№ 63511669, 12.12.2016, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 грудня 2016 р. Справа № 802/1868/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Бошкової Юлії Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Коляденка Олександра Леонідовича,

представника позивача: Клюси Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: Головного управління Національної поліції у Вінницькій області

до: управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області

про: визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - ГУ НП у Вінницькій області, позивач) до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - УДВС ГТУЮ у Вінницькій області, відповідач) у якому просить скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 25.10.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державним виконавцем 12.10.2016 року у зв'язку з невиконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду на ГУ НП у Вінницькій області накладено штраф. 25.10.2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з позивача штрафу. Проте, вважає зазначену постанову незаконною, оскільки винесена з порушенням строків, передбачених ч.2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 року.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала заявлений позов та просила його задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явилась, проте надала заяву про розгляд справи за її відсутності. Свою позицію виклала у письмових запереченнях, у яких вказала, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження винесена відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, пояснила, що постанова про стягнення штрафу, на підставі якої було винесено оскаржувану постанову є чинною.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області перебувало виконавче провадження ВП №52391100 щодо примусового виконання виконавчого листа №802/522/16-а, виданого 08.08.2016 року Вінницьким окружним адміністративним судом.

Так, 28.09.2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, про що повідомлено сторін виконавчого провадження.

04.10.2016 року, у зв'язку із невиконанням рішення суду, державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 680 грн.

12.10.2016 року, за повторне невиконання рішення суду, державним виконавцем накладено на Головне управління Національної поліції у Вінницькій області штраф у подвійному розмірі - 1360 грн., про що винесено відповідну постанову.

Постановою державного виконавця від 25.10.2016 року закінчено виконавче провадження ВП №52391100, а постанову від 12.10.2016 року про накладення штрафу виділено в окреме провадження.

25.10.2016 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №52738735 з виконання постанови про накладення штрафу від 12.10.2016 року.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив з наступного.

Вирішуючи даний спір, суд враховує, що згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» №1404 -VIII від 02.06.2016 року (далі - Закон №1404 -VIII).

Статтею 1 Закону №1404 -VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII постанова державного виконавця про накладення штрафу є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.

Відповідно до ст.15 Закону №1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Статтею 18 Закону №1404 -VIII визначено обов'язки і права виконавців. Так, п.16 ч.2 даної статті передбачено, що виконавець зобов'язаний накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Пунктом 7 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року №512/5 передбачено, що при виконанні рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, у разі якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основну винагороду приватного виконавця та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках, виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основну винагороду приватного виконавця та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. Після завершення виконавчого провадження з виконання рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, якщо виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основна винагорода приватного виконавця та штрафи не стягнуто, виконавець відкриває виконавчі провадження за відповідними постановами та вживає заходів примусового виконання рішень, передбачених Законом, шляхом звернення стягнення на кошти та інше належне боржнику майно.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанову від 25.10.2016 року про відкриття виконавчого провадження №52738735 за постановою про накладення штрафу №52391100 від 12.10.2016 року прийнято державним виконавцем з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що посилання представника позивача на ту обставину, що оскаржувана постанова винесена з порушенням визначеного ч. 2. ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 року строку для відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення штрафу від 12.10.2016 року не береться судом до уваги, оскільки виконавче провадження, розпочате за вказаною постановою, відкрите на підставі Закону України «Про виконавче провадження» №1404 -VIII від 02.06.2016 року, який набув чинності 05.10.2016 року.

В свою чергу, відповідно до ч.5. ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» №1404 -VIII від 02.06.2016 року виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Так, виконавче провадження, в рамках якого винесена постанова про стягнення штрафу від 12.10.2016 року, закінчене 25.10.2016 року, а окреме виконавче провадження щодо стягнення з ГУ НП у Вінницькій області штрафу розпочате 25.10.2016 року, тобто постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.10.2016 року винесена в строк, визначений ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» №1404 -VIII від 02.06.2016 року.

Також, твердження позивача про те, що державним виконавцем не враховано при винесенні оскаржуваної постанови, що ГУ НП у Вінницькій області 06.10.2016 року подало до Вінницького окружного адміністративного суду заяву про роз'яснення судового рішення від 08.08.2016 року у справі №802/522/16-а, суд оцінює критично, адже позивачем не надано належних доказів щодо направлення державному виконавцю згадуваної заяви.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 71 КАС України), а згідно з ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази державного виконавця на підтвердження правомірності свого рішення, суд приходить до переконання про наявність підстав для відмови у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується судом відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна