Решение № 81042792, 13.03.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року Справа № 160/1080/19

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

04.02.2019 року ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду із позовною заявою до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості, в якій просить:

- визнати протиправними та скасувати накази Нікопольського міськрайонного центру зайнятості № НТ171220 від 20.12.2012 року, № НТ180523 від 23.05.2018 року в частині призначення ОСОБА_2 допомоги по безробіттю відповідно до ч. 3 ст. 23, ч. 2, ч. 4 ст. 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" без врахування положень ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а також, страхового стажу у період часу з 21.05.2001 року по 31.03.2015 року та перерви страхового часу з поважних причин з 18.02.2013 року по 01.12.2017 року;

- визнати протиправними дії Нікопольського міськрайонного центру зайнятості щодо відмови ОСОБА_2 у проведенні перерахунку розміру допомоги по безробіттю, відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" за період з 20.12.2017 року по 14.12.2018 року, включно;

- зобов'язати Нікопольський міськрайонний центр зайнятості (код ЄДРПОУ 21910812), провести перерахунок і виплату ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) допомоги по безробіттю відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" з 8 дня після реєстрації в державній службі зайнятості з розрахунку мінімального розміру допомоги по безробіттю, за період з 20.12.2017 року по 31.12.2018 року в розмірі 1280 грн. в місяць, за період з 01.01.2018 року по 14.12.2018 року, включно в розмірі 1440 грн. в місяць, з урахуванням виплаченних сум, як для особи, у якої страховий стаж протягом 12 місяців, який передував реєстрації особи як безробітної, становив не менше 6 місяців.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 24.05.2018 року вона звернулась зі скаргою до ОСОБА_1 обласного центру зайнятості про скасування незаконного визначення розміру допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі, відмови у здійсненні перерахунку виплати допомоги по безробіттю з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості з розрахунку мінімального розміру допомоги по безробіттю за період з 20.12.2017 р. по 31.12.2018 р. - в розмірі 1280 гривень в місяць, а починаючи з 01.01.2018 р. - в розмірі 1440 грн. в місяць, встановленого постановою КМУ № 149 від 15.12.2017 р. для осіб, у яких страховий стаж протягом 12 місяців, який передував реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж 6 місяців. Наказом Нікопольського міськрайонного центру зайнятості № НТ180523 від 223.05.2018 р. відмінено рішення про скорочення виплати допомоги по безробіттю на період з 20.12.2017 р. по 19.03.2018 р. та виконано перерахунок допомоги по безробіттю починаючи з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в державній службі зайнятості. Проте, у виплаті допомоги по безробіттю з розрахунку мінімального розміру допомоги по безробіттю в розмірах 1280 гривень та 1440 гривень в місяць, відповідно встановленого постановою КМУ № 149 від 15.12.2017 р. для осіб, у яких страховий стаж протягом 12 місяців, який передував реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж 6 місяців, позивачу відмовлено та продовжено виплату мінімального розміру допомоги по безробіттю в сумі 544 гривні, як особі, у якої, як на думку відповідача так і ОСОБА_1 обласного центру зайнятості, відсутній вищевказаний страховий стаж. Таку позицію позивач вважає необґрунтованою, з огляду на те, що у період часу з 06.03.2008 р. по 31.03.2015 р. отримувала пенсію по інвалідності, та такий період включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску; припинення зайнятості, як фізичної особи-підприємця, 14.02.2013 р. відбулось з поважних причин – у зв’язку з необхідністю здійснення догляду за особою з інвалідністю І групи, а право на допомогу по безробіттю зберігається, також, у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості, як безробітна. Таким чином, у період часу з 18.02.2013 р. по 01.12.2017 р. позивач вважає, що мала перерву страхового стажу з причини здійснення догляду за особою з інвалідністю І групи, яка є поважною, та вказані обставини змусили позивача позбавитись статусу фізичної особи - підприємця, який з 06.03.2008 р. по 31.03.2015 р. і так був формальним, оскільки позивач, хоча і була зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте, не працювала і не отримувала доходу з поважних причин у зв’язку із наявністю інвалідності, а тому, не зобов’язана була сплачувати страхові внески в силу положень ст. 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Також позивач вказує, що відповідно до постанов правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за № 132 від 19.01.2017 р. та за № 149 від 15.12.2017 р. мінімальний розмір допомоги по безробіттю для осіб, зазначених у частині першій статті 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», з 01.04.2017 р. по 31.12.2017 р., становив 1280 грн., з 01.01.2018 р. по 31.12.2018 р. - 1440 грн. Виходячи із вищевказаних положень нормативно-правових актів, позивач має право на отримання допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду для категорії осіб, зазначеної у частині першій статті 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Ухвалою суду від 08.02.2019 року було відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні на підставі п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

