Решение № 77429218, 19.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2018 року м. Київ № 826/6022/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Стринадко О.Г., представника позивача Рибки Б.В., представника відповідача Зайцевої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Затишне» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

13.04.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «Затишне» (ТОВ «Затишне») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ДПІ у Подільському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.11.2015 №0004942204.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2016 у справі відкрито провадження і призначено її до розгляду.

На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017 та згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.

15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України, за правилами загального позовного провадження.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2018 справу прийнято до провадження суддею Чудак О.М. і призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Зокрема, в підготовчому судовому засіданні з'ясовано, що правова позиція позивача зводиться до того, що висновки відповідача викладені в акті перевірки №4696/26-56-22-04-09/32077891 від 26.10.2015 є необґрунтованими в частині встановлених в ході перевірки порушень ТОВ «Затишне» вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) під час відображення у складі витрат сум роялті, сплачених на користь Дочірнього підприємства із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент» за використання торговельних марок «ДеВижн» та «DeVision» згідно субліцензійного договору від 02.07.2012 №0207-1Л.

Позивач зауважує, що правомірно включив до складу витрат суми роялті, сплачені на користь Дочірнього підприємства із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент», адже вказані витрати підтверджені документально, пов'язані із господарською діяльністю ТОВ «Затишне» та були спрямовані на досягнення економічної мети в частині скорочення витрат на маркетингові заходи шляхом використання торговельних марок «ДеВижн» та «DeVision» у діяльності ТОВ «Затишне».

Оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 11.11.2015 №0004942204 прийняте на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки №4696/26-56-22-04-09/32077891 від 26.10.2015, позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач подав письмове заперечення на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позову ТОВ «Затишне» посилаючись на висновки, викладені в акті перевірки №4696/26-56-22-04-09/32077891 від 26.10.2015.

Відповідач зазначив, що відсутні документи, які підтверджують зв'язок із господарською діяльністю ТОВ «Затишне» витрат на сплату роялті на користь Дочірнього підприємства із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент» згідно субліцензійного договору від 02.07.2012 №0207-1Л. Також позивачем не було надано ліцензійний договір з виробником торгової марки, оскільки Дочірнє підприємство із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент» не є першочерговим виробником торговельних марок «ДеВижн» та «DeVision».

Також відповідач вказав на те, що ТОВ «Затишне» та Дочірнє підприємство із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент» є пов'язаними особами.

Тому, ТОВ «Затишне» не мало права відносити до складу адміністративних витрат суму роялті за використання торговельних марок «ДеВижн» та «DeVision» сплачені на користь Дочірнього підприємства із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент», що не пов'язані з господарською діяльністю ТОВ «Затишне» у 2012 році.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2018 підготовче провадження у справі закрито і призначено її до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечила.

В свою чергу суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

В період з 28.09.2015 по 19.10.2015 працівниками податкового органу проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Затишне» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 до 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 до 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт №4696/26-56-22-04-09/32077891 від 26.10.2015.

В ході перевірки виявлено та зафіксовано в акті порушення ТОВ «Затишне» вимог підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 та підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1008000 грн.

11.11.2015 на підставі висновків акту перевірки №4696/26-56-22-04-09/32077891 від 26.10.2015 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0004942204, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Затишне» за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1260000 грн, в тому числі на 1008000 грн за основним платежем та на 252000 грн за штрафними санкціями.

Позивач не погодився із податковим повідомленням-рішенням від 11.11.2015 №0004942204 та оскаржив його в адміністративному порядку шляхом подання скарги до Державної фіскальної служби України.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 01.04.2016 №7049/6/99-99-10-01-25 вказана скарга ТОВ «Затишне» залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 11.11.2015 №0004942204 - без змін.

