Постановление № 76905513, 02.10.2018, Харьковский апелляционный хозяйственный суд

Дата принятия
02.10.2018
Номер дела
920/65/18
Номер документа
76905513
Форма судопроизводства
Хозяйственное
Государственный герб Украины

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2018 р. Справа № 920/65/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Сіверін В. І.

секретар судового засідання: Мальченко О.О.

за участю представників сторін:

позивача – ОСОБА_1,

відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщені Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Беєве” (вх.№1436 С) на рішення господарського суду Сумської області від 18 червня 2018 року по справі № 920/65/18 (суддя Резніченко О.Ю., повний текст складено 21 червня 2018 року)

за позовом ОСОБА_3, с. Беєве, Сумської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Беєве”, с. Беєве, Сумської області

про стягнення 4338122 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до господарського суду Сумської області із позовом до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю “Беєве”, в якому просив суд стягнути з останнього на свою користь 117400,00 грн. вартості частини майна товариства пропорційно частці позивача у статутному капіталі відповідача.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що у жовтні 2016 року позивачем через приватного нотаріуса було подано заяву про вихід із складу учасників ТОВ “Беєве”. Як стверджує позивач - відповідач згідно зі ст. 54 Закону України “Про господарські товариства” (в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин) був зобов’язаний виплатити йому вартість майна пропорційно його частці у статутному капіталі товариства у строк до 05.01.2018, проте відповідач свого обов’язку щодо виключення позивача зі складу товариства та виплати відповідної частки не виконав.

02.05.2018 позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог та просив стягнути на його користь 4338122,00 грн. вартості частини майна відповідача пропорційно частці позивача у статутному капіталі. Вказана заява прийнята місцевим господарським судом.

Рішенням господарського суду Сумської області від 18.06.2018 року по справі №920/65/18 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Беєве” на користь ОСОБА_3 4338122,00 грн. вартості частини майна пропорційно частці у статутному капіталі товариства, 1762 грн. витрат по сплаті судового збору, 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Беєве” в доход Державного бюджету 63309,83 грн. судового збору.

В обґрунтування рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив, що матеріалами справи підтверджуються обставини перебування позивача серед засновників ТОВ “Беєве” із статутним внеском, з урахуванням подальшої зміни, у розмірі 4,6%, а також те, що нотаріально посвідчена заява позивача про вихід зі складу учасників товариства була вручена відповідачеві 05.10.2016 року, проте останній у встановлений чинним законодавством строк частину вартості майна товариства позивачеві не сплатив.

За викладених обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю “Беєве” звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 18 червня 2018 року по справі № 920/65/18 (суддя Резніченко О.Ю., повний текст складено 21 червня 2018 року) та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та є підставою для його скасування.

Так, за твердженням відповідача, 27.12.2007 року рішенням загальних зборів ТОВ “Беєве” позивача було виключено зі складу учасників товариства у зв’язку з невнесенням останнім його вкладу до статутного капіталу відповідача. Також відповідач вказує, що місцевим господарським судом не було належним чином досліджено обставини внесення позивачем його частки до статутного капіталу товариства.

В апеляційній скарзі ТОВ “Беєве” зазначає, що позивачем до матеріалів справи не подано доказів того, що останній є учасником відповідача, а відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань є лише підтвердженням того, що позивач є засновником товариства але не учасником.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що позивачем в апеляційній скарзі не спростовано обставини, які встановлено судом першої інстанції, не доведено порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 18 червня 2018 року по справі № 920/65/18 (суддя Резніченко О.Ю., повний текст складено 21 червня 2018 року) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, у поданому на адресу суду відзиві позивач зазначає, що факт того, що він є учасником ТОВ “Беєве” підтверджується редакціями статуту товариства від 30.06.2006 року та від 23.06.2014 року, при цьому, відомості про участь позивача в товаристві і розмір належної йому частки внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а тому такі відомості, з урахуванням положень частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» - є достовірними і можуть бути використані ним у даному спорі для підтвердження своєї правової позиції.

