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Левчук О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в місті Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати протиправними дії Головного управління ДФС в Одеській області щодо не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за серпень, вересень в повному обсязі по 17.09.2021 включно та одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані чергові відпуски; зобов`язати Головне управління ДФС в Одеській області виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за серпень, вересень в повному обсязі по 17.09.2021 включно та одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані чергові відпуски та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом № 176-а від 13.09.2021 року його звільнено з посади, виплата грошової компенсації за невикористані чергові відпустки склала 118 діб. На день звільнення відповідач не виплатив в повному обсязі нараховане за серпень грошове забезпечення у розмірі 16813, 97 грн., за вересень у розмірі 8401, 62 грн., одноразову грошову допомогу при звільнення, грошову компенсацію за невикористані чергові відпустки. Тобто відповідачем не дотримано процедуру звільнення, яка встановлена Положенням № 114 та КЗпП України.

Від представник відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що управління є територіальним органом ДФС України та утримується за рахунок державного бюджету. При цьому, розпорядники бюджетних коштів мають право провадити свою діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду. В день звільнення позивача йому було нараховано всього 234395,40 грн., з вирахуванням податків і зборів до виплати належить 202197,11 грн. Проте, станом на 17.09.2021 року затверджені кошторисні призначення управління на вересень 2019 року рахувався вихідний залишок в сумі 0,00 грн., а тому здійснити розрахунок з позивачем в день звільнення було неможливим. При цьому, 13.09.2021 року управління зверталось до ДФС України з прохання виділення додаткових коштів для розрахунку з працівниками, проте бюджетні асигнування станом на 17.09.2021 року не надходили. 22.09.2021 року отримано додаткові бюджетні асигнування для розрахунків з працівниками за серпень 2021 року, а тому 23.09.2021 року на картковий рахунок позивача зараховано 4045,79 грн. 29.09.2021 року управління додаткові бюджетні асигнування для розрахунків з працівниками за вересень 2021 року, а тому 30.09.2021 року на картковий рахунок позивача зараховано 10381,53 грн. 05.10.2021 року управління додаткові бюджетні асигнування та остаточно на рахунок позивача 07.10.2021 року зараховано 187,769,79 грн. таким чином, відсутність бюджетних асигнувань унеможливила здійснення розрахунку з позивачем у день звільнення, а саме 17.09.2021 року.

Ухвалою суду від 04 жовтня 2021 року спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні ДФС в Одеській області на посаді начальника відділу оперативного реагування управління координаційного забезпечення податкової міліції Головного управління ДФС в Одеській області.

13 вересня 2021 року Головним управлінням ДФС в Одеській області видано наказ № 176-о про звільнення ОСОБА_1 з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України за ст. 64 п. «г» (через скорочення штатів) постанови № 114 – 17.09.2021 року (а.с. 10-11).

При цьому, не отримавши станом на дату звільнення грошового забезпечення за серпень, вересень 2021 року, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані чергові відпуски позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був звільнений зі служби 17.09.2021 року, проте у день звільнення з ним не здійснено відповідний розрахунок, що не заперечується відповідачем.

При цьому, наказом Головного управління ДФС в Одеській області від 13 вересня 2021 року № 176-о наказано відділу фінансово-бухгалтерського забезпечення виплатити ОСОБА_1 , зокрема, грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2001 – 18 діб, за 2004 – 19 дію, за 2009 – 18 діб, за 2010 – 18 діб, за 2021 – 45 діб (а.с. 10-11).

Згідно наведеного у відзиві розрахунку, станом на 17.09.2021 року, ОСОБА_1 нараховано: оклад за 13 робочих днів – 4496, 82 грн.; оклад за військовим (спеціальним) званням – за 13 робочих днів – 874,55 грн.; індексація грошового забезпечення – 319,11 грн.; доплата за нічні – за 13 робочих днів 294,02 грн.; грошова компенсація за невикористані відпустки за 118 календарних днів – 51843,30 грн.; одноразова вихідна допомога при звільненні зі служби – 138395,25 грн.; компенсація сум податку – 35755, 23 грн. всього – 234395,40 грн., за вирахуванням податків і зборів належить до виплати – 202197,11 грн., в тому числі борг підприємства на 01.09.2021 – 6536,54 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 22.09.2021 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено 4045,79 грн., 30.09.2021 року – 2490,75 грн. та 7890,78 грн., 06.10.2021 року – 384,82 грн. та 187384,97 грн. (а.с. 39-53).

Таким чином, станом на 06.10.2021 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення за серпень, вересень 2021 року, одноразову грошову допомогу при звільненні та грошову компенсацію за невикористані чергові відпуски.

За таких підстав, відсутні підстави для визнання протиправними дій Головного управління ДФС в Одеській області щодо не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за серпень, вересень в повному обсязі по 17.09.2021 включно та одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані чергові відпуски; зобов`язання Головного управління ДФС в Одеській області виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за серпень, вересень в повному обсязі по 17.09.2021 включно та одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані чергові відпуски.

Крім того, позивач просить суд стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, яка була підтримана в постанові від 13.05.2020 року по справі № 810/451/17, висловила правову позицію, відповідно до якої статею 116 КзпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статі 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Положення частини першої та частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, частина перша статті 117 КзпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КзпП України).

Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 04 червня 2021 року по справі № 280/1198/20.

З матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок при звільнені з позивачем, ОСОБА_1 , проведено Головним управлінням ДФС в Одеській області лише 06.10.2021 року.

В той же час, будь-яких заперечень щодо виплачених сум позивачем, ОСОБА_1 , не наведено.

Отже, період з 18.09.2021 року по 06.10.2021 року у відповідача, Головного управління ДФС в Одеській області, виникає обов`язок, встановлений законом, щодо сплатити позивачу компенсацію за весь час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, оскільки вказані обставини жодним чином не впливають на наявність чи відсутність у позивача права на отримання повного розрахунку при звільненні, що є предметом спору у даній справі.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Згідно довідки Головного управління ДФС в Одеській області одноденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 439,35 грн. (а.с. 38).

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 18.09.2021 року по 06.10.2021 року у розмірі 8347,65 грн. (19 х 439,35 грн) з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 18.09.2021 року по 06.10.2021 року у розмірі 8347,65 грн., з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, адреса місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 18.09.2021 року по 06.10.2021 року у розмірі 8347,65 грн. (вісім тисяч триста сорок сім гривень 65 копійок), з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.

Суддя О.А. Левчук