№ 58326362, 13.06.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2190/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Андрухіва В.В., розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_2 № 280382 від 11.04.2016 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, в позові та письмових поясненнях з посиланням на ст. ст. 8, 9 Конституції України, ст.ст. 4, 12, 13 Закону України Про імміграцію, ст. ст. 9, 29 Загальну декларацію з прав людини 1948 року зазначено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, будучи уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_2 (національний паспорт серії G20356860) у 1999 році прибула в ОСОБА_2 для працевлаштування та залишилася проживати в ОСОБА_2. ВПРФО ОМУ ГУ УМВС України в Одеській області на підставі п.4 Прикінцевих положень Закону України Про імміграцію, 18.08.2010 року за № 280382 ОСОБА_1 надано дозвіл на імміграцію та видано безстрокову посвідку на постійне проживання та реєстрацію за місцем мешкання: АДРЕСА_1. У 1999 році ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 Чжуан, який також перебував в ОСОБА_2 на законних підставах. У 2000 році в шлюбі народилась дитина, яка на підставі ст. 7 Закону України Про громадянство України є громадянином України. 14.04.2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Чжуан отримали рішення ДМСУ ГУДМС України в Одеській області від 11.04.2016 року №280382 з якого вбачається, що на підставі п.6 ч.1 ст. 12 Закону України Про імміграцію їм скасовано дозвіл на імміграцію в ОСОБА_2. Проте позивач не погоджується з даним рішенням, оскільки у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_2.

30.05.2016 року представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні та просив розглянути дане клопотання без участі позивача та представника позивача.

Представник відповідача 30 травня 2016 року надала до суду заперечення на адміністративний позов, де з посиланням на Закон України Про імміграцію та Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983, зазначено, що на виконання рекомендаційного листа ДМС України від 20.12.2013 року № 8-10178/2.1-13 співробітниками Управління 14.03.2016 року до ДМС України було направлено проект скасування дозволу на імміграцію. 31.03.2016 року надійшов лист про розгляд матеріалів щодо скасування дозволу на імміграцію, яким підтримано проект висновків та рекомендовано до затвердження. 29.07.2003 року на розгляд до ВГІРФО УМВС України в Одеській області було прийнято справу щодо отримання дозволу на імміграцію в ОСОБА_2 громадянами КНР ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Чжуан, у яких на території України народилася дитина ОСОБА_3 Інбей. 01.03.2003 року після розгляду матеріалів та отримання відповідей передбачених чинним на той час законодавством, відділом ГІРФО УМВС України в Одеській області, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України Про імміграцію громадянці КНР надано дозвіл на імміграцію в ОСОБА_2. 14.08.2003 року громадянка КНР ОСОБА_4 була документована посвідкою на постійне проживання серії ОД № 5711/03 терміном дії - безстроково. 18.08.2010 року відділом ГІРФО УМВС України в Одеській області позивач документована посвідкою на постійне проживання в ОСОБА_2 серії ОД 12472, згідно якої зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_3 по теперішній час. Згідно висновку у справі позивач отримала дозвіл на імміграцію відповідно до п.6 ч.2 ст. 4 Закону України Про імміграцію, як мати іммігранта. Оскільки дитина позивача є уродженцем України, тому відповідно до п.3 ч.3 ст. 4 Закону України Про імміграцію, має право отримати дозвіл на імміграцію в ОСОБА_2, як особа яка має право на набуття громадянства за територіальним походженням, але неповнолітній ОСОБА_3 Інбей ІНФОРМАЦІЯ_4 на час прийняття документів у матері не мав дозволу на імміграцію в ОСОБА_2, також не було підтверджено його належність до громадянства України. Підстав для прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію та документування його посвідкою на постійне проживання в ОСОБА_2 громадянинки КНР ОСОБА_1 не існувало.

Керуючись ч.6 ст.128 КАС України, оскільки до суду з'явилися не всі особи, які беруть участь у справі, за наявності підстав для розгляду справи в даному судовому засіданні, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив про розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши надані сторонами докази, а також надані відповідачем матеріали особової справи позивача №280382, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка Китайської Народної Республіки, м. Хейлунцзян, що підтверджено паспортом P CHN № 15 0945583.

В 1999 році позивач приїхала в ОСОБА_2, що підтверджено відміткою в посвідці на постійне проживання ОД № 12473.

29 липня 2003 року громадянка ОСОБА_5 Народної ОСОБА_6 ОСОБА_1, звернулася до ВГІРФО УМВС України в Одеській області з заявою про отримання дозволу на імміграцію в ОСОБА_2. В заяві позивач зазначила, що вона проживає в м. Одесі з 1999 року та бажає проживати в ОСОБА_2, на ОСОБА_2 в м. Одесі народився син. Має житло (договір купівлі-продажу).

