Решение № 81042802, 02.04.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року Справа № 160/751/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Тураєва Бахтійора Алієвича

до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області

про визнання протиправним, скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

22.01.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Тураєва Бахтійора Алієвича до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 02.01.2019 р. № 1, прийняте Павлоградським районним відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області;

- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 05.10.2018 року (реєстраційний № 17) про надання, громадянину ОСОБА_1 Узбекистан Тураєву Бахтійору Алієвичу, паспортний документ АА 7547135, дозволу на імміграцію в Україну з прийняттям обґрунтованого та законного рішення.

В обґрунтування своїх вимог позивач, зазначив, що звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, однак відповідачам було прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну, підставою якої було п.6 ч.1 статті 10 ОСОБА_2 України «Про імміграцію». Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.

30.01.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

19.03.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на імміграцію було прийнято з урахуванням норм чинного законодавства, у зв’язку з чим відсутні підстави для його скасування.

25.03.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує всі доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву та вказав, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну є протиправним та порушує законні права та інтереси позивача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Тураєв Бахтійор Алієвич є громадянином ОСОБА_1 Узбекистан.

05.10.2018 року позивач звернувся до Павлоградського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну.

02.01.2019 року рішенням №1 відповідачем було відмовлено громадянину ОСОБА_1 Узбекистан Тураєву Бахтійору Алійовичу у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 ОСОБА_2 України «Про імміграцію».

Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 ОСОБА_2 України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно зі статтею 4 ОСОБА_2 Україну «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в порядку, визначеному законом України про імміграцію, можуть, зокрема, іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється ОСОБА_2 України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Закон №2491-III)

Положеннями статті 1 ОСОБА_2 №2491-III передбачено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію;

Відповідно до статті 4 ОСОБА_2 №2491-III, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (п. 6 ч. 2 ст. 4 ОСОБА_2 №2491-III).

Статтею 6 ОСОБА_2 №2491-ІІІ визначено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Так, за приписами частини першої вказаної статті ОСОБА_2 №2491-ІІІ, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, зокрема: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 ОСОБА_2 №2491-III.

Пунктом другим частини першої статті 9 ОСОБА_2 №2491-IIІ встановлено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Згідно з частиною другою статті 9 ОСОБА_2 №2491-IIІ заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Так, відповідно до частини п'ятої статті 9 ОСОБА_2 №2491-III, для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Крім зазначених документів подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього ОСОБА_2, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні (п. 6 ч. 7 ст. 9 ОСОБА_2 №2491-III).

У разі неподання особою всіх визначених цим ОСОБА_2 документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається (ч. 10 ст. 9 ОСОБА_2 №2491-III).

У відповідності до підпункту 2 пункту 2 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983), рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно пункту 12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Пунктом 14 Порядку №1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 ОСОБА_2 України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.

Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.

Пунктом 16 Порядку №1983 передбачено, що у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

Згідно з пунктом 19 Порядку №1983, рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

У свою чергу, підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені статтею 10 ОСОБА_2 №2491-III, а саме, дозвіл на імміграцію не надається: 1)особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

З матеріалів справи вбачається, що після отримання заяви позивача про отримання дозволу на імміграцію в Україну та необхідних документів, відповідачем було надіслано відповідні запити до регіонального органу СБУ, робочого апарату Укрбюро Інтерполу, Державної прикордонної служби України та Національної поліції в Дніпропетровській області.

25.10.2018 року відділом міжнародного поліцейського співробітництва Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області було надано відповідь вих.№10/18/014/729/2677 відповідно до якої вказано, що згідно перевірки Тураєв Бахтійор станом на 25.10.2018 року за обліками Генерального секретаріату Інтерполу в міжнародному розшуку не перебуває.

02.11.2018 року управлінням Служби безпеки України в Дніпропетровській області було надано відповідь №55/2-8057 відповідно до якої вказано, про наявність інформації, яка свідчить, що надавати дозвіл на імміграцію в Україну Тураєву Бахтійору Алієвичу недоцільно на підставі п.6 ч.1 ст.10 ЗУ «Про імміграцію».

16.11.2018 року управлінням інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області було надано відповідь №26/6389 відповідно до якої зазначено, що відсутня інформація щодо судимості Тураєва Бахтійора Алієвича.

