№ 58326372, 13.06.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1229/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Андрухіва В.В.

при секретарі Рижук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління ДВС Головного управління юстиції в Одеській області, Одеська міська рада, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Урядовий Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, Виконавчий комітет Одеської міської ради, про визнання незаконною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління ДВС Головного управління юстиції в Одеській області, Одеська міська рада, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Урядовий Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, про визнання незаконною та скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області № ВП 14621010 від 06.09.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2008 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2009 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.03.2011 року, визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Одеської міської ради щодо ненадання ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 окремого житлового приміщення за період з 21.10.1992 року по теперішній час та зобовязано Виконавчий комітет Одеської міської ради забезпечити виконання відносно ОСОБА_2 та членів його родини (ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 1980 року родження, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 ) п. 6 постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 01.06.1962 року № 562/230 та від 26.06.1976 року № 433 у вигляді пільгового забезпечення житлом (окремою квартирою) з урахуванням положень статті 49 ЖК України щодо додаткової житлової площі у вигляді окремої кімнати або в розмірі 10 кв.м.

У звязку з невиконанням зазначеного судового рішення та з метою захисту своїх прав та інтересів, 19.08.2011 року позивачі звернулися до Європейського суду з прав людини із заявою про встановлення факту порушення Україною статті 6 параграфа 1 та статті 13 Конвенції, статті 1 Протоколу до неї, яка була прийнята Європейським Судом до свого провадження з присвоєнням їй номеру № 54124/11.

11.11.2013 року листом № 5800-0-30-13/12-0-1/11431 в. о. Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини повідомив позивачів, що з Європейського суду з прав людини надійшло повідомлення про ухвалення ним 24.10.2013 року остаточного рішення у справі «Нечепоренко та інші проти України».

Вказаним рішенням Європейський суд з прав людини вирішив обєднати заяву № 54124/11, заявниками якої є: ОСОБА_5 ОСОБА_4, ОСОБА_6 ОСОБА_4, ОСОБА_7 ОСОБА_4, ОСОБА_8 ОСОБА_4, та 249 інших заяв, поданих проти України іншими заявниками.

У резолютивній частині рішення Суду зазначено, зокрема, що протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються не виконаними.

Позивачі вказують, що рішенням № 72631/10 від 24.10.2013 року Суд оголосив прийнятними скарги заявників, наведених у додатку № 2, в якому також міститься заява позивачів № 54124/11. Крім того, в цьому рішенні Суд також оголосив і не прийнятними деякі з заяв з підстав повного виконання рішення національного суду.

Після попереднього розгляду прийнятності заяви позивачів ОСОБА_9 Секції Європейського Суду вирішив відповідно до правила 54 параграфа 2 (b) Регламенту Суду довести заяву до відома Уряду та надав можливість йому в термін до 13.05.2013 року за власним бажанням надіслати зауваження щодо прийнятності та суті заяви позивачів, яка стосується питання тривалого невиконання рішення суду.

Під час перебування у провадженні Суду заяви позивачів, Урядом було надано зауваження щодо прийнятності та суті вказаної скарги що стосується питання тривалого невиконання рішення суду, що викладено в листі від 22.04.2013 року. В цьому листі Уряд посилається на необґрунтованість заяви позивачів та просить оголосити її неприйнятною для подальшого розгляду і виключення позивачів із списку заявників відповідно до статті 37 Параграфа 1 (a, b) Конвенції в звязку з повним виконанням рішення національного суду 17.08.2012 (дата отримання ордера на житлове приміщення).

Позивачі вказують, що 21.11.2013 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_10 винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень № 40863868, № 40864009, № 40863934 та № 40863963 щодо виконання вказаного рішення Європейського суду з прав людини. Грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 1094 від 20.01.2014 року у розмірі 21715,38 грн. (еквівалент 2000 євро), а платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 8099 від 31.10.2014 року сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 11,20 грн. Посилаючись на фактичне виконання рішення у повному обсязі, згідно з вимогами п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», 28.01.2015 року відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України прийняті постанови № 40863868, № 40864009, № 40863934 та № 40863963 про закінчення виконавчого провадження.

