№ 8750730, 23.02.2010, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2010 р.           Справа № 2-а-181/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Сторчака Володимира Юрійовича,

при секретарі судового засідання: Ваталінській Марині Анатоліївні

за участю представників сторін:

позивача : Якимчук В.І. - представник

відповідача : Пенська О.Ю., Проняєв В.В., Клапай К.В. - представники

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпиківський деревообробний завод"

до: Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шпиківський деревообробний завод"( надалі –позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області (надалі –відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.08.2009р. №0020921700/0, від 28.08.2009р. №0001242300/0, від 28.08.2009р. №0001252300/0, від 02.11.2009р. №0020921700/1, від 02.11.2009р. №0001242300/1, від 02.11.2009р. №0001252300/1, а також від 02.11.2009 р. №9874/10/23-118.

Позов мотивовано наступним.

Відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.03.2009 року результати якої оформлені актом №276/23/03575652 від 17.08.2009 року.

Перевіркою встановлені наступні порушення:

- порушення вимог п.п.8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" №889 від 22.05.2003 року, в результаті чого відповідачем прийнято рішення №0020921700/0 від 26.08.2009 року про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1582,43 грн., в т.ч. за основним платежем - 486,59 грн., за штрафними санкціями - 1095,84 грн..

Позивач вважає дане рішення неправомірним, оскільки, як випливає з форми "Р" податкового повідомлення-рішення в ньому відображається лише сума донарахованого платежу та штрафних санкцій. Донарахована сума податку з доходів фізичних осіб складає 486,59 грн., відтак штрафна санкція з огляду на п.п.17.1.9 п.17.1 ст. 17 Закону №2181 складатиме не 1095,84 грн., а 973,18 грн..

- порушення вимог п.п. 8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97, у зв'язку з завищенням позивачем суми амортизації за І квартал 2009 року на 9802 грн., відповідно до чого занижено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток за відповідний період на 2451 грн., в результаті чого прийнято рішення №0001242300/0 від 26.08.2009 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2941,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 2451,00 грн., за штрафними санкціями - 490,00 грн..

Позивач не погоджується з визначенням даного зобов'язання, оскільки він одержав основні засоби від ТОВ "Брус" не безоплатно, як стверджується в акті перевірки, а шляхом приєднання ТОВ "Брус" до ТОВ "Шпиківський деревообробний завод". Відповідно до п.п 8.4.11 п.8.4 ст. 8 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" до придбання основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з включення таких фондів та нематеріальних активів до складу статутного фонду такої іншої особи, із подальшим включенням основних фондів до відповідних груп.

- порушення вимог п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, з тих підстав, що позивач завищив податковий кредит протягом лютого-листопада 2008 року на 79100,00 грн., оскільки включив до складу податкового кредиту ПДВ з вартості наданих послуг ПП "Еталон ТДК" по технічному обслуговуванню обладнання, які не підтверджені первинними документами, у зв'язку з чим відповідачем прийнято рішення №0001252300/0 від 26.08.2009 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 118650,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 79100,00 грн., за штрафними санкціями - 39550,00 грн..

Позивач вважає прийняте рішення неправомірним, оскільки податковий кредит в сумі 79100,00 грн. підтверджений належним чином оформленими податковими накладними, відтак донарахування ПДВ та застосування штрафних санкцій з цих підстав є необгрунтованими.

Не погодившись з донарахуваннями, проведеними за вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до ДПІ у Тульчинському районі. За наслідками розгляду скарги прийняті нові податкові повідомлення-рішення, а саме: від 02.11.2009р. №0020921700/1, від 02.11.2009р. №0001242300/1, від 02.11.2009р. №0001252300/1.

Крім того, позивач просить суд скасувати рішення 02.11.2009 р. №9874/10/23-118, яким скаргу позивача щодо скасування вищезазначених податкових повідомлень-рішень залишено без задоволення.

Позивач вважає, що донарахування за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями здійснені неправомірно, всупереч чинному законодавству, а тому звернувся до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав з підстав викладених в позовній заяві та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав викладених в запереченні на позов ( а.с.77-84) і просили в позові відмовити.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечення проти позову підтримали та просили суд в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Як встановлено судом на підставі направлень на перевірку від 23.07.2009 року №228, від 06.08.2009р. №304 ДПІ у Тульчинському районі та у відповідності з вимогами ч.1 ст.11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями) головними державними податковими ревізорами-інспекторами Проняєвим В.В., Мензулом В.А., Ковтуном В.В. та начальником відділу погашення прострочених податкових зобов'язань Денисюк І.В. була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.03.09р. та валютного законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.03.2009 р., у відповідності до затвердженого плану перевірки, наведеного в додатку №1 до акта перевірки.