Крім того, позивач зазначає, що не знав на не міг знати про зміст протоколу №2 від 27.12.2007 року загальних зборів товариства, на яких, за твердженням відповідача, він був виключений зі складу учасників. Позивач звертає увагу на те, що процедура видачі свідоцтва товариства учаснику, яким було внесено свій вклад до статутного капіталу, чітко законодавством не врегульована, а сам факт відсутності такого свідоцтва у позивача не призводить до наслідків позбавлення його права учасника на отримання вартості частки майна товариства при виході зі складу учасників.

Також позивач зауважує, що позиція відповідача щодо обставин справи є непослідовною та суперечить наявним в матеріалах справи доказам, оскільки в апеляційній скарзі відповідач не пояснює яким чином 26.03.2014 року могла відбутись реєстрація змін збільшення частки позивача у статутному капіталі ТОВ “Беєве” за умов виключення позивача зі складу учасників, яка за твердженням відповідача відбулась 27.12.2007 року.

13.09.2018 року відповідачем на адресу суду подані додаткові докази, зокрема, копія реєстраційної справи ТОВ “Беєве”, копія трудової книжки головного бухгалтера відповідача – ОСОБА_4, витяги з ЄДРПОУ, копія статуту відповідача в новій редакції, копія наказу про накладення на ОСОБА_4 дисциплінарного стягнення.

Разом із поданням вищезазначених документів, відповідач зазначив, що згідно протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Беєве» від 27.12.2007 року № 2 та протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Беєве» від 01.08.2018 року № 5, ОСОБА_3 виключений зі складу засновників у зв’язку з невнесенням ним внеску до статутного капіталу товариства. На підставі вказаних рішень здійснені та зареєстровані відповідні зміни до статуту.

Також відповідач пояснює, що подання відповідних документів для реєстрації виключення ОСОБА_3 зі складу засновників товариства було доручено головному бухгалтеру ТОВ “Беєве” - ОСОБА_4, яка не забезпечила своєчасну реєстрацію змін до статутних документів та була притягнута у зв’язку з цим до дисциплінарної відповідальності.

28.09.2018 року позивачем подані додаткові пояснення з урахуванням пояснень та наданих відповідачем вищезазначених додаткових доказів, в який останній зазначає, що подані відповідачем додаткові докази також підтверджують сплату позивачем внеску до статутного капіталу, оскільки з даних реєстраційної картки реєстраційної справи ТОВ “Беєве” (5 сторінка реєстраційної справи – 1 сторінка реєстраційної картки), підписаної директором товариства ОСОБА_5 30.06.2006 року вбачається, що станом на вказану дату розмір внеску до статутного капіталу становить – 51000 грн, і при цьому – розмір сплаченого внеску до статутного капіталу становить – 51000 грн. За таких обставин позивач стверджує, що станом на 30.06.2006 року внески до статутного капітану товариства були внесені всіма учасниками.

Позивач зазначає, що подані відповідачем 07.05.2018 року до місцевого господарського суду докази на підтвердження виключення позивача зі складу учасників відповідача, з урахуванням частин 4 та 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути прийняті судом до розгляду, оскільки відповідачем вони подані разом із відзивом на позовну заяву із пропуском встановленого строку для їх подання.

17.07.2018 системою автоматизованого розподілу апеляційних скарг (справ) між суддями для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Крестьянінов О.О.; Шевель О. В.; суддя Тарасова І. В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою надано позивачу строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.

27.08.2018 року системою автоматизованого розподілу апеляційних скарг (справ) між суддями у зв’язку з відпусткою судді Тарасової І.В., для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Крестьянінов О.О.; суддя Шевель О. В.; суддя Фоміна В.О.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 року оголосити в судовому засіданні перерву до 01.10.2018 о 12:00 години.

01.10.2018 року системою автоматизованого розподілу апеляційних скарг (справ) між суддями у зв'язку з відрядженням судді-доповідача ОСОБА_6 та припиненням повноважень судді Фоміної В.О. та судді Шевель О.В. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Істоміна О.А., суддя Сіверін В.І., суддя Гребенюк Н.В.

В судовому засіданні 01.10.2018 оголошено перерву до 02.10.2018 до 11.30 години.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Ryabykhv.Russia” від 24.07.2003 року, “SvitlanaNaumenko v. Ukraine” від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб’єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&ер рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомлення із матеріалами справи, зняття з них копії, надання нових доказів тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, та було встановлено судом першої інстанції, 30.06.2006 року було зареєстровано Статут ТОВ “Беєве”, а нова редакція Статуту, затверджена загальними зборами 13.06.2014 року, була зареєстрована 23.06.2014 року.