Позивачі вказують, що прийняттю вказаних постанов передувало те, в серпні 2012 року на вимогу виконавчого комітету Одеської міської ради ОСОБА_1 та ОСОБА_4 надали згоду на отримання на всю родину трикімнатної квартири № 123 у введеному в експлуатацію житловому будинку по вул. М. Грушевського, 39/1, корпус 5, житловою площею 55,10 кв.м., загальною площею 90,60 кв.м. в м. Одесі, та зазначили, що претензій до виконавчого комітету Одеської міської ради за ненадання додаткової жилої площі 9,5 кв.м, які обумовлені постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2008 року по справі № 2а-14260/08, як і будь-яких інших претензій по вказаній справі позивачі не мають та не матимуть. Позивачі в обґрунтування позову зазначають, що ця згода була надана всупереч їхньої волі, під психологічним тиском та погрозами, та порушила їхнє право. Вказана обставина також була врахована Європейським Судом при розгляді справи позивачів, про що свідчить факт визнання їхньої заяви прийнятною, і як наслідок - визнання Судом порушення прав позивачів за Конвенцією. В іншому випадку, в разі визнання вказаної відмови законною, на чому наполягав Уряд у своїх зверненнях до цього Суду, Суд виключив би їх зі списку позивачів.

Також позивачі зазначили, що мирова угода між сторонами виконавчого провадження по справі № 2а-14260/08 не укладалася та судом не визнавалася, відмова стягувачів від примусового виконання рішення у цій справі в певній частині судом також не приймалася. Тому, на думку позивачів, законних підстав для закінчення виконавчого провадження № ВП 14621010 постановою від 06.09.2012 року у державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного управління юстиції в Одеській області не було.

Тому позивачі вважають заяву від 16.08.2012 за своєю правовою природою такою, що не є відмовою від примусового виконання судового рішення, а тому не може розцінюватися як доказ на підтвердження виконання судового рішення у повному обсязі.

Позивачі вказують, що під час листування з Європейським Судом ними була надана інформація Суду щодо виконання рішення національного суду, однак не в повному обсязі, як зазначає Уряд, а лише частково. Ордер на квартиру отримано на жиле приміщення площею 55,1 кв.м, що суперечить нормам Житлового кодексу України, оскільки має складати площу 64,6 кв.м.

Таким чином, вказують позивачі, Європейський суд з прав людини, визнаючи їхню заяву прийнятною в рішенні № 72631/10 від 24.10.2013 року, визнав факт часткового виконання рішення національного суду, поставленого на їхню користь, включивши заяву позивачів № 54124/11 у додаток № 2 як таку, що підлягає виконанню. Тобто, рішення національного суду підлягає виконанню в частині, яка залишається не виконаною.

На підтвердження факту виконання рішення національного суду не у повному обсязі позивачі також послалися на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2015, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015, якою їхній позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано постанови Державної виконавчої служби України про закінчення виконавчих проваджень від 28.01.2015 року № 40863868, № 40863934, № 40864009 та № 40863963, а також зобов'язано Державну виконавчу службу України вчинити дії відповідно до статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», спрямовані на відновлення виконавчих проваджень.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем під час винесення оскаржуваних постанов не враховано всіх обставин щодо факту виконання рішення Європейського суду з прав людини №72631/10 від 24.10.2013, в зв'язку з чим відповідач дійшов передчасного висновку про наявність підстав щодо прийняття постанов про закінчення виконавчих проваджень № 40863868, № 40863934, № 40864009 та № 40863963.

Постановами Державної виконавчої служби України відновлені виконавчі провадження.

Позивачами були здійснені звернення з листами до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо повідомлення про хід його виконання та відповідні запити до Секретаріату з вимогою повідомлення причин не виконання рішення ЄСПЛ.

На підставі отриманих відомостей від Міністерства юстиції України та Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, Секретаріат Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у листі № 3/8-Є252468.15- 4/06-100 від 29.02.2016 розяснив, що заходи примусового виконання рішення національного суду зобовязального характеру, яке піддягає виконанню в рамках рішення ЄСПЛ, першочергово зобовязаний вжити державний виконавець, на виконанні якого перебувало рішення національного суду, а не державний Виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. За таких обставин, позивачі оскаржили до суду постанову державного виконавця примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 06.09.2012 року про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою суду від 11.05.2016 року до участі у справі залучено боржника за виконавчим провадженням № ВП 14621010 - Виконавчий комітет Одеської міської ради, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надіслали до суду заяву, в якій просили розглядати справу без їх участі, зазначивши, що позовні вимоги вони підтримують у повному обсязі.

Представники відповідача - Управління ДВС Головного управління юстиції в Одеській області та третьої особи - Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного управління юстиції в Одеській області про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини подала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності відповідно до ч.4 ст.122 КАС України.

У звязку з викладеним суд ухвалив про розгляд справи за відсутності позивачів, відповідача та третіх осіб - Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного управління юстиції в Одеській області та Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Представник третьої особи - Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини в судовому засіданні позовні вимоги не підтримала, заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених в письмових поясненнях, які мотивовані тим, що справедлива сатисфакція у розмірі 21715,38 грн. (еквівалент 2000 євро) була перерахована ОСОБА_2 платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 20.01.2014 року № 1094.

Щодо виконання рішення національного суду третя особа зазначила, що згідно інформації, наданої Департаментом ДВС, 06.09.2012 року на адресу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області надійшов лист від представника виконавчого комітету Одеської міської ради, яким повідомлено про повне та фактичне виконання рішення національного суду, оскільки громадянину ОСОБА_2, через його представника ОСОБА_1 17.08.2012 року видано ордер на квартиру № 123, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. М. Грушевського, 39/1, корпус 5, загальною площею 90,6 кв.м, що підтверджується копією корінця ордеру на жиле приміщення № 00930 серії КР. Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 16.08.2012 року ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 надають згоду на отримання на всю родину, трикімнатної квартири № 123 у введеному в експлуатацію житловому будинку по вул. М. Грушевського, 39/1, корпус 5, житловою площею 55,10 кв.м., загальною площею 90,60 кв.м. в м. Одеса. Крім того, у вказаній заяві від 16.08.2012 також зазначено про те, що претензій до виконавчого комітету Одеської міської ради за ненадання додаткової житлової площі 9,5 кв.м., які обумовлені постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2008 по справі №2а-4260/08, як і будь-яких інших претензій по вказаній справі, всі члени родини ОСОБА_4 не мають та мати не будуть.

Також третя особа повідомила, що відповідно до ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 року саме позивачі клопотали про зняття судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2008 року, оскільки воно виконане боржником, та надали як доказ ордер на житлове приміщення Серія КР № 009303 від 17.08.2012 року. З огляду на зазначене, постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 06.09.2012 року виконавче провадження з виконання вказаного рішення національного суду завершено у звязку із фактичним виконанням.

Як стверджує третя особа, позивачі ані на етапі зняття судового контролю за виконанням вказаного рішення національного суду, ані після завершення виконавчого провадження не стверджували про психологічний тиск під час підписання ними нотаріально посвідченої заяви від 16.08.2012 року стосовно відсутності претензій до виконавчого комітету Одеської міської ради.

На підставі вищевикладеного, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту 28.01.2015 року винесено постанову про закінчення виконавчих проваджень з виконання рішення Європейського суду з прав людини. Проте постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2015 року № 826/2774/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 року, скасовано постанови про закінчення виконавчих проваджень ВП №№ 40863934, 40863868, 40864009, 40863963 від 28.01.2015 року, винесених відділом примусового виконання рішень Департаменту в рамках виконання рішення Європейського суду у справі «Нечепоренко та інші проти України» в частині заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4 № 54124/11. На виконання зазначеного рішення суду 06.08.2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту скасовано постанови про закінчення виконавчих проваджень та винесено постанови про відновлення виконавчих проваджень, заявниками за якими є ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Третя особа звертає увагу, що Урядового уповноваженого не було залучено стороною до вказаного судового провадження про скасування постанови про закінчення виконавчих проваджень ВП №№ 40863934, 40863868, 40864009, 40863963.

Третя особа вважає, що твердження позивачів про встановлення Європейським судом факту часткового виконання рішення національного суду у звязку з визнанням заяви позивачів прийнятною - не відповідає дійсності, оскільки оголошення Європейським судом прийнятності заяв свідчить виключно про обґрунтованість скарг на тривале виконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь.