Для отримання дозволу на імміграцію в ОСОБА_2, позивачем були надані до ВГІРФО УМВС України в Одеській області документи: заява-анкета про залишення в ОСОБА_2 на постійне мешкання ОСОБА_1; заява-анкета про залишення в ОСОБА_2 на постійне мешкання ОСОБА_3 Чжуан; заява про видачу посвідки на постійне проживання в ОСОБА_2 ОСОБА_1; заява про видачу посвідки на постійне проживання в ОСОБА_2 ОСОБА_3 Чжуан; копія національного паспорту громадянки ОСОБА_5 Народної ОСОБА_6 ОСОБА_1 № 150945583 з перекладом; копія національного паспорту громадянинки ОСОБА_5 Народної ОСОБА_6 ОСОБА_3 Чжуан № 2718328 з перекладом; копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 Інбей серії 1-ЖД № 322763, виданого 17.10.2000 року відділом РАЦС виконкому Одеської міської ради, де вказано, що ОСОБА_1 є мати ОСОБА_3 Інбей ІНФОРМАЦІЯ_4; довідки консульського відділу посольства ОСОБА_5 Народної ОСОБА_6 в ОСОБА_2 щодо не заперечення постійного проживання ОСОБА_3 Чжуана та ОСОБА_1 в ОСОБА_2; свідоцтво про державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю Новий час від 14.07.1999 року; свідоцтво про право сплати єдиного податку ТОВ Новий час від 16.12.2002 року; статут ТОВ Новий час; документи про реєстрацію за місцем проживання ОСОБА_3 Чжуана та ОСОБА_1 в АДРЕСА_2.

За результатами розгляду заяви громадян ОСОБА_3 Чжуан та ОСОБА_1, відділом ВГІРФО УМВС України в Одеській області, 01.08.2003 року прийнято висновок про надання ОСОБА_3 Чжуан та ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в ОСОБА_2. У висновку зазначено, що громадяни ОСОБА_3 Чжуан та ОСОБА_1 уродженці ОСОБА_3. ОСОБА_3 Чжуан прибув в ОСОБА_2 в 1992 році, а ОСОБА_1 прибула в ОСОБА_2 в 1999 році. На території України знаходяться на законних підставах. В ОСОБА_2 в м. Одесі 27.05.2000 року у заявників народилась дитина - ОСОБА_3 Інбей (свідоцтво про народження серії 1-ЖД № 322763, видане 17.10.2000 року відділом РАГС в Одеській області). Подружжя має законне джерело існування, чоловік займається підприємницькою діяльністю. Заперечень щодо отримання дозволу на імміграцію з боку СБУ та НЦБ Інтерполу немає.

На підставі зазначеного висновку, позивачу видано посвідку на постійне проживання.

18 серпня 2010 року ОСОБА_1 подала до ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області заяву про оформлення посвідки на постійне проживання в ОСОБА_2 нового зразку, та 20.08.2010 року позивач отримала посвідку на постійне місце проживання серії ОД № 12472 від 18.08.2010 року терміном дії - безстроково.

11 квітня 2016 року начальником ГУ ДМС України в Одеській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_2 громадяниці ОСОБА_5 Народної ОСОБА_6 ОСОБА_1 та визнання недійсною посвідки на постійне проживання в ОСОБА_2 серії ОД № 12472.

11 квітня 2016 року начальником ГУ ДМС України в Одеській області на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України Про імміграцію прийнято рішення № 280382 про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_2 ОСОБА_1.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (в редакції від 01.03.2003), іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в ОСОБА_2 на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. (ч.1). Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання. (ч.3). Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію (ч.4).

Умови і порядок імміграції в ОСОБА_2 іноземців та осіб без громадянства визначений Законом України Про імміграцію.

Приписами ст. 1 Закону України Про імміграцію (в редакції від 07.06.2001 року), визначено, що іммігрант, це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в ОСОБА_2 на постійне проживання, або, перебуваючи в ОСОБА_2 на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в ОСОБА_2 на постійне проживання; дозвіл на імміграцію, це рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; посвідка на постійне проживання, це документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в ОСОБА_2.

У висновку про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_2 ОСОБА_1 зазначено, що згідно вимог п.6 ст. 12 Закону України Про імміграцію скасувати дозвіл на імміграцію в ОСОБА_2 громадянці ОСОБА_5 Народної ОСОБА_6 ОСОБА_1, посвідку на постійне проживання в ОСОБА_2 серії ОД № 12472 видану 18.08.2010 року визнати недійсною; в національному паспортному документі громадянинки ОСОБА_5 Народної ОСОБА_6 ОСОБА_1 штамп Дозволено постійне проживання в ОСОБА_2 - анулювати.