27.11.2018 року Державна прикордонна служба надала відповідь вих. №0.184-27830/0/18-18 відповідно до якої вказано, що перевіркою встановлено, що станом на 09:00 26.11.2018 року відсутня інформація, щодо Тураєва Бахтійора Алієвича у базі даних осіб, яким на підставі закону органами державного кордону заборонено в’їзд в Україну.

Судом встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну, доданих документів до неї та вищевказаних запитів відповідачем було складено висновок від 02.01.2019 року в якому вказано, що на підставі листа Служби Безпеки України в Дніпропетровській області, Управління СБУ в Дніпропетровській області вважає надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_1 Узбекистан Тураєву Бахтійору Алієвичу недоцільним на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 ОСОБА_2 України «Про імміграцію» (за порушення ним ОСОБА_2 України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»), у зв’язку з чим було вирішено відмовити позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення став вищевказаний висновок від 02.01.2019 за результатами розгляду заяви Тураєва Бахтійора Алієвича від 05.10.2018 року про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Як було встановлено судом, підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну є лист Головного управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області.

Суд зазначає, що вищевказаний лист містить лише загальне посилання на порушення позивачем ОСОБА_2 України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та не містить жодних конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення позивачем протиправних дій, які містять ознаки порушення чинного законодавства України.

Суд звертає увагу, що ст. 10 ОСОБА_2 України «Про імміграцію» встановлений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для відмови в наданні дозволу на імміграцію можуть бути лише доведені та обґрунтуванні докази.

Так, за пунктом 6 частини першої вказаної статті ОСОБА_2 України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не надається в інших випадках, передбачених законами України.

Проте, оскаржуване рішення відповідача, а також висновок за результатами розгляду заяви Тураєва Бахтійора Алієвича від 05.10.2018 року про надання дозволу на імміграцію в Україну, жодних посилань на інші закони України, які б вказували на наявність тих обставин, які стали підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, як це визначено в п. 6 ч. 1 ст. 10 ОСОБА_2 України «Про імміграцію», не містить.

Тобто, у спірному рішенні відсутня вказівка на відповідну норму ОСОБА_2, на підставі якої дозвіл на імміграцію не може бути наданий.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідачем жодним чином не оспорюється факт подання позивачем до відповідача усіх документів для отримання дозволу на імміграцію, які визначені ОСОБА_2 України «Про імміграцію» та Порядком №1983.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Слід зазначити, що стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає право особи на повагу до приватного і сімейного життя, відповідно до положень якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

В ході розгляду справи встановлено, що позивач має в Україні тісні соціальні зв'язки: він перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_3 та має доньку Тураєву Комелію Бахтійоровну, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб та копією свідоцтва про народження наявною в матеріалах справи та які були долученні позивачем до заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Таким чином, за встановлених обставин, рішення відповідача не відповідає критерію пропорційності, зокрема щодо дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та порушує Конвенційні права особи.

Щодо вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 05.10.2018 року (реєстраційний № 17) про надання, громадянину ОСОБА_1 Узбекистан Тураєву Бахтійору Алієвичу, паспортний документ АА 7547135, дозволу на імміграцію в Україну, суд зазначає наступне.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини другої цієї норми, у разі задоволення адміністративного позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов’язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Втручання суду в повноваження суб'єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Оскільки підтвердити наявність підстав для надання дозволу на імміграцію в Україну є дискреційним обов’язком відповідача, який ним не виконаний, суд позбавлений можливості встановити чи виконав позивач всі приписи законодавства щодо такого нарахування.

Згідно абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 05.10.2018 року (реєстраційний № 17) про надання, громадянину ОСОБА_1 Узбекистан Тураєву Бахтійору Алієвичу, паспортний документ АА 7547135, дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - Тураєвим Бахтійорем Алієвичем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією №7163333405 від 21.01.2019 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Тураєва Бахтійора Алієвича (51453, Дніпропетровська область, Павлоградський район, с.Вербки, вул.Ковпака, буд.60) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул.В.Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 02.01.2019 року № 1 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_1 Узбекистан Тураєву Бахтійору Алієвичу.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву від 05.10.2018 року (реєстраційний № 17) про надання, громадянину ОСОБА_1 Узбекистан Тураєву Бахтійору Алієвичу, паспортний документ АА 7547135, дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

Стягнути на користь Тураєва Бахтійора Алієвича судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_4