Також Урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ зазначає, що листом Урядового уповноваженого від 22.02.2016 № 2149/2656-0-1-15/12.0.1 позивачів було поінформовано, що у разі наявності у них підстав стверджувати про невиконання рішення національного суду, стягувач на підставі частини першої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» може оскаржити до суду постанову державного виконавця примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 06.09.2012, оскільки заходи примусового виконання рішення національного суду зобовязального характеру, яке підлягає виконанню в рамках рішення Європейського суду, першочергово зобовязаний вжити державний виконавець, на виконанні якого перебувало рішення національного суду, а не державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Представник третіх осіб - Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, надав до справи письмові заперечення Виконавчого комітету Одеської міськради, які обґрунтовані тим, що постановою відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ в Одеській області 03 вересня 2009 року відкрито виконавче провадження № 14621010 з примусового виконання вищезазначеної постанови Одеського окружного адміністративного суду. Вказане виконавче провадження тривало до 06 вересня 2012 року, коли постановою Відділу УДВС провадження за виконавчим листом № 2а-4260/08 закрито з підстав його фактичного виконання у повному обсязі.

Підставою для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження стало фактичне надання позивачам обєкту нерухомості у вигляді квартири № 123, загальною площею 90,6 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. М. Грушевського, 39/1, корп. 5.

Крім того, до Відділу УДВС 06 вересня 2012 року направлено копію нотаріально посвідченої заяви від 16 серпня 2012 року, якою позивачі погодились на отримання вищевказаної квартири та відмовились від претензій на майбутнє до Виконкому щодо ненадання додаткової житлової площі у розмірі 9,5 кв.м.

При цьому, в оскаржуваній постанові державним виконавцем вказано на постановлення Одеським окружним адміністративним судом 20 серпня 2012 року ухвали, якою завершено процедуру судового контролю за виконанням постанови Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2008 року по справі № 2а-4260/08 з підстави її фактичного виконання.

Представник Виконкому Одеської міськради також вважав безпідставними твердження позивачів про дачу ними згоди на відмову від претензій на додаткову житлову площу під психологічним тиском та погрозами, оскільки наведені обставини ніким не встановлені та не підтверджені жодним доказом.

На думку третьої особи, факт оголошення Європейським Судом прийнятною заяви позивачів жодним чином не підтверджує факт визнання Судом постанови Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2008 року по справі № 2а-4260/08 невиконаною. Адже задоволення судом прийнятих заяв має підставою, зокрема, надмірні строки виконання рішення національних судів.

Натомість, не оспорюючи надмірну тривалість виконання вищезазначеної постанови Одеського окружного адміністративного суду, Виконком вказує, що фактичне його виконання у повному обсязі підтверджується фактом надання позивачам квартири № 123, загальною площею 90,6 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. М. Грушевського, 39/1, корп. 5, та нотаріально посвідченою заявою позивачів від 16 серпня 2012 року про відмову від претензій до Виконкому. Фактичне виконання Виконкомом постанови Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2008 року по справі № 2а-4260/08 підтверджується також і листом секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 29 лютого 2016 року № 3/8-Є252468.15-4/06-100.

Крім того, Виконком не погоджується з твердженнями позивачів про те, що підставою відхилення Європейським судом заяв, що містяться в додатку 1 до Рішення, став факт їх виконання, оскільки Європейським судом в рамках справи «Нечепоренко та інші проти України» визнано неприйнятними 7 заяв: 41828/11, 53439/11, 61796/11, 183/12, 2851/12, 10118/12, та 44587/12. Частину вказаних заяв (53439/11, 61796/11, 2851/12) відхилено Європейським судом через те, що підставою невиконання судових рішень у поданих заявах стало визнання боржників-юридичних осіб у судовому порядку банкрутами, з чого не вбачається порушення державою-відповідачем положень Конвенції. Підставою для відхилення Європейським судом інших заяв (41828/11, 183/12, 10118/12, 44587/12) стало встановлення судом факту виконання рішень національних судів по вказаним заявам в обґрунтовані строки, що не є надмірними, як про те зазначали заявники. Такі підстави відхилення заяв, що увійшли до першого додатку до рішення у справі «Нечепоренко та інші проти України», на переконання Виконкому, також підтверджують факт розгляду Європейським судом в рамках справи «Нечепоренко та інші проти України», крім іншого, надмірності строків виконання рішень національних судів.

