Decision № 100333771, 04.10.2021, Lutsk City and District Court of Volyn Oblast

Справа № 161/12301/21

Провадження № 2/161/3340/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Олексюка А.В.,

при секретарі – Самсонюк Ю.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю та встановлення порядку користування житлом, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю та встановлення порядку користування житлом.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 19.11.2007 він придбав ј частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . Рішенням Луцького міськрайонного суду від 27.03.2009 визнано відумерлою спадщину та передано ј частини будинковолодіння по АДРЕСА_1 в особі Луцької міської ради.

Таким чином, з 2009 року і до сьогодні житловий будинок за вказаною адресою належить територіальній громаді міста Луцьк, йому (позивачу) та ОСОБА_2 (1/2 частини будинку).

Вказує, що згідно рішення виконкому Луцької міської ради №280-1 від 06.05.2010, ј частина будинку на АДРЕСА_1 передана ОСОБА_1 у користування, у зв`язку із чим він фактично володіє та одноособово, безперервно більше 10 років користується Ѕ частиною вказаного житлового будинку, поліпшує його стан, регулярно сплачує необхідні комунальні платежі.

Вважає, що у зв`язку із добросовісним, відкритим, безперервним володінням вищевказаним майном, у нього виникло право власності на ј частки вказаного об`єкта нерухомого майна за набувальною давністю у порядку ст. 344 ЦК України, просить визнати за ним таке право власності.

Також просив встановити порядок користування будинком АДРЕСА_1 , виділивши у користування позивачу квартиру АДРЕСА_2 , що складається з коридора 1-1, кухні 1-2, кімнати 1-3 та огорожі №1.

Сторони в судове засідання не з`явились подали суду письмові заяви про розгляд справи без їх участі за наявними матеріалами. Представник відповідача при вирішенні справи покладався на розсуд суду.

Розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником ј частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що стверджується копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу №2670 від 19.11.2007 (а.с.8).

Відповідно до даних інформаційної довідки №244443926 від 15.02.2021, Ѕ житлового будинку з надвіними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування №4-1129 від 06.05.2000 (а.с.10).

Згідно рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.03.2009 у справі №2о-148/09, спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 та складається з ј частини будинковолодіння по АДРЕСА_1 , визнано відумерлою, та передано територіальній громаді м.Луцька в особі Луцької міської ради (а.с.9).

Пунктом 2 рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради №280-1 від 06.05.2010 ј частину житлового будинку на АДРЕСА_1 , що згідно з рішенням суду передана територіальній громаді міста Луцька ОСОБА_1 , який є власником ј частини цього ж будинку (а.с.15).

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У частині першій статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Отже суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Судом встановлено, що окрім позивача ніхто не претендує на частку у вказаному будинку та не заявляє ніяких претензій на неї.

Набувальна давність визначається, як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Відповідно до п.9,11,13,14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність).

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Оскільки позивач з моменту свого народження добросовісно, безперервно, відкрито володіє ј частки вищевказаного житлового будинку, що стверджується наявними матеріалами справи (а.с.16-54), тому за ним може бути визнано право власності по 1/4 частки у даному майні за набувальною давністю, відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України

Таким чином, зібрані у справі докази та їх оцінка вказують на наявність підстав для визнання за позивачами права власності на вищевказане нерухоме майно за набувальною давністю, отже позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільнемайно).

Згідно ч.1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно положеньст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Зазначена стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Як роз`яснено в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема за позовами про визначення порядку володіння, користування і розпорядження майном, що є спільною власністю.

Отже, встановлення судом порядку користування житловим приміщенням здійснюється лише у випадку неможливості встановлення такого порядку між співвласниками у договірний спосіб.

Позивачем, натомість, не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження існування між ним та ОСОБА_2 спору щодо порядку користування квартирою АДРЕСА_2 , що складається з коридора 1-1 площею 1,8 кв.м., кухні 1-2 площею 3,5 кв.м., кімнатою 1-3 площею 7,3 кв.м., огорожею №1, у зв`язку із чим суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 12, 13,76, 78, 79, 80, 133, 141, 263, 264, 265 ст.ст. 328, 344, 392 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) право власності на 1/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме на Ѕ частки коридору 1-1 площею 1,8 кв.м., Ѕ частки кухні 1-2 площею 3,6 кв.м., Ѕ частки кімнати 1-3 площею 7,3 кв.м., що становить ј часток в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та яка належить на праві комунальної власності територіальній громаді м.Луцька в особі Луцької міської ради.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 12.10.2021.

Суддя Луцького міськрайонного суду А.В.Олексюк