Постановление суда № 71038209, 30.11.2017, Верховный Суд Украины (действовал до 15.12.2017)

У Х В А Л А

30 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І.,

Сімоненко В.М.,

Романюка Я.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 9 червня 2016 року та рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій Нива», Товариства з обмеженою відповідальністю «Твердиня» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за несвоєчасний розрахунок,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 9 червня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 12 липня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилив, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 9 червня 2016 року залишив без змін.

У листопаді 2017 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 9 червня 2016 року та рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини 3 статті 32 КЗпП України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

На обґрунтування своїх вимог заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року, а також постанову Верховного Суду України від 4 липня 2012 року (справа №6-59цс12).

Водночас заявник просить поновити строк подання заяви про перегляд зазначених судових рішень, посилаючись на поважність причин його пропуску.

Відповідно до частин першої, третьої статті 356 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3345/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1> заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява. Заява про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>, подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подається заява про перегляд, або з дня прийняття постанови Верховного Суду України, на яку здійснюється посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

У разі пропущення строку, встановленого частинами першою-третьою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк у межах одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява (частина четверта статті 356 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3345/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>).

Колегія суддів вважає, що строк подання заяви про перегляд підлягає поновленню, оскільки наведені ОСОБА_4 причини пропуску строку є поважними.

Разом з тим, перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Відхиляючи касаційну скаргу ОСОБА_4, суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, які дійшли висновку про відсутність підстав для застосування положень статей 116 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_745/ed_2017_04_06/pravo1/KD0001.html?pravo=1>, 117 КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_748/ed_2017_04_06/pravo1/KD0001.html?pravo=1> та стягнення з відповідача заборгованості із виплати заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, оскільки не встановлено, що під час звільнення позивача було порушено його право і з ним не було проведено повний розрахунок.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, які встановивши, що позивачу за період роботи з 3 листопада 2010 року по 28 листопада 2014 року виплачувався посадовий оклад в меншому розмірі ніж було передбачено трудовим договором, дійшли висновку про стягнення з відповідача на користь позивача ненарахований і невиплачений посадовий оклад за період роботи на підприємстві на посаді начальника відділу кадрів за вказаний період, а також недонарахованої і невиплаченої премії. Стягуючи на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку, суди виходили із того, що відповідачем при звільненні позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку за 9 календарних днів, яка була виплачена позивачу лише 12 січня 2015 року, чим порушено вимоги статті 116 КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_745/ed_2017_04_06/pravo1/KD0001.html?pravo=1>, що тягне за собою відповідальність за частиною 1 статті 117 КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_748/ed_2017_04_06/pravo1/KD0001.html?pravo=1>.

У судовому рішенні, наданому заявником на підтвердження підстави для перегляду судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України, та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, наявні різні фактичні обставини справи, що не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.

У постанові Верховного Суду України від 4 липня 2012 року (справа №6-59цс12) викладено правовий висновок в якому зазначено, що відповідно до частини 3 статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

За змістом зазначеної норми закону зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Порівняння змісту зазначеної постанови Верховного Суду України зі змістом ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у вказаній постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Поновити ОСОБА_4 строк подання заяви про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року.

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій Нива», Товариства з обмеженою відповідальністю «Твердиня» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за несвоєчасний розрахунок за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 9 червня 2016 року та рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

В.М. Сімоненко

Я.М. Романюк