Заслухавши пояснення представника третьої особи - Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини та представника третіх осіб - Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2008 року по справі № 2-а-4260/08, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2009 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року, позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були задоволені частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Одеської міської ради щодо ненадання ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 окремого житлового приміщення за період з 21.10.1992 року по теперішній час та зобовязано Виконавчий комітет Одеської міської ради забезпечити виконання відносно ОСОБА_2 та членів його родини (ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2) п.6 постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 01.06.1962 року №562/230 та від 26.06.1976 року №433 у вигляді пільгового забезпечення житлом (окремою квартирою) з урахуванням положень ст.49 ЖК України щодо додаткової житлової площі у вигляді окремої кімнати або в розмірі 10 квадратних метрів.

12.08.2009 року на виконання постанови суду від 30.07.2008 року Одеським окружним адміністративним судом був виданий виконавчий лист.

Постановою підрозділу примусового виконання рішення Головного управління юстиції в Одеській області від 03.09.2009 року було відкрито виконавче провадження ВП №14621010 щодо примусового виконання судового рішення по справі № 2-а-4260/08.

У звязку з невиконанням постанови Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2008 року по справі № 2-а-4260/08, 19.08.2011 року ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до Європейського суду з прав людини (далі за текстом - ЄСПЛ) з заявою про встановлення факту порушення Україною статті 6 параграфа 1 та статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка була прийнята ЄСПЛ до свого провадження з присвоєнням їй номеру № 54124/11.

24.10.2013 Європейський суд ухвалив остаточне рішення у справі «Нечепоренко та інші проти України» (заява № 72631/10 та 249 інші заяви). Вказаним рішенням Європейський суд обєднав заяву позивачів № 54124/11 та 249 інших заяв, поданих проти України іншими заявниками.

Відповідно до вказаного рішення Європейського суду Уряд України повинен був протягом трьох місяців сплатити на користь ОСОБА_2 2000 євро, що є відшкодуванням матеріальної і моральної шкоди та судових і інших витрат, а також виконати рішення національного суду, а саме рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2008 винесеного на користь ОСОБА_12. якщо воно залишалося невиконаним.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Згідно з частинами 1,2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є Сторонами. Остаточне рішення Суду передається Комітетові Міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:

а) надсилає стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства;

б) повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у Рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів. До повідомлення додається переклад Рішення, автентичність якого засвідчується Органом представництва.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва.

Згідно з ч.3 ст. 11 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», орган представництва в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.

Судом встановлено, що листом від 11.11.2013 року № 5800-0-30-13/12-0-1/11431 в.о. Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ повідомив позивачів, що з ЄСПЛ надійшло повідомлення про ухвалення 24.10.2013 року остаточного рішення у справі «Нечепоренко та інші проти України».

Листом від 11.11.2013 № 12.0.1-14/11468 в.о. Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ повідомлено Одеську міську раду про винесення Європейським судом рішення у справі «Нечепоренко та інші проти України». У зазначеному листі було запропоновано надати інформацію про стан виконання вказаного рішення національного суду, повідомити про заходи, вжиті для його виконання, а також у випадку, якщо воно залишається невиконаними, повідомити причину невиконання та вжити термінових заходів для такого виконання.

Листом від 27.12.2013 № 02-03-01/208 в.о. Одеського міського голови повідомив в.о. Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ про завершення процедури здійснення судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2008 у звязку із повним його виконанням боржником та закінчення виконавчого провадження з цих підстав.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» справедлива сатисфакція у розмірі 21715,38 грн. (еквівалент 2000 євро) була перерахована ОСОБА_2 платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 20.01.2014 року № 1094. Крім того, платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 8099 від 31.10.2014 року сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення ЄСПЛ у розмірі 11,20 грн.

З оглянутих у судовому засіданні матеріалів справи № 2-а-4260/08 вбачається, що 11.01.2012 року позивач та представник інших позивачів звернувся до суду із клопотанням (вхідний №618/2012) про здійснення судового контролю в порядку, передбаченому ст.267 КАС України, оскільки рішення суду виконано боржником не було.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25.01.2012 року по справі № 2-а-4260/08 встановлено Виконавчому комітету Одеської міської ради строк для подання письмового звіту про виконання судового рішення постанови Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2008 року по справі №2-а-4260/08 - до 12.03.2012 року.

17.08.2012 року до Одеського окружного адміністративного суду по справі № 2-а-4260/08 надійшло клопотання ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, про закриття провадження за поданими заявами в порядку ст.267 КАС України з тих підстав, що їхньою родиною отримано ордер на квартиру, яку рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради виділено на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2008 року. До клопотання було додано копію ордера на квартиру.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 року по справі № 2-а-4260/08 завершено здійснення процедури судового контролю за виконанням судового рішення постанови Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2008 року по справі №2-а-4260/08, у звязку з його повним виконанням боржником - Виконавчим комітетом Одеської міської ради у строк, встановлений судом.

