Решение № 8961888, 09.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/6009.03.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МІТЕК»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»

простягнення 9276,67 грн.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

від позивачів Райко В.В.

від відповідача не з’явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МІТЕК»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»про стягнення сум основної заборгованості, пені та 3% річних, всього в сумі 9110,01 грн. по Договору №880 від 06.06.07р.

Ухвалою від 27.01.10р. суд прийняв позовну заяву до провадження та призначив справу до розгляду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

В судовому засіданні 09.03.10р. Позивачем було подано суду Заяву про зміну (фактично –про збільшення позовних вимог, в зв’язку з заявленням збільшеного строку прострочення оплати), відповідно до якої позивач збільшує позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 9276,67 грн.

Представник Позивача у судових засіданнях підтримував викладені у позові обставини, та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі за врахуванням Заяви про зміну (збільшення) позовних вимог від 09.03.10р.

Представник Відповідача в судові засідання не з’являвся, проте через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав письмовий відзив на позов, в якому відхиляє заявлені позовні вимоги повністю.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами письмові пояснення, заслухавши усні пояснення присутніх представників, оглянувши надані оригінали документів, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд —

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІТЕК»(Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»(Відповідач) було укладено Договір №880 від 06.06.07р. купівлі-продажу товару.

Перехід права власності на Товар відбувається в момент його передачі (п. 2.3 Договору).

Позивачем було поставлено Відповідачу товар за Рахунками-накладними: РНМ- 00212 від 28.01.09 р., РНМ- 00284 від 03.02.09 р., РНМ -00364 від 09.02.09р., РНМ - 00766 від 19.03.09 р. (надалі – Накладні)

Відповідач у відзиві зазначає, що вищенаведені Накладні оформлені неналежним чином, що між Позивачем та Відповідачем не узгоджено строк оплати по Накладним, а отже накладні не мають юридичної сили та у Позивача не виникло право вимагати від Відповідача оплати по цим Накладним.

Відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 36 ГПК України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до Розділу 1 Договору, Продавець продає, а Покупець отримує медикаменти, вироби медичного призначення та косметичну продукцію. Кожна поставка товару в рамках дії цього Договору узгоджується Сторонами шляхом оформлення видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Тобто, сторони узгодили документальну форму закріплення поставки товару згідно Договору –шляхом оформлення накладних.

Судом встановлено, що надані Позивачем накладні: РНМ- 00212 від 28.01.09р., РНМ- 00284 від 03.02.09 р., РНМ -00364 від 09.02.09р., РНМ - 00766 від 19.03.09 р. підписані представниками Позивача та Відповідача, на них наявні печатка та штемпель Позивача і Відповідача відповідно, та що від Відповідача товар за даними Накладними отримувався на підставі Довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (належним чином засвідчені копії вищенаведених документів залучено до матеріалів справи).

Також, щодо порядку та строків оплати поставленого за Накладними товару, судом встановлено наступне.

Відповідно до Розділу 4 Договору, ціна товару вказується у видатковій накладній. Сторони визначили, що за Договором можливий один із наступних порядок розрахунків:

- попередня оплата;

- відпуск товару на умовах відстрочки оплати, при цьому термін між відпуском товару і його оплатою не повинен перевищувати 45 банківських днів;

- покупець проводить розрахунок за товар, отриманий на умовах відстрочки оплати в строк, обумовлений у видатковій накладній.

В матеріалах справи відсутні докази, що товар за Договором за Накладними відпускався на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочки оплати.

Натомість, в Накладних чітко вказано «термін оплати накладної ....», відповідно:

РНМ- 00212 - 28.01.09р.;

РНМ- 00284 - 03.02.09р.;

РНМ- 00364 - 09.02.09р.;

РНМ- 00766 - 19.03.09 р.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач порушив умови Договору не оплатив отриманий за Накладними товар у встановлений строк, а також станом на час винесення даного рішення.

Суд погоджується та вважає обґрунтованим наданий Позивачем розрахунок заборгованості Відповідача з оплати за поставлений по Накладним товар за Договором, відповідно до якого заборгованість відповідача становить 8096,93 грн.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведеної суми заборгованості, а тому, зважаючи на все вищенаведене, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення з Відповідача суми заборгованості за поставлений по Накладним товар за Договором в сумі 8096,93 грн.

Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 та ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна позиція викладена в п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08р. №01-8/211, де зазначено, що згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Крім того, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Суд погоджується з розрахунком пені наданим позивачем, у розмірі 942,80 грн., який розрахований у відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»та на підставі передбаченої Договором відповідальності у вигляді сплати пені відповідно до п. 6.2 Договору.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем пені за порушення умов Договору в частині своєчасної сплати за поставлений по Накладним товар, а тому суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені за порушення умов Договору в розмірі 942,80 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Суд погоджується та вважає обґрунтованим та арифметично вірним наданий Позивачем розрахунок 3% річних, відповідно до якого сума 3% річних складає 236,94 грн.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем Позивачу суми 3% річних –236,94 грн., а тому, зважаючи на все вищенаведене, суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми 3% річних –236,94 грн.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 49 ГПК України, з Відповідача на користь Позивача стягуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з позовом до Господарського суду міста Києва.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДФАРМСЕРВІС»(м. Київ, вул. Васильківська, 30; ідентифікаційний код 32911643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІТЕК»(м. Київ, пров. Очаківський, 3; ідентифікаційний код 23153491) 8096 (вісім тисяч дев’яносто шість) грн. 93 коп. заборгованості, 942 (дев’ятсот сорок дві) грн. 80 коп. пені, 236 (двісті тридцять шість) грн. 94 коп. 3% річних, 102 (сто дві) грн. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя І.О.Домнічева

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення –10.03.2010р.