Згідно висновку про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_2 ОСОБА_1, підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_2 та визнання недійсною посвідки на постійне проживання в ОСОБА_2 серії ОД № 12472 від 18.08.2010 року відповідач зазначив, що дозвіл на імміграцію в ОСОБА_2 іноземець отримав згідно п. 6 ч.2 ст. 4 Закону України Про імміграцію (як мати іммігранта), оскільки дитина заявника ОСОБА_3 Інбей є уродженцем України, тому відповідно до п. 3 ч.3 ст. 4 Закону України Про імміграцію вправі отримати дозвіл на імміграцію в ОСОБА_2, як особа яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням, проте неповнолітня дитина заявниці ОСОБА_3 Інбей, ІНФОРМАЦІЯ_5 на момент прийняття документів у його матері, не мала дозволу на імміграцію в ОСОБА_2. Відповідно до п.6 ч. 7 ст. 9 Закону України Про імміграцію, для осіб зазначених у п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону, подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції маиері та гарантує їй фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в ОСОБА_2. Однак законодавством України лише повнолітня дитина (з 18-річного віку) може нести фінансові зобовязання перед батьками. У даному випадку вимога ст. 9 Закону взагалі виконана бути не може. Тобто громадянка ОСОБА_5 Народної ОСОБА_6 ОСОБА_1 не могла бути визнана матірю іммігранта. Також згідно обліків ГУ ДМС України в Одеській області неповнолітній дитині заявника ОСОБА_3 Інбей, ІНФОРМАЦІЯ_5 не було підтверджено її належність до громадянства України, тобто на момент надання матері дозволу на імміграцію у громадянстві України дитина не перебувала.

Відповідно до ст.12 Закону України Про імміграцію, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документі чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в ОСОБА_2 до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в ОСОБА_2; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Аналогічні підстави для скасування дозволу на імміграцію органом, який його видав, були передбачені ст.12 Закону України Про імміграцію в редакції, чинній на момент прийняття 01.08.2003 року ВГІРФО УМВС України в Одеській області висновку про надання позивачу дозволу на імміграцію (в редакції Закону від 01.06.2001 року).

Відповідно до п.п. 21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію (п.21). Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу (п.22). ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти (п.23).

Отже, дозвіл на імміграцію може бути скасований у випадках, передбачених пунктами 1-5 статті 12 вказаного Закону, а також в інших випадках, передбачених Законами України (пункт 6 ст.12 Закону України Про імміграцію). Тобто такі інші випадки, відповідно до наведеної правової норми, мають бути передбачені виключно Законами України.

Проте, відповідачем в оскаржуваному висновку від 11.04.2016 року не наведено приписів закону, яким би було передбачено скасування дозволу на імміграцію у випадку позивача. Тому посилання відповідача у висновку, як на підставу скасування позивачу дозволу на імміграцію, на п.6 ст.12 Закону України Про імміграцію є безпідставним та необґрунтованим.

Також, відповідачем не надано доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст.12 Закону України Про імміграцію, а саме: відповідачем не надано суду вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в ОСОБА_2; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем, також, не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Законом України Про громадянство України (чинний до 01.03.2001 року) визначено, що громадянство України набувається за народженням (п.1 ст. 11). Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб віком до 16 років - свідоцтво про народження (ч.1 ст. 5).

Приписами ч.4 ст. 7 Закону України Про громадянство України (в редакції від 18.01.2001 року), передбачено, що особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України.

Частиною 3 ст. 4 Закону України Про імміграцію, визначено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

З досліджених судом доказів, а саме свідоцтва про народження ОСОБА_3 Інбей, вбачається, що дитина народилася 27.05.2000 року в ОСОБА_2 м. Одеса та його матірю є ОСОБА_1.

До суду відповідачем не надано жодного належного доказу, що ОСОБА_3 Інбей, ІНФОРМАЦІЯ_5 (неповнолітня дитина ОСОБА_1) набув за народженням громадянства батьків, а отже відповідно до Закону України Про громадянство України є громадянином України.

З матеріалів справи вбачається, що з боку позивача жодних порушень не було допущено при подачі документів для отримання дозволу на імміграцію в ОСОБА_2, документи не містять недостовірних відомостей та не є підробленими, а фактично порушення були з боку працівника державного органу, який прийняв рішення (висновок) де зазначив, що ОСОБА_1 надається дозвіл на імміграцію в ОСОБА_2, як матері іммігранта.

Також суд враховує, що позивач проживає на території України з 1992 року, та вважає, що навіть у разі допущення міграційними органами помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію, за умови відсутності факту подання заявником (позивачем) свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, у міграційного органу відсутні підстави для скасування позивачу дозволу на імміграцію, оскільки таке рішення не ґрунтується на законі.

Рішення суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено та мають бути виправдані необхідністю досягнення важливих цілей.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем під час розгляду справи не було доведено правомірності прийнятого ним рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянки КНР ОСОБА_1 в ОСОБА_2 № 280382 від 11.04.2016 року.

Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно ч.1 ст.94 КАС України, судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі. Тому судові витрати, понесені позивачем та підтверджені належними доказами, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 6-9, 11, 69, 71, 86, 94, ч.6 ст.128, 159-163, 167 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_2 № 280382 від 11.04.2016 року в частині скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_2 ОСОБА_1.

Стягнути судові витрати у розмірі 551 грн. 20 коп. (пятсот пятдесят одну гривню 20 копійок) з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, адреса: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) на користь ОСОБА_1.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня проголошення постанови, а у разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: В.В. Андрухів