Решение № 90565437, 21.07.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2020 справа № 914/615/20

За позовною заявою: Фізичної особи - підприємця Юськіва Юрія Михайловича, м.Дрогобич Львівської області

до відповідача: Військової частини А2562, м.Золочів Львівської області

про стягнення заборгованості за договором поставки

Суддя У.І.Ділай

Секретар В.Д. Андрусик

За участю представників:

Від позивача: Ю.М. Юськів, О.В.Партика - адвокат

Від відповідача: Мац О. В. - представник

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшов позов Фізичної особи - підприємця Юськіва Юрія Михайловича, до відповідача: Військової частини А2562 про стягнення заборгованості за договором поставки.

Ухвалою від 06.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 30.04.2020.

Ухвалою від 30.04.2020 підготовче судове засідання відкладено на 16.06.2020.

У судовому засіданні від 16.06.2020 оголошено перерву до 09.07.2020.

Ухвалою від 09.07.2020 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.07.2020.

Позивач та його представник в судовому засіданні 21.07.2020 підтримали позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи. Також подали клопотання про відмову в частині стягнення 3% річних та повідомили, що права, інтереси та (або) обов`язки інших осіб за обставинами цього спору не порушені.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.07.2020 заперечив проти позову повністю, просив відмовити в його задоволенні.

В процесі розгляду матеріалів справи суд -

встановив:

05.09.2019 між позивачем та відповідачем укладено договори поставки №№ 29, 30, 31, 32, відповідно до умов яких позивач зобов`язався поставити відповідачу майно, зазначений в специфікації (додаток №1), що є невід`ємною частиною цього договору, а відповідач прийняти та оплатити дану продукцію у визначений у договорі термін.

На виконання умов договору між сторонами 05 вересня 2019 року підписано специфікації про поставку продукції, якими передбачено строки поставки.

Відповідно до пункту 5.6. Договорів поставки №29, №30, №31, №32 від 05 вересня 2019 року, датою виконання зобов`язання з постачання продукції є дата підписання сторонами видаткової накладної по поставці продукції.

На виконання умов Договорів поставки №30, №31 і №32 від 05.09.2019 ФОП Юськів Ю.М. 18 вересня 2019 року поставив відповідачу продукцію, якість якої відповідає вимогам технічних умов, визначених у специфікаціях (відповідно до вимог розділу II цих угод) на загальну суму 201914,18грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних: № 203 від 18.09.2019 на загальну суму 70731,80грн (на виконання умов договору поставки № 30 від 05.09.2019); № 199 від 18.09.2019 на загальну суму 52500,00грн (на виконання умов договору поставки № 31 від 05.09.2019); № 201 від 18.09.2019 на загальну суму 44682,38грн (на виконання умов договору поставки № 32 від 05.09.2019); № 212 віл 03.10.2019 на загальну суму 34 000,00грн (на виконання умов договору поставки № 29 від 05.09.2019).

Пунктом 4.1. договору даних договорів поставки №29, №30, №31 і №32 від 05.09.2019 передбачено, що розрахунки по цих договорах проводяться шляхом оплати відповідачем після підписання сторонами видаткової накладної. У пункті 4.2. цих договорів зазначено, що розрахунки за продукцію здійснюються протягом 5 -ти банківських днів шляхом оплати замовником поставленої та належним чином прийнятої продукції після надання виконавцем видаткової накладної.

Як зазначає позивач, відповідач не оплатив вартість отриманого товару, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 201914,18грн.

В порядку досудового врегулювання спору 16.09.2019 та 28.01.2020 позивач направив відповідачу претензію про оплату заборгованості за спірними договорами. У відповідь Військова частина А2562 повідомляла, що відмовляється оплачувати продукцію, оскільки така поставлена частинами, що не передбачено договорами.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав договірних зобов`язань щодо своєчасної сплати вартості поставленого товару. Відтак, ФОП Юськів Ю.М. подав до Господарського суду Львівської області позовну заяву про стягнення з відповідача 201914,18грн основного боргу. Крім того, позивач нарахував 2580,20грн 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, 313933,20грн неустойки та 24388,30 грн пені.

Після відкриття провадження у справі позивач подав клопотання, в якому відмовився в частині стягнення з відповідача 2580,20грн 3% річних.

Відповідач заперечив проти позову з огляду на таке.

За твердженням відповідача борг виник через порушення умов вказаних договорів самим позивачем, поставивши лише ту кількість продукції, яка була вигідна для нього самого, хоча договорами передбачено обов`язок поставки більшої кількості продукції. Військова частина забезпечила схоронність товарів по договорах тому позивач у зручний для нього час може забрати дану продукцію.

Також відповідач заперечив проти стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, покликаючись на відсутність в матеріалах справи доказів надання послуг адвокатом та обґрунтованого розрахунку вартості понесених витрат.

Крім того, відповідач просив зобов`язати позивача організувати роботу щодо повернення частково поставленого майна, що належним чином тимчасово зберігається у відповідача.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договори поставки №№ 29, 30, 31, 32 від 05.09.2019, у зв`язку із чим набули взаємних прав і обов`язків.

За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підпунктом 6.1 договорів поставки №29, №30, №31 і №32 від 05.09.2019 року, відповідач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплатити поставлену продукцію, а відповідно до підпункту 6.4.1. позивач має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлену продукцію.

Позивач свої зобов`язання щодо передачі товару за спірними договорами виконав частково, що підтверджується копіями видаткових накладних долучених до матеріалів справи (оригінали оглянуто судом): № 203 від 18.09.2019 на загальну суму 70731,80грн (на виконання умов договору поставки № 30 від 05.09.2019); № 199 від 18.09.2019 на загальну суму 52500,00грн (на виконання умов договору поставки № 31 від 05.09.2019); № 201 від 18.09.2019 на загальну суму 44682,38грн (на виконання умов договору поставки № 32 від 05.09.2019); № 212 віл 03.10.2019 на загальну суму 34 000,00грн (на виконання умов договору поставки № 29 від 05.09.2019).

Відповідач оплату за поставлений товар не здійснив, в результаті утворилась заборгованість в розмірі в сумі 201914,18грн.

Підписання відповідачем видаткової накладної без зауважень, яка є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідач про дійсність отримання товару та проти наявності заборгованості не заперечив.

Покликання відповідача про невиконання позивачем умов договорів щодо поставки продукції в повному обсязі судом відхиляється, оскільки товар не відповідає умовам комплектності. При цьому в матеріалах справи відсутні докази відмови військової частини від прийняття неякісного товару в період його поставки.

У пункті 2.4 договорів зазначено, що замовник здійснює приймання продукції відповідно до керівних документів з питань організації приймання (передавання) продукції. У разі виявлення Замовником продукції неналежної якості, некомплектності продукції або неналежної кількості продукції, Виконавець не пізніше 20 днів від дати отримання письмового повідомлення від Замовника, за свій рахунок здійснює до поставку належної кількості та комплектності продукції або їх заміну на продукцію належної якості.

Продукція, яка поставляється з порушенням умов договору замовником не приймається. Всі витрати, які при цьому виникають, несе виконавець (п. 2.5 договору).

Доказів надсилання письмових повідомлень, в порядку передбаченому п. 2.4 договорів суду також не надано.

Натомість умовами п. 4.2 спірних договорів передбачено, що розрахунки за продукцію здійснюються протягом 5-ти банківських днів шляхом оплати замовником поставленої та належним чином прийнятої продукції після надання виконавцем видаткової накладної. Відтак за отриману продукцію відповідно до видаткових накладних відповідач зобов`язаний розрахуватися з позивачем.

Щодо покликань відповідача про зобов`язання позивача організувати роботу щодо повернення частково поставленого майна, що належним чином тимчасово зберігається у відповідача суд звертає увагу, що предметом цього спору є стягнення заборгованості. Водночас військова частина вправі подати до суду окремий позов із такими вимогами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати заборгованості за поставлений товар у розмірі 201914,18грн.

В частині стягнення 2580,20грн 3 % річних провадження слід закрити у зв`язку із відмовою позивача в цій частині.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 313933,20грн неустойки та 24388,30 грн пені суд зазначає наступне.

У пункті 7.3 передбачені види порушень та санкції на них. Так, у разі несвоєчасної оплати вартості товару сторона зобов`язаний сплатити стороні Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє Замовника від сплати суми заборгованості.

За прострочення виконання грошового зобов`язання замовник зобов`язаний сплатити неустойку у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частина 4 коментованої статті встановлює принцип, відповідно до якого, якщо розмір штрафних санкцій законом не встановлений, сторони в договорі можуть передбачити їх розмір на власний розсуд, обчислюючи його як у процентному співвідношенні до суми всього зобов`язання або його невиконаної частини, так і в певній (твердій, фіксованій) сумі, а також у кратному відношенні до вартості товарів (робіт, послуг). При демократичності такого формулювання законодавець змінює визначення штрафних санкцій - штрафу й пені, що застосовується в праві цивільному, де штраф і пеня не встановлюються в твердій сумі (виключно у відсотках до суми зобов`язання), а принцип кратності штрафних санкцій до суми зобов`язання можливий, згідно із ч. 2 ст. 546 ЦК України, як інший вид забезпечення зобов`язань. Можна припустити, що тверда сума або кратність до суми зобов`язання і є тим видом штрафної санкції, що в частині 1 ст. 230 ГК України позначена як неустойка.

Виходячи із змісту вищевказаних санкцій погоджених сторонами, Господарський суд Львівської області приходить до висновку, що за своєю правовою природою сторони фактично погодили подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За вказаних обставин вимога про стягнення 313933,20грн 1% неустойки не відповідає правовим приписам та задоволенню не підлягає.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування, судом встановлено, що при розрахунку пені позивачем допущено арифметичні помилки. За розрахунком суду з відповідача підлягає до стягнення 24317,02грн пені. В задоволенні решти вимог в цій частині слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судовий збір покладається на останнього пропорційно задоволеним вимогам.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 5000,00грн витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 126 ГПК України).

Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

До матеріалів справи долучено необхідні документи, що підтверджують витрати позивача пов`язані з оплатою ним послуг, наданих адвокатом, а також документи, що підтверджують представництво інтересів позивача саме адвокатом.

Дослідивши акти прийняття-передачі наданих послуг, підписаних між позивачем та адвокатом, судом встановлено, що акт №1 від 15.11.2019 містить юридичну послугу «Складання заяви про видачу судового наказу про стягнення заборгованості ВЧ А2562». Натомість цей спір розглянутий в порядку позовного провадження, відтак суд не бере до уваги вказаний акт.

З огляду на викладене та зважаючи на обставини справи встановлені судом, суд прийшов до висновку вимогу про стягнення судових витрат задоволити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 4000,00грн витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Військової частини А2562 (80700, Львівська область, м.Золочів, вул. Січових Стрільців, 36, ідентифікаційний код 26613183) на користь Фізичної особи - підприємця Юськіва Юрія Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 201914,18 грн основного боргу, 24317,02грн пені, 4000,00грн витрат, пов`язаних з правничою допомогою та 3028,71 грн судового збору.

3.В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 313933,20грн 1% неустойки відмовити повністю.

4.Прийняти відмову позивача від вимог щодо стягнення 3% річних.

5.В частині стягнення 3% річних провадження у справі закрити.

6.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 24.07.2020.

Суддя У.І. Ділай