№ 8750733, 22.02.2010, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2010 р. Справа № 2-а-198/10/0270 м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича,

при секретарі судового засідання: Ваталінській Марині Анатоліївні

за участю представників сторін:

позивача : Слюсар О.В.

відповідача : Радзіковської І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська тютюнова компанія"

до: Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ :

До суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Подільська тютюнова компанія» (далі – позивач) до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі – відповідач) з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000712320/3 від 22.01.2010 р.

Позов мотивовано тим, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Подільська тютюнова компанія», оформленої актом перевірки ДПА у Вінницькій області №61/23/30684960 від 26.06.2009 р., відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000712320/0 від 10.07.2009 р., яким позивачу донараховано суму податкових зобов’язань з податку на прибуток в сумі 68825 грн. та визначено штрафні санкції, які підлягають сплаті, в сумі 34413 грн. Позивач не погоджуючись з даним податковим повідомленням-рішенням звертався зі скаргами до ДПІ у м. Вінниці, ДПА у Вінницькій області та ДПА України, однак, вказані податкові органи своїми відповідними рішеннями залишали скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін. Крім того, ДПА України за результатами розгляду скарги винесено податкове повідомлення-рішення №0000712320/3 від 22.01.2010 р., яке позивач вважає протиправним та таким, що винесено всупереч вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому і оскаржив його до адміністративного суду.

Підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стало те, що податковий орган прийшов до висновку про завищення ТОВ «Подільська тютюнова компанія» за період з 01.07.2007 р. по 01.04.2009 р. валових витрат виробництва у зв’язку з тим, що підприємством віднесено до їх складу комісійні по операціям, що пов’язані із забезпеченням банківських гарантій. Позивач вважає хибним даний висновок податкового органу, а тому з посиланням на відповідні норми Цивільного кодексу України, Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про банки та банківську діяльність», аргументує, що підприємство мало право на віднесення до складу валових витрат сум комісійних, що сплачені банку за надання банківської гарантії, оскільки ці комісійні є компенсацією за отриману послугу банку у вигляді наданої гарантії.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на зазначені в позовній заяві обставини, просила їх задовольнити.

Відповідач надав суду заперечення на позовну заяву (а.с.85,86), відповідно до яких зазначив, що віднесення сплачених банківських винагород до складу валових витрат є безпідставним, оскільки з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» випливає, що суми винагороди, сплачені дебітором поручителю за видачу гарантій, не включаються до валових витрат дебітора, адже вказані витрати не мають відношення до компенсації вартості товарів (робіт, послуг), придбаних для їх подальшого використання в господарській діяльності.

Крім того, відповідач вказав на те, що позивач в своїй діяльності допустив заниження податку на прибуток за період з 01.07.2007 р. по 01.04.2009 р. на суму 68825 грн., а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення про сплату 68825 грн. податку на прибуток та 34413 грн. застосованої штрафної санкції є цілком законним, а тому підстав для його скасування немає.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти позову, надала пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях, просила в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та вивчивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.

Головними державними податковими ревізорами-інспекторами ДПА у Вінницькій області Климчук Л.В., Вітковським А.П., Клімовою Л.Р. та Жосан Л.В. на підставі відповідних направлень проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Подільська тютюнова компанія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 01.04.2009 року, за результатами якої складено акт №61/23/30684960 від 26.06.2009 р. (а.с.7-37).

Виявлені під час перевірки та зафіксовані у вказаному акті порушення полягали в тому, що позивачем не дотримано вимоги п. 3.1 ст. 3 та п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено сплату податку на прибуток за період з 01.07.2007 р. по 01.04.2009 р. на загальну суму 68825 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у м. Вінниці прийнято податкове повідомлення-рішення №0000712320/0 від 10.07.2009 р. (а.с.38), яким визначено суму податкового зобов’язання ТОВ «Подільська тютюнова компанія» з податку на прибуток в сумі 103238 грн., у тому числі: за основним платежем 68825 грн., за штрафними санкціями 34413 грн. за порушення п. 3.1 ст. 3 та п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивач, не погоджуючись з даним рішенням оскаржив його до ДПІ у м. Вінниці (а.с.42-46), яка, своїм рішенням залишила зазначену скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін (а.с.47-50). За результатами розгляду скарги ДПІ у м. Вінниці винесено податкове повідомлення-рішення №0000712320/1 від 10.09.2009 р. (а.с.39).

Позивач скориставшись своїм правом на оскарження рішення податкового органу в адміністративному порядку звернувся також з відповідною скаргою до ДПА у Вінницькій області (а.с.52-57), яка, однак, своїм рішенням залишила зазначену скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін (а.с.58-62) та винесла податкове повідомлення-рішення №0000712320/2 від 16.11.2009 р. (а.с.40).