Згідно п. 6.1 Статуту ТОВ “Беєве” товариство є власником майна, наданого йому учасниками у власність. Статутний фонд товариства формується за рахунок майнових вкладів (грошовими коштами або майном) його учасників (п. 6.4 Статуту).

Так, за умовами п. п. 4.1, 6.4 Статуту розмір частки у статутному капіталі ОСОБА_3Г.(позивача по справі) складалась із майнового вкладу вартістю 2040 грн. та становила 4% від загального розміру статутного капіталу (51000 грн).

Пункт 6.8 Статуту ТОВ “Беєве” надає право Товариству змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду.

Відповідно до поданого відповідачем письмового доказу – додатку до статуту, затвердженого зборами учасників відповідача від 13.06.2014 року, були внесені зміни до пункту 6.4 Статуту ТОВ “Беєве”, частка позивача збільшилась до 4,6 %.

Згідно з витягом з ЕДРПОУ станом на 14.03.2018 року позивач є засновником (учасником) відповідача.

28.09.2016 року позивач – ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_7 з заявою про передачу відповідачу його заяви про вихід зі складу учасників ТОВ “Беєве” та виплати пропорційно належній позивачу частки в статутному капіталі ТОВ “Беєве”. Вказана заява була надіслана відповідачу приватним нотаріусом та вручена представнику відповідача 05.10.2016 (а.с. 33-35 том 1).

На думку позивача відповідач був зобов’язаний виплатити належну йому частку в статутному капіталі ТОВ у строк до 05.01.2018 року, так як відповідно до ст. 54 Закону України “Про господарські товариства” (в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин) при виході учасника з ТОВ йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці в статутному капіталі. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Колегія суддів, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, не погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Згідно зі ст. ст. 1, 4 названого Закону господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (ст. 50 Закону України „Про господарські товариства").

В ст. 13 названого Закону визначено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом;

Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний капітал товариства (ст. ст. 86, 87 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 143 Цивільного кодексу України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці (ст. 115 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 144 Цивільного кодексу України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів.

В ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Спір у даній справі виник внаслідок того, що відповідач не виплатив позивачу частину ринкової вартості майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Беєве» при виході з останнього.

Згідно з положеннями ст. ст. 10, 54 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право, зокрема, вийти в установленому порядку з товариства. При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

За твердженням позивача, відповідач не виконав свого обов’язку щодо виплати коштів в рахунок оплати вартості майна пропорційно частці в статутному капіталі товариства.

Пунктом 4.9 статуту ТОВ “Беєве” закріплено, що при виході учасника з товариства, у тому числі і при виключенні, йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді на умовах визначених Зборами учасників. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов з товариства і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду від 28.12.2007 № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин», вартість частки майна товариства, належної до виплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов’язань товариства.

З наведеного вище випливає, що відповідач був зобов'язаний сплатити позивачу вартість частини майна товариства пропорційно розміру його частки у статутному капіталі та належну учаснику частку прибутку, одержану товариством в даному році до моменту виходу учасника, протягом 12 місяців з дати виключення позивача зі складу учасників товариства.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що вартість майна та розмір частини прибутку товариства, що належать до виплати учаснику, який вийшов, обчислюються на дату волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з товариства.

Чинне законодавство не містить чіткого визначення моменту виходу учасника зі складу Товариства, проте, Верховний Суд України в пункті 28 постанови Пленуму від 24.10.2008 року, №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" приходить до висновку, що при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до Цивільного кодексу України та Закону про господарські товариства учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку . Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Враховуючи, що 05.10.2016 року позивач отримав заяву про вихід його зі складу учасників, то слід вважати, що моментом виходу ОСОБА_3 з учасників товариства є 05.10.2016 рік.

Тобто згідно вищевикладеного колегія суддів зазначає, що розрахунок належної виплати проводиться з урахуванням майна товариства станом на момент виходу учасника з товариства, тобто закон не визначає, що розмір належної до виплати частки повинен бути встановлений загальними зборами учасників на момент такого виходу, а передбачає, що такий розрахунок здійснюється з урахуванням вартості активів товариства станом на момент виходу.