За результатами перевірки складено Акт 1008/17 від 09.04.2009 р., яким зафіксовано наступні порушення:

- порушення вимог п.п.8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" №889 від 22.05.2003 року, а саме, відповідачем виявлено 34 випадки, де не в повному обсязі нараховувався, утримувався та перераховувався податок з доходів фізичних осіб до бюджету, в результаті чого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0020921700/0 від 26.08.2009 року про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1582,43 грн., в т.ч. за основним платежем - 486,59 грн., за штрафними санкціями - 1095,84 грн..

- порушення вимог п.п. 8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97, у зв'язку з завищенням позивачем суми амортизації за І квартал 2009 року на 9802 грн., а саме, позивачем до загальної суми амортизаційних відрахувань включено суму амортизації по основних засобах, які було отримано від ТОВ "Брус" без компенсації їх вартості, тобто безоплатно, відповідно до чого занижено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток за відповідний період на 2451 грн.. За вказане порушення відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001242300/0 від 26.08.2009 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2941,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 2451,00 грн., за штрафними санкціями - 490,00 грн..

- порушення вимог п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, з тих підстав, що позивач завищив податковий кредит протягом лютого-листопада 2008 року на 79100,00 грн., оскільки включив до складу податкового кредиту ПДВ з вартості наданих послуг ПП "Еталон ТДК" по технічному обслуговуванню обладнання. При цьому при перевірці позивачем не доведено реальність операцій з надання таких послуг. Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001252300/0 від 26.08.2009 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 118650,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 79100,00 грн., за штрафними санкціями - 39550,00 грн..

Не погодившись з донарахуваннями, проведеними за вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до ДШ у Тульчинському районі.

За наслідками розгляду первинної скарги ДПІ у Тульчинському районі прийнято рішення від 02.11.2009 року №9874/10/23-118, яким скаргу ТОВ „Шпиківський ДОЗ" залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін. За наслідками розгляду скарги прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 02.11.2009р. №0020921700/1, від 02.11.2009р. №0001242300/1, від 02.11.2009р. №0001252300/1.

Що стосується прийняття податкового повідомлення-рішення №0020921700/0 від 26.08.2009 року про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1582,43 грн., в т.ч. за основним платежем - 486,59 грн., за штрафними санкціями - 1095,84 грн., суд встановив наступне.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п.8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб", а саме виявлено 34 випадки не в повному обсязі нарахування, утримання та перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету, у зв'язку з чим донараховано основного платежу по даному податку в сумі 486,59 грн..

Крім того відповідно до п.п.16.1.1 та п.п. 16.4.1 п.16.4 ст. 16 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" нараховано пеню за несвоєчасне перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб у розмірі 122,66 грн..

Відповідно до п16.1.1. ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Пунктом 17.1.9. даної статті визначено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Однак, як випливає з податкового повідомлення-рішення форми "Р", яке складається за наслідками документальних перевірок юридичних осіб, у ньому відображається лише сума донарахованого платежу та штрафних санкцій, а графа для пені за несвоєчасну сплату - відсутня. В податковому повідомленні-рішенні №0020921700/0 від 26.08.2009 року сума податку з доходів фізичних осіб складає 486,59 грн., відтак, штрафна санкція з огляду на п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" повинна складати не 1095,84 грн., а 973,18 грн..

Відповідно відповідачем не вірно визначено суму на яку нараховуються штрафні санкції, а тому і розмір штрафної санкції не відповідає вимогам закону.

У відповідності до ЗУ "Про податок з доходів фізичних осіб", розмір штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм цього Закону та підстави для їх застосування визначаються законом, що регулює такі питання, якщо інше не встановлене нормами цього Закону.

Такий порядок визначається Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі –Закон 2181). У відповідності до п.п.6.1 ст.6 Закону 2181 у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).

Згідно п.1.2 ст.1 Закону 2181 податкове зобов'язання –це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Податковий борг (недоїмка)(п.1.3 ст.1 Закону 2181) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. Відповідно до п.1.4 ст.1 вищевказаного закону пеня –це плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.

          Відповідно до п.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом ДПА України за № 266 від 03.07.2001 року та зареєстрованого в Мінюсті України 16.07.2001 року за № 595/5786 (далі –Порядок) податкові вимоги формуються виключно за узгодженими сумами податкових зобов’язань несплачених платником податків в установлені строки. Податкові вимоги формуються за несплаченими платником податків в установлені строки сумами податкових зобов’язань узгоджених податковим органом або іншими контролюючими органами.

