Решение № 9839316, 19.05.2010, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 2-922/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2010 року місто Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Мунтян О. О.

при секретарі Гарнаженко Н. С.

за участі представників ОСОБА_2, ОСОБА_3. ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань № 5 в приміщенні Суворовського районного суду м. Одеси, цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Товариства з обмеженню відповідальністю «Охоронна фірма «Гаруда-В»», Миколаївської регіональної філії ТОВ «Охоронна фірма «Гаруда-В»», третя особа: ОСОБА_8

«про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди», суд -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2009 року позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7 звернулись до Суворовського районного суду м. Одеси із позовом до Миколаївської регіональної філії ТОВ «Охоронної фірми «Гаруда-В»» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості та моральної шкоди.

Позовні вимоги уточнювалися неодноразово. Згодом, відповідно до уточнених позовних вимог в редакції від 23 вересня 2009 року (Т. 1 а.с. 94-96) та доповнень до уточнених позовних вимог в редакції від 14.10.2009 року (Т. 1 а.с. 145-146) позивачами було змінено позовні вимоги із зміни формулювання звільнення на вимоги про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заборгованості та моральної шкоди. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 23.09.2009 року позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7 про зміну формулювання причини звільнення залишено без розгляду за заявою позивачів, Ухвала набрала чинності (Т. 1 а.с. 98).

20 січня 2010 року позивачами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7 подано до суду уточнені позовні вимоги в останній редакції (Т. 2 а.с. 97-113) про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заборгованості, моральної шкоди.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 19 травня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_9 до Товариства з обмеженню відповідальністю «Охоронної фірми «Гаруда-В»», Миколаївської регіональної філії ТОВ «Охоронної фірми «Гаруда-В»», третя особа: ОСОБА_10 про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди виділені у самостійне провадження (Т. 2 а.с. 176 ).

На обґрунтування своїх уточнених позовних вимог в останній редакції позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 зазначили, що їх було прийнято на посаду охоронців МРФ ТОВ «Гарда В», а саме ОСОБА_1 з 24.01.2008 року, ОСОБА_6 з 06.11.2006 року та ОСОБА_11 з 01.11.2008 року згідно до Наказів про прийняття по посади. 01 січня 2009 року за Наказом МРФ ТОВ «Гарда В» за № 7-К від 01.01.2009 року їх було звільнено з займаних посад з 01.01.2009 року нібито за власним бажанням на підставі положень ст. 38 КЗпП України. При цьому, як вказують позивачі, заяви про звільнення за власним бажанням на підставі яких їх було звільнено з займаних посад ними особисто до Адміністрації Товариства не подавались, оскільки наміру звільнятись не мали. 29 січня 2009 року Адміністрацією Товариства було проведено розрахунок при звільненні у частині погашення заборгованості Товариства по заробітній платні за грудень 2008 року та вони отримали на руки Трудові книжки із записами про їх звільнення з Товариства по ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) із 01.01.2009 року, розрахунок по сплаті коштів за невикористану відпустку не проводився.

Крім того, як вказали позивачі нарахування заробітної платні за час їх праці у Товаристві проводились останнім із порушення вимог діючого законодавства України, у звязку із чим склалась відповідна заборгованість по заробітній платні перед кожним з позивачів, яка підлягає стягненню.

Приймаючи до уваги ту обставину, що при виконання своїх трудових обовязків у Товаристві їм не забезпечувалось надання спецодягу та мила, кошти які були ними витрачені у звязку із носом власного одягу та витрачені на придбання мила також підлягають стягненню з підприємства в повному обсязі.

Враховуючи ту обставину, що як вказують позивачі, вони мали намір у досудовому порядку врегулювати спір щодо поновлення їх на посадах у звязку із незаконним звільненням, до суду із відповідним позовом вчасно не звернулись. Тільки після отримання письмової відповіді від Товариства у квітні 2009 року, вирішили звернутись до суду із відповідними позовними вимогами у звязку із незаконним звільненням.