Позивач також з метою оскарження звертався до ДПА України (а.с.63-68), яка також своїм рішенням залишила відповідну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін (а.с.69-71). За результатами розгляду скарги ДПА України винесено податкове повідомлення-рішення №0000712320/3 від 22.01.2010 р. (а.с.41).

Судом встановлено, що між ТОВ «Подільська тютюнова компанія» та ВАТ «Кредитпромбанк» укладено наступні договори про надання банківської гарантії, а саме:

1) №ГП/2110/ПТ01 від 21.10.2005 р., згідно з яким позивач зобов’язувався сплатити банку комісійну винагороду за надану гарантію платежів на користь ЗАТ «Філіп Моріс Україна» в розмірі 2,5 % річних від фактичної суми гарантії (а.с.72,73);

2) №22/05/07/-ГП від 27.12.2007 р., згідно з яким позивач зобов’язувався сплатити банку комісійну винагороду за надану гарантію платежів на користь «В.А.Т.-Прилуки» в розмірі 2,5 % річних від фактичної суми гарантії (а.с.76,77);

3) №22/06/07-ГП від 27.12.2007 р., згідно з яким позивач зобов’язувався сплатити банку комісійну винагороду за надану гарантію платежів на користь ЗАТ «Джей Ті Інтернешнл Компані Україна» в розмірі 2,5 % річних від фактичної суми гарантії (а.с.74,75);

4) №22/07/07-ГП від 21.12.2007 р., згідно з яким позивач зобов’язувався сплатити банку комісійну винагороду за надану гарантію платежів на користь підприємства з іноземними інвестиціями «Імперіал Тобако Юкрейн» в розмірі 2,5 % річних від фактичної суми гарантії (а.с.78,79).

На виконання вищевказаних договорів ТОВ «Подільська тютюнова компанія» сплачено ВАТ «Кредитпромбанк» комісійні за надання банківської гарантії у загальній сумі 275296 грн.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих сторонами доказів, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 560 Цивільного Кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Статтею 567 ЦК України визначено, що гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

У відповідності до укладених договорів банківської гарантії ВАТ «Кредитпромбанк» гарантував виконання позивачем своїх обов’язків по сплаті платежів за укладеними контрактами і у випадку невиконання TOB «Подільська тютюнова компанія» своїх зобов’язань, їх мав би виконати банк. Надання банківських гарантій є банківською послугою у відповідності до вимог Закону України «Про банки та банківську діяльність», яку мають право здійснювати тільки банки і у відповідності до цього ж Закону банки мають право на компенсацію своїх послуг.

Так, статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що банківський кредит - будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

У відповідності до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надання банківських гарантій розглядається як кредитна операція, а тому сплата комісійної винагороди за надану банківську гарантію має розглядатись як сплата процентів за борговими зобов’язаннями.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються для подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Пунктом 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено вичерпний перелік витрат платника податків, які не відносяться до складу валових витрат.

Як вбачається з зазначеного пункту Закону комісійні за надання банківської гарантії не включені до переліку витрат платника податків, які не відносяться до складу валових витрат.

Крім того, при винесенні рішення по справі суд враховує те, що правильність формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв’язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг.

Дослідивши наявні у справі докази та встановивши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач мав право на віднесення сум комісійних, що призначені банку за надання банківської гарантії до валових витрат, оскільки ці комісійні є компенсацією за отриману послугу банку у вигляді наданої гарантії. Враховуючи те, що завдяки наданню банківської гарантії позивач зміг укласти важливі в своїй господарській діяльності контракти, які є необхідними для господарської діяльності підприємства, - ці гарантії є такими, що використані підприємством у власній господарській діяльності.

Враховуючи викладене, суд вважає, що податковий орган при проведенні перевірки неповно оцінив надані платником податків докази в обґрунтування правомірності вчинених дій стосовно включення до складу валових витрат комісійних за надання банківської гарантії, що стало в подальшому підставою для винесення податкового повідомлення-рішення №0000712320/3 від 22.01.2010 р. про встановлення податкового зобов’язання в сумі 68825 грн. та штрафних санкцій в сумі 34413 грн.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте відповідачем не було надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про наявність виявлених та зафіксованих у відповідному акті порушень чинного законодавства та, як наслідок, про правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, та норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, а тому підлягають задоволенню, з урахуванням положень ст. 94 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Оскільки платіжним дорученням № 54 від 22.01.2010 року підтверджено розмір судового збору сплаченого позивачем, що складає по 3,40 грн., дана сума підлягає стягненню на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення державної податкової інспекції м. Вінниці №0000712320/3 від 22 січня 2010 року про стягнення податкового зобов’язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій до товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська тютюнова компанія" (код ЄДРПОУ 30684960, м. Вінниця, вул. Грибоєдова, 17а).

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська тютюнова компанія" судові витрати в сумі 3 (три) грн. 40 коп.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 26.02.10

Суддя           Вільчинський Олександр Ванадійович