Решение № 93859765, 28.12.2020, Ямпільський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" грудня 2020 р. Справа153/1370/20

Провадження2/153/271/20-ц

Ямпільський районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Дзерина М.М.

за участю секретаря судового засідання Гулковської Т.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань у приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області у місті Ямпіль Вінницької області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Позивач заявив позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору без номера від 01 вересня 2011 року та відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт у розмірі 15 000 гривень. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між ними Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в ПАТ КБ «Приватбанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Позивач свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачеві можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала.

У зв`язку із порушеннями зобов`язань за кредитним договором, відповідач станом на 14 липня 2020 року має заборгованість у сумі 47343 грн. 48 коп., яка складається із: 28 251 грн. 49 коп. – заборгованість за тілом кредиту; 2192 грн. 20 коп. – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит; 0,00 гривень – заборгованість за комісією; 16900 гривень 09 копійок – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань. На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов`язання і заборгованість не погашає. Тому позивач змушений звернутися до суду із даним позовом і просити суд винести рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором без номера від 01 вересня 2011 року у сумі 47343 гривні 78 копійок, а також судові витрати у сумі 2102 гривні.

Представник позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у судове засідання не з`явився, подав до суду письмове клопотання, вх.№5497 від 16.09.2020 року, в якому просить суд справу слухати в його відсутність, заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання розгляду справи по суті в порядку спрощеного провадження не з`явилась. Представник відповідача адвокат Вітвіцький О.Ю. надав суду пояснення наступного змісту: позовні вимоги відповідач не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Зазначив, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів утворення заборгованості у ОСОБА_1 перед АТ КБ «Приватбанк» у заявленому розмірі 47 343 грн. 78 коп. Банк не надав суду доказів на підставі чого були видані кредитні картки, які зазначені у довідці виданої Банком, оскільки дата складання анкети заяви - 01.09.2011 року не співпадає із датами видачі кредитних карток зазначених у довідці. У самій анкеті-заяві від 01.09.2011 року відсутня будь-яка інформація про розмір отриманого ОСОБА_1 кредитного ліміту та вид кредитного зобов`язання (кредитної картки), у зв`язку з чим неможливо визначити правильність розрахунку заборгованості. Також не надано доказів, що зазначені у довідці 7-м кредитних карток взагалі мають відношення до договору оформленого на ім`я ОСОБА_1 у вигляді анкети-заяви від 01.09.2011 року, а можливо ці кредитні картки з відповідними номерами рахунків обслуговують інші відкриті рахунки. Як убачається із матеріалів справи, зокрема із анкети-заяви ОСОБА_1 від 01.09.2011 року в ній відсутні його умови щодо строку дії кредитного ліміту, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості, а також про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов`язання, прострочення його виконання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

АТ КБ «Приватбанк», звернувшись із вимогою про погашення кредиту, просить окрім тіла кредиту (суми, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути відсотки за статтею 625 ЦК України та пеню і штраф за несвоєчасну сплату кредиту. Обґрунтовуючи своє право вимоги в цій частині, а також розмір і порядок нарахування, позивач, крім розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01 вересня 2011 року, посилається на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, які розміщені на банківському сайті, в тому числі і на зміни, які вносилися до них в 2019 році, а також Тарифи, як невід`ємну частину договору, яким визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пені та штрафу за несвоєчасне погашення кредиту та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету - заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо відповідальності за прострочення виконання зобов`язань, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Наданий позивачем витяг із Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанком належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем.

За таких обставин, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, відповідальності за прострочене зобов`язання, подані банком Витяг з Умов та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Отже відсутні підстави вважати, що Позивач та Відповідач обумовили у письмовому вигляді відсотки та відповідальність за невиконання чи порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Як слідує з розрахунку, наданого позивачем, останній здійснив нарахування відсотків із зміною відсоткової ставки з 27,6 % до 42 % з порушенням умов договору. При визначені розміру відсотків банк послався на зміни до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, які вносилися в 2019 році. Наразі, як вказувалося вище, вказаний доказ не може бути взятий до уваги, а тому відсутні підстави для застосування вказаного розміру відсотків. Крім того, із наданої позивачем анкети-заяви у ній не зазначений строк дії кредитного договору, умови та порядок нарахування і сплати процентів від простроченої суми заборгованості згідно часини другої статті 625 ЦК України. Із наданої АТ КБ «Приватбанк» довідки про надані ОСОБА_1 кредитні картки слідує, що останні дві видані кредитні картки відкриті 13.09.2017 року і має термін дії до 07/21 року та 23.06.2018 року і має термін дії до 04/22 року. Отже на час звернення позивача до суду із позовом термін дії картки не закінчився, тому немає підстав вважати, що ОСОБА_1 прострочила виконання грошового зобов`язання. Відтак умови для застосування санкцій, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, не наступили, а позов в цій частині є передчасним.