Їх звільнення за Наказом № 7-К від 01.01.2009 року, як зазначають позивачі є незаконним з тих підстав, що вони наміру звільнятись не мали, особистих заяв про звільнення не подавали, та час з якого їх необхідно звільнити у заявах взагалі відсутній, при тому що працевлаштовуватись на інше місце праці також наміру не мали, що в свою чергу виключає можливість їх звільнення, крім того зазначеними незаконними діями їм було спричинено моральну шкоду, яку вони оцінюють у розмірі 5000 гривень, а тому вважають за необхідне звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх законних прав та інтересів.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_5 та представники позивачів уточненні позовні вимоги (в осатаній редакції від 20.01.2010 року) підтримали, просили суд позов задовольнити в повному обсязі поновити позивачам пропущений ними строк звернення до суду із позовом про поновлення на роботі, поновити ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на посадах охоронців МРФ ТОВ «Гарда В» з 01.01.2009 року, стягнути з відповідача МРФ ТОВ «Гарда В» на користь позивачів суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.01.2009 року по день поновлення на посаді. Стягнути з МРФ ТОВ «Гарда В» компенсацію за невикористану відпустку у розмірі: на користь ОСОБА_5 - 1060 грн. 00 коп., ОСОБА_7 160 грн., ОСОБА_6 160 грн. 00 коп.; суму недоотриманої заробітної платні у звязку із невірним її нарахуванням в період за 2008 рік, у розмірі: на користь ОСОБА_5 - 1031 грн. 00 коп., ОСОБА_7 295 грн., ОСОБА_6 1 671 грн.; відшкодувати збитки повязані із зносом власного одягу та на придбанням засобів особистої гігієни у розмірі: на користь ОСОБА_5 500 грн., ОСОБА_6 500 грн. та 270 грн. 00 коп. суму раніше стягнуту за виданий комплект спецодягу, 480 гривень 00 коп. - оплата лікарняного серії ААТ № 06817 з 13.09.2007 року по 18.09.2007 року, суму спричиненої моральної шкоди у розмірі по 5000 гривень та судові витрати.

Додатково у судовому засіданні представники позивачів пояснили, що звільнення позивачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із займаних ними посад у МРФ ТОВ «Гарда В» є незаконним, оскільки позивачі із відповідними заявами про звільнення їх за власним бажанням до Товариства не звертались.

Представник відповідачів у судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі просив суд у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 були звільнення згідно із Наказом за № 7-К від 01.01.2009 року законно та обґрунтовано за їх заявами про звільнення за власним бажанням, заробітна плата нараховувалась у відповідності до вимог діючого законодавства в повному обсязі та виплачувалась вчасно, за виключенням грудня 2008 року, суми грошових коштів за невикористану відпустку нараховувались позивачам, однак від їх отримання позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовились, що підтверджується матеріалами справи. В свою чергу, з позивачем ОСОБА_7 розрахунок при звільненні було проведено в повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними відомостями та заявою ОСОБА_7 про відсутність претензій то Товариства, при таких обставинах, як зазначив представник не підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо стягнення сум матеріальної шкоди. Також представник відповідачів вказав, що позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 при зверненні до суду із уточненими позовними вимогами про поновлення на роботі пропустили строки позовної давності передбачені положеннями ст. 233 КЗпП України, що в свою чергу є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При цьому підстави, які зазначені позивачами, у якості підтвердження поважності причин пропуску такого строку на думку відповідачів є необґрунтованими, оскільки про звільнення їм було відомо ще з 01.01.2009 року, трудові книжки позивачі отримали 22.01.2009 року, а з позовом про поновлення на посадах звернулись до суду тільки у вересні 2009 року з метою стягнення з Товариства значних грошових коштів шляхом зловживання своїми правами, про дані обставини, як вказав представник свідчить і факт затягування позивачами розгляду даної цивільної справи по суті, так останню редакцію уточнених позовних вимог позивачі надали тільки у січні 2010 року.

Третя особа ОСОБА_8 у судове засідання не зявився, про день, місце та час розгляду справи сповіщений належним чином та надав до суду заяву, якою просив суд справу розглянути за його відсутності (Т. 2 а.с. 160).

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням замовлення неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Частиною 2 цієї ж статі передбачено, що якщо після закінчення стрілку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Частиною 1 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частина 2 ст. 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більш одного року, не з вини працівника, орган який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до положень ст. 237/1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль.

Положення ст. 95 КЗпП України передбачає, що мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Згідно із вимогами ст. 97 КЗпП України оплата праці здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами праці. Форми і системи оплати праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат премії, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюється підприємствами, установами, організаціями самостійно з дотриманням норм і гарантій передбачених законодавством.

Оплата праці за погодинною системою в надурочний час, у святкові і неробочі дні, у нічний час регулюються відповідно положеннями ч. 1 ст. 106, п. 2 ч. 1 ст. 107, ст. 108 КЗпП України.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 164 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено і працівник був змушений їх придбати за власні кошти.

Порядок та умови видачі працівникові мила передбачений положеннями ст. 165 КЗпП України.