Таким чином, факт повного виконання рішення суду від 30.07.208 року підтверджується вказаною ухвалою суду від 20.08.2012 року, постановленою за клопотанням позивачів. Дана ухвала не скасована та є чинною.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в Одеській області від 06.09.2012 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-4260/08 закінчено на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» як фактично виконане (ВП № 14621010).

На виконання ухвали суду від 21.04.2016 року про витребування доказів Відділ примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області листом від 10.05.2016 року № 09.1-6665/В-3 повідомив суд, що виконавче провадження № 14621010 по виконанню виконавчого листа № 2-а-4260/08, виданого 12.08.2009 року Одеським окружним адміністративним судом, знищено у звязку з закінченням трирічного строку зберігання завершених виконавчих проваджень, який встановлено п.9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року № 2274/5. Факт знищення підтверджується розпорядженням начальника Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області від 25.02.2016 року № 4 щодо створення комісії для знищення виконавчих проваджень, завершених у 2012 році, та Актом вказаної комісії про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 29.02.2016 року.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Згідно ч.3 ст.49 Закону, копія постанови про закінчення виконавчого провадження у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Враховуючи знищення виконавчого провадження № 14621010, як завершеного у 2012 році, надіслання стягувача копії постанови від 06.09.2012 року не може бути перевірено судом.

Згідно ч.4 ст.82 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

В оскаржуваній постанові від 06.09.2012 року державний виконавець посилається на лист Виконкому Одеської міської ради, що надійшов 06.09.2012 року з повідомленням про повне та фактичне виконання рішення суду шляхом надання стягувачам ордеру на квартиру. Також державний виконавець послався у постанові на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 року про завершення здійснення процедури судового контролю за виконанням судового рішення від 30.07.2008 року по справі №2-а-4260/08.

Як встановлено судом, 16 серпня 2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1, яка діяла від свого імені та на підставі довіреності, виданої від імені громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3, діючи вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розумно та на власний розсуд, без будь-якого примусу як фізичного, так і морального, не порушуючи прав третіх осіб, бажаючи реального настання правових наслідків, обумовлених нижче, перебуваючи при здоровому розумі та ясній памяті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись щодо обставин, обумовлених нижче, діючи без впливу, обману, підписали заяву, якою надали згоду на отримання на всю родину (ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4) трикімнатної квартири № 123 у введеному в експлуатацію житловому будинку по вул. М. Грушевського, 39/1, корп. 5, житловою площею 55,10 кв.м, загальною площею 90,60 кв.м в м.Одесі, з виконаними в ній оздоблювальними роботами, встановленим санітарно-технічним та електричним обладнанням. Заявники підтвердили, що квартира знаходиться у придатному для проживання стані. Також у заяві зазначено, що претензій до виконавчого комітету Одеської міської ради за ненадання додаткової жилої площі 9,5 кв.м, які обумовлені постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2008 року по справі № 2а-4260/08, як і будь-яких інших претензій по вказаній справі, заявники не мають та мати не будуть.

Вищевказана заява позивачів посвідчена 16.08.2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_13 (зареєстровано в реєстрі за № 4618, 4619.

17 серпня 2012 року ОСОБА_2 отримав ордер на жиле приміщення № 009303 серія КР на право зайняття жилого приміщення трикімнатної квартири № 123 за адресою: м.Одеса, вул..Михайла Грушевського, 39/1, корпус 5 на сімю складом три особи: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4

Згідно зі ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, даною нормою Цивільного кодексу встановлено презумпцію правомірності правочину.

Частиною 3 ст.215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Доводи позивачів про надання ними згоди на відсутність претензій до Виконкому Одеської міської ради щодо ненадання додаткової житлової площі 9,5 кв.м всупереч їхньої волі, під психологічним тиском та погрозами, суд не бере до уваги, вважає ці доводи безпідставними, оскільки вони прямо суперечать вищенаведеному змісту заяви позивачів від 16.08.2012 року про те, що вони діють вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розумно та на власний розсуд, без будь-якого примусу як фізичного, так і морального.