Враховуючи, що позивач не довів допустимим доказами наявність несплаченого тіла кредиту, не надав суду належні і достовірні докази існування заборгованості за нарахованими відсотками згідно ст.625 ЦК України, нарахованої пені, та те, що відповідач була ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг ПриватБанком, який є неналежним доказом про що вище зазначено, відтак вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Як вбачається із розрахунку наданого Банком заборгованість позивач рахує з 12.07.2013 року. Натомість законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК). Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).Як було встановлено вище - звернення до суду із даним позовом відбулось 13.08.2020 року, тобто, через 7 років і 1 місяць після останнього факту визнання зобов`язань, який мав місце 12.07.2013 року.

Представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості.

Неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України.

Відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Судом встановлені такі обставини та визначені відповідно до них Із досліджених судом письмових доказів встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого було відкрито кредитний рахунок, шляхом підписання анкети-заяви від 01 вересня 2011 року, про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Відповідачу на відкритий кредитний рахунок було встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі 8000,00 грн.. У подальшому розмірі кредитного ліміту було збільшено до 16 350 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.

Дослідивши усі докази в їх сукупності та беручи до уваги документально підтверджені доводи позивача, суд вважає встановленим, що між сторонами виникли спірні договірні цивільні правовідносини, за якими позивач зобов`язався надати та надав грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а відповідач зобов`язався повернути кредит.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

За змістом ч.2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 01 вересня 2011 року (а.с.34) процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимогу про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01 вересня 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Роздруківку із сайту позивача суд визнає неналежним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин 01 вересня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (11 вересня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Такого висновку суд дійшов з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, які є обов`язковими для застосування у відповідності до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

З урахуванням вищевикладеного, суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 01 вересня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи вищевикладене, суд не знаходить правових підстав для стягнення із відповідача на користь АТ КБ "Приватбанку" 2192,2 грн. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит по кредитному договору б/ від 01.09.2011 р. та 16 900.09 грн. пені .

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 01 вересня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Оцінюючи усі докази, що є у справі, в їх сукупності суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідча на користь позивача заборгованість за кредитним договором б/н від 01.09.2011 р., а саме непогашене тіло кредиту у сумі 28 251,49 грн.

Щодо застосування строків позовної давності заявленої представником відповідачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 256, 257, 258, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, зобов`язання з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливу строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як вбачається із матеріалів справи 25 червня 2020 року відповідачем було здійснено погашення заборгованості по кредитному договору. Після зазначеної дати будь-які дії відповідачем спрямовані на сплату заборгованості по кредиту не вчинялися. Представник позивача звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 01 вересня 2011 року - 11 вересня 2020 року.

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» встановлено, що відповідно до укладеного між АТ КБ «Приватбанком» та ОСОБА_1 кредитного договору б/н , остання отримувала кредитні картки НОМЕР_1 – дата відкриття 13.07.2006 року із терміном дії до 07/12; НОМЕР_2 – дата відкриття 03.08.2011 року із терміном дії до 07/12; НОМЕР_3 – дата відкриття 24.07.2012 року із терміном дії до 03/16; НОМЕР_4 – дата відкриття 12.07.2013 року із терміном дії до 07/17; НОМЕР_5 – дата відкриття 30.01.2017 року із терміном дії до 04/18; НОМЕР_6 – дата відкриття 13.09.2017 року із терміном дії до 07/21; НОМЕР_7 – дата відкриття 23.06.2018 року із терміном дії до 04/22. Отже строк дії перевипущеної картки до останнього дня 04/22 (а.с. 33). Відтак, суд приходить до беззаперечного висновку про те, що позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності, а тому вимоги відповідача про застосування строку позовної давності застосуванню не підлягають.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, судові витрати, понесені позивачем по сплаті судового збору і документально підтверджені, за правилами ст.141 ЦПК України покладаються на сторони пропорційно розміру позовних вимог.

Таким чином, підлягає стягненню із відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у сумі 1252 грн.80 коп., розрахованої за правилами простої математичної пропорції, на момент подання позову.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані ст.ст.509,526, 527, 530, 533, 549, 551, 1048-1050, 1051, 1052, 1054, 1055, 1056, 1056-1 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 128, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 279, 280, 281, 282, 283, 284 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - 28 251 (двадцять вісім тисяч двісті п`ятдесят одну) гривню 49 (сорок дев`ять копійок) заборгованості по кредитному договору без номера від 01 вересня 2011 року

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - понесені судові витрати по оплаті судового збору у сумі 1252 (одна тисяча двісті п`ятдесят одну) гривню 80 ( вісімдесят) копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ямпільський районний суд Вінницької області.

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», вул. Грушевського, буд.1 Д м.Київ, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок для погашення заборгованості та судових витрат № НОМЕР_9 , МФО №305299.

Відповідач:ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 .

Головуючий М.М. Дзерин