Відповідно до положень ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 1 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, визнанні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Як встановлено судом, позивачів було прийнято на посади охоронців МРФ ТОВ «Гарда В» за Наказами про прийняття на посади, а саме: ОСОБА_5 Наказом за № 14-К від 24 січня 2008 року з 24.01.2008 року з погодинною системою оплати праці (Т. 1 а.с. 161); ОСОБА_6 Наказом за № 95-К від 06 листопада 2006 року з 06.11.2006 року з погодинною системою оплати праці (Т. 1 а.с. 160), ОСОБА_7. Наказом за № 211-К від 01 листопада 2008 року з 01.11.2008 року з погодинною системою оплати праці (Т. 1 а.с. 162, підстава заяви: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. ( Т. 1 а.с. 218, 220, 221).

Наказом за № 7-К від 01 січня 2009 року позивачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. було звільнено з займаних посад з 01 січня 2009 року за п. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням ( Т. 1 а.с. 196), підстава заява працівників, про що зроблено відповідний запис про звільнення у трудових книжках від 01.01.2009 року (Т. 1 а.с. 26-28).

Відповідно до Акту прийому передачі трудових книжок від 22 січня 2009 року (Т. 1 а.с. 159) позивачі у справі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. отримали трудові книжки із внесеними даними про звільнення 22 січня 2009 року, про що міститься їх підписи.

При цьому суд критично ставиться до посилань позивачів на отримання ними трудових книжок 29 січня 2009 року, а не 22 січня 2009 року, відповідно до вищеназваного Акту, оскільки зазначені обставини є недоведеними.

Згідно до платіжної відомості за № 10-д від 26 січня 2009 року позивачі у справі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. отримали заборгованість по заробітній платні, яка склалась у МРФ ТОВ «Гарда В» станом на час звільнення позивачів з займаних посад - 26 січня 2009 року (т. 1 а.с. 222), значена обставина сторонами по справі не заперечувалась, а отже доказуванню не підлягає.

При цьому, компенсації за невикористану відпустку станом на час звільнення та 26.01.2009 року нараховано та виплачено не було, значені виплати нараховані співвідповідачем МРФ ТОВ «Гарда В» 26 червня 2009 року, що підтверджується видатковими касовими ордерами (Т. 1 а.с. 163-1165), від отримання зазначених коштів позивачі ОСОБА_5 в сумі 617 грн. 83 коп., ОСОБА_6 в сумі 46 грн. 12 коп. (Т. 1 а.с. 166-168) відмовились, зазначені обставини сторонами у справі також не заперечувались.

Крім того, судом було встановлено та сторонами у справі не заперечувалось, а отже доказуванню не підлягає, що позивач ОСОБА_7. компенсацію за невикористану відпустку отримав в повному обсязі (Т. 1 а.с. 191).

Суд у виконання вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України сприяючи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи ставив на обговорення питання про право позивачів на уточнення позовних вимог в частині проведеного з позивачами розрахунку при звільнення та його порядку, що підтверджується журналами судових засідань ( Т. 2 а.с. 135-136), позивачі своїм правом на уточнення позовних вимог не скористались. При цьому відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених позовних вимог, і на підставі доказів наданих сторонами у справі.

Так, одночасно, судом було встановлено, що у заявах про звільнення (Т. 1 а.с. 155-157) датованих 01.01.2009 року, яки в свою чергу стали підставою для видання Наказу за № 7-К від 01.01.2009 року, строк звільнення працівниками не зазначений, однак при цьому, як встановлено матеріалами справи та не заперечувалось сторонами у справі, фактичне звільнення відбулось 01 січня 2009 року без забезпечення дотримання двотижневого строку який передбачений законодавством для звільнення працівника за ст. 38 КЗпП України.

За таких обставин та виходячи з положень ст. 38 КЗпП України суд приходить до висновку про порушення співвідповідачем МРФ ТОВ «Гарда В» положень ч. 1 ст. 38 КЗпП України при виданні оскаржуваного Наказу № 7-К від 01.01.2009 року про звільнення позивачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. із займаних посад з 01 січня 2009 року за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у звязку із недодержанням підприємством - співвідповідачем у справі МРФ ТОВ «Гарда В» двотижневого строку наданого працівнику при прийнятті ним рішення про наступне звільнення за власним бажанням.

При цьому, суд критично ставиться до посилань позивачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. на незаконні дії посадових осіб МРФ ТОВ «Гарда В» при звільненні їх займаних посад, а саме підробку вищеназваних заяв, оскільки відповідно до Постанови про порушення кримінальної справи від 18 березня 2010 року кримінальну справу, яка знаходиться на стадії досудового слідства, було порушено за фактом підробки Заяв про звільнення в т.ч. ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7., а не у відношенні посадових осіб МРФ ТОВ «Гарда В» (Т. 2 а.с. 163).