У встановлений судом строк, відповідач заперечуючи проти позову, надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову, відповідач зазначив, що не погоджується з позовними вимогами та вважає їх необґрунтованими. Посилаючись на те, що за сприянням у працевлаштуванні позивач звернулася до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості у грудні 2017 року. У зв’язку із відсутністю підходящої роботи 13.12.2017 р. позивачу було надано статус безробітної, відповідно до статті 43 Закону № 5067. Під час реєстрації в центрі зайнятості позивач повідомила, що: у період з 21.05.2001 р. по 14.02.2013 р. займалась підприємницькою діяльністю; у період з 06.03.2008 р. по 31.03.2015 р. отримувала пенсію по інвалідності; у період з 18.02.2013 р. по 01.12.2017 р. отримувала державну допомогу за здійснення догляду за інвалідом 1 групи. У відповіді Державного реєстру відсутня інформація про сплату по особі позивача єдиного соціального внеску у період з 01 січня 2011 року. Довідка ОК-5, копію якої позивач додала до звернення, з Пенсійного фонду України, являє собою індивідуальні відомості щодо доходу та сплати внесків та є аналогом такої інформації Державного реєстру на паперовому носії. В означеному документі відсутня інформація про сплату по особі позивача внесків упродовж 2008 - 2012 р.р. Довідка про отримання ОСОБА_2 компенсації за надання соціальних послуг ОСОБА_3 у період з 18.02.2013 р. по 01.12.2017 р., яка була видана 22.03.2018 р. Управлінням праці та соціального захисту населення, не може слугувати підтвердженням поважної причини перерви страхового стажу позивача, оскільки, ця перерва настала значно раніше означеного періоду. Допомогу по безробіттю позивачу призначено з 20.12.2017 р., як застрахованій особі (без урахування страхового стажу) тривалістю не більше 360 календарних днів, протягом двох років, відповідно до частин 2, 3, 4 статті 22 та частини 3 статті 23 Закону у мінімальному розмірі. Таким чином, допомога по безробіттю позивачу призначена відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 261, ч. 2, ч. 3, ч. 5 ст. 262, п. 2 ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 263 КАС України, суд розглянув адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом Нікопольського міськрайонного центру зайнятості № НТ171218 від 18.12.2017 року ОСОБА_2 надано статус безробітного.

Наказом Нікопольського міськрайонного центру зайнятості № НТ171220 від 20.12.2017 року ОСОБА_2 призначено допомогу по безробіттю, без урахування страхового стажу, відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 22, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" протягом 360 календарних днів з 20.12.2017 року по 14.12.2018 року.

Також, наказом Нікопольського міськрайонного центру зайнятості № НТ171220 від 20.12.2017 року скорочено виплату допомоги по безробіттю.

Наказом Нікопольського міськрайонного центру зайнятості № НТ180523 від 23.05.2018 року розпочато (поновлено) виплату допомоги до безробіттю з 20.12.2017 року та наказом № НТ181217 від 17.12.2018 року припинено виплату допомоги по безробіттю з 15.12.2018 року.

24.04.2018 року ОСОБА_2 звернулась до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості з заявою про здійснення перерахунку виплати допомоги по безробіттю, починаючи з 8 дня після реєстрації в центрі зайнятості з розрахунку мінімального розміру допомоги по безробіттю, встановленого постановою КМУ № 149 від 15.12.2017 року для осіб, зазначених у частині першій статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", тобто для осіб, у яких страховий стаж протягом 12 місяців, який передував реєстрації особи як безробітної, становив не менше 6 місяців, у розмірі 1440 гривень в місяць.

Листом від 04.05.2018 року № 660 Нікопольським міськрайонним центром зайнятості роз’яснено позивачу наступне.

До звернення до центру зайнятості з вересня 2013 року до листопада 2017 року, заявник здійснювала догляд за інвалідом 1-ї групи й одержували компенсацію, як особа працездатного віку, яка здійснює догляд за інвалідом 1-ї групи. З даної компенсації органами соціального захисту населення щомісяця проводилися нарахування й перерахування єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду України. Згідно законодавства України, період догляду за інвалідом 1-ї групи зараховується у страховий стаж для призначення пенсії.

В розділі III (Обчислення страхового стажу) у п.2 ч.2 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі, одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 613 від 15.06.2015 р., прямо вказано, що до страхового стажу (при розрахунку допомоги по безробіттю) не включається: отримання допомоги або компенсації непрацюючою працездатною особою, яка фактично здійснювала догляд за інвалідом 1 групи.

Тобто, період часу з вересня 2013 року до листопада 2017 року, не відноситься до страхового стажу, який береться для розрахунку допомоги по безробіттю.