Позивач не погоджуючись із результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 11.11.2015 №0004942204 та вважаючи вказане рішення протиправним, звернувся до суду із даним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що 02.07.2012 між Дочірнім підприємством із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент» (Ліцензіат) та ТОВ «Затишне» (Субліцензіат) укладено субліцензійний договір №0207-1Л, предметом якого є надання субліцензій на використання торговельних марок «ДеВижн» (Свідоцтво України на знак для товарів і послуг №123077 від 25.05.2010) та «DeVision» (Свідоцтво України на знак для товарів і послуг №107652 від 25.05.2009).

Згідно пункту 5.1 Договору за надання Субліцензії на використання Знаків Субліцензіат сплачує Ліцензіатові плату у формі роялті в розмірі 800000 грн без податку на додану вартість на місяць, незалежно від факту використання Ліцензіатом Знаку будь-яким передбаченим цим договором способом.

31.12.2012 ТОВ «Затишне» та Дочірнім підприємством із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент» складено акт №ОУ-SI00328, в якому зафіксовано факт використання ТОВ «Затишне» знаків відповідно до умов субліцензійного договору від 02.07.2012 №0207-1Л за період з 02.07.2012 по 31.12.2012 на загальну суму 4800000 грн без податку на додану вартість.

Згідно виписок з банківського рахунку ТОВ «Затишне» сплатило на користь Дочірнього підприємства із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент» роялті в сумі 4800000 грн. Вказану суму ТОВ «Затишне» включило до складу витрат у 2012 році.

Констатуючи факт порушення ТОВ «Затишне» вказаних положень ПК України відповідач виходив з того, що ТОВ «Затишне» в 2012 році безпідставно включило до складу адміністративних витрат роялті в загальній сумі 4800000 грн, сплачені на користь Дочірнього підприємства із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент», адже такі витрати не пов'язані з господарською діяльністю ТОВ «Затишне».

Згідно підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, як витрати з нарахування роялті.

Згідно з підпунктом 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 ПК України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо - чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Суд зазначає, що витрати з нарахування роялті відносяться до витрат подвійного призначення, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у складі інших витрат. Водночас, якщо витрати з нарахування роялті можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, то такі витрати враховуються у складі собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з абзацом «б» підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 ПК України до складу витрат не включаються нарахування роялті у звітному періоді на користь нерезидента, який не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам.

За приписами статті 494 Цивільного кодексу України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 №3689-XII право власності на знак засвідчується свідоцтвом.

Судом встановлено, що на підставі субліцензійного договору від 02.07.2012 №0207-1Л Дочірнім підприємством із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент» надано ТОВ «Затишне» субліцензію на використання торговельних марок «ДеВижн» та «DeVision».

При цьому, згідно Свідоцтва України на знак для товарів і послуг №123077 від 25.05.2010 власником торговельної марки «ДеВижн» є Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК-Інвест», Столичне шосе, 103, поверх 21, м. Київ, 03131.

Згідно Свідоцтва України на знак для товарів і послуг №107652 від 25.05.2009 власником торговельної марки «DeVision» є ДЕВІЖІОН ГРУП ЛІМІТЕД, Тємістоклі Дєрві, 3, Джуліа Хаус, Пі. Сі. 1066, Нікосія, Кіпр.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази надання вказаними власниками торгових марок права на отримання винагороди за використання таких торгових марок Дочірнім підприємством із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент».

Згідно пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування відповідних сум витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції; пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю платника.

Суд зазначає, що факт понесення ТОВ «Затишне» витрат у сумі 4800000 грн згідно умов субліцензійного договору від 02.07.2012 №0207-1Л підтверджується документами, які відповідають вимогам, які ставляться до первинними документів.

Стосовно пов'язаності вказаних витрат з господарською діяльністю покупця ТОВ «Затишне» та наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення таких операцій, суд зазначає наступне.

За приписами частини четвертої статті 16 «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

З матеріалів справи встановлено, що ТОВ «Затишне» використовує знаки «ДеВижн» та «DeVision» в якості вивісок для позначення приміщень, застосовує їх в діловій документації, а також позиціонує себе як компанія, що входить до групи компаній, які працюють під торговельними марками «ДеВижн» та «DeVision».

Позивач також зазначає, що здійснення господарської діяльності під загальновідомими, поважними та легко впізнаваними торговельними марками «ДеВижн» та «DeVision» дозволило ТОВ «Затишне» заощадити суттєві фінансові, організаційні, трудові ресурси та час на просування та позиціонування себе на ринку. Крім того, використання торговельних марок «ДеВижн» та «DeVision» дозволило ТОВ «Затишне» укласти ряд договорів, за рахунок виконання яких ТОВ «Затишне» вже отримало та надалі отримує доходи.

Відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2018 у справі №816/4226/13-а вказує, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податків права на витрати та податковий кредит. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК, які надають платнику податків право зменшити оподатковуваний доход та податкові зобов'язання на суму витрат, сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, в свою чергу, презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді витрат та/або податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податків сум витрат та/або податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту.

Суд також звертає увагу на правову позицію, викладену в листі Державної фіскальної служби України від 21.11.2016 №20011/5/99-99-10-01-16, згідно якої поняття економічного ефекту не розкрито в Кодексі. Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

При цьому необов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є один із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте із визначеного Кодексом поняття ділової мети випливає, що обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а отже, їх наслідки, не зумовлені діловою метою, не підлягають відображенню в податковому обліку.

Суд враховує, що з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не доведено того, що використання ТОВ «Затишне» торговельних марок «ДеВижн» та «DeVision» вплинуло на збільшення доходів ТОВ «Затишне». При цьому, на виконання умов субліцензійного договору від 02.07.2012 №0207-1Л ТОВ «Затишне» щомісяця сплачувало Дочірньому підприємству із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент» 800000 грн.

Матеріали справи також не містять договорів, укладення та отримання прибутку за виконання яких пов'язане із використанням ТОВ «Затишне» торговельних марок «ДеВижн» та «DeVision».

Суд зважає, що за 2012 рік позивач задекларував дохід в сумі 110931174 грн та витрати в сумі 105409947 грн, за 2013 рік дохід - 14380390 грн, витрати - 13582660 грн, за 2014 рік дохід - 20927169 грн, витрати - 20927169 грн.

Крім того, відповідно до даних податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік, поданої Дочірнім підприємством із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент», вказане підприємство декларує не значну суму податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 30721 грн. При визначенні бази оподаткування враховано дохід в сумі 18311689 грн, з яких доходи від роялті - 17918050 грн, та витрати в сумі 18150000 грн, в тому числі фінансові витрати в сумі 18150000 грн.

Також суд встановив, що згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань директор ТОВ «Затишне» ОСОБА_5 є директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Етрек», засновником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест Менеджмент Груп», яке є засновником Дочірнього підприємства із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент».

З урахуванням наведених обставин у сукупності, суд вважає, що витрати в сумі 4800000 грн, які сплачені ТОВ «Затишне» в якості роялті на виконання умов субліцензійного договору від 02.07.2012 №0207-1Л на користь Дочірнього підприємства із 100% іноземною інвестицією «СоюзКонтакт Інвестмент», не можна вважати такими, що понесені позивачем з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не виключно з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, вказані витрати не пов'язані з господарською діяльністю ТОВ «Затишне», а тому позивач не мав права відносити їх до складу витрат у 2012 році.

Отже, висновки акту перевірки №4696/26-56-22-04-09/32077891 від 26.10.2015 в цій частині є обґрунтованими, а тому прийняте на підставі таких висновків податкове повідомлення-рішення від 11.11.2015 №0004942204 є правомірним та не підлягає скасуванню, і, як наслідок, відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення сплаченого ним судового збору з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 255 КАС України,

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Затишне» до Державної податкової інспекції в Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Затишне» (адреса: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 16; код ЄДРПОУ 32077891).

Відповідач - Державна податкова інспекція в Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (адреса: 04080, м. Київ, вул. Турівська, 12; код ЄДРПОУ: 39467012).

Повний текст рішення складено 26.10.2018.

Суддя О.М. Чудак