Decision № 100540489, 23.10.2021, Zhytomyr District Court of Zhytomyr Oblast

справа № 278/2577/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2021 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Татуйка Є.О. за участю секретаря Петровської Ю.Р., розглянув цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про зняття арешту з майна, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідачів: АТ "Райффайзен банк Аваль", АТ КБ "Приватбанк", -

В С Т А Н О В И В :

Заявник звернувся із вимогами до відповідачів, якими просить суд ухвалити рішення про зняття арешту з усього нерухомого майна позивача, який був накладений постановами відповідачів про арешт майна від 18.02.2009 року №11523398 та від 23.07.2008 року №АА 586522.

В обґрунтування заявленого суду представником позивача зазначено наступне.

На виконанні у Житомирському відділі державної виконавчої служби у Житомирському районі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) та Богунському відділі державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) перебували виконавчі провадження №11523398 та №28693443 з примусового виконання виконавчого листа №2-1617 та виконавчого листа №2-974/07, а також виконавче провадження №8321135 з примусового виконання виконавчого листа №2-974 від 29.10.2007 року, в ході примусового виконання яких на все майно позивача був накладений арешт, що підтверджується відповідями вказаних відділів державної виконавчої служби на адвокатські звернення (а.с. 10-12).

На даний момент згадувані виконавчі провадження закриті, а тому наявні підстави для зняття арешту з такого майна, адже наявність обмежень не дають можливості реалізовувати права щодо цього.

Враховуючи положення ст. 274 ЦПК України розгляд справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності заперечень учасників справи щодо цього.

Судовий розгляд цієї справи здійснено на підставі наявних у суду матеріалів. Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає правилам, встановленим реченням другим ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Представник Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) подав відзив на позовну заяву, яким просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі за безпідставністю.

Представник Богунському відділі державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) також подав відзив на позовну заяву, яким просив прийняти рішення згідно норм чинного законодавства.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про необхідність застосувати наступні положення законодавства України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1 - 4 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 2 постанови від 03 червня 2016 року № 5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна", позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Дослідивши наявні матеріали справи та норми матеріального та процесуального законів, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Приймаючи рішення про відсутність підстав для задоволення позову, суд зазначає, що вимоги адресовані до неналежних відповідачів.

Так, процесуальним законом визначено, що захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Звідси, позов має бути пред`явленим до особи, яка такі права порушила, не визнала або оспорила. Направлений позов та додатки до нього, на переконання суду, не свідчать про те, що саме підрозділ виконавчої служби порушував, не визнавав або оспорював права позивача. В даному випадку відповідач лише виконував обов`язки по виконанню рішення суду.

Також суд керується наступними роз`ясненнями, які містяться в дійсному на даний час пункті 2 ППВССУ № 5 від 3 червня 2016 року. Даними роз`ясненнями визначено, серед іншого, що виконавча служба може бути залучена до участі у справі в якості третьої особи. Відповідачем має бути стягувач або особа в інтересах якої накладався арешт.

Враховуючи вищевикладене, на основі з`ясованих обставин, на які посилалася позивач, як на підставу своїх вимог, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також виходячи з критеріїв розумності та справедливості, суд дійшов до висновку про відмову у задоволені позову як безпідставного та поданого до неналежних відповідачів.

Судом встановлено та не спростовано позивачем, що остання є боржником за виконавчими провадженнями №11523398, №28693443 та №8321135, заборгованість за якими не погашена. Щонайменше, суду не надано жодних доказів про відсутність заборгованості позивача за такими виконавчими провадженнями. Звідси, суд вважає, що права позивача за даними правовідносинами взагалі, та в тому числі відповідачами, порушені не були і судовому захисту не підлягають, у зв`язку із чим позов є не обґрунтованим та задоволеним бути не може.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення виготовлене 23 жовтня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Євген Татуйко