Решение № 79659348, 28.01.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2019 року Справа № 160/9272/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06.12.2018 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивачі просять:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №58/6 від 10.10.2018 року про відмову поновити виплату пенсій за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витребувати або відновити пенсійну справу, перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1, починаючи з 07.10.2009 року, як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу з додержанням п.4-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та заробітної плати для обчислення пенсії, але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до ст.ст.27, 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», надбавкою до пенсії як дитині війни, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 р.;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витребувати або відновити пенсійну справу, перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2, починаючи з 07.10.2009 року, як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу з додержанням п.4-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та заробітної плати для обчислення пенсії, але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до ст.ст.27, 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», надбавкою до пенсії як дитині війни, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 р.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно прийнято рішення про відмову поновити пенсію за віком.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/9272/18 передана судді Віхровій В.С.

Згідно з ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач – заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 р. позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

27.12.2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника позивачів надійшла заява про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 11.12.2018 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2018 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

10.01.2019 р. до суду засобами електронного зв’язку Дніпропетровського окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого, відповідач заперечує проти позову, вважає, що підстав поновлення пенсії позивачам відсутні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Порядок нарахування та виплати пенсії встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з ч.ч. 3 та 4 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1058) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

У п.2 ч.1 ст.8 Закону №1058 вказано, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Згідно пенсійного посвідчення № 150029 від 21.04.1994р. ОСОБА_2 з 04.03.1994 р. призначено пенсію за віком довічно. Згідно пенсійного посвідчення № 145854 від 16.06.1993 р. ОСОБА_1 з 01.06.1993 р. призначено пенсію за віком довічно.

Позивачі отримували пенсійні виплати до виїзду на постійне проживання до держави Ізраїль.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.05.2018 р. представник позивачів звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області із заявами про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком. До заяв були додані копії довіреностей, паспортів, пенсійних посвідчень, карток платників податків.

Рішенням Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області №831/02-07/24 від 31.05.2018 року в поновленні виплати пенсії за віком позивачам було відмовлено.

Позивачі не погодившись із даним рішенням звернулись з позовною заявою до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 р. №0440/5099/18 позов частково задоволено; рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №831/02/07/24 від 31.05.2018 року про відмову у призначенні пенсії за віком визнано протиправним та скасовано; Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зобов’язано повторно розглянути заяву позивачів про призначення пенсії за віком з урахування висновків суду та відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року по справі №0440/5099/18 відділом з питань призначення та перерахунку пенсій №6 управління застосування пенсійного законодавства №58/6 від 10.10.2018 р. повторно розглянуто заяву про поновлення виплати пенсії за віком та у результаті розгляду в поновленні виплати пенсії за віком позивачам відмовлено. В обґрунтування прийнятого рішення управлінням зазначено, що наданими документами не підтверджено місце проживання позивачів на території України, останнє місце проживання заявників на Україні – АДРЕСА_1 (знято з реєстрації у 1995 р.). За даними незавіреної належним чином копії довіреності від 22.03.2018 р. заявники мешкають за адресою: Ізраїль, АДРЕСА_2, на території місця реєстрації не мають. До заяв не додано документів, що позивачам призначалась пенсія саме органами Пенсійного фонду України, не перебувають на обліку як отримувачі пенсій. Відповідно до п.1.5 Порядку №22-1 заява про поновлення виплати пенсії подається заявником особисто. Представником не надані для звіряння оригінали довіреності та паспортів позивачів.

Таким чином, спірним у даній справі є підстави відмови позивачам у призначенні пенсії з підстав наведених у рішенні №58/6 від 10.10.2018 р. за наслідками повторного розгляду питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 44 Закону №1058 Закону №1058 визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р. затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Порядок №22-1 у редакції, чинній на момент звернення особи за призначенням пенсії).

Згідно пункту 1.1 Порядку №22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

При цьому, Постановою правління Пенсійного фонду України №25-1 від 14.12.2015 р. встановлено, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), застосовується з урахуванням того, що, зокрема, із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій, Донецькій, Київській та Херсонській областях, починаючи з 01 січня 2016 року; в Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Черкаській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та у м. Києві - з 01 червня 2016 року; у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Полтавській, Тернопільській та Харківській областях - з 01 липня 2016 року; у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях - з 01 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів.

Відповідно до п.1.6 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Пунктом 1.7 Порядку №22-1 передбачено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

До заяви про призначення пенсії за віком додаються документи передбачені п.2.1 Порядку №22-1.

Так, серед іншого, особа має надати документи про місце проживання (реєстрації).

Згідно п. 2.22 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Відповідно до п. 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред’явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

В рішенні Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 зазначено, що держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що громадяни України, які досягли пенсійного віку та набули необхідного для призначення пенсії страхового стажу мають право на призначення відповідного виду пенсії незалежно від місця проживання, оскільки виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

У відповідності до Постанови правління Пенсійного фонду України від 14.12.2015 р. №25-1 «Деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28.12.2015 р. за №1645/28090, Порядок №22-1 застосовується з урахуванням того, що починаючи з 1 серпня 2016 року особи можуть звертатися із заявами про призначення пенсії до будь-якого органу Пенсійного фонду України незалежно від території обслуговування.