Перерви страхового стажу з поважних причин, як вказуєте в своїй заяві заявник, не було, оскільки, згідно Форми ОК-5 з Пенсійного фонду України, наданого до центру зайнятості, останнім періодом зайнятості, з якого заявником, як фізичною особою - підприємцем, сплачувались внески до Фонду державного соціального страхування на випадок безробіття, є 2007 рік. В період часу, з 2008 року до лютого 2013 року заявник не сплачувала страхові внески до Фонду загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття.

Одержувати компенсацію, як особа працездатного віку, яка здійснює догляд за інвалідом 1-ї групи, заявник почала з лютого 2013 року. В період часу з 06.03.2008 р. до 31.03.2015 р., отримувала пенсію по інвалідності.

У п. 4 ч. 1 розділу III Порядку надання допомоги по безробіттю № 613 від 15.06.2015 р. (Обчислення страхового стажу), зазначено: “трудового стажу, що обчислюється в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, і за який до 01 січня 2011 р. нараховано та/або сплачено страхові внески до Фонду :...періоди отримання виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій (за винятком пенсії по інвалідності).

Для перевірки цих періодів центри зайнятості використовують відомості персоніфікованого обліку в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в установленому законодавством порядку.

Згідно Форми ОК-5 з Пенсійного фонду України з 06.03.2008 р. заявником не сплачувались страхові внески до Фонду на випадок безробіття з пенсії по інвалідності.

Також, відносно виплати допомоги по безробіттю з 91-го дня повідомлено, що чинне законодавство України тлумачить термін “Підприємець” як фізичну особу, що здійснює підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку на власний ризик. Реєстрація фізичної особи - підприємця відбувається за власним бажанням такої особи. Рішення про припинення підприємницької діяльності особа також приймає самостійно.

Код та назва реєстраційної дії від Державної регуляторної служби України “0006, Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням” однозначно свідчить, що саме такий вид зайнятості, особа припиняє за власним рішенням (бажанням).

В Законі України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” так само, як і в Порядку надання допомоги по безробіттю, взагалі відсутнє таке формулювання, як “припинення останнього виду зайнятості”. Зазначенні нормативні акти не відокремлюють випадки, коли останнім видом зайнятості особи є провадження підприємницької діяльності та/або забезпечення себе роботою самостійно.

Говорячи про звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, законодавець мав на увазі припинення зайнятості за власним рішенням (без наявності на те саме поважних причин). Припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за власним рішенням можна вважати аналогічним звільненню за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.

На вказане рішення – лист від 04.05.2018 року № 660 Нікопольського міськрайонного центру зайнятості, позивачем подана скарга до ОСОБА_1 обласного центру зайнятості від 24.05.2018 року.

ОСОБА_1 обласного центру зайнятості від 11.06.2018 року № 12/04-1867 повідомлено позивача про допомогу по безробіттю призначено з 20.12.2017 року як застрахованій особі (без урахування стажу) тривалістю не більше 360 календарних днів протягом двох років, відповідно до частин 2, 3, 4 статті 22 та частини 3 статті 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" у мінімальному розмірі.

Рішення про скорочення виплати допомоги по безробіттю на період з 20.12.2017 р. по 19.03.2018 р. відмінено наказом по Нікопольскому МРЦЗ від 22.05.2018 року та виконано перерахунок на відповідний період. Таким чином, допомога по безробіттю призначена відповідно до діючого законодавства.

Судом встановлено, що у період з січня по липень 2018 року, ОСОБА_2 отримувала допомогу по безробіттю у розмірі 544,00 грн., у серпні 2018 року – 544,01 грн. та у грудні 2018 року – 245,68 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 43 Закону України 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» особа працездатного віку до призначення пенсії, (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи, може набути статусу безробітного.

Відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, розроблено Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", яким визначено правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (далі – Закон № 1533-ІІІ).

За приписами статті 1 Закону №1533-III у цьому Законі, наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) – система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

страховий стаж – період (строк), протягом якого, особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем);

страхові внески - кошти відрахувань на страхування на випадок безробіття, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», кошти єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, спрямовані на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до пропорцій, визначених законом.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 1533-ІІІ, право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон №2464-VI).

Пунктами 1, 10 статті 1 Закону №2464-VI визначено значення термінів, зокрема:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно приписів статті 21 Закону № 1533-ІІІ страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, крім пенсій (за винятком пенсії по інвалідності) та виплат за страхуванням на випадок безробіття, включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю, визначені статтею 22 Закону № 1533-ІІІ.

Так, право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких, протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Право на допомогу по безробіттю зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості, як безробітна. Поважними причинами, є:

навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;

строкова військова служба;

здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 18 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;

періоди зайнятості на тимчасово окупованій території України чи в районах проведення антитерористичної операції та здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування не підтверджуються сплатою єдиного внеску;

інші поважні причини, передбачені законодавством України.

Застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону та абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", - 180 календарних днів.

Згідно частини першої статті 23 Закону № 1533-ІІІ застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб:

до 2 років - 50 відсотків;

від 2 до 6 років - 55 відсотків;

від 6 до 10 років - 60 відсотків;

понад 10 років - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

перші 90 календарних днів - 100 відсотків;

протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків;

у подальшому - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 цього Закону, виплачується у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду (частина 2 статті 23 Закону № 1533-ІІІ).

Згідно частини 7 статті 23 Закону № 1533 Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, за погодженням з правлінням Фонду.

Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі, одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 613 від 15.06.2015 року (далі – Порядок).

Так, частиною другою пункту другого Порядку передбачено, що якщо страховий стаж протягом 12 місяців, що передують реєстрації особи як безробітної, становить шість або більше місяців, допомога по безробіттю визначається у відсотках до її середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), визначеної відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266, залежно від страхового стажу.

Період, що становить 12 місяців, які передують дню реєстрації особи як безробітної, що використовується для обчислення страхового стажу, продовжується на період дії поважних причин перерви страхового стажу, зазначених у підпункті 2 пункту 2 розділу III цього Порядку, у разі, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалася в установленому порядку в центрі зайнятості, як безробітна.

Пунктом другим розділу ІІІ Порядку вказано, що до страхового стажу не включаються:

1) періоди отримання допомоги по безробіттю, відповідно до Законів України "Про зайнятість населення" та "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття";

2) періоди перерви страхового стажу з поважних причин у разі порушення особою строку реєстрації в центрі зайнятості відповідно до частини першої статті 22 Закону:

навчання в професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;

строкова військова служба;

проживання разом з чоловіком (дружиною) військовослужбовцем, крім військовослужбовців строкової служби, у місцевостях, де не було можливості працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років;

отримання допомоги або компенсації непрацюючою працездатною особою, яка фактично здійснювала догляд за дитиною-інвалідом;

отримання допомоги або компенсації непрацюючою працездатною особою, яка фактично здійснювала догляд за інвалідом I групи;

отримання допомоги або компенсації непрацюючою працездатною особою, яка фактично здійснювала догляд за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку;

отримання грошового забезпечення батьками-вихователями дитячих будинків сімейного типу, прийомними батьками;

отримання грошової допомоги особою, яка проживала разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;

періоди зайнятості на тимчасово окупованій території України чи в районах проведення антитерористичної операції, що за даними Державного реєстру не підтверджуються сплатою єдиного внеску;

інші поважні причини, передбачені законодавством України.

Судом встановлено, що перерва трудового стажу позивача становить період, зокрема, з 15.02.2013 року до моменту звернення до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості з питання надання статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю.

Разом з тим, періоди перерви страхового стажу з поважних причин позивачем підтверджено лише у період з 18.02.2013 року по 01.12.2017 року, довідкою Управління праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області від 22.03.2018 року.

Також, матеріалами справи підтверджено, що у період з 21.05.2001 року по 14.02.2013 року ОСОБА_2 була зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа-підприємець.

Проте, інформація щодо сплати ОСОБА_2 у період з 21.05.2001 року по 14.02.2013 року єдиного соціального внеску, як фізичною особою-підприємцем, в Державному реєстрі відсутня, даними органів Пенсійного фонду України не підтверджена, а також, такі докази позивачем до суду не надано.

Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця роботодавцем сплачені страхові внески.

При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником, в даному випадку фізичною особою – підприємцем, вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків, зокрема, шляхом не сплати страхових внесків, має негативні наслідки для такої застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність даних про сплату страхових внесків, не може бути зарахований до страхового стажу для перерахунку допомоги по безробіттю, періоду роботи позивача з 21.05.2001 року по 14.02.2013 року.

Таким чином, виплата допомоги по безробіттю ОСОБА_2 призначена та проводилася відповідно до чинного законодавства про зайнятість, оскільки, у період роботи позивача з 21.05.2001 року по 14.02.2013 року не підтверджено сплату страхових внесків, що унеможливлює зарахування вказаного періоду до страхового стажу, а перерва страхового стажу з поважних причин, позивачем підтверджено лише у період з 18.02.2013 року по 01.12.2017 року довідкою Управління праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області від 22.03.2018 року.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідачем вчинені визначені законом дії щодо виплати допомоги по безробіттю, а тому, позовні вимоги ОСОБА_2, є необґрунтованими та безпідставними.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Текст рішення у повному обсязі складений 13.03.2019 року.

Суддя І.О. Лозицька