Одночасно, відповідно до положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайоного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався, або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії Наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як вже зазначалось судом, трудові книжки були отриманні позивачами ОСОБА_5., ОСОБА_6, ОСОБА_7 22 січня 2009 року та перебіг строку позовної давності для звернення до суду із відповідними вимогами до відповідачів розпочався 22 січня 2009 року, в свою чергу із позовними вимогами про поновлення на роботі позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. звернулись 23 вересня 2009 року (Т. 1 а.с. 94-96) тобто із пропуском визначеного законом строку на 7 місяців.

Згідно із вимогами ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених ст. 233 КЗпП України, районний, районний у місті, міський чи міськрайоний суд може поновити ці строки.

Відповідно до розяснень які містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України за № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановленні ст.ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторони. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюються на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд не вбачає підстав для поновлення позивачам ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. строків звернення до суду із вищеназваним позовом, з наступних підстав.

Так, посилання позивачів щодо того, що пропущення строку звернення до суду із даним позовом було зумовлено їх намаганням у досудовому порядку вирішити зазначений спір, не відповідає вимогам п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП України, згідно якої трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору розглядають безпосередньо у суді.

При цьому судом встановлено, що до комісій по трудових спорах позивачі у справі не звертались, сторонами у справі зазначена обставина не заперечувалась. Факт звернення позивачів до інших органів та організацій з питання їх звільнення із займаних посад у МРФ ТОВ «Гарда В» (Т. 1 а.с. 38, 42, 48-50, 55, 101-105, 106-110, 11-113, 117-124, 141-142, 204-205) не може бути обґрунтованою підставою для поновлення вищеназваного строку, також слід вказати що дані звернення датовані з серпня 2009 року.

Слід також зазначити, що відповідно до Ордерів за № 131 від 24.07.2009 року, № 132 від 24.07.2009 року, № 133 від 24.07.2009 року між позивачами у справі та адвокатом ОСОБА_15 укладено угоди про надання правової допомоги з ОСОБА_6, ОСОБА_7 у липні 2009 року, а з ОСОБА_5 у травні 2009 року при цьому з позовними вимогами про поновлення на роботі позивачі звертаються у вересні 2009 року (Т. 1 а.с. 6, 7, 9).

При відмові позивачам у поновлення строків звернення до суду із вищеназваним позовом судом також приймається до уваги та обставина, що первинні позовні вимоги позивачів не містили вимог щодо поновлення на роботі, на посаді охоронців МРФ ТОВ «Гарда В», що в свою чергу свідчить про зневажливе ставлення позивачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до питання про захист своїх прав та законних інтересів саме шляхом звернення до суду із вимогами про поновлення на роботі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у частині поновлення на роботі, стягнення суми середньої заробітної платні за час вимушеного прогулу та суми моральної шкоди, з підстав пропуску позивачами встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України строку на звернення із відповідним позовом до суду, без поважних причин.

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. у частині стягнення сум недоотриманої заробітної платні у звязку із невірним її нарахуванням, оскільки як встановлено судом заробітна плата нараховувалась позивачам у справі за погодинною системою, відповідно до вартості годинної тарифної ставки, встановленої у Товаристві в період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року, згідно із Наказом за № 120/3 від 24.12.2007 року (Т.1 а.с. 195) та кількістю відпрацьованих годин, що в свою чергу підтверджується табелями врахування робочого часу (Т. 1 а.с. 169-188, Т. 2 а.с. 8-14).

Зазначені обставини, також підтверджуються наданими до суду бухгалтерськими довідками із зазначенням підстав та порядку нарахування позивачам у справі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. заробітної плати (Т. 2 а.с. 18-19, 22-26).

Крім того слід вказати, що заробітна плата отримана позивачами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. відповідала вимогам ст. 95 КЗпП України та ст. ст. 58, 59 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік» за № 107-6 від 28.12.2007 року, що підтверджується відповідними Довідками про середню заробітну плату (Т. 1 а.с. 210-211, 213).

Виходячи з вимог ст. 164 КЗпП України не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 у частині стягнення сум відшкодування збитків повязаних із зносом свого одягу та взуття у розмірі по 500 гривень та 270 грн. на користь ОСОБА_6 у рахунок стягнутих Товариством з працівника, ОСОБА_6 сум за виданий спецодяг, оскільки позивачами не надано до суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту придбання за власний кошт спецодягу.