Таким чином, твердження відповідача про ненадання документу, що засвідчує місце проживання (реєстрації) особи на території України, з урахуванням вище зазначених правових норм та практики ЄСПЛ, а також положень ст. 22, 24, 46 Конституції України, не приймаються судом, оскільки право громадянина на поновлення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як місце його проживання.

Твердження відповідача, наведене у відзиві, про те, що заявники не перебувають на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, є логічним, адже позивачі звернулись за поновленням вже призначеної пенсії за віком, яка була припинена у зв’язку із виїздом за кордон.

Згідно пенсійних посвідчень заявників, пенсія була призначена відділом соціального забезпечення Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м.Чернівці.

Отже, документи про призначення пенсії органом пенсійного фонду України, у позивачів відсутні.

Такі обставини не можуть бути підставами для позбавлення права на пенсійне забезпечення вцілому.

Суд звертає увагу, що згідно п. 1.7 Порядку №22-1, на положення якого робить посилання орган пенсійного фонду, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Судом не встановлено інформування відповідачем представника позивача щодо необхідності надання додаткових документів.

За підставі викладеного, суд вважає протиправними підстави відмови у призначенні пенсії позивачам, наведені у рішенні №58/6 від 10.10.2018 р.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність відмови позивачу у призначенні пенсії за віком з урахуванням норм вищенаведеного законодавства та обставин справи, встановлених судом та з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України, яка наведена вище та в ході судового розгляду справи не спростована.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

З урахуванням вказаних вимог, перевіривши рішення відповідача за результатами розгляду поданих представником позивачів за довіреністю документів для поновлення пенсії за віком, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи у поновленні пенсії з підстав наведених у спірному рішенні, у такий спосіб діяв протиправно, чим позбавив права осіб на соціальний захист, що є неприпустимим. Отже, позовна вимога 1 підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що частинами 1, 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до ст.46 Закону №1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.».

Отже, враховуючи протиправність рішення пенсійного органу №58/6 від 10.10.2018 р., задоволенню підлягають похідні позовні вимоги позивача про зобов’язання відповідача перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком позивачам, як непрацюючим пенсіонерам, з врахуванням всього стажу з додержанням п.4-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та заробітної плати для обчислення пенсії, але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Щодо дати поновлення пенсії.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Суд звертає увагу, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 р. виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058. З цього часу відповідач був зобов'язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Проте наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивачів необхідності щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачів, останні повинні були дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення за поновленням.

Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

У ч.2 ст. 49 Закону №1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

За таких обставин, пенсійні виплати позивачам слід поновити з дати звернення до органів ПФУ - 22.05.2018 р.

Суд вважає належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 245 КАС України, є саме зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 КАС України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Також, слід зазначити, що за приписами ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов’язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача поновити позивачам пенсії за віком є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Разом з тим, позовні вимоги про перерахування розміру та поновлення виплати пенсії за віком позивачам з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до ст.ст.27, 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», надбавкою до пенсії як дитині війни, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 р. не можуть бути задоволені, оскільки в даному випадку, відповідачем не було досліджено подані представником позивачів документи для поновлення пенсії за віком на предмет визначення, нарахування та розміру усіх складових пенсійного забезпечення заявників, адже, на думку відповідача, позивачами не було дотримано саме порядок звернення. У зв’язку із чим, достатнім і належним способом порушеного права, на думку суду, є зобов’язання відповідача поновити пенсійні виплати, право на які є абсолютним та наслідком якої є нарахування та виплата усіх передбачених законом сум, які входять до складу пенсійного забезпечення.

Щодо позовних вимог про зобов’язання відповідача витребувати або відновити пенсійні справи позивачів, суд зазначає, що задоволення позовної вимоги про поновлення пенсійних виплат має наслідком формування пенсійних справ пенсіонерів у відповідності до затвердженого порядку. Тому задоволення позовних вимог у цій частині суд вважає недоречним.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

За наведених обставин у сукупності, позовна заява підлягає задоволенню в частині визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №58/6 від 10.10.2018 року про відмову поновити виплату пенсій за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1, ОСОБА_2, починаючи з 22.05.2018 р., як непрацюючим пенсіонерам, з врахуванням всього стажу з додержанням п.4-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та заробітної плати для обчислення пенсії, але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до ч.2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачем конституційного права позивачів на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, внаслідок чого позовні вимоги підлягають частковому задоволенню (з коригуванням обраного способу захисту), судовий збір належить стягнути на користь позивачів за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у розмірі 1409,60 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 132, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов’язання вчинити певні дії, - задовольнити частково;

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №58/6 від 10.10.2018 року про відмову поновити виплату пенсій за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2;

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1, починаючи з 22.05.2018 р., як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу з додержанням п.4-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та заробітної плати для обчислення пенсії, але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витребувати або відновити пенсійну справу, перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2, починаючи з 22.05.2018 року, як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу з додержанням п.4-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та заробітної плати для обчислення пенсії, але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1409,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.С. Віхрова

Рішення не набрало законної сили 28.01.19

Суддя В.С. Віхрова

З оригіналом згідно

Помічник судді Ю.Ю. Ковтун