Решение № 76987550, 24.09.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2018 року м. Рівне №1740/2232/18Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Друзенко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1 доВолодимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

22.08.2018 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення певних дій.

23.08.2018 відкрито провадження у справі та відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з позовною заявою, вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що з 27.07.1999 вона перебувала на обліку в Володимирецькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області та отримувала пенсію за віком. З жовтня 2002 року виплата пенсії була припинена у звя'зку із виїздом позивача на постійне місце проживання у США. 26.07.2018 позивач звернулася до відповідача із заявою щодо поновлення виплати раніше призначеної пенсії. Проте, відповідач відмовив в поновленні нарахування та виплати пенсії, обґрунтовуючи своє рішення тим, що чинне законодавство України не визначає механізму поновлення виплат пенсій колишнім пенсіонерам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон у ті країни, з якими не було укладено міжнародних договорів про співпрацю. Вказані дії відповідача позивач вважає протиправними, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо правомірності припинення виплати пенсії на період перебування пенсіонера за кордоном визнано неконституційними. З огляду на наведене, позивач просила зобов'язати відповідача в судовому порядку поновити, нарахувати тиа виплачувати їй пенсію за віком з 02.11.2009.

Згідно з відзивом на позов, Володимирецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області позов не визнає. Свої заперечення аргументує тим, що позивач отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Тобто, згідно з вказаними нормами пенсія (за винятком пенсій внаслідок трудового каліцтва та професійного захворювання) за час перебування пенсіонера за кордоном, куди він виїхав для постійного проживання, не виплачується. Також, відповідач зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо правомірності припинення виплати пенсії на період перебування пенсіонера за кордоном дійсно були визнані неконституційними. Однак, після набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України, законодавцем не визначено порядку виплати пенсії громадянам, що проживають за кордоном в країнах, з якими Україною не укладено міжнародні договори з питань пенсійного забезпечення. З огляду на вказане, відповідач стверджував, що виплата пенсії особам, що проживають за кордоном, здійснюються виключно на підставі міжнародних договорів, укладених Україною з іншими державами, і відсутність такого договору виключає можливість виплати (поновлення виплати) пенсії вказаним особам. Крім цього, зазначав, що позивачем було пропущено шестимісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. З наведених підстав сторона відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши у визначений частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України строк в письмовому провадженні позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 була і є громадянкою України (а.с.7-8).

За даними трудової книжки має трудовий стаж в Україні з 19.04.1985 по 15.05.1999 (а.с.12-14).

Позивач також має право на пільги і компенсації як громадянка, яка постійно проживала на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4) (а.с.10).

З 01.09.1999 ОСОБА_1 перебувала на обліку в Володимирецькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області як особа, що має право на пенсію по віку (а.с.11).

З 27.07.1999 позивачу було призначено пенсію за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" і дана обставина відповідачем в повній мірі визнається.

З жовтня 2002 року позивач була знята з пенсійного обліку та їй припинено виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон.

Позивач виїхала на постійне місце проживання до США та 12.02.2007 була прийнята на консульський облік в Генеральному консульстві України в Чикаго (а.с.7).

26.07.2018 позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила поновити виплату раніше призначеної пенсії.

Листом №3035/05-01 від 06.08.2018 відповідач відмовив позивачу в поновленні виплати пенсії, посилаючись на відсутність міжнародного договору між Україною та США з питань пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (а.с.17).

Не погоджуючись із даною відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 51 цього Закону, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

При цьому, суд зауважує, що міжнародні договори між Україною та США з питань пенсійного забезпечення не укладалися.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 07.10.2009.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058 держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

З вказаного вище слідує, що з набранням чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

При цьому, неукладення Україною міжнародного договору у галузі пенсійного забезпечення з іншою державною, в якій проживає громадянин України, не може бути правовою підставою для відмови такому громадянину України в отриманні передбаченого статтею 46 Конституції України соціального захисту у вигляді отримання пенсії.

Одночасно суд зауважує, що відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови їй у поновленні виплати пенсії - є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Водночас, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії, починаючи з 02 листопада 2009 року є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на законі, а тому задоволенню не підлягають.

Так, в ході судового розгляду судом встановлено, що виплата пенсії позивачу була припинена в жовтні 2002 року з підстав її виїзду на постійне проживання за кордон.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Згідно з частиною другою статті 49 цього Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 визначено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Відповідно до пункту 4.1 цього Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Отже призначити, а в даному випадку поновити пенсію, необхідно з дня звернення особи до пенсійного органу із відповідною заявою.

Оскільки позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати їй пенсії 26.07.2018, то відповідач повинен поновити виплату пенсії позивачу саме з 26.07.2018.

Підстави ж для поновлення, нарахування та виплати позивачу пенсії з 02.11.2009 відсутні.

Крім цього, суд також виходить із того, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законодавством не встановлено обов'язку для пенсійного органу як суб'єкта владних повноважень самостійно поновлювати пенсію громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, з 08.10.2009 (у зв'язку з набранням чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009), при цьому за відсутності у пенсійного органу станом на 08.10.2009 інформації про факт життя такої особи, її місце проживання тощо.

Разом з тим, позивачем у позовній заяві не було наведено обґрунтованих причин, які унеможливлювали звернення позивача до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 та до 26.07.2018.

Одночасно, суд відхиляє доводи відповідача про те, що після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 законодавцем не визначено порядку виплати пенсії громадянам, що проживають за кордоном в країнах, з якими Україною не укладено міжнародні договори з питань пенсійного забезпечення, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

В мотивувальній частині рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що існує ряд інших правових актів, в яких містяться посилання на статті 49, 51 Закону №1058 або вказується, що пенсійне забезпечення деяких категорій громадян, які проживають за межами України, здійснюється лише на підставі міждержавних договорів. Зокрема, такі положення є у статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, частині третій статті 1, частині другій статті 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення", частині перші статті 59-1 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

На даний час відповідних нормативно-правових актів, які б визначали порядок виплати, перерахунку, поновлення виплати пенсії та відшкодування шкоди громадянам України, які проживають за кордоном, законодавцем не прийнято, що однак, не є підставою для порушення їх конституційних прав та соціальних гарантій.

Суд вважає безпідставними твердження відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду із цим позовом за захистом своїх прав, оскільки відповідно до частини першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з матеріалами справи, позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії 26.07.2018 (а.с.15-16). Відповідач відмовив їй у поновленні виплати листом №3035/05-01 від 06.08.2018 (а.с.17)

Отже, саме з 07.08.2018 у позивача виникло право на звернення до суду, оскільки саме із цієї дати позивач дізналась про порушення відповідачем її прав, що виразилось у відмові поновити їй виплату пенсії.

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що 22.08.2018, в межах шестимісячного строку для звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинствач, позивач звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання вказаної відмови протиправною та зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлчягають до часткового задоволення.

Враховуючи вимоги статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує позивачу пропорційну частину понесених ним витрат на оплату судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце перебування: АДРЕСА_1, місце проживання: АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (вул.Соборна,28, смт.Володимирець, Рівненська область, 34300, код ЄДРПОУ 40377142) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо відмови ОСОБА_1 в поновленні виплати раніше призначеної пенсії.

Зобов'язати Володимирецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області поновити виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії з 26 липня 2018 року.

В задоволенні позовних вимог про зобов'язання Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області поновити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.11.2009,- відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області судові витрати у вигляді пропорційної частини сплаченого судового збору, а саме в сумі 352,40 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 24 вересня 2018 року.

Суддя Друзенко Н.В.