Податкове зобов’язання вважається узгодженим (п.2.12 вищезгаданого Порядку):

-          податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації –з дня подання такої декларації;

-          податкове зобов’язання, нараховане податковим органом –у день отримання платником податкового повідомлення (за винятком випадків, коли платник у встановлені Законом терміни розпочинає процедуру апеляційного узгодження);

-          податкове зобов’язання, нараховане податковим органом (якщо такий платник у встановлені Законом терміни розпочинає процедуру апеляційного узгодження) - у день закінчення процедури адміністративного оскарження або у день прийняття судом рішення по суті.

          Судом встановлено, що узгодження податкового зобов’язання відповідно до вимог Закону 2181, на час нарахування пені, не відбувалось, а тому відповідачем протиправно нараховано пеню в сумі 1095,84 грн..

Таким чином, суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0020921700/0 від 26.08.2009 року прийняте з порушенням вимог чинного законодавства а тому підлягає скасуванню.

Що стосується визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2941,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №0001242300/0 від 26.08.2009 року, суд встановив наступне.

Відповідно до протоколу №27 від 22.12.2007р. зборів учасників ТОВ"Брус" прийнято рішення про припинення діяльності ТОВ "Брус" шляхом приєднання його майна, прав та обов'язків до ТОВ "Шпиківський деревообробний завод". Згідно протоколу зборів учасників ТОВ "Шпиківський деревообробний завод" №22 від 17.09.2008р. було прийнято рішення про приєднання сукупних валових активів ТОВ "Брус" до ТОВ "Шпиківський деревообробний завод", при цьому розмір статутного фонду ТОВ "Шпиківський деревообробний завод" було збільшено на вартість попередніх активів у розмірі 363489,7 грн.. Цим же протоколом ТОВ "Шпиківський деревообробний завод" визнано правонаступником всіх майнових та немайнових прав та обов'язків ТОВ "Брус".

Відповідно до ч.3 ст. 59 Господарського кодексу України поняття "приєднання" як вид реорганізації передбачає, що у разі приєднання одного або декількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта, до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

Згідно з ч.1 ст. 59 та ч.1 ст. 104 Цивільного кодексу України приєднувані особи припиняються, а особа, до якої приєднують, стає їх правонаступником.

Підтвердженням факту приєднання активів, капіталу та зобов'язань ТОВ "Брус" до ТОВ "Шпиківський деревообробний завод" є передавальний акт від 01.04.2008р., який затверджений протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Брус" №28 від 17.04.2008р.

Пунктом 1.31 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що продаж товарів - це будь-які операції, що здійснювались згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Відповідно до ст. 13 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", яка визначає порядок реорганізації платників, всі права та обов'язки щодо сплати податків переходять до правонаступників.

Одержані фонди не відповідають визначенню "безоплатно отримані товари, роботи (послуги) в розумінні п.1.23 ст. 1 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки безоплатно отримані товари, роботи (послуги) включаються до складу валових доходів.

При отриманні основних фондів якості внеску до статутного фонду підприємство понесло витрати в розмірі емітованих корпоративних прав, оскільки отримання основних фондів в статутний фонд розглядається не як безоплатне отримання, а як продаж товарів в обмін на компенсацію, і такою компенсацією є емітовані корпоративні права.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що не можна розглядати приєднання ТОВ "Брус" до ТОВ "Шпиківський деревообробний завод" як операцію з безоплатної передачі активів, в тому рахунку і основних фондів або як операцію з купівлі-продажу, оскільки приєднання здійснюється шляхом включення валових активів одного підприємства до складу валових активів іншого підприємства. Подальше визначення податкових зобов'язань платника податку - правонаступника здійснюється з урахуванням результатів діяльності підприємства, яке було реорганізовано.

Відповідно до п.п 8.4.11 п.8.4 ст.8 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" до придбання основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з включення таких основних фондів та нематеріальних активів до складу статутного фонду такої іншої особи, з подальшим включенням основних фондів до відповідних груп. Тому вилучення з амортизаційних відрахувань по основних засобах, які було отримано від ТОВ "Брус", 9802,00 грн. та збільшення податку на прибуток на 2451,00 грн. є неправомірним.

До токого ж висновку прийшов і Вищий адміністративний суд України в ухвалах №К-20273/06 від 21.05.2008р. та №К-37087/06 від 28.05.2009р..

Відносно прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення №0001252300/0 від 26.08.2009 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 118650,00 грн., суд прийшов до наступного висновку.

В періоді з 01.02.2008 р. по 30.11.2008р. ТОВ "Шпиківський деревообробний завод" від ПП "Еталон - ТДК" отримувались послуги по технічному обслуговуванню основних фондів ( сушильної камери, пилорами, станків, сушильних печей, мостового крану та підкранного шляху, вентиляції).