Отже, при виході (виключенні) учасника з товариства з обмеженою відповідальністю у товариства виникає обов'язок сплатити йому вартість частини майна товариства пропорційну його частці у статутному фонді товариства, або здійснити такий розрахунок на вимогу учасника та за згодою товариства у натуральній формі.

При цьому, слід зазначити, що чинне законодавство не передбачає настання у товариства обов'язку у разі виходу учасника з товариства розрахувати суму, що належить до виплати на момент проведення зборів та прийняття рішення про його вихід, не передбачає обов'язку здійснити виплату такому учаснику вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства, у строки, коротші, ніж встановлені статтею 54 Закону України «Про господарські товариства».

Нотаріально посвідчена заява позивача про вихід зі складу учасників ТОВ «Беєве» є лише констатацією факту виходу позивача зі складу учасників Товариства та наявності в силу закону у товариства обов'язку виплатити йому вартість частини майна товариства та частини прибутку, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства у строки до 12 місяців.

Згідно з п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення).

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЦК України статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки, а за ч. 1 ст. 139 ГК України майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства (п. 3.7. Рекомендацій Президії Вищого Господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин").

Такі рекомендації відповідають визначенню чистих активів наведеного у Методичних рекомендаціях щодо визначення вартості чистих активів акціонерних товариств, схваленими рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 листопада 2004 р. № 485.

Так відповідно до п. 1, 2, 3 останніх під вартістю чистих активів акціонерного товариства розуміється величина, яка визначається шляхом вирахування із суми активів, прийнятих до розрахунку, суми його зобов'язань, прийнятих до розрахунку. Для визначення вартості чистих активів складається розрахунок за даними бухгалтерської звітності відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку N 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.03.99 р. N 87 зі змінами та доповненнями, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.99 р. N 396/3689.

Частиною 1 ст. 145 Господарського кодексу України закріплено, що майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

Фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період (ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Верховним Судом України 18.11.2014 р. прийнято постанову у справі № 3-182гс14, висновки у якій відповідно до ст. 111-28 ГПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Зокрема, у постанові Верховним Судом України зазначено наступне: «…вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, яка визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства.».

Вбачається, що згідно вказаної правової позиції Верховного Суду України за основу визначення вартості частини майна товариства, що підлягає виплаті виключеному із його складу учаснику, береться баланс підприємства. При цьому, згідно даних саме балансу і визначається вартість чистих активів товариства як різниця між його активами та зобов`язаннями.

Відповідно до приписів ст. 148 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом (редакція статті чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Матеріали справи не містять рішення Загальних зборів ТОВ «Беєве» про виключення ОСОБА_3 зі складу учасників, а за таких обставин суд апеляційної інстанції доходить до висновку про те, що позивача було виключено зі складу учасників відповідача через 3 місяці після складання ним заяви, тобто 05.01.2017 року, а отже виплата має бути проведена після затвердження звіту за рік, в якому позивач вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Тобто, відповідач зобов'язаний виплатити ОСОБА_3 частку останнього після затвердження звіту за рік, але не пізніше 05.01.2018 року.

Натомість, розрахунок, виконаний позивачем щодо стягнення з ТОВ «Беєве» частини ринкової вартості майна пропорційно частці у статутному капіталі, розраховано за 2016 рік, що є невірним в розрізі викладеного.

Станом на день розгляду справи в суді не настав граничний строк для розрахунку відповідача з позивачем.

У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 18.06.2018 року по справі №920/65/18 прийняте без належного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, отже наявні підстави для його скасування, апеляційна скарга ТОВ «Беєве» підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ч.1 ст. 275, п.1 ч.1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Беєве» задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 18.06.2018 року по справі №920/65/18 скасувати та прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 04.10.2018

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Сіверін В. І.

Часті запитання

Який тип судового документу № 76905513 ?

Документ № 76905513 це Постанова

Яка дата ухвалення судового документу № 76905513 ?

Дата ухвалення - 02.10.2018

Яка форма судочинства по судовому документу № 76905513 ?

Форма судочинства - Господарське

В якому cуді було засідання по документу № 76905513 ?

В Харьковский апелляционный хозяйственный суд
Предыдущий документ : 76884182