Слід зауважити, що у випадку вчинення позивачами правочину 16.08.2012 року під психологічним тиском та погрозами, позивачі мали можливість заявити про це в суді та не подавати до суду 17.08.2012 року після отримання ордеру на квартиру клопотання про закриття провадження за заявами про встановлення судового контролю за виконанням рішення від 30.07.2008 року в порядку ст..267 КАС України, також могли відкликати цю заяву до винесення судом ухвали 20.08.2012 року. Однак, позивачі цього не зробили.

Вказаний правочин від 16.08.2012 року згідно ст..204 ЦК України є правомірним, недійсним в судовому порядку відповідно до ст.ст.215, 231 ЦК України не визнавався. На момент розгляду даної справи навіть сплинув трирічний строк позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину.

За викладених вище обставин, суд дійшов висновку, що позивачі добровільно та свідомо, відповідно до їхньої внутрішньої волі погодилися на отримання квартири № 123 за адресою: м.Одеса, вул..Михайла Грушевського, 39/1, корпус 5 на виконання рішення суду від 30.07.2008 року, заявили про відсутність претензій з їхнього боку щодо виконання вказаного судового рішення, самостійно клопотали перед судом 17.08.2012 року про закінчення процедури судового контролю в порядку ст..267 КАС України та закриття провадження за їх заявою, пославшись на врегулювання спору з боржником на основі взаємних поступок.

Також суд вважає необґрунтованими посилання позивачів на ту обставину, що факт невиконання рішення національного суду нібито було встановлено у Рішенні ЄСПЛ від 24.10.2013 року у справі «Нечепоренко та інші проти України» (заява № 72631/10 та 249 інші заяви).

При цьому суд бере до уваги доводи третіх осіб - Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини та Виконавчого комітету Одеської міської ради про те, що заявники у справі «Нечепоренко та інші проти України» (заява № 72631/10 та 249 інші заяви) скаржились на тривале невиконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. Вони посилались, прямо чи по суті, на пункт 1 статті 6 і статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до статті 35 Конвенції Європейський суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необгрунтована або є зловживанням правом на подання заяви.

Виходячи з тексту рішення від 24.10.2013 року у справі «Нечепоренко та інші проти України», оголошення Європейським судом прийнятності заяв свідчить виключно про обґрунтованість скарг на тривале невиконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь. Так, згідно п.25 Рішення, «Суд вважає, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несуть державні органи».

Згідно п.26 Рішення, «беручи до уваги усталену судову практику з цього питання (див.рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій ОСОБА_14 проти України», заява № 40450/04, пункти 56-58 і 66-70), Суд вважає, що в заявах, наведених у Додатку 2 було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу до Конвенції у звязку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що мало місце порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мади ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони мошли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням».

Згідно практики Європейського суду стосовно України (див. ухвалу у справі «Солошенко проти України», заява № 3952/04) розумним вважається строк виконання рішень національних судів, який не перевищує 1 рік та 3 місяці.

Оскільки рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2008 року залишалося невиконаним більше трьох років, строк його виконання не може вважатись розумним в сенсі практики Європейського суду щодо України. Тому Європейський суд визнав прийнятними скарги заявників за пунктом 1 статті 6 і статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого виконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг.

Також суд не бере до уваги посилання позивачів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2015 року по справі № 826/2774/15, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 року, як на підставу позовних вимог, оскільки вказаним рішенням не було встановлено факту виконання рішення національного суду (постанови від 30.07.2008 року) не в повному обсязі. Тому доводи позивачів про необхідність застосування ч.1 ст.72 КАС України та звільнення позивачів від доказування обставини щодо виконання рішення національного суду не в повному обсязі суд вважає необґрунтованими.

Проаналізувавши надані особами, які беруть участь у справі, докази в їх сукупності, суд встановив, що постанова Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2008 року по справі № 2а-4260/08 фактично є виконаною повністю, а тому старший державний виконавець Середа В.Ю. відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в Одеській області правомірно прийняла 06.09.2012 року постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-4260/08 на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» як фактично виконаного.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для визнання незаконною та скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області № ВП 14621010 від 06.09.2012 року, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 6-9, 11, 69, 71, 86, 159-163, 181 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст постанови суду виготовлено 13 червня 2016 року.

Суддя: В.В.Андрухів

у позові відмовлено.

13 червня 2016 року.