Позовні вимоги у частині стягнення із відповідача сум витрат на придбання мила, в порушення вимог передбачених ст. 11 ЦПК України також є недоведеними, оскільки відповідних доказів на підтвердження факту його придбання та розміру витрачених коштів до суду не надано.

Відповідно до бухгалтерської довідки (Т. 2 а.с. 145) з якої вбачаються підстави та порядок нарахування позивачам ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 сум компенсації за невикористану відпустку та приймаючи до уваги, що дані компенсаційні виплати позивачами не отримувались, позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 у частині стягнення з відповідача ТОВ «Гарда В» вищеназваних виплат підлягають частковому задоволенню, а саме на користь ОСОБА_5 у розмірі 617 грн. 83 коп. та на користь ОСОБА_6 у розмірі 46 грн. 12 коп.

При цьому позовні вимоги ОСОБА_7 в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки як зазначалось вище зазначені виплати позивачем у справі отриманні.

Згідно із Положенням про регіональну філію затвердженого Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Охоронна фірма «Гаруда-В» від 14.04.2005 року за № 4 (Т. 1 а.с. 132-137) філія не є юридичною особою.

Під час розгляду справи, сторона позивача проти заміни неналежного відповідача на належного заперечувала, а тому судом у відповідності до вимог ч. 1 ст. 33 ЦПК України МРФ ТОВ «Гарда В» залишено у якості співвідповідача.

Не є обґрунтованими і позовні вимоги ОСОБА_6 щодо стягнення з відповідача на його користь суми оплати по лікарняному аркушу серії ААТ № 06817 з 13 вересня 2007 року по 18 вересня 2007 року, оскільки відповідно до Табелю врахування робочого часу за вересень 2007 року (Т. 1 а.с. 175) ОСОБА_6 в період з 13.09.2007 року по 18.09.2007 року знаходився на робочому місці, доказів на підтвердження надання зазначеного Лікарняного до адміністрації Товариства позивачем до суду не надано так як і доказів відмови Товариства у прийняті зазначеного Лікарняного.

Враховуючи встановлені судом обставини виходячи з вимог ст. 88 ЦПК України та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин судові витрати, а саме витрати на право допомогу підлягають стягненню з відповідача у справі ТОВ «Гарда В» у розмірі 100 гривень 00 копійок на користь кожного із позивачів.

Одночасно, враховуючи часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 суд вважає за необхідне стягнути із співвідповідача у справі ТОВ «Гарда В» суми державного мита у розмірі 51 грн. 00 коп. та суми витрат з інформаціойно технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. 00 коп.

Керуючись ст. ст. 38, 95, 97, 106, 107, 108, 164, 165, 232, 233, 235, 237/1 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 208, 213-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Товариства з обмеженню відповідальністю «Охоронна фірма «Гаруда-В»», Миколаївської регіональної філії ТОВ «Охоронна фірма «Гаруда-В»», третя особа: ОСОБА_8 про поновлення на роботі, стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженню відповідальністю «Охоронна фірма «Гаруда-В»», код ЄДРОУ: 32683031 (юридична адреса: м. Рівне, вул. Кавказька, 7) на користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 617 гривень 83 копійок та суму судових витрат у розмірі 100 гривень 00 копійок, а всього суму розмірі 717 гривень 83 копійки (сімсот сімнадцять грн.. 83 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженню відповідальністю «Охоронна фірма «Гаруда-В»», код ЄДРОУ: 32683031 (юридична адреса: м. Рівне, вул. Кавказька, 7) на користь ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 46 гривень 12 копійок, суму судових витрат у розмірі 100 гривень 00 копійок, а всього суму у розмірі 146 гривень 12 копійок (сто сорок шість грн. 12 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженню відповідальністю «Охоронна фірма «Гаруда-В»», код ЄДРОУ: 32683031 (юридична адреса: м. Рівне, вул. Кавказька, 7) на користь ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 суму судових витрат у розмірі 100 гривень 00 копійок (сто гривень 00 коп).

Стягнути з Товариства з обмеженню відповідальністю «Охоронної фірми «Гаруда-В»», код ЄДРОУ: 32683031 (юридична адреса: м. Рівне, вул. Кавказька, 7) суму державного мита у розмірі 51 гривні 00 копійок, суму витрат з інформаційоно технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень 00 копійок, а всього суму судових витрат у розмірі 171 гривні 00 копійок на користь держави.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовити.

Рішення може бути оскаржене до судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Одеської області шляхом подачі протягом 10 днів з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження через Суворовський районний суд м. Одеси та наступної подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: