Постановление суда № 77244922, 11.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

11 жовтня 2018 року м. Київ № 826/12446/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., при секретарі судового засідання Стеценко А.В., розглянувши у підготовчому провадженні у відкритому судовому засіданні клопотання представника Міністерства юстиції України про залишення без розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування рішень

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2,

від відповідача Іванова Ю.В.

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшло клопотання представника Міністерства юстиції України про залишення без розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування: рішення у формі листа від 27.02.2018 року №7509/3142-26-18/13.1 «Щодо дотримання вимог Закону України «Про очищення влади» стосовно ОСОБА_1; рішення у формі звіту про результати проведення перевірки щодо виконання Державною фіскальною службою норм Закону України «Про очищення влади» від 20.10.2015 року в частині, яка стосується ОСОБА_1

Клопотання обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення у формі листа від 27.02.2018 року №7509/3142-26-18/13.1 та рішення у формі звіту про результати проведення перевірки щодо виконання Державною фіскальною службою норм Закону України «Про очищення влади» від 20.10.2015 року не є актами індивідуальної дії, оскільки мають рекомендаційний характер та фактично є листуванням з Державною фіскальною службою України та Вищою радою правосуддя стосовно ОСОБА_1

В судовому засіданні судом поставлено на обговорення клопотання представника Міністерства юстиції України про залишення без розгляду справи №826/12446/18.

Представник ОСОБА_1 заперечував проти задоволення клопотання та зазначив, що оскаржувані рішення у формі листа від 27.02.2018 року №7509/3142-26-18/13.1 та рішення у формі звіту породжують для позивача певні правові наслідки, оскільки містять висновки щодо поширення на позивача заборон передбачених Законом України «Про очищення влади» та стали підставою для прийняття рішення Вищої ради правосуддя від 24.05.2018 року №1530/0/15-18 «Про відмову у призначенні ОСОБА_1.».

Представник Міністерства юстиції України наполягав на задоволенні клопотання.

Розглянувши клопотання, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно п. 7 ч. 1 ст 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються: у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Відповідно до звіту про результати проведення перевірки щодо виконання Державною фіскальною службою норм Закону України «Про очищення влади» від 20.10.2015 року довідка про результати перевірки, передбачена Законом України «Про очищення влади» відносно ОСОБА_1 від 27.08.2015 року не відповідає вимогам закону та вказано, що до ОСОБА_1 мають застосовуватись заборони, передбачені ч. 3 ст 1 Закону України «Про очищення влади» на підставі її відповідності критеріям, визначеним у ч. 2 ст. 5 вказаного Закону.

На підставі викладеного вище, Міністерством юстиції України скеровано до Вищої ради правосуддя лист від 27.02.2018 року №7509/3142-26-18/13.1 «Щодо дотримання вимог Закону України «Про очищення влади» в якому зазначено, що ОСОБА_1 відповідає критерію очищення влади, передбаченому пунктом 3 частини 2 ст 3 Закону України «Про очищення влади», довідка про результати перевірки, передбачена Законом України «Про очищення влади» відносно ОСОБА_1 від 27.08.2015 року не відповідає вимогам закону.

Судом встановлено, що на підставі листа від 27.02.2018 року №7509/3142-26-18/13.1 та звіту про результати проведення перевірки щодо виконання Державною фіскальною службою норм Закону України «Про очищення влади» від 20.10.2015 року Вищою радою правосуддя прийнято рішення від 24.05.2018 року №1530/0/15-18, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні на посаду першого заступника Голови Державної судової адміністрації України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАСУ), юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною третьою статті 46 КАСУ, відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Водночас, згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАСУ, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно пунктом 19 ст 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до ст 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Надаючи тлумачення зазначеній нормі, Конституційний Суд України в рішенні від 25.12.1997 у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_3, ОСОБА_1 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Оскільки складання та надання висновку щодо відповідності ОСОБА_1 критерію, передбаченому пунктом 3 частини 2 ст 3 Закону України «Про очищення влади» та невідповідність довідки про результати перевірки, передбачена Законом України «Про очищення влади» відносно ОСОБА_1 від 27.08.2015 року вимогам названого Закону стосується проходження позивачем публічної служби, даний спір є публічно-правовими та підлягає розгляду за правилами КАСУ.

Відповідно до ч. 1 ст 5 Закону України «Про очищення влади», якій консолідує пп. 21 п. 3 Положення про Міністерство юстиції України органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.

Відповідно суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах Міністерство юстиції України має ознаки «іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства», оскільки здійснює діяльність з виконання покладених на нього функцій Законом України «Про очищення влади», а тому, відповідно, є суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах.

Рішення у формі листа від 27.02.2018 року №7509/3142-26-18/13.1 та рішення у формі звіту про результати проведення перевірки щодо виконання Державною фіскальною службою норм Закону України «Про очищення влади» від 20.10.2015 року є різновидом актів індивідуальної дії, оскільки безпосередньо стосуються прав та інтересів позивача, містять твердження про відповідність позивача критеріям визначеним Законом України «Про очищення влади» та підлягають дослідженню при вирішенні питання щодо призначення позивача на публічну службу, отже породили та можуть породжувати в майбутньому для позивача певні правові наслідки, оскільки доводи Міністерства юстиції України щодо відповідність ОСОБА_1 критеріям визначеним Законом України «Про очищення влади» має правовим наслідком заборону обіймати певні посади на публічній службі, а тому зазначені рішення підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Водночас статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі також - Конвенція) встановлює, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конвенція ратифікована 17.07.1997 Законом України №475/97-ВР, отже, відповідно до вимог статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).

При вирішенні справи судом враховано правову позицію ЄСПЛ, який зазначив, що стаття 13 Конвенції вимагає наявності у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв'язку зі скаргами, які у розумінні Конвенції можуть вважатися «небезпідставними» (рішення у справі «Кіган проти Сполученого Королівства» (Keegan v. the United Kingdom), заява № 28867/03, п. 40; рішення у справі «Багієва проти України» (Bagiyeva v. Ukraine), заява № 41085/05, п. 57).

Наведене свідчить, що подання даного адміністративного позову є способом захисту прав позивача, а отже, відмова в його розгляді по суті заявлених вимог означатиме порушення права позивача на ефективний засіб юридичного захисту, що є порушенням вимог як національного законодавства, так і приписів Конвенції та обов'язкової до застосування практики ЄСПЛ.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, в його постанові від 31.05.2016 у справі № 21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач обрав належний, допустимий та ефективний спосіб захисту його порушеного права шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваних рішення у формі листа від 27.02.2018 року №7509/3142-26-18/13.1 та рішення у формі звіту про результати проведення перевірки щодо виконання Державною фіскальною службою норм Закону України «Про очищення влади» від 20.10.2015 року, а відтак клопотання представника Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул Городецького, 13, код ЄДР 00015622) про залишення без розгляду справи №826/12446/18 не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 240, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні клопотання представника Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул Городецького, 13, код ЄДР 00015622) про залишення без розгляду справи №826/12446/18.

Ухвала набирає законної сили відповідно до частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень цього Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда

Повний текст ухвали виготовлено 18.10.2018 року.