Відповідач приймаючи рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 118650,00 грн., посилався на те, що в актах здачі-передачі виконаних робіт (послуг) зазначено тільки "технічне обслуговування", загальна сума, сума ПДВ. При цьому в актах здачі-приймання робіт ( надання послуг) не вказано конкретно зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, що суперечить вимогам п.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік". Відповідач вважає що позивач завищив склад податкового кредиту за перевіряє мий період по отриманим послугам від ПП "Еталон-ТДК", надання яких останнім не доведено. Суд не погоджується з висновками відповідача з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 - 7.5.4 п. п.7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з

використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.4.5. п.7.5 ст.7 ЗУ "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

Судом встановлено, що позивачем, при проведенні перевірки, були надані первинні документи, а саме: акти здачі-приймання виконаних робіт (послуг) з додатками розшифровки наданих послуг.

Зазначені документи відповідають вимогам що ставляться до первинних документів у ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яка передбачає, що вони мають фіксувати факти здійснення господарських операцій, повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Також відповідають вимогам визначених в п. 2.4. наказу Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», згідно якого первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Виходячи з цього, суд приймає до уваги акти приймання –здачі виконаних робіт, як доказ фактичних витрат здійснених позивачем, оскільки вони складені на виконання вимог договору та засвідчують фактичне його виконання із вказівкою на суми наданих послуг.

Відповідач посилається на норми Цивільного кодексу України щодо купівлі-продажу товарів, які не мають ніякого відношення до господарських операцій, проведених між позивачем і ПП "Еталон-ТДК", оскільки між сторонами виконувалися угоди з надання послуг. Такий вид договорів регулюється гл.63 (ст. 901-907) Цивільного кодексу України. Дані норми Цивільного кодексу України не передбачають обов'язковості укладання письмової угоди. Пунктом 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо договору не встановлені Законом.

Посилання відповідача на нікчемність правочину з огляду на ст. 215 Цивільного кодексу України є безпідставним, оскільки, цією статтею передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 1 ст.204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що податковий кредит в сумі 79100,00 грн. підтверджений належним чином оформленими податковими накладними, актами здачі-приймання виконаних робіт ( послуг), відтак донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій з цих підстав є необгрунтованим.

Враховуючи відсутність порушення з боку позивача у вигляді віднесення до податкового кредиту сум ПДВ з виконання робіт (послуг), наявні підстави для скасування податкового повідомлення-рішення №0001252300/0 від 26.08.2009 року.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доказів правомірності своїх рішень відповідач суду не надав.

Таким чином, суд прийшов до висновку про невідповідність вимогам закону оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача, що є підставою для задоволення позову та скасування таких рішень в повному обсязі.

При винесенні рішення у справі суд керується ч. 2 ст. 71 КАС України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі не надали достатньо належних, достовірних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача щодо правомірності проведеної перевірки, результатів зафіксованих у акті перевірки та прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Крім того, позивач просить суд скасувати рішення від02.11.2009 р. №9874/10/23-118, яким скаргу позивача щодо скасування вищезазначених податкових повідомлень-рішень залишено без задоволення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Рішення №9874/10/23-118 від 02.11.2009 р. є рішенням про розгляд первинної скарги позивача.

Відповідно до ст.6 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено форму рішення податкового органу, з яким пов'язується у платника податків податкових зобов'язань - податкове повідомлення-рішення.

Рішення про результати розгляду скарги не є рішенням ( нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії) в розумінні п.1 ч.1 ст. 17 КАС України, а тому не може бути скасованим. Тобто рішення №9874/10/23-118 від 02.11.2009р. прийняте відповідачем за результатами розгляду скарги позивача не може оскаржуватись в порядку адміністративного судочинства, оскільки даний документ не має обов'язкового характеру та не тягне за собою юридичних наслідків.

На підставі викладеного, враховуючи, що вищезазначені обставини виключають розгляд вказаної позовної вимоги в порядку адміністративного судочинства, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому підлягають частковому задоволенню з розподілом судових витрат відповідно до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення №0020921700/0 від 26.08.2009р., №0001242300/0 від 28.08.2009р., №0001252300/0 від 28.08.2009р., №0020921700/1 від 02.11.2009р., №0001242300/1 від 02.11.2009р., №0001252300/1 від 02.11.2009р..

3.В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь "Шпиківський деревообробний завод" судові витрати в розмірі 1, 70 грн. відповідно до частини задоволених вимог.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 01.03.10

Суддя          Сторчак Володимир Юрійович

23.02.2010