Решение № 94002061, 04.01.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/3451/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3056 Національної Гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні та моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини 3056 Національної Гвардії України (далі - відповідач, в/ч 3056), у якому просить:

- стягнути з Військової частини 3056 Національної Гвардії України на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку з 04.07.2019 по 04.10.2020;

- стягнути з Військової частини 3056 Національної Гвардії України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у лавах Національної гвардії України у в/ч 3056. Наказом командира в/ч 3056 від 03.07.2019 № 144 його було звільнено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку з закінченням контракту. Вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги складала 25 років 05 місяців 06 днів. Зазначає, що одноразова грошова допомога була виплачена йому 05.10.2020.

Таким чином, період затримки з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні склав з 04.07.2019 по 04.10.2020. Вважає, що за вказаний період з відповідача має бути стягнуто середній заробіток виходячи з положень ч.1 ст.117 КЗпП України

Крім того вважає, що відповідачем завдана йому моральну шкоду, яка полягає в тому, що після звільнення з військової служби та до отримання першої виплати військової пенсії, він відразу був вимушений, без психологічної адаптації до цивільного життя чи відпочинку, знайти аби яку роботу для підтримання себе та своєї сім`ї на мінімальному соціальному рівні, у зв`язку з чим, позивач переніс глибоке розчарування та душевні страждання щодо необхідності для суспільства професії військового, професії якій він віддав 25 років свого життя. Також, позивач більше ніж на рік майже втратив нормальні життєві зв`язки з друзями та товаришами по колишній службі. Причиною тому стало постійні їх співчуття щодо рішення відповідача не сплачувати йому гарантовані державою соціальні виплати та пропозиції близьких друзів сім`ї надати матеріальну допомогу до отримання першої нарахованої ПФУ пенсії. Це не аби як підірвало здорове самолюбство позивача не тільки як військовослужбовця-ветерана, але і як офіцера запасу. До того ж, з огляду скрутного матеріального становища після звільнення з військової служби та до отримання першої сплати призначеної пенсії (майже чотири місяці), позивач та його сім`я були вимушені відмовитися від літнього відпочинку та обмежити свої відвідини друзів та рідних, де потребувалися додаткові фінансові витрати.

Вищевказані моральні страждання, психологічний тиск та душевні переживання позивача щодо справедливості по дотриманню державою обіцяних соціальних гарантій ветеранам військової служби, та, до того ж, учасників бойових дій, майже призвели до нестерпимої нервозності у сім`ї позивача та його оточенні.

З огляду на вказане, просить стягнути з в/ч 3056 моральну шкоду в розмірі 30000 грн.

Ухвалою суду від 09.11.2020 року провадження у справі відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі направлено відповідачу засобами поштового зв`язку та отримано ним 17.11.2020 року. Станом на день прийняття рішення, від відповідача відзив на позовну заяву не надходив.

Положеннями ч.6 ст.162 КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом командира військової частини 3056 Національної гвардії України від 03.07.2019 №144 капітана ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, який здав справи і обов`язки за посадою командира спеціального патрульного взводу 2 патрульної роти в/ч 3056 за пп. "а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Також, зазначеним наказом передбачено виплатити позивачу:

- премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з "01" по "03" липня 2019 відповідно до пункту 6 розділу XVII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС від 15.03.2018 №200;

- за невикористані 42 календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідно до пункту 12 статі 12 розділу III Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та розділу 31 пунктів 3-5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС від 15.03.2018 № 200.

Також зазначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не виплачена, щорічну основну відпустку за 2019 рік у кількості 19 календарних днів ОСОБА_1 використав, матеріальна допомога для оздоровлення виплачена.

Сума одноразової грошової допомоги була виплачена позивачу лише за рішенням Херсонського окружного адміністративного суду (справа №540/376/20), тобто з порушенням строків виплати - 05.10.2020 року, що підтверджується позивачем та не заперечується відповідачем. Період затримки виплати складає 459 днів - з 04.07.2019 по 04.10.2020, що також не заперечується відповідачем.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби регулюється, зокрема, статтею 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", частиною 1 вказаної статті зазначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби, зокрема, у зв`язку із скороченням штатів, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів від 17.07.1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" (далі - Постанова № 393), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

З аналізу викладеного вбачається, що сума одноразової грошової допомоги віднесена законом до грошового забезпечення, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В даному випадку між сторонами відсутній спір про розмір належних позивачу виплат, оскільки сума одноразової грошової при звільненні виплачена позивачу 05.10.2020 року.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач при звільненні позивача повинен був сплатити всі належні йому суми в день звільнення та в зв`язку з несвоєчасною сплатою зазначених сум необхідно застосувати вимоги ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

Відповідно до п.1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок). Цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу та в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати.

Отже, середній заробіток працівника визначений відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацом 3 пункту 2 Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року №6-648цс15.

Так, відповідно до Довідки від 02.12.2020 № 3/56/32/2-1675, наданої в/ч 3056, два календарні місяці, які передують звільненню ОСОБА_1 є травень та червень 2019 року. Отже, загальна кількість днів за ці 2 місяці становить 61 день (31 день+30 днів=61 день), загальна сума заробітної плати 30 270,34 грн (15 135,17 грн + 15 135,17 грн = 30 270,34 грн). Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 496,24 грн. (30 270,34 грн/61 день = 496,24 грн/день).

Період затримки виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні становить 459 днів - з 07.07.2019 по 04.10.2020 року.

Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача за час затримки розрахунку при звільненні з 04.07.2019 по 04.10.2020 становить 227 774,16 грн (496,24 грн/день * 459 днів=227 774,16 грн).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати при звільненні коштів є обґрунтованою, а відтак підлягає задоволенню.

В силу ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності.

Враховуючи наведене, суд вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом стягнення на його користь суми середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 04.07.2019 року по 04.10.2020 рік.

Вирішуючи питання щодо стягнення з в/ч 3056 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 30000,00 грн, суд зазначає наступне.

Положеннями ст.56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 4,5 Постанови, у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.10.2020 року справа № 580/1881/19, від 19.12.2018 у справі № 640/14909/16-ц, від 04.03.2019 у справі № 295/443/17 та від 08.05.2019 у справі № 233/3464/17.

Однак, будь-яких допустимих та достатніх доказів того, що рішення, дії чи бездіяльність відповідача будь-яким чином вплинули на стан здоров`я позивача, спричинили погіршення його стану, зумовили фізичні, душевні, психічні страждання останнього, позивачем не надано. Самого лише посилання на їх протиправність недостатньо для прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди.

Позивачем не надано жодного документального доказу на підтвердження заподіяння моральної шкоди та на підтвердження причинного зв`язку моральної шкоди із діями заподіювача шкоди, розрахунку суми визначення моральної шкоди.

Враховуючи, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачем йому моральної шкоди, суд дійшов висновку про те, що підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Зважаючи на викладені обставини, позов підлягає частковому задоволенню .

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини 3056 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 23313931, адреса: 73079, м. Херсон, вул. Паровозвна,36) на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги в сумі 227 774 (двісті двадцять сім тисяч сімсот сімдесят чотири) грн 16 коп з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Ковбій

кат. 106030000